Серед ризиків, з якими стикаються банки у своїй діяльності, останніми роками найбільшу увагу приділяють ризику процентних ставок унаслідок їх мінливості та непередбачуваності руху. Масштаб впливу ризику процентних ставок на фінансовий стан банку спонукає розробляти складні засоби його оцінки та контролю. Спроможність менеджменту "осідлати" цей вид ризику - вагома перевага у конкурентній боротьбі. Якщо ризик надмірний або недостатньо контролюється та вистежується, це може призвести до серйозної загрози прибутковості банку внаслідок коливання:

• чистої процентної маржі при невідповідності обсягів активів і пасивів, чутливих до змін процентних ставок;
• вартості банківських активів, зобов'язань, позабалансових інструментів, оскільки теперішня вартість майбутніх грошових потоків змінюється зі зміною процентних ставок.

Зміна процентних ставок призводить до урону прибутковості банку, підвищення його витрат, зменшення надходжень по активам, скорочення вартості інвестицій акціонерів, банкрутства банків. Ризик зміни відсоткових ставок визначається ймовірністю того, що середня ставка за залученими коштами банку протягом періоду дії може перевищити середню відсоткову ставку за активами, що в багатьох випадках веде до збитків банку.

Управління своїм процентним ризиком банк може здійснювати, змінюючи строки розміщення та залучення своїх активів та пасивів, рівень доходності за відсоткочутливими активами, діапазон коливання відсоткових ставок. Керівництво банку може проводити або агресивну, або захисну, або помірливу політику в області управління відсотковим ризиком.

При управлінні ризиком процентних ставок менеджмент банку має вирішити такі завдання:

• досягти цільового рівня чистої процентної маржі, спреду, стабілізації чистого процентного доходу;
• передбачити рух процентних ставок, визначити тенденції ринку;
• встановити процентні ставки за залученими та наданими коштами, визначити динамічну структуру активів і пасивів на підставі геп-аналізу та дюрації;
• використовувати засоби хеджування.

Джерелом валютного ризику є позиції балансового звіту банку, чутливі до зміни валютного курсу. Валютний ризик - це ймовірність того, що рівень прибутковості та капіталу зменшиться внаслідок зміни курсу валюти. Ступінь цього ризику залежить від обсягів активів та пасивів, деномінованих в інших валютах, та курсових змін. Якщо тенденції валютного ринку керівництво банку може лише прогнозувати, то політика щодо залучення та розміщення коштів у іноземних валютах залежить від рівня прийнятого ризику. Банк, керівництво якого схиляється до безпечного рівня ризику, прагне підтримувати закриту валютну позицію. Очікування спекулятивних прибутків спонукають поглиблювати відкриту валютну позицію у тому чи іншому напрямі. У світовій практиці широко застосовуються засоби хеджування валютного ризику; вітчизняним банкам використовувати їх нині заборонено.

Отже, банки наражаються на відсотковий ризик. Це зумовлює потребу безперервно контролювати рівень допустимого ризику та свідомо керувати цим процесом.

Основними параметрами управління відсотковим ризиком за допомогою балансування структури активів і зобов'язань є строки та суми.

Балансування портфелів активів і зобов'язань за строками

це один із методів, який дозволяє банку зафіксувати спред (різницю між середньозваженим доходом та середньозваженою вартістю ресурсів) і нейтралізувати ризики зміни відсоткової ставки. При цьому припускається, що всі відсоткові ставки як за активними, так і за пасивними операціями змінюються однаково та в одному напрямі.

Сутність методу полягає у встановленні співвідношень між строками залучення та розміщення рівних за величиною коштів. Це дозволяє виявити вплив строків на показники прибутковості та відсотковий ризик банку при елімінуванні впливу такого параметра як сума активів і зобов'язань у грошовому вираженні.

УАП за строками передбачає 2 підходи: збалансований; незбалансований.

На вибір стратегії впливає багато чинників, таких як тип моделі управління банком, надійність прогнозу зміни ставок, конкретна ситуація на ринку, можливості банку щодо залучення та розміщення коштів, схильність до ризику тощо.

Таблиця 1 - Збалансований та незбалансований за строками методи управління

Недоліки методу: обмежений метод, передбачає однакову та в одному напрямку зміну процентних ставок по активам та пасивам. Однак в реальності така ситуація не можлива.

Балансування портфелів активів та пасивів по сумах

Мета цього методу - структурування банківського портфелю, яке дозволяє максимізувати його гнучкість й рентабельність за рахунок виявлення відсоткочутливих активів й пасивів.

Геп (GAP - розрив, дисбаланс) визначається як різниця між величиною чутливих активів ЧА у грошовому вираженні та величиною чутливих зобов'язань ЧЗ у грошовому вираженні:

GAP =ЧА-ЧЗ (1)

І додатний, і від'ємний геп дають потенційну можливість отримати більшу маржу, ніж у разі нульового гепу.

