3 МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВОГО РЕЗУЛЬТАТУ ТА ВПЛИВ ПОДАТКІВ НА ЙОГО РОЗМІР

2.1 Формування фінансового результату відповідно до національних стандартів бухгалтерського обліку

З 1 січня 2000 року набрав чинності Закон України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", який закріпив перехід підприємств і організацій України на систему бухгалтерського обліку і звітності, засновану на національних Положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Фінансова звітність визначається П(С)БО 1 як бухгалтерська звітність, яка відображає фінансовий стан підприємства і результати його діяльності за звітний період. Елементом фінансової звітності є звіт про фінансові результати, форма і зміст якого визначається П(С)БО 3 "Звіт про фінансові результати".
За П(С)БО 1 звіт про фінансові результати - це звіт про доходи, витрати і фінансові результати підприємства. Зазначені у стандарті вимоги стосуються підприємств, організацій, установ і інших юридичних осіб усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ). Доходи і витрати включаються до складу Звіту про фінансові результати на підставі принципу нарахування та відповідності доходів і витрат. Цей принцип полягає в тому, що для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи зазначеного періоду з витратами, які були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в обліку і звітності у момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.
Фінансовим результатом діяльності підприємства може бути прибуток або збиток. Згідно з П(С)БО 3 прибутком визнається сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати, збитком - навпаки.
Облік доходів підприємства регламентується П(С)БО 15 "Дохід". Дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за вийнятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.
Витрати підприємства регламентуються П(С)БО 16 "Витрати". Витрати відображаються у бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань. Витратами звітного періоду визначаються або зменшення активів, або збільшення забов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визначаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Якщо витрати неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, то такі витрати відображають у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Якщо актив забеспечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визначаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами. Суттєвою відмінністю обліку доходів та витрат відповідно до національних стандартів є те, що згортання доходів і витрат не зволяється.
Доходи, витрати, прибутки і збитки у звіті про фінансові результати поділяються за видами діяльності, функціями та елементами операційних витрат фінансові результати поділяють, перш за все, за видами діяльності, внаслідок якої вони виникають, на прибутки (збитки) від звичайної та надзвичайної діяльності.
Надзвичайна діяльність - це така, яка не виникає в ході нормального життєвого циклу підприємства. Це техногенні катастрофи, стихійні лиха, пожежі, аварії тощо. Вся інша діяльність є для підприємства звичайною (нормальною).
Звичайна діяльність, в свою чергу, поділяється на операційну, фінансову, інвестиційну та іншу. Операційна діяльність - це будь-яка діяльність підприємства, яка має характер постійної. До основної операційної діяльності відносяться операції, які пов язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, послуг), що є визначальною метою створення підприємства та забезпечують основну частку його доходів. До іншої операційної діяльності відноситься будь-яка діяльність, яка є звичайною. Здебільшого це є те, що раніше називалося "інша реалізація", - реалізація оборотних активів, оперативна аренда, інші види.
Під фінансовою діяльністю розуміють діяльність, яка призводить до зміни власного і залученого капіталу (надання та отримання кредитів, депозитів, фінансової допомоги, операції з фінансової оренди).
Інвестиційною діяльністю вважають придбання необоротних активів, здійснення фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів.
Інша неопераційна діяльність включає те, що не увійшло у попередні види. Наприклад, ліквідацію, безкоштовну передачу, продаж фінансових вкладень. За класифікацією доходів і витрат за видами діяльності і функціями побудований розділ І звіту про фінансові результати. У розділі II звіту про фінансові результати операційні витрати (на виробництво, збут, управління та інші операційні витрати) надаються в розрізі економічних елементів.
Доходи і витрати, які відповідають вище викладеним крітеріям їх визнання наводять у Звіті про фінансові результати з метою визнання чистого прибутку або збитку звітного періоду.
Для цього у формі звіту передбачається послідовне зіставлення його статей. Таким чином, процес розрахунку прибутку (збитку) звітного періоду може бути поділений на такі кроки:
1. Визначення чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, послуг);
2. Розрахунок валового прибутку (збитку);
3. Визначення фінансового результату - прибутку (збитку) - від операційної діяльності;
4. Розрахунок фінансового результату від звичайної діяльності до оподаткування;
5. Визначення фінансового результату від звичайної діяльності;
6. Визначення чистого прибутку (збитку) звітного періоду.
Крок 1. Визначення чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).
Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається шляхом вирахування з доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) відповідних податків, зборів, знижок тощо.
Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) включає загальний дохід (виручку) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), тобто без вирахування наданих знижок, повернення проданих товарів та податків з продажу (податку на додану вартість, акцизного збору тощо).
Під іншими вирахуваннями з доходу розуміються надані знижки, повернення товарів та інші суми, що підлягають вирахуванню з доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).
Крок 2. Розрахунок валового прибутку
Валовий прибуток (збиток) розраховується як різниця між чистим доходом від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг ).
Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) складається з собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) або собівартості реалізованих товарів.
Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.
До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включається:
- прямі матеріальні витрати;
- прямі витрати на оплату праці;
- інші прямі витрати;
-змінні загальновиробничі та постійні розподілені
-загальновиробничі витрати.
Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюється підприємством самостійно. Передусім слід визначити, що витрати бувають прямі, тобто які можна віднести на одиницю виробництва, і непрямі, які не можна віднести на одиницю виробництва економічно доцільним шляхом. З іншого боку, витрати можна класифікувати як постійні, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності, та змінні, що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Загальновиробничі витрати, які поділяються на змінні та постійні, розподіляються на кожну одиницю виробництва з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо). База розподілу для змінних загальновиробничих витрат розраховуються виходячи з фактичної потужності звітного періоду, а для постійних загальновиробничих витрат - з нормальної потужності.
Нормальна потужність - це очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.
Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у період їх виникнення.
Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат, тобто витрат на обслуговування і управління виробництвом, установлюється підприємством.
Собіватість реалізованих товарів складатиметься з витрат на їх придбання, які включають:
- ціну придбання;
- ввізне мито та інші податки, що не компенсуються податковими органами підприємству;
- витрати на транспортування, навантаження та розвантаження;
- інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням товарів та послуг.
Крок З. Визначення фінансового результату від операційної діяльності.
Фінансовий результат - прибуток (збиток) - від операційної діяльності визначається як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.
До складу інших операційних доходів входять:
- дохід від операційної аренди активів;
- дохід від операційних курсових різниць;
- відшкодування раніше списаних активів;
- дохід від реалізації оборотних активів (крім фінансових і інвестиційних).
Адміністративні витрати включають загальногосподарські витрати, пов'язані з управлінням та обслуговуванням підприємства. До них відносяться:
-загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати);
-витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;
-витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна аренда, страхування майна, амортизація, ремонт, комунальні послуги, охорона);
-винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна);
-витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телефакс, факс);
-амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;
-витрати на врегулювання спорів у судових органах;
-податки, збори та інші передбачені законодавством -бов'язкові платежі (крім тих, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг);
-плата за розрахунково-касове обслуговуваня та інші послуги банків;
-інші витрати загальногосподарського призначення.
До складу витрат на збут відносяться витрати підприємства, пов'язані з реалізацією продукції (товарів), а саме:
- витрати на пакувальні матеріали та ремонт тари;
- оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забеспечують збут;
- витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг);
- витрати на передпродажну підготовку товарів;
- витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;
- витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов язаних зі збутом продукції (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);
- витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів);
- витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;
- інші витрати, пов'язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.
До інших опереційних витрат включаються:
- витрати на дослідження та розробки;
- собівартість реалізованої іноземної валюти;
- собівартість реалізованих виробничих запасів;
- сума безнадійної дебіторської заборгованності та відрахування до резерву сумнівних боргів;
- витрати від операційних курсових різниць;
- витрати від знецінення запасів;
- нестачі і втрати від псування цінностей;
- визнані економічні санкції;
- витрати на утримання об'єктів соціально-культурного призначення;
-інші витрати операційної діяльності (крім тих, включаються до собівартості продукції, товарів, робіт, послуг).
Крок 4. Розрахунок фінансового результату від звичайної діяльності до оподаткування.
Прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів (прибутків), фінансових та інших витрат (збитків).
Дохід від участі в капіталі включає дохід, отриманий від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, облік яких ведеться методом участі в капіталі.
До інших фінансових доходів включаються дивіденди, відсотки та інші доходи, отримані від фінансових інвестицій (крім доходів, які обліковуються за методом участі в капіталі).
До складу інших доходів включаються дохід від реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів і майнових комплексів; дохід від неопераціиних курсових різниць та інші доходи, які виникають у процесі звичайної діяльності, але не пов'язані з операційною діяльністю підприємства.
Фінансові витрати включають витрати на проценти та інші витрати підприємства, пов'язані із залученням позикового капіталу.
До втрат від участі в капіталі відноситься збиток, спричинений інвестиціями в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, облік яких проводиться методом участі в капіталі.
