Українсько-російські відносини після розпаду СРСР та утворення незалежних держав формуються поступово, долаючи об’єктивні та суб’єктивні перешкоди. Виникає ряд гострих проблем, які викликають напруженість і конфліктність у відношеннях Росії з Україною: неузгодженість питань про борги і активи колишнього СРСР, розділ його зарубіжного майна; доля Чорноморського Флоту; тертя з питання взаємовідносин України і її складника - Криму, що до 1954 року входив в Російську Республіку; спілкування жителів прикордонних областей; транспортні проблеми і ін.

При формуванні відносин з Росією слід враховувати потенціал кожної з країн і знаходити певні компроміси, поступово наближати позиції сторін, формувати взаємини між ними за інтересами. Оцінюючи в комплексі сукупність основних чинників і умов існування Російської Федерації, слід зробити висновок про її значно більшу життєздатність і в цілому перспективність. Важливим для Росії при цьому є правильне усвідомлення її дійсної ролі і місця в сучасному світі, тому що вона явно втрачає статус супердержави і трансформується в велику регіональну державу.

Об'єктивні умови становлення державності України складніші, ніж в Росії. В економічній сфері це виявляється в наслідках розпаду колись єдиного комплексу СРСР, де Україна спеціалізувалася на енергоємному виробництві; в майже повній залежності від Росії і Туркменістану в забезпеченні потреб у нафті і газі; в вагомому (кам'яне вугілля) або майже повному (нафта, газ) вичерпанні корисних копалин на своїй території; в відсутності золотого запасу держави; в значній орієнтації промисловості на військові потреби.

За даними деяких аналітиків у Росії, якщо б вона гіпотетично повністю припинила товарний обмін з країнами СНД і Балтії, залишилися б можливості забезпечувати виробництво 65 відсотків свого кінцевого продукту, а при збереженні "дальнього" імпорту - 86 відсотків. В подібній же ситуації Україні вдалося б зберегти тільки 15 відсотків кінцевого продукту¹.

Разом з тим, в Україні є передумови, необхідні для створення ефективної національної економіки. До них слід віднести сприятливі природні умови, найбільші у світі площі чорнозему, високий науково-виробничий потенціал, розвинені машинобудування, металургія, хімічна промисловість, а також запаси багатьох корисних копалин, працьовитий і високоосвічений народ.

Але при цьому слід враховувати, що існування незалежної української держави можливо лише за умови збалансування інтересів населення всіх її регіонів і вироблення на міждержавному рівні механізму збереження життєво необхідних інтеграційних зв'язків з Росією. Така зовнішньополітична орієнтація дозволяє Україні реалізувати свої основні національні інтереси.

Головний висновок можна зробити такий: з розпадом Радянського Союзу і утворенням незалежних держав не вдалося перевести взаємовигідні інтегративні зв'язки на міждержавний рівень, що призвело до розпаду багатьох з них, а це, в свою чергу, вкрай негативно відбилося на становленні державності України.

Оцінюючи перспективи відношень Росії з Україною, слід враховувати, що Росія, як і Україна, буде поступово рухатися на Захід, зберігаючи при цьому свої найбільш істотні національні риси і особливості.

Теоретично можливі два засоби західного "дрейфу": Україна та Росія разом, тією або іншою мірою погоджено, без розірвання історично складених економічних зв’язків і тих, які доказали в наш час свою раціональність, або ж окремо, без врахування взаємних інтересів будуть пробиватися на світові ринки. Національним інтересам обох держав в умовах кризового стану економік повніше відповідає перший шлях.

При створенні нового організаційно-економічного механізму співробітництва України з Росією слід враховувати політичні та міжнародно-правові передумови такого партнерства.

Якщо раніше в СРСР такий механізм формувався по вертикалі: згори нав'язувалася певна система відносин, і навіть взаємодія республік ішла по шляху звернення в центр, то в нинішніх умовах все вирішують горизонтальні зв'язки підприємницьких і виробничих структур. Проте державні структури повинні забезпечувати належні політичні та правові умови для зміцнення цих зв’язків.

