Ми зобов'язані бути максимально об'єктивними, чесними і критичними у всьому, що стосується оцінок минулого періоду та перспектив економічної політики. І на цій основі вносити зміни та уточнення в ідеологію ринкових перетворень. Вона повинна бути максимально прагматичною, повністю деідеологізованою, базованою на своєму власному досвіді.

Не забуваймо і про базу статистичних порівнянь. І насамперед про те, що у першому кварталі минулого року, з яким порівнюються поточні результати, було значне падіння виробництва.

Якщо не застосувати додаткові стимулюючі заходи, потенціал зростання може бути вичерпаний вже за першу половину цього року. Вихід економіки на траєкторію сталого зростання стримується глибокими відтворювальними деформаціями, які виникли за період економічної кризи. Ось на чому має бути зосереджена сьогодні увага. Осьде основні “больові точки” економіки. Тільки розв'язавши ці проблеми, ми зможемо забезпечити щорічні темпи зростання ВВП на рівні 6-7 відсотків. А це визначальне завдання економічної стратегії на наступні п'ять років.

Гострою і невідкладною є потреба у виправленні диспропорцій галузевої структури. Тим більше, що за останні роки вони відчутно поглибилися. У промисловому виробництві зросла питома вага галузей паливно-сировинного комплексу, що виробляють переважно первинну і проміжну продукцію, - з 33,3 відсотка у 1990 році до 59 відсотків у 1999-му. Це удвічі вище, ніж, скажімо, у Франції, Німеччині, Італії. Відповідно скоротилася частка продукції кінцевого споживання (наприклад, у машинобудуванні та металообробці - з 30,7 відсотка до 13,8). Майже у 8 разів зменшилася питома вага продукції легкої промисловості.

Відповідальна політика має будуватися і проводитися на більш ґрунтовній основі. Брак професіоналізму, полегшені підходи до принципово важливих управлінських рішень вже занадто дорого обійшлися нашій економіці.

Увага Уряду повинна акцентуватись на доконечній необхідності активізації інноваційної діяльності. Нею перестала займатися переважна більшість промислових підприємств. Катастрофічних розмірів набуло фізичне і моральне старіння основних виробничих фондів. Тут мало що дає незначне пожвавлення інвестиційного процесу. За роки кризи обсяг інвестицій зменшився майже у 5 разів, реальне зношення основних фондів у провідних галузях складає 60-70 відсотків, а в енергетиці, на транспорті та у деяких інших галузях воно наблизилося до критичних параметрів.

Гострою і комплексною є проблема конкурентоспроможності нашої економіки. За цим показником Україна посідає 58-е місце серед 59 країн, за якими веде спостереження Світовий економічний форум. При цьому треба враховувати і таке: за винятком харчової і деревообробної промисловості та окремих підприємств інших галузей, конкурентоспроможність значної частки виробництв базується на штучно сформованій основі і не має ні системного, ні довготривалого характеру.

• Це, по-перше, зростаюча заборгованість із заробітної плати, яка вже перевищує 6,5 млрд. гривень;
• по-друге, бюджетна недоїмка як деформована форма самокредитування економіки. У цьому році вона збільшилася на 1,5 млрд., тоді як за весь минулий рік - на 2 млрд. гривень;
• по-третє, кредиторська заборгованість, що стала таким же викривленим джерелом формування обігових коштів. Вона перевищує прострочені дебіторські борги на 41 млрд. гривень.

Особливо погані справи з конкурентоспроможністю аграрного виробництва. Ви знаєте, що вже зараз ціни на зерно та цукор на нашому внутрішньому ринку вищі за світові.

Але це лише окремі проблеми, які можна назвати базовими для нашої економіки. Вони ще недостатньо осмислені урядовцями. Принаймні у конкретних діях цього поки що не помічається. Отже, слід невідкладно виробити і задіяти ефективні механізми усунення негативних тенденцій, структурних деформацій в економіці. Інакше вона незабаром може знову увійти у фазу депресивного розвитку.