Інші витрати включають собівартість реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів, втрати від неопераціиних курсових різниць; втрати від уцінки фінансових інвестицій та необоротних активів; інші витрати, які виникають у процесі звичайної діяльності (крім фінансових витрат), але дов'язані з операційною діяльністю підприємства.
Крок 5. Розрахунок фінансового результату - прибутку (збитку) - від звичайної діяльності.
Прибуток від звичайної діяльності визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податків з прибутку. Збиток від звичайної діяльності дорівнює збитку від звичайної діяльності до оподаткування.
Податок на прибуток від звичайної діяльності, визначається на підставі суми прибутку до оподаткування та чинної ставки податку на прибуток.
Крок 6. Визначення чистого прибутку (збитку) звітного періоду.
Чистий прибуток (збиток) розраховується як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності, надзвичайного доходу та надзвичайних витрат і податків з надзвичайного прибутку.
Надзвичайні доходи і надзвичайні витрати включають відповідно:
- невідшкодовані збитки від надзвичайних подій, включаючи затрати на запобігання виникненню втрат від стихійного лиха, техногенних аварій, які визначені за вирахуванням суми страхового відшкодування та покриття втрат від надзвичайних ситуацій за рахунок інших джерел;
- прибутки або збитки від інших подій та операцій, які відповідають вище зазначеному визначенню надзвичайних подій. Збитки від надзвичайних подій відображаються за вирахуванням суми, на яку зменшується податок на прибуток від звичайної діяльності внаслідок цих збитків.
До податків з надзвичайного прибутку відноситься сума податків, що підлягає сплаті з прибутку від надзвичайних подій.
Таким чином, послідовне зіставлення доходів і витрат відповідно до національних стандартів бухгалтерського обліку дає змогу визначити чистий прибуток (збиток) звітного періоду. Але розрахований показник буде відрізнятися від суми грошових коштів, яка повинна залишитися у розпорядженні підприємства внаслідок принципових розбіжностей між бухгалтерським та податковим обліком.

2.2 Податковий облік та його вплив на фінансовий результат діяльності підприємства

Нині однією з найактуальніших проблем для суб'єктів підприємницької діяльності є відсутність взаємоузгодженості між існуючим податковим і бухгалтерським обліком.

Впровадження національних стандартів бухгалтерського обліку ще збільшило розбіжності між податковим і бухгалтерським обліками. Безумовно, розбіжності між показниками фінансової і податкової звітності є неминучими. Це пов'язано з тим, що правила ведення бухгалтерського обліку трактуються виходячи не з вимог податкового законодавства, а з економічної суті кожної господарської операції. Наслідком цього є різниці у визначенні активів, зобов'язань, статей доходів і витрат підприємства, і в результаті чого - відмінність між обліковим і оподатковуваним прибутком.
Проте, на відміну від України, де податковий і бухгалтерський обліки - це дві, по суті незалежні одна від іншої паралельні інформаційні системи, в розвинутих країнах між ними немає принципових розбіжностей. І бухгалтерський, і податковий обліки там засновані на єдиних основоположних бухгалтерських принципах, а величини постійних і тимчасових різниць набагато менші, ніж на українських підприємствах. На підприємствах України розбіжності між даними бухгалтерської і податкової звітності досить суттєві: вони виникають у термінології, моментах визнання доходів (валових доходів) і витрат (валових витрат). Визнання витрат і результатів за встановленим українським податковим законодавством правилом першої з подій, яка сталася раніш (рух товару або грошей) прямо суперечить основоположним бухгалтерським принципам нарахування і відповідності доходів і витрат.
Відповідно до національного стандарту 17 "Податок на прибуток" всі різниці між обліковим прибутком (який визначається як сума прибутку (збитку) до оподаткування і відображений у Звіті про фінансові результати) і податковим прибутком (який визначається за податковим законодавством і відображений у податковій декларації підприємства) поділяються на постійні і тимчасові.
В цілому податковий облік валових витрат і валових доходів відрізняється від бухгалтерського обліку витрат виробництва, доходів і результатів діяльності. Податковий облік бартерних (товарообмінних) операцій зобов'язує всупереч очевидному визнавати доходи витратами, і навпаки. Наприклад, якщо подія, що сталася раніше - це отримання товару, придбаного в рамках бартерного контракту, то з метою оподаткування ці витрати вважаються доходами.
Особливо помітною є неузгодженість між бухгалтерським і податковим обліком у частині нарахування амортизації і визначенні витрат на поліпшення основних засобів. Обліковці поставлені перед фактом ведення двох абсолютне різних обліків основних засобів та амортизування їх вартості.
