Валютне регулювання займає провідне місце в економічній політиці держави. В залежності від мети валютне регулювання може стимулювати або стримувати економічний розвиток в країні та відповідно впливати на стан окремих секторів, галузей та підприє-м-ств, а також на місце держави на світовому ринку. Зміни ж в економіці країни та її міжнародному становищі впливають на розвиток валютних відносин, та відповідним чином коригують валютну політику, що проводиться в державі.

Враховуючи, що валютне регулювання є однією з найбільш динамічних складових як національної, так і світової валютно-фінансових систем, визначення особливостей побудови та розвитку системи валютного регулювання в умовах ринкової трансформації економіки є важливою науковою та практичною проблемою.

Україна, проголосивши курс на реформування економіки й інтеграцію у світове господарство, зіткнулася із низкою серйозних проблем. Вивезення із країни капіталу шляхом використання різних схем неповер-нення експортної виручки, ненадходження товарів та послуг з імпорту, мані-пулювання ціновими умовами зовнішньоторговельних контрактів завдають величезної шкоди вітчизняному виробництву внаслідок вилучення інвестицій-них ресурсів. Широке використання готівкової іноземної валюти, зумовлене досі ще наявною недовірою до платоспроможності держави і, як наслідок, до національної грошової одиниці, дехто з вчених також вважає формою відпли-ву капіталу без перетинання кордонів.

Ось чому величезного значення набула проблема ефективності систе-ми валютного регулювання та контролю зовнішньоекономічних операцій українських підприємств.

Цю проблему розглядали, наприклад, такі українські автори: Береславська О., Григоренко Є., Макаренко О., Міхайліченко С., Резнікова О., Блащук Ю, Кабанець О., Данилюк Р., які присвятили свої роботи критичному аналізу валютного режиму України.

Мета даної статті - проаналізувати існуючу систему валютного регулювання і контролю насамперед експортно-імпортних операцій українських підприємств. У центрі дослідження - норматив обов'язкового 50-процентного продажу валютного виторгу, що успішно застосовується у багатьох країнах, але що також є обмеженням активності бізнес-сектора. Важливо з'ясувати, чи діюча система валютних обмежень є оптимальною або ж можлива її лібералізація.

Валютне регулювання посідає важливе місце в системі економічних відносин: впливаючи на загальний стан економіки країни, валютне регулювання, в свою чергу, значною мірою визначається ним та залежить від ролі держави у міжнародних відносинах.

Під валютним регулюванням розуміється діяльність держави, що спрямована на регламентацію міжнародних розрахунків і на порядок здійснення угод з валютними цінностями. За допомогою валютного регулювання визначається порядок організації валютних відносин і контролюється здійснення валютних операцій, надання іноземним юридичним і фізичним особам кредитів та позик, встановлюється порядок ввезення, вивозу та переказу валюти за кордон і тим самим підтримується рівновага платіжного балансу та стабільність національної валюти [4, 145-146].

Правовий режим валютних відносин в Україні можна визначити як режим валютних обмежень.

Сутність такого режиму полягає в законодавчій або адміністративній забороні, лімітуванні або регламентації операцій з валютою або валютними цінностями. У цілому валютні обмеження - це система нормативних правил, що регламентують права резидентів та нерезидентів щодо проведення операцій з валютою та іншими валютними цінностями. Основними сферами валютних обмежень є поточні операції платіжного балансу (торговельні операції, переказ прибутків та інші трансферти) і фінансові операції (рух капіталів та інвестицій) [6, 51].

Для успішного виконання валютної політики в Україні створена відповідна система державних органів у сфері валютного регулювання і валютного контролю. Валютна політика здійснюється насамперед Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Національним Банком України та низкою міністерств і відомств. Система та повноваження державних органів у сфері валютного регулювання закріплені в Декреті Кабінету міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". НБУ виступає головним органом валютного контролю. У зв'язку з цим він контролює виконання правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених до компетенції інших державних органів, та забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю за валютними операціями резидентів і нерезидентів [9, 158].

Внаслідок високого рівня відкритості української економіки зовнішні шоки через канали двосторонньої торгівлі, потоки капіталу та взаємозалежність кредитних портфелів справляють відчутний негативний вплив на фінансовий ринок. Після приєднання України до статті VIII Статуту Міжнародного валютного фонду вона не може обмежувати проведення розрахунків між резидентами та нерезидентами за поточними торговельними валютними операціями у національній грошовій одиниці. Тому органи валютного контролю для реалізації економічної політики держави змушені вживати адміністративних заходів, спрямованих на підтримку курсу гривні й регулювання платіжного балансу [3, 38].

