Незважаючи на комплекс заходів валютного контролю, відплив короткострокового капіталу, спровокований нестабільністю економічної ситуації в Україні, триває. У статті аналізуються найпоширеніші форми втечі капіталу за кордон, заходи, спрямовані на боротьбу із цим явищем, та висловлюється думка щодо її ефективності.

Мета стабілізації ринку капіталу - встановлення повних пропорцій та співвідношень, за допомогою яких досягається ринкова рівновага, а також визначаються засоби та інструменти впливу на ринок капіталів. Прийнято розрізняти три форми впливу держави на економічні процеси: правову, економічну та адміністративну. Коротко характеризуючи кожну з них слід зазначити, що правова (законодавча) форма відіграє основоположну роль. У сучасному економічному просторі всі регулюючі дії уряду в рамках і адміністративної, і економічної форм повинні здійснюватися на правовій основі, тобто бути встановленими законодавче. Економічна форма державного регулювання включає два взаємопов'язані види регулюючої діяльності: монетарну (грошово-кредитну) і фіскальну (податково-бюджетну) політику. Обидві впливають на ділову активність та динаміку ринку капіталу. Не менший вплив на стан ринку капіталу справляє його адміністративне регулювання. Одним із головних інструментів впливу держави залишіться специфічний механізм, спрямований на зміцнення валютного курсу, вирівнювання платіжного балансу країни, зміцнення національної грошової одиниці тощо. Цей механізм отримав у економічній літературі назву "валютний контроль".

Іншими словами, валютний контроль – це один із заходів, спрямованих на створення нормального ринкового клімату в економіці держави, насамперед на ринку капіталу, за допомогою комплексу правових, адміністративних та економічних засобів.

Одним із головних завдань стабілізації ринку капіталу в Україні залишається налагодження ефективної системи регулювання руху капіталу. Особливої актуальності набуває проблема відпливу (втечі) капіталу з країни.

Втечу капіталу слід відрізняти від його вивезення - поширеної форми міжнародних економічних відносин. Капітал вивозять під впливом ринкових чинників, скажімо, динаміки процентних ставок у різних країнах. Втеча ж капіталу провокується в основному неринковими чинниками. До них насамперед належать:

* недосконалість законодавчої бази, особливо у сфері оподаткування:

* відсутність об'єктів для вкладення грошових коштів, що відповідали б інтересам інвесторів:

* нестабільність та непередбачуваність політичної ситуації;

* криміналізація економіки та корумпованість влади:

* неврегульованість відносин власності.

Здебільшого відплив капіталу як і будь-який інший його рух за кордон, здійснюється за механізмами валютного ринку. Відтак побудова ефективної системи валютного регулювання і валютного контролю є вузловим елементом діяльності держави, спрямованої на запобігання втечі капіталу з країни.

Отже, втеча капіталу є випливом, переміщенням капіталів різного походження (як легального, так і нелегального) з території України на територію будь-якої іншої держави, розміщення його на цій території і використання тим чи іншим способом.

Втеча капіталів за кордон означає насамперед їх фактичне вивезення за межі України (або повернення назад у вигляді іноземних інвестицій). На мою думку, не можна пов'язувати із втечею капіталу зміну українського власника на іноземною (скажімо, продаж частки у власності чи продаж усього підприємства українським господарем зарубіжному партнеру) в тому разі, коли капітали залишаються на території України, але фактично переходять у власність резидента іноземної держави. Подібна ситуація може розцінюватися по-різному: як цілком законна, легальна або незаконна, навіть злочинна, проте до втечі капіталу за кордон вона стосунку не має. Якщо капітал залишається на території України, держава одержує від нього економічну вигоду у вигляді податків, інвестування капіталів в українську економіку, що сприяє її розвитку та зміцненню.

Не можна вважати втечею капіталів і конвертування національної валюти в іноземну, якщо вона залишається па території України. Навіть якщо ті кошти не розмішені на банкінських рахунках, а зберігаються “в панчохах” і не працюють не лише на офіційну економіку України, а й на свого власника, відпливу капіталів не має, оскільки капітал знаходиться в Україні (водночас накопичення готівки, яка обслуговує тіньову економіку поза банківською системою - не втеча капіталу.

Сама втеча - фактичне вивезення капіталів за кордон або їх неповернення з-за кордону може здійснюватись різними способами. Розглянемо найпоширеніші з них.

