Альперович Я.М.,

магістр кафедри ЗЕДП ДонНТУ,

Україна

Методи аналізу інвестиційних проектів

Матеріали міжнародної науково-теоретичної конференції молодих вчених і студентів "Актуальні проблеми економічного та соціального розвитку виробничої сфери" - м. Донецьк: ДонНТУ, 22-23 квітня 2004 р.

 

Визначення проблеми

Прийняття рішень інвестиційного характеру актуально не тільки для підприємств, але і для осіб, що тільки збираються відкрити своє підприємство. Але і тим і іншим необхідно мати поняття про ряд критеріїв, на основі яких ці рішення приймаються у світовій практиці.

Будь-яке підприємство в тій або іншій мірі зв'язано з інвестиційною діяльністю. На великих і середніх підприємствах практично щодня приймаються рішення інвестиційного характеру – це поточні рішення з приводу того, чи варто здобувати який-небудь новий актив, замість застарілого, чи зробити його ремонт, чи варто збільшити, або зменшити закупівлю матеріалів на даному етапі роботи і т.д.

По ступені відповідальності інвестиційні рішення такого роду знаходяться в ряді з рішеннями які, зокрема, практично не впливають на подальшу діяльність організації і можуть бути прийняті без розробки детально продуманого плану [7].

Рішення ж більш великого плану – такі як розширення виробництва, будівництво нового будинку, із залученням кредиту і без нього, повне відновлення парку устаткування, освоєння нового виду діяльності, повинні прийматися на основі продуманого плану дій, при впевненості в керівника проекту в тім, що дане рішення принесе організації, у якій він працює, реальний прибуток, а не погіршить стан підприємства.

Для того, щоб бути упевненим у вдалому результаті, менеджер (керівник проекту) повинний знати основи інвестиційного аналізу і з розумінням визначити усі вихідні дані і фактори, що сприяють і протидіють уведенню того, або іншого проекту в дію, а також згодом прийняти правильні рішення по проекту, або вибрати оптимальний інвестиційний портфель, якщо таких проектів багато.

Основна проблема, таким чином, що виникає при аналізі інвестиційних проектів – проблема вибору оптимального проекту. Оцінка проекту з точки зору ризику та ймовірності – основний інструмент для цього. Тому ця стаття призначена відповісти на наступне запитання: які методи та їх комбінації є найбільш ефективними для інвестора при аналізі інвестиційних проектів щоб запобігти великих витрат на інвестиції які можуть не реалізуватися.

Формулювання мети

Метою даної статті стали вивчення механізму аналізу  інвестиційного проекту з рахуванням міжнародної практики, а об'єкт дослідження – інвестиційний проект, класичний підхід до його аналізу, сучасні методи аналізу інвестиційних проектів. Методи дослідження: аналіз періодичних економічних видань, наукової літератури, використання ресурсів Інтернет.

Результати дослідження

У даній роботі буде розглянуто світовий досвід застосування інструментів інвестиційного аналізу і його наслідків для розвитку підприємства.

Основу даної роботи складає аналіз робіт різних фахівців в області економіки, фінансів, статей і матеріалів присвячених цій темі, оглядів періодичних економічних видань у мережі Інтернет [1, 2, 3, 4].

Спочатку розглянемо класичні основи аналізу інвестиційних проектів. По-перше розберемося у поняттях що таке інвестування, інвестиційний проект та які вони бувають.

Інвестування – це створення або поповнення запасу капіталу – ресурсу, створюваного виробництва більшої кількості економічних благ. Термін «інвестиція» походить від латинського слова investire – облачати. З фінансової й економічної точок зору інвестування може бути визначене як довгострокове вкладення економічних ресурсів з метою створення й одержання чистого прибутку в майбутньому, що перевищує загальний початковий вкладений капітал.

Інвестиційна діяльність – вкладення інвестицій і здійснення практичних дій з метою одержання прибутку і (або) досягнення іншого корисного результату.

Суб'єктами інвестиційної діяльності можуть бути вітчизняні й іноземні інвестори, замовники, підрядчики, користувачі об'єктів капітальних вкладень і інші особи.