Після кризи 1998 року НБУ вжив низку заходів, спрямованих на обмеження щодо проведення валютних операцій. Спочатку постановою КМУ і НБУ від 14.09.98 р. №1425 з 15 вересня 1998 р. було запроваджено 50-відсотковий обов'язковий продаж валюти експортерами. Згодом встановлено правила торгівлі на міжбанківському ринку, які обмежили доступ до операцій з купівлі-продажу іноземної валюти за гривні. У 2002 році про відміну або про зниження частки обов'язкового продажу валюти не йшлося - навпаки, НБУ прийняв рішення про розширення кола суб'єктів обов'язкового продажу валюти, і Національний банк зобов'язав громадян, зареєстрованих як підприємці, продавати 50% валютної виручки на міжбанківському ринку [2, 55].

Уповноважені банки зобов'язані викуповувати цю іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученнями (заявками клієнтів на продаж валюти) і за рахунок резидентів з метою забезпечення виконання зобов'язань резидентів. Протягом 5-ти банківських днів обов'язковий продаж здійснюється за дорученням клієнта уповноваженому банку. Якщо протягом указаного терміну доручення не надійшло, то на шостий робочий день обов'язковий 50-відсотковий продаж здійснюється уповноваженим банком у примусовому порядку [1, 194].

Слід проаналізувати, як норматив обов'язкового продажу впливає на деякі аспекти економічного середовища країни та на активність зовнішньоекномічних суб'єктів.

З одного боку, обов'язковий продаж 50% валют-них надходжень сприяє випуску в обіг національної валюти, забезпеченої товарами, змен-шенню доларизації та підвищенню керо-ваності грошовим ринком, є одним з важливих чинників підтримання стабільності, а відтак і розвитку внутрішнього валютного ринку. Мінімально гарантований рівень про-позиції валюти на ринку, який забезпечується шляхом обов'язкового продажу, полегшує балансування попиту і пропо-зиції, що зменшує кількість та скорочує розміри дисбалансів між ними. Це позитивно впливає на очікування учасників ринку - банків та їхніх клієнтів - щодо можливості задоволення своїх потреб у придбанні валюти за прогно-зованим курсом, волатильність якого значно зменшується [5, 44].

Окрім того, обов'язковий продаж є засобом поповнення міжнародних резервів Національного банку за рахунок сприяння стабільному рівню пропозиції валюти та її перевищенню над рівнем ринкового попиту. Зростання резервів, у свою чергу, збільшує їх співвідношення із грошовою базою. Забезпеченість національної валюти та вітчизняної монетарної системи загалом зміцнює довіру іноземних кіл до економіки України.

Обов'язковий 50%-вий продаж валютної виручки сприяє формуванню позитивної динаміки реального ефективного обмін-ного курсу, розвитку зовнішньоеко-номічних відносин та підвищенню зов-нішнього попиту на вітчизняну про-дукцію, а також є важливим чинником фінансової стабільності, збільшення реальних до-ходів населення, обсягів кредитування та інвестицій, зростання внутрішнього попи-ту і розвитку економіки. Підтримуючи стабільність номінального обмінною курсу, норматив обов'язкового прода-жу сприяє зниженню як інфляційних очікувань, так і фактичних темпів зро-стання цін. Тобто цей норматив сприяє не лише фінансовій стабільності, а й (через вплив на збільшення внутрішнього кінцевого та інвестиційного попиту) розвитку економіки та зростанню ВВП [5, 44].

З іншого боку, обов'язковий продаж є нормою обов'язкової дії, яка загалом звужує права певних суб'єктів ринкових відносин, зокрема одержувачів валют-ної виручки. З точки зору цілковито "вільних" ринкових відносин, тобто - без жодних обмежень, норму обов'яз-кового продажу потрібно було б ска-сувати. Обов'язковий продаж, як норма обов'язкової дії, також обмежує права власників валютних надходжень - клієнтів комерційних банків, зокрема щодо зберігання цих надходжень у вигляді іноземної чи національної валюти [5, 45].

Окрім того, ця норма призво-дить до збільшення пропозиції валюти на ринку, зростання обсягів її ви-купу центральним банком, що з одного боку, веде до збіль-шення резервів, поліпшення керова-ності номінального і реального курсів та інших позитивних для економіки наслідків, але з іншого - до збільшен-ня емісії національної грошової оди-ниці, внаслідок чого можуть зрости інфляційні ризики та небезпека пору-шення фінансової стабільності.

