В умовах ринкової економіки відбувається зміщення пріоритетів в об'єктах та цільових установах системи управління об'єктом господарювання. Якщо в економіці, що централізовано планувалась, свобода в маніпулюванні ресурсами, їх відшкодування була достатньо обмежена, а підприємства були поставлені в жорсткі рамки і не могли вибирати найбільш раціональну структуру ресурсів, що ними використовувались, то в ринковій економіці такі обмеження по суті не існують, а ефективне управління ресурсами вимагає здійснення оптимізації ресурсного потенціалу підприємства.
Рішення даної проблеми полягає, на наш погляд у розробці оптимізаційних моделей та їх практичному застосуванні. На жаль, питання, пов'язані з розробкою оптимізаційних моделей не отримали ще широкого використання на українських підприємствах. Формування структури капіталу (тобто співвідношення власних та позичкових коштів) на багатьох підприємствах здійснюється інтуїтивно, або згідно з традиціями, без належного аналітично-математичного обґрунтування.
Метою дослідження, поставленої перед нами був аналіз можливого використання оптимізаційних моделей в практичній діяльності на прикладі підприємства ВАТ "Донецьккокс". З метою аналізу та виявлення оптимальної структури капіталу, джерела капіталу розглядались згідно зі схемою:

Вирішенні проблеми оптимізації вимагало врахування того, що

• з одного боку, зростання долі позичкового капіталу підвищує мінливість чистого грошового потоку, тобто збільшує фінансовий ризик;
• але з іншого боку, більш високе значення долі позичкового капіталу забезпечує зростання рентабельності власного капіталу підприємства, і підвищує величину чистого прибутку, що отримується.

Для вирішення питання оптимізації структури капіталу була розглянута модель оптимізації на основі критерію максимізації прогнозуємої рентабельності власного капіталу та показника фінансового левериджу.
Загальновідомо, що показник фінансового левериджу дозволяє оцінити на скільки відсотків зміниться величина чистого прибутку підприємства при зміні доходу до сплати відсотків і податків на один відсоток, а отже й дозволяє оцінити зміну коефіцієнта рентабельності власного капіталу.

Показник фінансового левериджу був розрахований як добуток трьох компонент:

1. Податкового коректора фінансового левериджу (1 - Спод) - показує в якому ступені виявляється ефект фінансового левериджу у зв'язку з рівнем оподаткування прибутку;
2. Диференціалу фінансового левериджу, тобто різниці між коефіцієнтом економічної рентабельності (валової рентабельності активів) і середнім розміром відсотку за кредит. Диференціал фінансового левериджу є головною умовою, що формує позитивний ефект фінансового левериджу.
3. Коефіцієнт фінансового левериджу (ПК/ВК) - характеризує суму позикового капіталу, що використовується підприємством у розрахунку на одиницю власного капіталу.

Нами була проаналізована структура капіталу ВАТ "Донецьккокс" за період з 1998 по 2001 рік. Обсяг позичкового капіталу що використовувався за цей період не перевищував 6% від загального обсягу капіталу, але необхідно зазначити, що ця частина забезпечувала підвищення рентабельності власного капіталу згідно з показником фінансового левериджу.
Розраховані дані можна подивитись в таблиці 1.

Таблиця 1 - Структура капіталу ВАТ "Донецьккокс"

Виняток становив лише 1998 рік, де ефект фінансового левериджe досягав від'ємного значення і дорівнював - 0,26.
Річ у тому, що валовий прибуток підприємства у цей рік був незначний, що знайшло своє відображення на показнику валової рентабельності активів. Крім цього 1998 рік характеризувався достатньо високими ставками по кредитах, і таким чином диференціал фінансового левериджу набув від'ємного значення. Використання позичкового капіталу для підприємства було не вигідне і знижувало рентабельність власного капіталу.
В інші роки залучення позичкового капіталу дозволяло підвисити чистий прибуток підприємства на одиницю власного капіталу у 1999 на 0,68%, у 2000 - на 0,83%, 2001 - 1,63%. Особлива увага в нашій роботі була приділена визначенню ефективної структури капіталу. Якщо прослідити динаміку зростання рентабельності власного капіталу p 1998 по 2001 рр., то можна відмітити, що рентабельність власного капіталу у 2001 році була найвища, причому структура капіталу у цьому році характеризувалася найвищою часткою позичкового капіталу за період, що аналізувався.
Нами була поставлена задача визначити, а чи оптимальний обсяг позичкового капіталу використовувало підприємство на той період. Нами були побудовані 8 оптимізаційних моделей, які передбачали перебір фактично можливих структур капіталу підприємства.
Якщо подивитись у таблицю 2, можна побачити, що із зростанням долі позичкового капіталу рентабельність власного капіталу також підвищується стабільними темпами. Таблиця 2 - Визначення оптимальної структури капіталу ВАТ "Донецьккокс" (на основі імітаційних моделей)

Графічно, дана ситуація проілюстрована на малюнку 2.

Найбільш ефективної структури капіталу підприємство набуло при співвідношенні власного та позичкового капіталу 53,37 : 46,63%. Така структура забезпечила рентабельність власного капіталу 57,35%. Подальше збільшення долі позичкового капіталу призвело до зменшення рентабельності власного капіталу.

Певна річ, на початку моєї доповіді я зауважила, що підвищення долі позичкового капіталу має наслідком зростання фінансового ризику, тобто недостатності у підприємства коштів для сплати відсотків по кредитах. Для розв'язання даної проблеми і оцінки платоспроможності підприємства, враховуючи існуючі структури капіталу за попередні роки та визначену нами структуру, нами був розрахований показник середньоквадратичного відхилення доходу (який характеризує статистичну міру розсіювання значень можливих доходів), і коефіцієнт варіації (який характеризує зв'язок абсолютного розкидання результатів чистого доходу та доходу: відносна величина, що дозволяє співвіднести середнє розкидування вокруг середнього із середнім значенням). Коефіцієнт варіації дорівнював 0,17, Таким чином був зроблений висновок про незначне можливе відхилення доходу від значення доходу, що очікується. В якості критерію для визначення максимальної ризиковості неплатоспроможності підприємства нами був використаний показник Чебишева, який розраховувався як добуток коефіцієнта варіації та фінансового левериджу.

LV = var * ЕФЛ

Дозволяє визначити, вірогідність банкрутства підприємства при значенні LV > 100%. Причому даний показник є досить надійним, через те, що він характеризує стан підприємства після уплати всіх обов'язкових платежів.
Однак, розрахований показник для обраної структури показав, що дане співвідношення власного та позичкового капіталу є дуже ризиковим, добуток складав 262%.
Для визначення оптимальної структури, яка забезпечувала б і підвищення рентабельності власного капіталу і "нормальний" рівень ризику, за допомогою показника Чебишева ми оцінили ризиковість усіх імітаційних моделей і виявили, що більш оптимальною за розраховану раніше структуру є структура, де співвідношення власних та позичкових коштів 83,3 : 16,7%. Рентабельність власного капіталу в цьому випадку становила 47,09%, ЕФЛ - 5,06. Показник Чебишева дорівнював 86%.

Таким чином на підставі математичного та статистичного апарату нами був зроблений висновок про те, що для підприємства більш ефективним є залучення позичкових коштів в більших обсягах чим є насправді.