Розвиток Росії і України, як суверенних держав, припускає, що на протязі деякого часу між ними буде спостерігатися свого роду суперництво, змагання, важливим критерієм якого стане життєвий рівень людей. Від кінцевого результату цього змагання в значній мірі буде залежати доля державності України. Адже незалежність республіки частина населення підтримала лише виходячи з економічних мотивів, з надією на підвищення рівня свого добробуту. Тому організаційно-економічний механізм інтеграції слід будувати по-новому, з врахуванням проблем та передумов співробітництва країн.

Таким чином, можна констатувати, що проблеми в українсько-російських відносинах є наслідком радикальних економічних змін, що відбувалися після проголошення незалежності обома державами. Ці зміни супроводжувались послабленням господарських і коопераційних зв'язків, значним спадом обсягів виробництва і ще більш глибоким скороченням взаємного товарообігу.

В умовах порушення коопераційних зв'язків, що склалися раніше, нестабільності національних грошових систем і погіршення фінансового стану підприємств, недосконалості системи взаєморозрахунків, неузгодженості систем оподаткування погіршилася структура товарообігу і зросла бартеризація експортно-імпортних операцій.

В економічному співробітництві Російської Федерації і України слабко використовується один з найважливіших напрямків - створення спільних виробничих структур, які б сприяли відновленню і розвитку коопераційних і технологічних зв'язків підприємств і галузей, ефективному використанню спеціалізації підприємств машинобудування, хімічної промисловості, паливно-енергетичного і військово-промислового комплексів, мобілізації фінансових і інвестиційних ресурсів. Правова основа для організації і діяльності таких структур в законодавчих актах Російської Федерації і України істотно відрізняється, що є серйозним гальмом на шляху їхнього створення.

Аналогічний стан склався з розробкою довгострокових міждержавних цільових комплексних програм з вирішення проблем, які становлять взаємний інтерес, зокрема, в області виробництва технічно складної і наукоємкої продукції, в проведенні фундаментальних досліджень.

При наявності взаємного інтересу російських і українських господарюючих суб'єктів до участі в акціонуванні підприємств, розташованих на територіях обох держав, і передусім в таких галузях, як нафтопереробка, енергетика, чорна і кольорова металургія, із-за розбіжностей в нормативно-правовій базі їхня участь в цьому процесі не має розвитку.

Аналіз показує, що на цей час між Російською Федерацією і Україною не повністю врегульовані проблеми, зв'язані з погодженням транзитних режимів, систем стягання місцевих податків і портових зборів, недостатньо використовуються можливості взаємовигідного співробітництва в галузі торгового судноплавства, трубопровідного транспорту, міжсистемних ліній електропередач, та використання іншої інфраструктури.

Відносини у фінансовій сфері між Україною і Російською Федерацією характеризуються цілою низкою проблем, основними з яких є наступні:

- забезпечення організації розрахунків при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності суб’єктами господарювання;

- регулювання відносин між кореспондентськими рахунками Центрального банку Російської Федерації та Національного банку України;

- наявність дебіторської та кредиторської заборгованості (в тому числі простроченої) між суб’єктами господарської діяльності обох країн;

- невирішеність питання про розподіл активів та пасивів колишнього СРСР;

- наявність “заморожених” активів України в Російській Федерації;

- наявність проблем по платежам України за енергоносії з Російської Федерації тощо.

Одним з важливих аспектів українсько-російських відносин у фінансовій сфері є відносини між банківськими системами обох країн щодо забезпечення розрахунків при здійсненні зовнішньоекономічних стосунків.

Ще з 1992 року діє угода про організацію міжбанківських розрахунків у зв’язку з введенням українського карбованця, якою регулюються відносини між банківськими системами обох країн як у відношенні організації регулювання відносин між кореспондентськими рахунками Національного банку України і Центрального банку Російської Федерації, так і в організації розрахунків між суб’єктами господарювання цих країн. Але на цей час положення цієї угоди застаріли.

Одним із аспектів фінансових взаємовідносин між суб’єктами господарської діяльності України та Російської Федерації є наявність взаємних неплатежів. За даними Держкомстату України станом на 01.07.1998 р. заборгованість російських суб’єктів господарської діяльності перед українськими складає 723,7 млн. грн, у тому числі прострочена заборгованість становила 398,8 млн. грн. В той же час заборгованість українських суб’єктів господарської діяльності перед російськими набагато більша і на цю ж дату складала 1770,8 млн. грн, в тому числі прострочена заборгованість становила 835,8 млн. грн. Тобто ми маємо від’ємний баланс у розмірі 1,1 млрд.грн.¹.