Інвестори здійснюють капітальні вкладення з використанням власних і (або) притягнутих засобів. Це можуть бути фізичні і юридичні особи, а також іноземні суб'єкти підприємницької діяльності.

Замовниками можуть бути інвестори, а також уповноважені ними фізичні і юридичні особи, що здійснюють реалізацію інвестиційних проектів.

Замовник, що не є інвестором, наділяється правами володіння, користування і розпорядження капітальними вкладеннями на період і в межах повноважень, що встановлені договором або державним контрактом [2, 14].

Підрядники – це фізичні і юридичні особи, що виконують роботи за договором підряду або державному контрактові, що укладається з замовником. Підрядники повинні мати ліцензію на здійснення ними тих видів діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до федерального законодавства.

Користувачі об'єктів капітальних вкладень – це фізичні і юридичні особи, у тому числі іноземні, а також державні органи, органи місцевого самоврядування, іноземні держави, міжнародні об'єднання й організації, для яких створюються ці об'єкти.

Прийнято розрізняти наступні типи інвестицій:

1.      фінансові (портфельні) інвестиції

2.      реальні (капіталостворюючі) інвестиції;

3.      інвестиції в нематеріальні активи.

Цілі інвестування можуть бути різними. Однак у цілому них можна звести в чотири групи:

1.      збереження продукції на ринку;

2.      розширення обсягів виробництва і поліпшення якості продукції;

3.      випуск нової продукції;

4.      рішення соціальних і економічних задач.

          Інвестиції можуть охоплювати як повний науково-технічний і виробничий цикл, так і його елементи (стадії): наукові дослідження, проектно-конструкторські роботи, розширення, реконструкцію або технічне переозброєння діючого виробництва, організацію нового виробництва або випуск нової продукції, утилізацію і т.д.

Для реалізації проектів можуть бути використані наступні джерела інвестицій:

1.      власні кошти (прибуток, нагромадження, амортизаційні відрахування, суми, виплачувані страховими органами у вигляді відшкодування за збиток і т.п.);

2.      кошти, виділювані вищестоящими холдинговими й акціонерними компаніями, промислово-фінансовими групами на безоплатній основі, а також інші види активів (основні фонди, земельні ділянки, промислова власність і т.п.) і притягнуті засоби від продажу акцій, благодійні й інші внески;

3.      асигнування з бюджетів (якщо ці органи керування зацікавлені в інвестуванні коштовних проектів), фондів підприємництва, надані на безоплатній основі;

4.      іноземні інвестиції, надані у формі фінансової або іншої участі в статутному капіталі спільних підприємств, а також у формі прямих вкладень (у грошовій формі) міжнародних організацій і фінансових інститутів, держав, підприємств і організацій різних форм власності і приватних осіб; 

5.      різні форми позикових коштів, у тому числі кредити, надані на поворотній основі.

Усі підприємства в тім або іншому ступені зв'язані з інвестиційною діяльністю. Прийняття рішень по інвестиційних проектах ускладнюється різними факторами: вид інвестицій, вартість інвестиційного проекту, множинність доступних проектів, обмеженість фінансових ресурсів, доступних для інвестування, ризик, зв'язаний із прийняттям того або іншого рішення. Оцінювання проектів здійснюється на основі критеріїв прийняття інвестиційних рішень:

4.                  Нормативні критерії (правові) тобто норми національного, міжнародного права, вимоги стандартів, конвенцій, патентоспроможності й ін.;

5.                  Ресурсні критерії, по видах:

1.      науково-технічні критерії;

2.      технологічні критерії;

3.      виробничі критерії;

4.      обсяг і джерела фінансових ресурсів.

Кількісні критерії, що дозволяють оцінити доцільність реалізації проекту:

6.      Відповідність  мети проекту на тривалу перспективу цілям розвитку ділового середовища;

7.      Ризики і фінансові наслідки ( чи ведуть вони доповнення до інвестиційних витрат або зниження очікуваного обсягу виробництва, ціни або продажів);

8.      Ступінь стійкості проекту;

9.      Імовірність проектування сценарію і стан ділового середовища.