Головна ідея методу управління гепом полягає в тому, що розмір та вид (додатний або від'ємний) гепу мають корегуватися відповідно з прогнозами зміні відсоткових ставок згідно з таким правилом:

• якщо геп додатний, то з ростом відсоткових ставок маржа зростатиме і, навпаки, при їх зниженні маржа зменшуватиметься;
• якщо геп від'ємний, то з ростом відсоткових ставок маржа зменшуватиметься, а з їх зниженням - збільшуватиметься.

Це означає, що не так вже й важливо, в якому напрямі змінюються ставки, головне, щоб геп відповідав тому напряму руху ставок, який принесе підвищений прибуток.

Недоліки методу: базується на статистичному аналізі розриву між чутливими активами та зобов'язаннями. Саме ця статичність не дає змоги оцінити сукупний відсотковий ризик банку.

Метод кумулятивного гепу дає змогу аналізувати співвідношення чутливих активів і зобов'язань у певний момент часу (статичний аналіз) і одночасно, враховувати часовий компонент (динамічний аналіз). Він полягає в тому, що проміжок часу, протягом якого банк застосовує збалансований підхід до управління активами та зобов'язаннями, поділяють на ряд періодів (тривалість періодів вибирають довільно). У кожному з таких періодів зіставляються чутливі активи та зобов'язання і розраховується розмір гепу. Алгебраїчна сума (з урахуванням знака) гепів у кожному з періодів, являє собою кумулятивний (нагромаджений) геп. За допомогою кумулятивного гепу розраховують різницю між загальним обсягом чутливих активів і зобов'язань, які протягом досліджуваного проміжку часу можуть бути переоцінені.

Кумулятивний геп як інтегральний показник дозволяє оцінити ризик відсоткових ставок, на який наражається банк протягом розглянутого проміжку часу. Банк може управляти цим ризиком, установлюючи ліміт гепу як максимально допустимий його розмір та приводячи структуру чутливих активів і зобов'язань у відповідність з установленим лімітом. При оцінюванні ризику відсоткових ставок обчислюється коефіцієнт гепу К як відношення чутливих активів до чутливих зобов'язань:

К = ЧА / ЧЗ (2)

Якщо коефіцієнт гепу більший за одиницю, то це означає, що геп додатний, якщо менший - то геп від'ємний. Якщо коефіцієнт дорівнює одиниці, то геп нульовий.

Особлива увага в цьому методі надається тому яка частина активів чи пасивів банку залежить від відсоткової ставки. Це питання вирішується за допомогою індексу відсоткового ризику (відношення кумулятивного гепу kGAP в кожному з періодів до розміру працюючих активів ПА):

(3)

За його допомогою можлива оцінка активів (якщо геп додатний) чи пасивів (якщо геп від'ємний), що наражається на ризик зміни відсоткової ставки і може змінити свою вартість, а отже, вплинути на загальний прибуток банку. Установлюючи ліміт індексу відсоткового ризику банк обмежує рівень ризику відсоткової ставки, який він вважає за доцільне на себе взяти.

Крім цього при застосуванні методу обчислюються очікувані коливання відсоткових ставок ?і що можуть вплинути на рівень відсоткового прибутку банку. Абсолютна величина зміни прибутку визначається базовим співвідношенням:

(4)

Узявши до уваги при обчисленнях знак "+" чи "-" показників ?і та kGAP, можна визначити напрям зміни прибутку. Додатне значення ?П вказує на збільшення прибутку і є результом підвищення ставок при додатному гепі або зниження ставок при від'ємному гепі. Від'ємне значення ?П означатиме зниження відсоткового прибутку банку, зумовлене підвищенням ставок при від'ємному гепі або зниження ставок при додатному гепі.

Методи управління гепом представлені в таблиці 3.

Таблиця 3 - Методи управління гепом

Отже, можемо стверджувати, що мета управління активами й пасивами - це управління процентним ризиком та ризиком ліквідності. Воно здійснюється шляхом аналізу та управління гепом, а також термінами, на які банк залучає або розмішує кошти. Цей аналіз проводиться на підставі розрахунку імітаційних моделей управління активами й пасивами.

Імітаційні моделі допомагають розробляти прогнозні баланси банку та прогнозні звіти про доходи й витрати Це дає змогу керівництву банку досліджувати зміну показників процентного ризику за різних економічних умов Імітаційна модель дає відповідь на такі запитання:

1. який фінансовий стан банку зараз;
2. які зміни фінансового стану банку можливі;
3. як банк може досягти власних стратегічних цілей.

Фінансовий стан банку значною мірою залежить від здатності його службовців, відповідальних за управління активами й пасивами, точно передбачити допустиму процентну ставку за активними операціями. Інакше кажучи, виважена та обережна політика в галузі управління коштами банку має бути зорієнтована на послаблення негативних наслідків зміни ринкової процентної ставки. У іншому разі банк матиме недостатні надходження від активних операцій, тобто не зможе досягти прибуткової діяльності. А це в свою чергу призведе до втрати капіталу та примусової ліквідації комерційного банку.