Специальность: "Международная экономика"
Тема магистерской диссертации: Валютное регулирование и контроль в Украине
АРГУМЕНТИ “ЗА”
Обов'язковий продаж 50% валютних надходжень:
1. Реалізується з урахуванням гнучкої системи численних винятків, завдяки чому не підлягають обов'язковому продажу такі валютні надходження клієнтів:
* отримані кредити і фінансова допомога;
* кошти, які використовуються для погашення кредитів, виконання зобов'язань за лізингом, а також для повернення фінансової допомоги:
* інвестиції в Україну: інвестиції резидентів за кордон, повернуті в Україну:
* кошти, повернуті у зв'язку з невиконанням взаємних зобов'язань;
* кошти, отримані посередниками, за винятком комісійної винагороди:
* кошти транспортних та інших організацій, які надають послуги нерезидентам, для експлантаційних потреб за кордоном;
* добровільні пожертвування:
* гуманітарна допомога та ряд інших.
Зазначені винятки стосуються всіх підприємств та організацій незалежно від розміру, форми власності та підпорядкування, а функції агента валютного контролю виконує при цьому не Національний банк, а безпосередньо комерційні банки;
2. Останні чотири роки обов’язковий продаж валютної виручки є значно меншим встановленого рівня 50% (фактично 17—26% від загального обсягу валютних надходжень), що пояснюється застосуванням наведеної гнучкої системи винятків. Із березня 2001 р. по травень 2003 р. частка обов’язкового продажу валютних надходжень зменшилася до діапазону від 17 до 21%. Низький фактичний рівень обов’язкового продажу свідчить про те, що діючий норматив не є надто обтяжливим для підприємств та організацій, які отримують валютну виручку.
3. Сприяє випуску в обіг національної валюти, забезпеченої товарами, зменшенню доларизації та підвищенню керованості грошовим ринком. Кошти, які підлягають обов’язковому продажу, завдяки гнучкій системі винятків здебільшого є виручкою від експорту товарів чи послуг. Тобто коли за рахунок обов’язкокого продажу частина валютної виручки конвертується у національну валюту, то випущена в обіг гривня забезпечена не тільки виробленими, а й уже реалізованими товарами. Підприємства, які експортували товари чи послуги, використовують отриману від обов'язкового продажу гривню, як правило, на покриття своїх уже реалізованих фінансових зобов'язань за внутрішніми контрактами з постачальниками сировини, комплектуючих, енергії, а також інших виробничих потреб, виплати заробітної плати, сплати податків тощо. Така природа випуску в обіг гривні через конвертування обов'язкового продажу зменшує небезпеку посилення інфляційного тиску від збільшення гривневої грошової маси порівняно з іншими каналами емісії національної валюти в обіг. З іншого боку, завдяки обов'язковому продажу зменшуються залишки валюти на рахунках клієнтів та відповідно збільшуються залишки в гривні. Завдяки цьому зростає частка грошової маси в національній валюті, що сприяє дедоларизації економіки та підвищенню керованості грошового ринку (рівень доларизації зменшився із приблизно 25% у 1999 році до майже 23% у 2000 році і становив у 2001-2002 роках близько 19%);
4. Є одним із важливих чинників підтримання стабільності, а відтак і розвитку внутрішнього валютного ринку. Мінімально гарантований рівень пропозиції валюти на ринку, який забезпечується шляхом обов'язкового продажу, полегшує балансування попиту і пропозиції, що зменшує кількість та скорочує розміри дисбалансів між ними. Це позитивно впливає на очікування учасників ринку — банків та їхніх клієнтів - щодо можливості задоволення своїх потреб у придбанні валюти за прогнозованим курсом, волатильність якого в цих умовах значно зменшується. Враховуючи наведені особливості використання нормативу, про який йдеться, учасники ринку не прагнуть купувати більше валюти, ніж потрібно (зовсім