Головний парадокс полягає в тому, що бухгалтерський облік основних засобів ведуть окремо щодо кожного об'єкта. Навіть якщо один об'єкт основних засобів складається з частин, які мають різний строк корисного використання, то в бухгалтерському обліку кожна з цих частин може визначатися як окремий об'єкт основних засобів. Податковий облік основних засобів здійснюється окремо лише об'єктів першої групи, а об'єкти другої та третьої групи обліковуються за сукупною вартістю.
В результаті названих розбіжностей, а також інших особливостей податкового законодавства, фінансові результати, розраховані відповідно до національних стандартів бухгалтерського обліку не мають нічого спільного з податковими нормами, а об'єктом оподаткування є не прибуток як таковий (в класично розумінні - це сума, яка може бути витрачена без посягання на капітал), а деяка довільна величина, яка не має економічного значення. Наприклад, на одному металургійних підприємств Донецької області в 1998 році балансовий прибуток перевищував оподатковуваний в 2,2 рази, а на іншому - в 35,7 рази. Таким чином, підприємства мають обліковий прибуток, та не мають оподатковуваного, або - навпаки. У першому випадку страждають інтереси держави, а в іншому - підприємства. Важливим елементом взаємоузгодженості податкового і бухгалтерської обліку є розробка розрахунку визначення оподатковуваного прибутку і податкових зобов'язань з податку на прибуток за даними бухгалтерського обліку. У цей час підприємства України не мають стандартної форми розрахунку податкових зобов'язань за даними бухгалтерського обліку, які розроблені та застосовуються в інших країнах.
Причина такої плутанини полягає у виникненні методологічного вакууму між вимогами Міністерства фінансів України по веденню бухгалтерського обліку відповідно до П(С)БО та вимогами ДПА України по визначенню податкових зобов'язань і веденню податкового обліку. Усунути цей хаос можливо шляхом законодавчого врегулювання порядку взаємоузгодженості податкового і бухгалтерського обліку, що полегшить роботу бухгалтерів і надасть змогу бачити реальну картину фінансово-господарської діяльності підприємств.

2.3 Дослідження впливу системи податків на економічні результати діяльності підприємства

Кожний з податків, що нараховується, відбирає у підприємства частину виручки. Оскільки підприємство прагне збільшити свій чистий прибуток, то керівник намагається послабити дію податків, змінюючи (якщо це можливо) відповідним чином діяльність підприємства. Економічна діяльність підприємства може бути представлена у вигляді процесу взаємодії трьох структурних частин.

Структурні частині діяльності підприємства поділяються на статичну складову, динамічну складову та потік прибутку, який розподіляється на споживання, інвестиції та податок на прибуток. Динамічні процеси позначені на схемі стрілками, а відрізки прямих між елементами схеми позначають структуру діяльності підприємства і структуру її результатів.
Статичне забезпечення роботи підприємства поєднує усі засоби здатності і можливості, які дозволяють підприємству виробляти прибуток. До них відносяться чинники (ресурси), які змінюються мало та повільно: - майно підприємства (виробничі фонди, грошові кошти і т. д.);
- можливості використання природних ресурсів (землі, води, корисних копалин і т. д.);
- переваги положення в інфраструктурі (наявність транспортних шляхів, джерел сировини і т. д.);
- професіоналізм робітників підприємства;
- інші засоби, можливості і здатності.
Статична складова часто співпадає з капіталом, і в грошовому виразі звичайно дорівнює ринкової вартості підприємства.
Динамічне забезпечення діяльності підприємства - це засоби, які перетворюють можливість виробляти прибуток (статично складову) в дійсність. До них відносяться ресурси, які витрачаються і безперервно оновлюються для створення прибутку:
- матеріальні потоки (сировина, матеріали, енергія, труд робітників, реалізована продукція і т.д.);
- фінансові потоки (оплата праці, матеріальні затрати, виручка, додана вартість і т. д.).
Величина динамічної складової в розрахунку на рік може відображатися вартістю матеріальних і величиною фінансових потоків.
Цільова складова уявляє собою потік чистого прибутку для споживання (ціль діяльності підприємства) і потік прибутку на інвестиції (збільшення можливості одержувати прибуток у майбутньому).
Виручка розподіляється на відновлення статичної складової {амортизаційні відрахування), забезпечення динамічної складової оплата праці і матеріальні затрати), виплату податків, інші виплати (проценти за кредит, повернення кредиту, оренда і т. д.) та прибуток підприємства.