Норматив обов'язкового прода-жу валюти може суттєво погіршувати бізнес-клімат в Україні порівняно з умовами ведення бізнесу в сусідніх країнах, де такий норматив реалізова-но на ліберальніших принципах чи взагалі відсутній. Перевищення пев-ної критичної межі існування вказа-ного нормативу може призвести до відпливу капіталу незадоволених підприємств та організацій у країни-сусіди зі сприятливішими умовами [5, 46].

Через ті та інші проблеми, в останні роки досить часто ставиться питання про те, чи необхідна Україні лібералізація діючої системи валютного регулювання, що насамперед буде стосуватися нормативу обов'язкового продажу валюти. Доцільно розглянути світовий досвід щодо цієї проблеми.

Якщо співставити режим валютного регулювання і контролю в Україні з практикою закордонних країн, то істотно ліберальніший режим характерний не тільки для розвинутих країн Європи й Америки, але і для Туреччини, Перу і ряду країн з перехідною економікою (зокрема: Чехії, Словаччини, Угорщини, Хорватії, Казахстану й ін.), а практично повна його лібералізація зустрічається як у США, так і, наприклад, у Вірменії.

Взагалі становлення концепції єдиного ринку і поглиблення європейської інтеграції стало могутнім каталізатором процесу лібералізації у валютному регулюванні країн Європи. Очевидний прогрес у розвитку країн-членів ОЕСР привів до того, що валютний контроль практично у всіх його формах став розглядатися як пережиток минулого, атрибут відсталості і свідчення неефективності економічної політики. Однак численні кризи 90-х років змусили багатьох економістів і політиків переглянути своє відношення до валютного контролю. Цьому сприяв також досвід ряду країн: наприклад, Індії і Китаю. В даний час наявність тих чи інших обмежень на проведення валютних операцій є характерною рисою більшості країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою. Відповідно до результатів досліджень, проведених у 2000 році МВФ, у 41% з 185 країн існує законодавча вимога обов'язкового продажу експортного валютного виторгу. Найбільш великими представниками в даному списку є Китай, Бразилія й Індія.

У Китаї існує тверда вимога 100-процентного продажу валютного виторгу. Лише уповноважені національні підприємства можуть залишити у своєму розпорядженні 15% обсягу зовнішньоторговельного обороту попереднього року. Іноземні підприємства можуть не продавати експортний виторг, якщо її розмір не перевищує нормативи розміру валютних рахунків, установлені грошовою владою Китаю; в іншому випадку надлишок повинний бути проданий авторизованим банкам. Однак настільки тверді вимоги, як показує практика, нітрохи не бентежать експортерів і не є перешкодою на шляху економічного розвитку країни: обсяг зовнішньої торгівлі Китаю стабільно росте (при цьому настільки ж стабільно спостерігається профіцит торгового балансу).

Після кризи 1999 року економічна ситуація в Бразилії виправилася. Проте вимога обов'язкового продажу валютного виторгу тут як і раніше зберігається: даний факт зв'язаний з високою вартістю обслуговування зовнішнього боргу і необхідністю відновлення рівня золотовалютних резервів.

Грошові влади Індії відзначають необхідність забезпечення максимальної підтримки національним експортерам. Однак навіть у таких умовах вимога обов'язкового продажу частини валютного виторгу не знята. Експортерам дозволено залишати у своєму розпорядженні не більш 50% валютного виторгу і зараховувати їх на валютні рахунки в банках Індії. Лише підприємства, цілком орієнтовані на експорт, і виробники електронних компонентів і програмного забезпечення можуть залишати до 70% валютного виторгу. [7, 7]

Багато економістів, в тому числі С. Михайличенко, О. Резнікова, вважають, що застосування валютних обмежень та валютного контролю має особливу актуальність у країнах, економіка яких перебуває в стадії ринкової трансформації, оскільки ринкові інструменти валютного регулювання в цих країнах ще тільки починають формуватись. У зв'язку з цим такі країни в своїй зовнішньоекономічній діяльності стикаються з такими складними проблемами, як відплив капіталів, скорочення національних валютних резервів, різкі коливання грошово-кредитної системи й т. ін. Так, у країнах із стабільною економічною та політичною ситуацією за умови існування надійних гарантій повернення капіталу та процентів, які не тільки декларуються державою, а й суворо виконуються, а також вищої реальної процентної ставки експортерам вигідніше повертати валютну виручку в країну в найкоротші терміни, а інвесторам переводити вільні капітали з метою отримання вищого доходу, ніж тримати їх за кордоном на менш вигідних умовах. Але в країнах, економіка яких перебуває в стадії ринкової трансформації, економічні та політичні умови нестабільні, тому в експортерів часто виникає бажання не повертати валютні кошти в країну, а залишати їх за кордоном. Це призводить до відпливу капіталів як національних, так і іноземних, що дуже негативно відбивається на економіці країни взагалі, а зокрема призводить до дефіциту платіжного балансу, різкого підвищення попиту на національну валюту на внутрішньому валютному ринку, а отже, й до зниження вартості національної грошової одиниці. У зв'язку з цим держава має встановлювати такі валютні обмеження, які б перешкоджали відпливу капіталів. Наприклад, законодавчо встановлюють строки повернення в країну виручки від експортних операцій, а також товарів (робіт, послуг) за імпортом за умови попередньої оплати, норматив обов'язкового продажу частки чи всього валютного виторгу, обмеження щодо вивезення валютних цінностей громадянами, заборону проведення розрахунків у іноземній валюті на території країни. Отже, валютні обмеження в період ринкової трансформації економіки застосовуються з метою захисту національної економіки країни і регулювання платіжного балансу.