інша картина спостерігатиметься за відсутності обов'язкового продажу та значно більшому коливанні обсягів пропозиції). Тобто за відсутності обов'язкового продажу дисбаланси між попитом і пропозицією могли бути суттєво більшими, що призвело б до збільшення їх коливань, розхитування курсу та завищення обсягів попиту на валюту щодо тих обсягів, які існують відповідно до реального рівня економічної активності та реалізуються на ринку за діючої системими валютного регулювання. Таким чином, наявність обов'язковою продажу є блокуючим фактором для розвитку негативних тенденцій до надмірних коливань пропозиції на валютному ринку та дисбалансів між попитом і пропозицією, сприяючи підтриманню стабільності валютного ринку, а відтак і його нормальному поступальному розвитку. Обсяги продажу валюти на всіх сегментах валютного ринку України порівняно з 1999 роком — першим повним роком дії обов’язкового продажу — зросли у 2000 році приблизно на 25%, у 2001-му - більш як на 45%, а в 2002 році — більш як на 63%;
5. Є засобом поповнення міжнародних резервів Національного банку за рахунок сприяння стабільному рівню пропозиції валюти та її перевищенню над рівнем ринкового попиту. Зростання резервів, у свою чергу, збільшує їх співвідношення із грошовою базою. Забезпеченість національної валюти та вітчизняної монетарної системи загалом зміцнює довіру іноземних ділових кіл до економіки України, сприяє розвитку зовнішньоекономічних відносин, полегшує обслуговування зовнішнього боргу, забезпечення імпорту при форс-мажорних обставинах і стимулює іноземні інвестиції. Міжнародні резерви НБУ за останні три роки (2000-2002 рр.)збільшились у чотири рази – з 11 млрд. до 4.4 млрд доларів США.
6. Сприяє підтриманню стабільності номінального обмінного курсу шляхом забезпечення мінімальною гарантованого рівня пропозиції на валютному ринку, зменшення дисбалансів між попитом і пропозицією у періоди коливань кон'юнктури, що нівелює тенденцію до збільшення коливань курсу, а також завдяки зростанню обсягів резервів Національного банку, що полегшує підтримання стабільності номінального курсу за рахунок інтервенцій. Основною характеристикою стабільності курсу гривні є те, що після значних девальвацій у 1998 та 1999 роках - на 80 та 52% - із запровадженням обов’язкового продажу (та інших елементів діючої системи валютного регулювання) річні коливання курсу в 2000-2002 рр. не перевищували 4%, а в останні півтора року - всього 1%;
7. Сприяє формуванню позитивної динаміки реального ефективного обмінного курсу, розвитку зовнішньоекономічних відносин та підвищенню зовнішнього попиту на вітчизняну продукцію. Позитивний вплив обов'язкового продажу на курсову стабільність і зростання резервів дає Національному банку змогу істотніше впливати на курсову динаміку не лише номінальною, а й реального ефективного обмінного курсу (РЕОК). РЕОК визначається з урахуванням змін номінального курсу гривні щодо валют країн - основних торговельних партнерів, а також рівня інфляції в цих країнах та в Україні. Завдяки особливостям методики розрахунку РЕОК відображає зміну рівня конкурентоспроможності українських товарів на міжнародних ринках. Зважаючи на ситуацію, що складається, а також прогнози щодо її розвитку, НБУ сприяє формуванню найсприятливішої для економіки динаміки не лише номінального, а й реального ефективного обмінного курсу. Протягом останніх років на валютному ринку України при значному перевищенні пропозиції валют над попитом НБУ активно протидіяв тиску на ревальвацію курсу. В результаті цього формувалася сприятлива для розвитку зовнішньоекономічних відносин динаміка РЕОК, яка позитивно впливала на зростання експорту (а відтак і зовнішнього попиту на вітчизняну продукцію), збільшення позитивного сальдо торговельного балансу та припливу валюти в Україну.