Чому пробуксовують реформи в масштабах підприємств, інших суб'єктів господарювання? Головним чином тому, що ринкові вимоги постали перед структурами, в яких законсервовані старі організаційні основи, де не поставлено як слід менеджмент, маркетинг, рекламу, немає кваліфікованої роботи з посередниками та банками. Сподіватися, що завдання мікро рівня будуть вирішуватися самі по собі, в автономному режимі, - чергова безплідна і небезпечна ілюзія. Уважніше треба ставитися і до вже відомих, апробованих на практиці інструментів стимулювання виробництва. Взагалі потрібне бережливе ставлення до напрацювань останніх років. Адже саме з них, навіть з негативів, значною мірою виростає той позитив, який намітився зараз. Тим більше не можна демонтувати, руйнувати вже напрацьоване. А такі спроби, на жаль, спостерігаються.

За три останні роки у нас сформувалася непогана система стимулювання переробки на вітчизняних підприємствах сільськогосподарської продукції. Результати вам відомі. Ми витіснили практично весь іноземний продукт з нашого ринку. У харчовій промисловості маємо найвищі (31 відсоток) і найбільш стійкі (півтора року) темпи приросту виробництва. Причому минулорічна база теж була з плюсом. Вперше намітилося підвищення на 10 відсотків частки харчової галузі у структурі промисловості.

Під гаслом упорядкування державних фінансів змінено механізми використання коштів інноваційного фонду. Раніше вони йшли за цільовим призначенням, завдяки чому реалізовано сотні ефективних проектів. А зараз? Зараз інноваційний збір перетворено в один з видів загального оподаткування, він повністю втратив свою цільову спрямованість.

Реформуючи фінансовий сектор економіки треба забезпечити зміцнення на цій основі державних фінансів. Деякі позитивні зрушення тут стали можливими лише тоді, коли запрацювала реальна економіка, почали зростати обсяги ВВП.

Нагальне завдання Уряду - знайти і привести в дію можливості зміцнення фінансів суб'єктів господарювання, юридичних осіб та домашніх господарств. Торік половина промислових підприємств спрацювала збиткове. Сума збитків - 9,8 млрд. гривень, а з урахуванням минулих років - понад 17 мільярдів. За таких умов будь-які заходи і будь-які дії - правового, економічного чи адміністративного характеру - не вирішують бюджетних проблем.

Не переосмисливши принципи фінансової стабілізації, ми ніколи не дійдемо згоди щодо того, як істотно послабити податковий тиск. А він, за різними оцінками, перевищує оптимальні параметри мінімум на 25 відсотків. Звідси невпинне зростання недоїмки з платежами до бюджету. За два місяці цього року вона збільшилася на 13 відсотків і перевищила 13 млрд. гривень. Статистика більш ніж тривожна, а Кабмін продовжує ініціювати зростання фінансових стягнень. У кінцевому підсумку страждають добросовісні платники податків. А з іншого боку, розширюються масштаби тіньової економіки, підґрунтя для корупції та економічної злочинності.

Висновок очевидний: ми не можемо як слід мобілізувати і той потенціал, який є. Податковий тиск має бути максимально знижено, що можна зробити без втрат бюджетних надходжень. Це першочергове завдання.

Зупинилася у своєму розвитку фінансово-банківська система. Звідси нагальна необхідність її реформування та зміцнення. Належить підвищити роль не тільки банківських установ, а й інституціональних інвесторів, страхових та пенсійних фондів, фінансово-інвестиційних компаній.

Вистачає розмов про створення Банку реконструкції та розвитку, Земельного (іпотечного) банку. Немає головного - результату. Як наслідок, банківська система України - одна з найслабших і в державах СНД, і в країнах з перехідною економікою загалом. Лишається відкритою проблема нагляду за діяльністю небанківських фінансово-кредитних установ.

 Про слабкість банківської системи, її нездатність адекватно реагувати на запити ринку вичерпно свідчить такий факт. Цього року було запропоновано безпрецедентний механізм - погашення за рахунок бюджету половини процентної ставки за кредити, видані на посівну. Але замість очікуваних 1,5 млрд. гривень банки ледве спромоглися зібрати з миру по нитці 450 мільйонів. Та й то видали з них поки що десь тільки половину.

Нацбанк повинен активізувати зусилля у забезпеченні грошової стабілізації. За нинішнього рівня зовнішніх боргових зобов'язань досягти цього лише засобами монетарного характеру неможливо. Стабільність гривні буде вирішальним чином залежати від реалізації політики економічного зростання і посилення на цій основі збалансованості бюджету. Розрахунки показують: темп зростання у межах 7 відсотків забезпечує щонайменше 2-2,5 млрд. гривень додаткових надходжень до бюджету.