Кількісні критерії (фінансово-економічні), що дозволяють вибрати з тих проектів, реалізація яких доцільна (критерії прийнятності):

1.                  вартість проекту;

2.                  чиста поточна вартість;

3.                  прибуток;

4.                  рентабельність;

5.                  внутрішня норма прибутку;

6.                  період окупності;

7.                  чутливість прибутку до обрію (терміну) планування, до змін у діловому середовищі, до помилки в оцінці даних [2, 191].

Для зниження ризику інноваційної діяльності підприємницькій фірмі необхідно в першу чергу провести ретельну оцінку пропонованого до здійснення інвестиційного проекту. Інвестиційний проект, ефективний для одного підприємства, може виявитися неефективним для іншого в силу об'єктивних і суб'єктивних причин, таких, як територіальне розташування підприємства, рівень компетентності персоналу по основних напрямках інвестиційного проекту, стан основних фондів і т.п. Усі ці фактори впливають на результативність інвестиційного проекту, але оцінити їх кількісно дуже складно, а в деяких випадках і неможливо, тому їх необхідно враховувати на стадії добору проектів.

Оскільки на кожному конкретному підприємстві існують свої фактори, що роблять вплив на ефективність інвестиційних проектів, те універсальної системи оцінки проектів ні, але ряд факторів має відношення до більшості інвестиційних підприємств. На основі цих факторів виділяють визначені критерії для оцінки інноваційних проектів, що містять у собі:

1.                              мети, стратегія, політика і цінності підприємства;

2.                              маркетинг;

3.                              НДОКР;

4.                              фінанси;

5.                              виробництво.

Сучасні методи оцінки інвестиційних проектів базуються на припущені, що інвестиційний проект розробляється, базуючи на цілком визначених припущеннях щодо капітальних і поточних витрат, обсягів реалізації зробленої продукції, цін на товари, тимчасових рамок проекту. Поза залежністю від якості й обґрунтованості цих припущень майбутній розвиток подій, зв'язаних з реалізацією проекту, завжди неоднозначний. Це основна аксіома будь-якої підприємницької діяльності. У цьому зв'язку практика інвестиційного проектування розглядає в числі інших, аспекти невизначеності і ризику.

У світовій практиці фінансового менеджменту використовуються різні методи аналізу ризиків інвестиційних проектів. До найбільш розповсюдженим з них варто віднести:

-метод коректування норми дисконту;

-аналіз чутливості критеріїв ефективності (чистий дисконтований доход (NPV), внутрішня норма прибутковості (IRR) і ін.);

-метод сценаріїв;

-метод Монте-Карло (імітаційне моделювання);

-аналіз ймовірних розподілів потоків платежів;

-дерева рішень і ін. [8].

Одним з найновіших методів аналізу інвестиційних проектів є квантово-економичний аналіз (КЕА). КЭА – новітня методологія прогнозу, що дозволяє не передчувати, а передбачати, і визначати ті проекти і компанії, що заздалегідь неефективні і не будуть мати успіху. КЕА не тільки «обчислює» приречені проекти, але виявляє причину, по якій починання приречене, і дозволяє вибрати прийом, що може виправити положення, що створилося.

Відмінність КЕА від використовуваних у даний момент концепцій у тім, що ці методи засновані на аналізі документів бухгалтерського обліку, прогнозі показників, застосування до них аудиторського аналізу і розрахунку  різних фінансових коефіцієнтів. Однак фінансовим розрахункам повинний передувати аналіз, що виявляє і відсіває апріорі неефективні і збиткові проекти.

З погляду КЕА більшість проектів гине саме тому, що їх окремі складові не відповідають один одному. Наприклад, якийсь продукт є кращим, але він не підходить для даного ринку. Або дана конкретна компанія не могла і не змогла позиціонувати даний продукт на даному ринку. Помітимо, що самі по собі і продукт, і колектив, і ринок по окремості гарні, і бізнес-аналітик дасть проектові «зелене світло». Однак компанія приречена, а інвестиція – загублена.