Таким чином, у теперішній перехідний період застосування ряду валютних обмежень в Україні є об'єктивно необхідним. Але система валютного регулювання і контролю може бути посилена з погляду ефективності декількома способами.

По-перше, правила режиму валютного контролю повинні бути викладені в систематичної, чіткої формі, тобто у формі, що виключає множинність тлумачень. По-друге, режим валютного контролю по можливості не повинний створювати істотних труднощів для легальної комерційної діяльності законослухняних господарчих суб'єктів.

Ряд проблем в області валютного контролю і регулювання підлягає вирішенню в максимально короткий термін. Так, наприклад, повинна бути абсолютна впевненість у тому, що уповноважені банки застосовують і цілком достримуються установлених правил валютного контролю.

Крім того, діюча на сьогоднішній день система покарань за недотримання норм валютного законодавства далека від оптимальної. Назріла необхідність її перегляду. Жодна система валютного контролю не стане ефективної, поки санкції за порушення валютного законодавства не зможуть бути впевнено застосовані. Тому влада повинна переглянути порядок застосування і міри відповідальності, для того щоб поліпшити їх застосовність.

Разом з тим система валютного регулювання і валютного контролю України повинна бути переглянута убік максимального спрощення. Причини криються не тільки в обмеженій ефективності багатьох використовуваних мір, але й у значних витратах на зміст системи (включаючи в тому числі й упущеній вигоді господарчих суб'єктів).

Висновки:

Безперечно, в умовах нестабільної перехідної економіки України, посилення коливань на міжнародних фінансових ринках, несприятливого інвестиційного клімату і слабкого припливу іноземних інвестицій, а також дії інших факторів, які можуть викликати суттєві коливання пропозиції валюти та її вкрай небажані дисбаланси з попитом, наявність тако-го інструменту, як обов'язковий продаж сприяє курсовій і фінансовій стабільності, збільшенню резервів НБУ, розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, зростанню реальних доходів та вироб-ництва. Позитивний ефект від вико-ристання зазначеної норми поси-люється тим, що вона є важливим чинником здійснюваної в Україні політики курсової стабільності гривні, яка довела свою ефективність. Тому певні негативні впливи нор-мативу обов'язкового продажу валютних надходжень значно перекриваються позитивними результатами.

Але необхідно простежити, у якому ступені посилення чи скасування валютних обмежень може вплинути на зовнішньоторговельний баланс країни, проаналізувати можливі наслідки лібералізації тільки сфери регулювання зовнішньоекономічних операцій, а також інших сфер - прямих інвестицій за рубіж, торгові і фінансові кредити.

Література.

1. Банківські операції. / Под ред Мороза А.М. Київ: КНЕУ, 2000. - 380с.

2. Береславська О. Тенденції розвитку фінансових ринків у 2002 році та їх вплив на економіку України. // Вісник НБУ. - 2003. - №2. - С. 54-57.

3. Григоренко Є. , Макаренко О. Стан та можливі напрями вдосконалення системи валютного контролю в Україні. // Вісник НБУ. - 2000. - №12. - С. 38-39.

4. Костюченко О.А. Банківське право. Київ: "АСК", 2001. - 360с.

5. Міхайліченко С. Обов'язковий продаж валютних надходжень в Україні: "за" і "проти". // Вісник НБУ. - 2003. - №4. - С. 44-46.

6. Резнікова О. Необхідність застосування валютних обмежень у період ринкової трансформації економіки.// Банківська справа. 1999. - №6. - С. 50-52.

7. Саркисянц А.Г. Либерализация валютного регулирования: мировой опыт. // Вопросы экономики. 2002. - №5. - С.7-10.