Вiдвiдати:

Я, Прахiн Данiiл, народився 9 січня 1981 року в м. Донецьку. Мої батьки: мама - Прахіна Валентина Григорівна (готує просто суперськи, особливо всякі солодкості), батько - Прахін Віктор Семенович. Сестра старша - Прахіна Юлія Вікторівна
Роки в 3 мене вирішили віддати в ясла, щоб я набирався уму-розуму, і спілкувався зі своїми однолітками. Про цей період свого життя я майже нічого не пам'ятаю, знаю одне, що на новорічному святі був обряджений зайцем (бачив на старих фотографіях). Узагалі, якщо говорити про ті часи, то в дитячих садах я завжди був «цвяхом програми» на всіх проведених святах (співав пісні, читав вірші). Десь у 4 роки мене перевели в інший садок, у старшу групу. Є кілька яскравих спогадів, що залишилися в мене про ті часи.
Пам'ятаю, як хлопчики їли сирих дощових черв'ячків (черв'ячки маленькі, рожеві та сіренькі, але дуже смачненькі), судячи з їхніх задоволених облич, черв'ячки виявилися нічого. Узагалі з таких делікатесів я їв тільки мурах, ловиш його маленького (краще коричневого), відкушуєш попку (вона така кисленька - клас).
Коли мені було 5 років, я потрапив у лікарню, у якій провів пару місяців. У лікарні в мене случився бурхливий роман з дівчинкою із сусідньої палати (але вона видужала раніш ніж я, роман швидко закінчився). У лікарні ми робили пістолети з паперу, клеїли собі вуси з лейкопластиру, «курили» солодку соломку. Після видужання мене відправили в санаторій у Криму. Це був дивовижний час: сон удень, прогулянки по набережній, прогулянки на катерах, масаж, лікувальні морські і грязьові ванни, годівля лебедів. Один раз, рятуючи одну дівчинку, задавив пару равликів, за що дістав від вихователів.
Після повернення із санаторію продовжив ходити в дитячий сад. На новий рік виконував одну з головних ролей у виставі, був снеговиком. Зал зустрів мене бурхливою овацією, викликали на біс (ех молодість!).
У 6 років мене перевели в інший дитячий сад - «Космонавт». Це був останній для мене дитячий сад. Там нам улаштували випускний вечір (морозиво, тортики, ситро, мами), подарували ранці. Перше, що я зробив, одержавши в подарунок новенький ранець, уперіщив свого друга їм по голові (надивився дитячих фільмів про школу). Відразу одержав у відповідь, виявилося боляче.
Саме нелюбиме в дитячому саду - тиха година, саме улюблене - компот в обід.
Приблизно в той же час був відданий у секцію спортивної гімнастики в палаці спорту «Шахтар» (що нижче восьмого корпуса ДонНТУ (Донецький Нацiональний Технiчний Унiверситет), тодi ще ДПI (Донецький Полiтехничний Iнститут)). Після закінчення тренування ми звичайно стрибали на батуті в яму з поролоном, це просто супер.
У 7 років я разом з іншими нормальними дітьми пішов у школу. Зараз я змело можу стверджувати, що моя школа - ЗШ №14, одна з кращих шкіл міста. Свою першу вчительку, Марину Михайлівну, я пам'ятаю дотепер. Коли я був у другому класі, то вступив у художню школу. Півроку малював горщики так глечики, набриднуло (порожня витрата часу), кинув.
Під час навчання в школі брав активну участь у шкільних і районних олімпіадах, займав призові місця. Коли зайняв 3е місце на районній олімпіаді по фізиці, дали грошей (прогуляв із другом у «Бургері»).
Улюбленими предметами в школі були - математика, фізика, біологія, інформатика, малювання, трудове виховання, ДПЮ (допризовна підготовка юнаків). У 10м, 11м класі приймав участі в змаганнях з ДПЮ і ЦО, займав, разом з командою, призові місця (дали шоколадки). Був розвідником - дозіметристом, краще усіх вдягав ЗЗК (загальновійськовий захисний комбінезон). На міських змаганнях з ГО ходив по азимутах, зайняв призове місце.
Школу я закінчив разом з усіма - після 11 класу, у 1998 році. Хотів вступати в ДонНТУ (Донецький Нацiональний Технiчний Унiверситет) на ПЗ (Програмне Забеспечення) чи ОТ (Обчислювальну Технiку), у ДонНУ (Донецький Нацiональний Унiверситет) на прикладну математику чи на худий кінець у ІШІ (інститут штучного інтелекту). У ту пору в моді були рейтинги, я брав участь у всіх етапах у ДонНТУ і по одному разі в Донну і ІШІ. При подачі заяви в приймальну комісію ДонНТУ миловидна жінка ліворуч від входу сказала, що спеціальність ПЕ (промислова електроніка), а вступити туди легше. Отже, я подав заяву на ПЕ.
За результатами рейтингів я міг поступити в два вузи, але великим жирним плюсом на користь ДонНТУ була наявність «Військової кафедри».
У 1998 році я став студентом ДонНТУ спеціальності ПЕ. Під час навчання в інституті брав активну участь у різних олімпіадах, займав призові місця. Самий яскравий спогад про олімпіаду по ДУМ (не плутайте з DOOM) - «Ділова українська мова». У 2000 році поступив на Військову кафедру, яку закінчив з відмінністю в 2002 році. Тепер до моїх звань і регалій додалося ще одне - молодший лейтенант. Після прийняття присяги фотографувалися на танках - круто.
У 2001 році я проходив виробничу практику в УкрНДМІ. Саме це і визначило тему моєї роботу. Моїми науковими керівника є - к.т.н. Винниченко Микола Григорович, керівник лабораторії приладобудування УкрНДМІ - Архіпенко Олександр Іванович.
Тема моєї роботи: «Дослідження методів електророзвідки і створення універсальної електророзвідувальної апаратури». Однак, я так думаю, тема буде змінена.
Після закінчення магістратури я збираюся, трохи відпочивши (важку цю справу навчання), йти працювати на благо суспільства.Я збираюся зайняти одну з керівних посад у всесвітньо відомій комп'ютерній фірмі.
На даний момент (2003 рік) - учуся в магістратурі, займаюся спортом, культурно відпочиваю (дискотеки, дівча.... Ум, я хотів сказати бібліотеки, музеї, філармонія і т.д.)....

P.S. Якщо ви читаєте ці рядки значить ви не заснули, а це вже добре.