1. Неповернення валютної виручки, отриманої від експортно-імпортних операцій:

* заниження у документах вартості експортного товару, яким в офшорній зоні оплачується зарубіжним партнером за світовими цінами. Різниця залишається на особистому рахунку українською постачальника в офшорному банку;

* завищення у контракті показників якості експортного товару з одночасним завишенням розміру штрафу за невідповідність заявленій якості. За такий товар український експортер виплачує за кордон значний штраф, який насправді осідає на його зарубіжному особистому рахунку, найчастіше - в офшорі:

* необгрунтовані авансові перерахування в рахунок фіктивних контрактів на поставки в країну товарів та оплата фіктивних імпортних послуг {інформаційних, маркетингових, консалтингових, комісійних тощо);

* маніпуляції із цінами при товарообмінних операціях (бартерних, клірингових, компенсаційних тощо) з подальшим інвестуванням за кордоном частини коштів;

* надання відстрочки з оплати експортної продукції (фірмовий кредит):

* використання міжнародних перестрахувальних операцій:

* приховування експортної виручки в іноземних банках шляхом заниження експортних цін порівняно зі світовими, експорт кінцевої продукції під виглядом сировини:

* фіктивні імпортні контракти;

* створення фіктивної заборгованості перед підконтрольними юридичними особами за кордоном.

2. Завищення зарубіжним партером (за домовленістю) процентної ставки за кредит в іноземній валюті, наданий українській стороні. Під виглядом виплати відсотків український боржник переказує за кордон значні грошові кошти.

3. Придбання громадянами України нерухомості за кордоном, відкриття резидентами (як юридичними, так і фізичними особами) рахунків у іноземних банках і придбання акцій іноземних компаній без отримання ліцензій Національного банку України.

4. Внесення страхового депозиту в Іноземний банк із формальним наміром отримати кредит при подальшій відмові від нього.

5. Створення офшорних компаній для вивезення частини прибутку з-під оподаткування.

6. Зловживання при отриманні іноземної фінансової допомоги з осіданням за кордоном до третини виділеної суми.

7. Трансферти при тіньовому фінансуванні імпортних операцій і зниження обсягів податкових платежів.

8. Неконтрольоване вивезення наявної валюти за кордон громадянами України та іноземцями.

9. Операції з продажу за кордоном цінних паперів (акцій, облігацій) за нижчою від ринкової вартістю.

10. Валютні операції, в тому числі форвардні, з метою виведення з банків активів.

11. Видача кредитів, у тому числі вексельних, які явно не буде повернуто.

12. Фіктивні банкрутства банківських установ, які супроводжуються переведенням коштів на закордонні рахунки.

Перелічені конкретні різновиди відплину капіталів за кордон, на нашу думку, можна звести до кількох основних (див. таблицю 1).

Визначивши найпоширеніші способи відпливу капіталу за межі країни, з'ясуємо, які з них на сьогодні є найактуальнішими для економіки України.

Як зазначалося, найзавуальованішим каналом відпливу капіталу є експортно-імпортні операції. На сьогодні це одна з головних проблем валютного контролю в Україні. З метою її розв'язання Національний банк здійснив ряд дієвих кроків. Удосконалено нормативно-правову базу системи взаємодії між органами валютного контролю, зокрема, обміну інформацією між НБУ та Держмитсдужбою України в частині контролю ватажно-митних декларацій на товари, шо перетинають кордон. Відтак значно скоротився відплив валютних цінностей на підставі фіктивних митних декларацій.

Водночас залишаються майже повністю неконтрольованими як Національним банком, так і податковими органами перерахування іноземної валюти в оплату за послуги та використання активів нематеріального характеру.

За даними платіжного балансу, в 2001 році за Імпорт послуг сплачено безготівкових коштів на суму близько 2 150 млн. доларів, з яких 1 500 млн. доларів (67% від загального обсягу) становили платежі за такі види послуг:

* роялті та ліцензійні;

* інші ділові послуги;

* будівельні;

* комп'ютерні та інформаційні:

* комунікаційні.

Зокрема, за імпорт послуг, які в платіжному балансі кваліфікуються як "інші ділові послуги", за 2001 рік нерезидентам сплачено 500 млн. доларів. За цей же період платежі за імпорт ліцензій та роялті становили 670 млн. доларів - доволі сумнівні дані, особливо з огляду на те, що Держкомстатом такі обсяги не підтверджуються (див. Таблицю 2). Привертає увагу, що розрахунки за ці послуги здійснювалися переважно в російських рублях, в окремих випадках - у доларах США.