8. Є важливим чинником фінансової стабільності, збільшення реальних доходів населення, обсягів кредитування та інвестицій, зростання внутрішнього попиту і розвитку економіки. Підтримуючи стабільність номінального обмінного курсу, норматив обов'язкового продажу сприяє зниженню як інфляційних очікувань, так і фактичних темпів зростання цін. Зниження цін, по-перше, сприяє збільшенню реальних доходів населення та кінцевого попиту в економіці, по-друге, є ваговим позитивним фактором зменшення відсоткових ставок, завдяки чому збільшуються обсяги кредитування, а відтак і інвестицій та інвестиційний попит. Тобто норматив обов’язкового продажу сприяє не лише фінансовій стабільності, а й (через вплив на збільшення внутрішнього кінцевого та інвестиційного попиту) розвитку економіки та зростанню ВВП.
АРГУМЕНТИ “ПРОТИ”
1. Обов'язковий продаж є нормою обов’язкової дії, яка загалом звужує права певних суб'єктів ринкових відносин, зокрема отримувачів валютної виручки. З точки зору цілковито "вільних" ринкових відносин, тобто — без жодних обмежень, норму обов'язкового продажу потрібно було б скасувати. Однак у світі немає жодної країни, навіть із найрозвинутішими ринковими відносинами, де б не було певних обмежень прав суб'єктів ринку. Рівень обмежень визначається їх економічною доцільністю та ступенем розвитку ринкових відносин.
2 Обов'язковий продаж, як зазначалося, є нормою обов’язкової дії, яка обмежує права власників валютних надходжень — клієнтів комерційних банків, зокрема щодо зберігання цих надходжень у вигляді іноземної чи національної валюти. Однак, по-перше, ця норма введена з гнучкою системою винятків, згідно з якою фактичний обсяг обов'язкового продажу становить не 50%, а з 2001 року – фактично 17-21%, по друге, іноземну валюту, яка підлягає обов’язковому конвертуванню в національну валюту, її власники, найімовірніше, однаково продали б на валютному ринку за гривні, щоб використати на внутрішньому ринку для покриття фінансових зобов'язань, оскільки решти валютної виручки, що залишається після обов'язкового продажу, підприємствам та організаціям, як правило, вистачає для власних потреб. На користь цього аргументу свідчить те, що зазначена норма обов'язкового продажу практично не перешкоджає веденню та динамічному розвитку їхнього бізнесу, задоволенню поточних потреб суб'єктів ринкових відносин, — адже валюта, необхідна для виробничих потреб за кордоном, отримані кредити, фінансова допомога тощо не підлягають обов’язковому продажу.
3. Важливою функцією комерційних банків при здійсненні обов'язкового продажу є виконання певної додаткової діяльності, а саме: забезпечення валютного контролю, зокрема за дотриманням термінів і правил проведення обов'язкового продажу валюти їхніми клієнтами. Однак ця функція не вимагає надто багато часу, зусиль і ресурсів банків, оскільки її виконання доволі органічно поєднується з роботою щодо інформування клієнтів про надходження коштів на їхні рахунки, яка є невід'ємною складовою діяльності комерційного банку. Загалом наявність чи відсутність обов'язкового продажу валютних надходжень клієнтів для комерційних банків залежно від обставин може бути як позитивною, так і негативною. Результат залежить від конкретних обставин, головним чином від існуючого попиту на іноземну та національну валюти, а також від наявності у банків ліквідності в іноземній валюті та гривні. Відтак якщо для одних банків існування обов'язкового продажу в певній ситуації буде позитивним, то для інших банків у цій же ситуації застосування такої норми буде небажаним.
4. Обов'язковий продаж призводить до збільшення пропозиції валюти на ринку, зростання обсягів її викупу центральним банком, що з одного боку, спричиняється до збільшення резервів, поліпшення керованості номінального і реального курсів та інших позитивних для економіки наслідків, але з іншого — до збільшення емісії національної грошової одиниці, внаслідок чого можуть зрости інфляційні ризики та небезпека порушення фінансової стабільності. Особливо небезпечним збільшення обсягів емісії національних грошей може 6ути в періоди прискорення інфляції. спровокованого немонетарними факторами, коли збільшення грошової маси може стати додатковим монетарним чинником зростання цін.