Базою для нарахування кожного податку є одна з частин економічної структури. Чим більше величина цієї частини, тим більший сплачується податок, а тому у підприємців завжди існує прагнення зменшити базу нарахування податку за можливістю. Саме цим і визнається вплив податків на результат економічної діяльності підприємства.
Податки поділяються на 3 групи згідно зі структурою діяльності підприємства: податки на статику, податки на динаміку, податки на ціль діяльності (прибуток).
Відповідно до податкового законодавства України до групи податків на статику можна віднести податок з власників транспортних засобів, податок на землю, збір за використання лісових ресурсів, збір за спеціальне користування водними ресурсами, плату за користування надрами при видобутку корисних копалин, відрахування на геологорозвідувальні роботи.
Основний вплив податків на статику на економіку підприємства - санітарний (відсікати усе мертве"). Ці податки стимулюють керівників звільнятися від виробничих фондів, які не приносять прибутку. При цьому виробничі фонди розуміються як всі можливості, здатності підприємства виробляти прибуток. Щоб ця функція податків на статику здійснювалась більш ефективно, їх ставки повинні бути різними (для різних типів статичних податків, різних місць та різних моментів часу), та вони повинні періодично уточнюватися відповідно до зиінюючихся економічних умов.
Якщо ставки деяких видів податків на статику встановлені надто низько, то вони не стимулюють керівників звільнятися від неефективних виробничих фондів (особливо на державних підприємствах, де балансова вартість фондів значно нижче ринкової, і де менш, чи на приватних підприємствах прагнуть до прибутку).
Надто висока ставка будь-якого з податків на статику призведе до того, що підприємству стане невигідним мати не тільки бездіючі, але й ефективно працюючі виробничі фонди. Це приводить до розпродажу фондів і гальмує економічну діяльність, в якій вони використовуються, що, у кінцевому рахунку, призводить до дефіциту товарів і зростанню цін на них.
До податків на динаміку згідно з чинним законодавством України можна віднести податок на додану вартість (ПДВ), акцизний сбір, нарахування на зарплату (відрахування в Фонд соціального страхування, Фонд зайнятості, Пенсійний фонд ), комунальній податок. ПДВ є ефективним регулятором виробництва, якщо ставка податку не велика. Тоді він орієнтує підприємців збільшувати прибуток це стільки за рахунок росту цін, скільки за рахунок підвищення ефективності виробництва і збільшення обороту. Якщо ставка податку на додану вартість велика, то рентабельність виробничої діяльності падає надто низько (тобто стає зіставленою з середньою ставкою процента на депозит) і відбувається гальмування виробництва, оскільки підприємцям вигідніше вкладати кошти в інші види діяльності. Таким чином, надто висока ставка ПДВ може призвести до загальноекономічної кризи. Акцизним податком (збором) оподатковуються товари, які є або предметом розкоши (делікатеси, вироби з натуральної шкіри та хутра), або "вадливими" товарами (тютнові та лікеро-горілчані вироби), забороняти торгівлю якими було б нерозумно (все рівно будуть продавати на "чорному " ринку). Відмінність акцизу від ПДВ відзначається набором товарів, які їм оподатковуються, - це товари для багатих і суспільно-осудливі товари, за які споживач згоден платити значно вище собівартості. Але формально цей податок може бути об'єднаний з податком на додану вартість.
Нарахування на заробітну плату, які в дальшому йдуть на виплату пенсій, пособій по безробіттю та інші види соціального страхування, у сталій ринковій економіці можуть існувати, але не повинні бути великими. Причиною цього є те, що нарахування на заробітну плату не здійснюють ніякого економічного впливу на підприємства, за винятком вилучення фінансових коштів. Але в країні, де значна частина населення економічно безвідповідальна і практично позбавлена заощаджень, без цих нарахувань обійтися важко.
До податків на ціль економічної діяльності належить податок на прибуток. Він зменшує саме те, що по визначенню є метою підприємницької діяльності. Виходить, вій знижує привабливість підприємництва як такого.
Загальновідомо, що тільки сприятливі умови для підприємництва можуть створити процвітаючу економіку. Таким чином, податок на прибуток пригнічує економіку підприємства, нічого "економічного" не даючи взамін.
Сума податків яка збирається з кожного підприємства не може бути надто великою. Якщо ця сума перевищує деякий допустимий рівень, який залежить від економічної ефективності підприємства, форми власності і нормативів податкових ставок, то настає зупинка розвитку, а потім і зруйнування підприємства (податкова "пастка").