Таблиця 2. Динаміка платежів за імпорт окремих видів послуг у 2001 році та 6 місяців 2002 року.

Така ж тенденція зберігається і нинішнього року. Обсяги платежів за імпорт послуг за 6 місяців 2002 року збільшилися порівняно з відповідним періодом минулого року в 1.3 раза (з 1389.9 млн. до 1869.3 млн. доларів). У тому числі обсяги платежів за імпорт таких видів послуг, як роялті ти ліцензійні, інші ділові, будівельні, комп'ютерні та інформаційні послуги зросли загалом в 1.5 раза (із 867.3 млн. до 1324.3 млн. доларів) і становили 70.8% від загального обсягу платежів за імпорт послуг.

Аналіз валютної структури розрахунків за імпорт зазначених видів послуг свідчить, що більшість із них здійснюється в російських рублях і доларах СПІД.

Значна частина платежів за імпорт означених видів послуг здійснювалася на ЛОРО-рахунки банків-нерезидентів. Зауважимо, що 97% зазначених коштів надходили на ЛОРО-рахунки латвійських банків. Привертає увагу той факт, що із запровадженням контролю за платежами в національній валюті розрахунки за імпорт вказаних видів послуг у гривнях фактично припинилися і становлять (у перерахунку) лише 1 мли. доларів.

2. Купівля-продаж корпоративних цінних паперів

Cлабкий розвиток фондового ринку, невизначеність системи контролю за фінансовими операціями на цьому ринку також створюють і сприятливі умови для втечі капіталу з країни.

Так, із квітня 2001 року значно зросли обсяги операцій, пов’язаних зі зворотним викупом у нерезидентів акцій українських підприємств.

Сальдо надходжень і платежів за операціями купівлі-продажу акцій резидентів, здійснюваних між резидентами та нерезидентами, було у 2001 році від'ємним і становило (у перерахунку) близько 200 млн. доларів.

Упродовж першої половини 2002 року ця тенденція збереглася і навіть значно посилилася - від'ємне сальдо за зазначеними операціями становить уже 300 млн. доларів. Усього ж за останні півтора року за межі України в оплату корпоративних пінних паперів резидентів (зворотний викуп) перераховано 800 млн доларів.

3. Накопичення готівкової валюти поза банківською системою

Фактором ризику для української економіки є тенденція поступового накопичення зовнішніх активів у вигляді готівкової валюти поза банками, яке відображається у фінансовому рахунку платіжного балансу в статті "інший короткостроковий капітал" - активи. Річ у тім, що ця готівка обслуговує переважно тіньовий сектор економіки і лише частково враховується при визначенні монетарних показників. 3а розрахунками, у 2001 р. приріс готівки в іноземній валюті у небанківському секторі становив 1,4 млрл. Доларів, що дорівнює приблизно чверті обсягу грошової маси, яка перебувала в обігу на кінець року. За скромними експертними оцінками, тільки за останні три роки приріст готівкової іноземної валюти, що циркулює поза банківською системою, сягнув майже 4 млрд. доларів. Це свідчить про досить інтенсивний процес неврахованого накопичення грошової маси в обігу. Природно, настільки значна маса готівкової валюти не може не впливати на динаміку таких макроекономічних показників, як валютний курс та інфляція.

Висновки

Проблема відпливу капіталу охоплює широку сферу питань. При застосуванні тих чи інших важелів державною регулювання важливо розрізняти поняття втечі та вивезення капіталу. Проведений аналіз руху капіталу свідчить, що значний його відплив із банківської системи України потребує посилення контролю за цим явищем та використання сучасних методів і механізмів виявлення зазначених процесів.

Головним інструментом при здійсненні регулятивних дій, на нашу думку, е валютний контроль, спроможний за допомогою наявного комплексу заходів вирішувати завдання, що стоять нині перед економікою України. Питання стосовно ефективності цих заходів у вирішенні проблеми вивезення капіталу залишається відкритим. Парадокс у тому, що варто лише запустити той чи інший регулюючий механізм запобігання порушенням, як з'являються інші лазівки. Так, скорочення обсягів неповернення валютної виручки спровокувало відплив капіталу іншими каналами. Практика свідчить, що застосування лише окремих механізмів контролю є неефективним - потрібно вживати комплексних заходів.

Загалом, проблема відпливу капіталу в будь-якому його прояві пов'язана з недовірою до вітчизняного ринковою середовища. Закордонні банки для вивезених грошей – усього-навсього надійний сейф.