Квантовий економічний аналіз розглядає класифікацію етапів еволюції компаній, ринків і продуктів. Основна ідея концепції КЕА в тім, що важливі не рівні еволюційного розвитку продукту, компанії і ринку самі по собі, а правильне сполучення цих рівнів. Уміння визначати дозволені і заборонені сполучення дало можливість створити інструментарій для інвесторів, менеджерів і маркетологів, що постійно розширюється і поповнюється [5, 25 – 38].

Успішне застосування КЕА неможливе без чіткого розуміння компанії. Для цього КЕА визначає компанію як інститут, створений з метою приносити максимальний прибуток власникам її акцій. Компанія залишається незмінної доти, поки не міняються власники акцій і розподіл пакетів між ними, або змінюються в результаті купівлі-продажу акції або випуску компанією нового пакета [5, 40].

Теорія квантового економічного аналізу заснована на аналізі сполучення стадій розвитку життєвих циклів компаній-ринків-товарів. У КЕА життєвий цикл компанії складається з 3 дискретних стадій, товару – 4 стадій, ринку – з 5 стадій. Таким чином, мається 60 стійких сполучень. Не програшними є усього лише 15 з них. Інші 45 представляють із себе непрацездатні сполучення.

Опишемо стадії розвитку елементів КЕА. Типовий розвиток життєвого циклу товару представляється у виді 4-етапної моделі. Основним критерієм класифікації товару по стадіях розвитку є його продуктивність (або основний технічний параметр). Першим етапом є інновація. Такий товар заснований на новому принципі дії і потенційно може досягти більшого, ніж його попередник. Коли мінімальне функціональне ядро технічної системи (товару) створене і воно якось працює, система переходить на другу стадію розвитку. Друга стадія характеризується тим, що продуктивність або основний технічний параметр починає рости пропорційно вкладенню капіталу. Коли потенційно можливі ресурси підвищення продуктивності вичерпані, технічна система переходить на 3 етап розвитку. На 4 етапі технічна система знижує свої технічні показники з максимально можливих, до тих які необхідні тут і зараз [5, 39 – 45].

Основними параметрам, що характеризують еволюцію компаній, є доступ компаній до капіталу. Компанія першого рівня має доступ тільки до венчурного капіталу (власний капітал ініціаторів, інвестиційних ангелів і венчурний капітал). Компанії 2 рівні можуть мати у своєму розпорядженні акціонерний капітал, банківським кредитом і іншими джерелами фінансування. На 3 рівні компанії, як правило, є відкритими акціонерними компаніями. Принципово різними є стилі менеджменту. На першому етапі рішення приймаються ситуаційно, і воля вибору рішень максимальна. Прийняте рішення відбиває стиль роботи і характер підприємця. Компанії 2 рівні характеризуються наявністю якоїсь корпоративної культури, тобто стиль рішень відбиває передісторію компанії, і, таким чином, робить компанію менш залежної від приймаюче рішення особистості. При формуванні менеджменту на другому етапі відбувається як мінімум 2 процеси: поява поділу обов'язків і зон відповідальності; індивідуальне лідерство творця і першого керівника повинне переміниться авторитетом професійних менеджерів. На 3 етапі домінуючу роль починає грати відповідність корпоративної культура компанії стандартам індустрії [5, 49 – 64].

Система еволюційної класифікації поділяє ринки на 5 груп. На нульовому рівні ринку споживачів, що платять гроші за нову пропозицію, не існує. Грошовий потік створюється ентузіастами, для яких спробувати нововведення означає хобі. На ринку першого рівня є покупці, що реально платять гроші, але вони не ідуть з попереднього ринку. Ринок 2 рівня характеризується масовою міграцією споживачів, що залишають попередній ринок. На 3 рівень ринок вступає, коли всі потенційні споживачі користуються пропозицією даного ринку. Ринок 4 етапи – зворотна сторона 2 етапи ринку [5, 65 - 75].