Невирішеним питанням українсько-російських відносин є розподіл активів колишнього СРСР. Позиція Російської Федерації полягає у прийнятті Україною так званого “нульового” варіанту, при якому до Російської Федерації повинні відійти всі внутрішні та зовнішні активи колишнього СРСР, при цьому вона бере зобов’язання забезпечити розрахунки по зовнішнім боргам та одержання боргу від країн-боржників СРСР. З вирішенням питання “нульового” варіанту Російською Федерацією пов’язується питання щодо коштів українських фізичних осіб, які після розпаду СРСР були “заморожені” на рахунках у Зовнішекономбанку. У 1997 році Російською Федерацією для фізичних осіб України були розблоковані кошти обсягом 10 млн. доларів США. На рахунках у Зовнішекономбанку “заморожені” , також, кошти юридичних осіб України. Це питання також потребує вирішення.

Коротко кажучи, головними проблемами України у сфері економічних відносин з РФ слід вважати наступні:

- енергетична та ресурсна залежність України від РФ;

- заборгованість України перед РФ, переведення цієї проблеми у площину майнового відшкодування;

- непоставка енергоносіїв та маніпулювання цінами на них в залежності від неекономічних обставин;

- заміщення розірваних технологічних циклів та системи промислової кооперації колишнього СРСР всередині народногосподарського комплексу РФ при збереженні високого рівня технологічної залежності України від РФ;

- підпорядкування технологічної кооперації військово-промислових комплексів двох країн інтересам РФ;

- неплатежі російських підприємств українським партнерам;

- намагання встановити контроль російських компаній над життєво важливими інфраструктурними та енергетичними об'єктами в Україні (нафтопроводи, газопроводи, портове господарство тощо);

- нестабільна політика РФ щодо імпорту української продукції;

- підрив конкурентоздатності, замикання на російські фірми та витискування українського експорту на ринках третіх країн;

- проникнення у фінансову систему України чи опосередкований вплив на неї російських банків поза межами, визначеними національним законодавством;

- створення мережі фінансових та комерційних структур з явною або прихованою участю російського капіталу з метою перекачування фінансових ресурсів;

- забруднення оточуючого середовища російськими військовими частинами, що дислокуються на території України, ліквідація наслідків яких потребує серйозних матеріальних витрат з боку України.

Існуючі проблеми в економічних відносинах Російської Федерації і України вимагають їхнього адекватного рішення, вироблення довгострокової стратегії взаємовигідного економічного співробітництва, найбільш повного використання його передумов.

Передумовами українсько-російського партнерства є розуміння державними органами та діловими колами обох країн значущості взаємних зв’язків для виходу з глибокої трансформаційної кризи і подальшого динамічного економічного розвитку. Це розуміння прийшло разом з усвідомленням надто обмежених можливостей інвестування економіки кожної із країн з боку розвинених країн світу та міжнародних фінансових організацій, а також суворої конкуренції на ринках “далекого зарубіжжя”.

Прагнення України та РФ до конструктивної діяльності по створенню стратегічних партнерських торговельно-кооперативних відносин між обома державами було закріплене підписанням повномасштабного договору про дружбу, співробітництво і партнерство, а потім і довгострокового договору про економічне співробітництво. Зокрема, цими договорами передбачається вживання заходів щодо погодження стратегії здійснення економічних реформ поглиблення економічної інтеграції на основі гармонізації господарського законодавства; узгодження фінансової, інвестиційної та митної політики; сприяння збереженню і розвитку на взаємовигідній основі виробничої і науково-технічної кооперації при розробці і виготовленні сучасної наукоємної продукції тощо.

Згідно Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Російською Федерацією модель економічних відносин має будуватися на принципах рівноправного партнерства і взаємовигідної інтеграції ринково-орієнтованих економічних систем обох суверенних держав. Водночас реалії взаємин вказують на те, що в економічних відносинах з Росією необхідно бути готовим до адекватного реагування на економічні загрози з її боку.