Однак єдиних рецептів для прийняття стандартних рішень при зростанні емісії національної валюти немає. У разі прискорення емісії внаслідок викупу центральним банком надлишкової пропозиції з валютного ринку слід зважати на ряд особливостей, зокрема такі:
а) емісія, яка відбувається при викупі центральним банком валюти, є найменш інфляційне небезпечною, оскільки здійснюється не лише під вироблені, а й під уже реалізовані товари, про що йшлося вище;
б) при аналізі даних ситуацій слід враховувати, що без викупу валюти центральним банком обсяги грошової маси були б такими ж, як і за викупу, хіба що частка іноземної валюти, а відповідно й доларизація економіки, були б значно нижчими;
в) інфляційна небезпека емісії національної валюти зумовлена не лише тим фактором, а й багатьма іншими чинниками, зокрема економічним зростанням та реальним попитом на валюту, немонетарними факторами інфляції, очікуваннями, застосуванням різних інструментів грошово-кредитної та валютно-курсової політики для гальмування темпів збільшення грошової маси, динаміки номінального обмінного курсу тощо.
Аналіз перелічених факторів свідчить, що емісія гривні, зумовлена обов’язковим продажем валюти, вочевидь поки що не становить суттєвої інфляційної небезпеки в Україні, хоча чинники інфляції, зокрема монетарний, мають перебувати під пильним контролем,
5. Норматив обов'язкового продажу валюти може суттєво погіршувати бізнес-клімат в Україні порівняно з умовами ведення бізнесу в сусідніх країнах, де таким норматив реалізовано на ліберальніших принципах чи взагалі відсутній. Перевищення певної критичної межі існування вказаного нормативу може призвести до відпливу капіталу незадоволених підприємств та організацій у країни-сусіди з сприятливішими умовами.
Однак відсутність значного за обсягами відпливу капіталу та відсутність серії інших нарікань з боку експортерів на зазначений норматив свідчать, що умови реалізації обов'язкового продажу в Україні не є критичними для ведення бізнесу. Мало того, як зазначено вище (пункт 2), швидше за все не може суттєво шкодиш ні поточному веденню бізнесу клієнтів банків, ні його розвитку за рахунок іноземних інвестицій. Зазначимо, що така ж норма обов'язкового продажу валюти (50%) існує і в найбільшого сусіда і торговельного партнера України — Росії. У проекті нового закону Російської Федерації про валютне регулювання пропонується зменшити цей норматив до 30%. Враховуючи, що фактичний обсяг обов'язкового продажу в Україні становить приблизно 20%, вітчизняний варіант реалізації зазначеної норми буде не гіршим, ніж у Росії. Проте це питання потребує ретельнішого аналізу хоча б із метою вивчення та можливого використання досвіду Росії.
ВИСНОВОК
Проведений стислий аналіз свідчить: аргументи щодо необхідності обов'язкового продажу валюти нині є суттєво вагомішими, ніж аргументи проти. В умовах нестабільної перехідної економіки України, посилення коливань на міжнародних фінансових ринках, можливого циклічного зниження зовнішнього попиту на українську продукцію та скорочення валютних надходжень від експорту, несприятливого інвестиційного клімату і слабкого припливу іноземних інвестицій, а також дії інших факторів, які можуть викликати суттєві коливання пропозиції валюти та її вкрай небажані дисбаланси з попитом, наявність такого інструменту, як обов'язковий продаж сприяє курсовій і фінансовій стабільності, збільшенню резервів НБУ, розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, зростанню реальних доходів та виробництва. Позитивний ефект від використання зазначеної норми посилюється тим, що вона є важливою складовою нинішньої загальнозбалансованої системи валютного регулювання, важливим чинником здійснюваної в Україні політики курсової стабільності гривні, яка довела свою ефективність. Тому певні негативні впливи нормативу обов'язкового продажу валютних надходжень значно перекриваються позитивними результатами. Це свідчить про доцільність його збереження в нинішніх умовах.