За методикою КЕА, використовуваної Міжнародним інститутом техніко-економічного обґрунтування (МІТЕО), перспективність проекту оцінюється в кілька етапів. На першому етапі оцінюються не тільки технічні достоїнства продукту, колектив і ресурси компанії, розміри ринку з його динамікою, але і визначити еволюційну стадію розвитку кожного з цих компонентів. На другому етапі наявне сполучення еволюційних рівнів розвитку продукту, компанії і ринку порівнюється з розробленої МІТЕО матрицею дозволених сполучень. Якщо комбінація, що вийшла, є дозволеною, проект може стати успішним. Якщо немає – то проект споконвічно приречений у силу еволюційної несумісності ключових компонентів. Дозволені сполучення позначені на малюнку чорним кольором.

Висновки

У процесі дослідження були розглянуті основні поняття зв'язані з інвестиційним проектом, його аналізом, новітні напрямки оцінки і дослідження ефективності і прибутковості інвестиційних проектів.

            У світовій практиці основними підходами до аналізу інвестиційних проектів є підходи, засновані на аналізі ризиків. Однак за допомогою цих методів можна оцінити проекти лише за можливими оцінками або фінансовою звітністю. Новітній напрямок аналізу інвестиційних проектів дозволяє оцінити інвестиційний проект із погляду еволюції його складових і до кількісного аналізу відсіяти свідомо збиткові проекти.

            В умовах нестабільного економічного середовища в Україні дуже важливо зважати увагу на реальність проектів. На жаль класичні методи не можуть дати таку однозначну оцінку. Використання цих методів дає змогу економити ресурси та витрачати їх на ті проекти, що не є програшними споконвічно.

            Використання цих методів дозволить не тільки реалізовувати нові проекти, але і доводити до логічного завершення і раніше початі проекти. Новітні підходи можуть також дати відповідь на питання про коректування допущених помилок на стадії реалізації проекту.

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

 

1.                  Блок С.Б., Херт Дж. А. Основи фінансового менеджменту. – 6 вид.: RICHARD D. IRWIN, Inc., 1992. – 700 с.

2.                  Колтынюк Б.А. Інвестиційні проекти: підручник для вузів. – 2 вид., перепрац., і доп. – Спб.: Изд-во Михайлова В.А., 2002. – 622 с.

3.                  Котлер Ф. Маркетинг менеджмент/Пер. с англ. під ред. Л.А. Волковій, Ю.Н. Каптуревского. – СПб: Питер, 2000. – 752 с.

4.                  Керування проектами: підручник для вузів. – Ільїн Н.И., Лукманова И.Г., Немчин А.М. і ін.; під заг. ред. В.Д. Шапіро. – Спб.: «Дватри», 1996. – 610 с.: іл.

5.                  Шнейдер А., Кацман Я., Топчишвилли Г. Наука перемагати в інвестиціях, менеджменті і маркетингу. – М.: ТОВ «Видавництво АСТ», 2002. – 232, [4] с.

6.                  Аудиторско-Консалтинговая Група МКПЦН. Як вибрати інвестиційний проект.

<http://www.mkpcn.ru/analitika/pressa/2002-09-16-12-32-49-pressa.php3>. 1.06.03.

7.                  Берсенєв Н.П. Роль і місце програмних продуктів в оцінці ефективності інвестиційних проектів. – М.: ТКФ Альт., 28.06.2002.<http://www.aup.ru/books/m74/13.htm>. 2.06.03

8.                  Оцінка ефективності інвестиційних проектів: підручник. <http://www.management.com.ua:8101/finance/fin011-10.html>. 1.06.03

9.                  Інвестиційний проект: підручник. <http://www.bolshe.ru/book/id=429&page=2>. 1.06.03

10.              Консультаційна група Воронов і Максимов. Основні поняття теорії інвестиційного аналізу.

<http://www.vmgroup.ru/Win/Public2.htm> 2.06.03

11.              Оцінки ефективності інвестиційних проектів: підручник.

<http://www.nntu.sci-nnov.ru/RUS/VECH/metod/ych_pos/s1_1.htm> 2.06.03

12.              Сучасні технології консалтинга. Методичні матеріали для підготовки інвестиційного проекту.

<http://www.stk.ru/invest_metod.html> 2.06.03

13.              Статті, дослідження, есе по інвестиційному менеджменті і керуванню проектами.

<http://www.finansy.ru/publ/inv/> 2.06.03