При реалізації стратегії економічного розвитку не можна розраховувати тільки на нарощування експортного потенціалу. Вже зараз його частка у структурі ВВП перевищує 53 відсотки. А дальше зростання посилить залежність української економіки від кон'юнктури зовнішніх ринків.

Без тісної, конструктивної співпраці з Російською Федерацією в України немає майбутнього. В цьому зацікавлена в першу чергу Україна, зацікавлена і Росія, зацікавлена і Європа, бо це питання європейської стабільності, і не тільки європейської. Це ні в якому разі не означає, що ми повинні відмовитися від свого стратегічного шляху інтегрування в європейські структури

Подібні ж реалії криються і за іншими наріканнями. А проблеми тим часом продовжують загострюватися. Особливо такі життєво важливі для держави, як енергозабезпечення. Ситуація дійшла до межі. Лише дивом вдалося врятувати Об'єднану енергосистему від розвалу. Електроенергетика стала кредитором усіх галузей економіки, не маючи для цього жодних можливостей. Адже сам цей комплекс є практично банкрутом.

Скорочення бартеру, про що так багато говориться, насправді трансформувалося у зростання неплатежів. Нові схеми розрахунків за електроенергію і газ не спрацьовують. Заборгованість зросла з початку року на чверть і склала 8,2 млрд. гривень. Борг НАК “Нафтогаз України” перед російським “Газпромом” збільшився на півмільярда доларів.

Бракує координації між галузями паливно-енергетичного комплексу, особливо у відносинах між вугільниками та електроенергетиками. Перші продовжують відвантажувати вкрай погане вугілля, добиваючи і без того зруйновані електростанції. А другі як не платили за нього, так і не платять. За таких умов не можна зводити все виключно до ідеї утвердження прозорого енергоринку, на чому переважно зосереджується увага Кабміну. Повноцінного ринку енергоресурсів у нас не буде без розвитку і зміцнення власної енергетичної бази, реалізації Державної програми енергозбереження.У більшості регіонів фінансування витрат на енергозбереження не перевищує одного відсотка від вартості спожитої електроенергії. Це у 10 разів менше, ніж у країнах з високим його рівнем.

У стратегії енергозабезпечення основну ставку треба зробити на максимальне використання внутрішньої ресурсної бази. Необхідно протягом трьох місяців підготувати і внести на розгляд Верховної Ради комплексну державну програму з енергозбереження.

Щодо аграрної політики, то необхідне привернути увагу Уряду до трьох основних на даний момент завдань.

З іншого боку, забезпеченість сільського господарства основними видами техніки досягла критичної межі і складає 50-60 відсотків від потреби. Половина цієї техніки відпрацювала амортизаційні терміни. Практично омертвляється незавершене виробництво нових тракторів, зерно-, кормо- і бурякозбиральних комбайнів. Знищуються перші практичні напрацювання, зокрема лізинг техніки. Із 350 млн. гривень, на які виготовлено і відвантажено техніки, заводам оплачено тільки 150 млн., а повернуто лише до 12 відсотків лізингових коштів. За таких умов ніхто й не думає над удосконаленням лізингового механізму.

Абсолютна пасивність і в державному регулюванні міжнародної трудової міграції, захисті прав співвітчизників, які тимчасово працюють за кордоном.

Необхідно забезпечити:

• по-перше, постійну і жорстку персональну відповідальність керівників підприємств та організацій за своєчасну оплату праці;
• по-друге, державне регулювання мінімальної заробітної плати і забезпечення її випереджаючого зростання. Основним інструментом цього має стати запровадження нового соціального стандарту - регульованої державою мінімальної погодинної оплати праці;
• по-третє, подолання прогресуючого розриву між доходами різних верств населення, соціального розшарування суспільства.

Те ж стосується ефективного використання державного майна. Фінансові ресурси держави розміщені у 5,5 тисячах підприємств, однак управління її корпоративними правами поставлене дуже погано. Точніше, такої системи немає взагалі. Треба покласти край хаосу і безладдю, розкраданню державного багатства. І зокрема, практиці штучних банкрутств державних підприємств з наступною їх приватизацією за безцінь. Вона набуває дедалі більшого поширення. Водночас не має суттєвого впливу на економічні процеси процедура реального банкрутства.