О.М. Лотош О.М.

ПРОЦЕС ЗАЛУЧЕННЯ ПРЯМИХ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ ДО ПРИВАТИЗАЦІЇ В УКРАЇНІ
Проблематика іноземного інвестування, на сьогоднішній день, належить до найактуальніших питань, які дискутуються у світовій економічній теорії та потребують свого вирішення на практиці. У зарубіжній економічній літературі в останні роки представлено досить багато нових аспектів та підходів до цієї сфери зовнішньоекономічної діяльності країн. Необхідність подальшого теоретичного дослідження зумовлена останніми тенденціями інтернаціоналізації господарських зв'язків, її переходом у нову стадію свого розвитку - глобалізацію, для якої характерні свої особливості: поява нових об'єктів інвестування - країн й перехідною економікою, які зацікавленні в залученні іноземного капіталу з метою спрощення та прискорення трансформаційних процесів та виходу на світові ринки; деідеологізація міжнародних економічних відносин і, відповідно, відмова від поділу світу на дві протилежні системи.
Крім того, Україна, яка стала на шлях ринкових перетворень, повинна визначити свою стратегію щодо залучення та регулювання іноземного капіталу, з урахуванням теоретичних обгрунтувань та досвіду інших країн. Практично всі розвинені країни та країни, що швидко розвиваються, особливо впродовж останніх 40 років, активно залучали в економіку іноземні інвестиції у формі прямих іноземних інвестицій (ПІІ) чи позичкового капіталу. Звичайно, що чужий досвід не дуже легко застосовувати та й не доцільно, адже кожна країна вирішує цю проблему відповідно до прийнятих напрямів економічного розвитку та існуючих національних умов.
На сучасному етапі для України теоретичне обгрунтування питання щодо залучення іноземного капіталу, необхідність та методи регулювання, ефективність його використання є найактуальнішим та принципово найважливішим. Хоча й існує велика кількість західних теорій, які присвячені аналізу впливу іноземного капіталу на національну економіку, проте вони не можуть бути безпосередньо використані в Україні для формування стратегії та подолання перешкод щодо залучення зарубіжних інвестицій, тобто без урахування особливостей розвитку трансформаційного процесу національної економіки. Тільки неупереджений аналіз світових тенденцій економічного розвитку, застосування деяких загальних положень щодо чинників здійснення та впливу на економіку країни-реципієнта іноземного інвестування, а також врахування досвіду інших країн у площину господарювання дозволить плідно поєднати теорію з практикою і, відповідно, розробити ефективну стратегію залучення зарубіжних інвестицій в економіку України.
Іноземне інвестування становить складний соціально-економічний феномен і потребує комплексного дослідження як цілісний об'єкт. На думку автора, іноземні інвестиції належать до об'єктивних економічних категорій, які відображають поглиблення інтернаціоналізації господарського життя. Сьогодні аналіз світового господарства неможливо здійснити без дослідження інтернаціоналізації, одним з істотних проявів якої є стрімке збільшення обсягу прямого іноземного інвестування.
Специфічна риса нової стадії інтернаціоналізації полягає в тому, що на загальному рівні неухильно зростаючої залежності націй взаємодія національних економік у ході інтеграційного процесу починає переростати в їх взаємопроникнення і, певною мірою, зрощування. Тому ущільнення міжнародної взаємозалежності обумовлює необхідність координації та регулювання економічної політики всіх країн. На даному етапі інтернаціоналізація перейшла у свою вищу стадію - глобалізацію. В умовах посилення взаємозалежності кожна національна економіка виступає як частина міжнародної, що означає підвищення ролі зовнішньоекономічних зв'язків у її соціально-економічному розвитку й ефективності від отримання вигод від міжнародного поділу праці. Тому при формуванні національної стратегії розвитку багатьох держав все більше враховуються інтернаціональні фактори та критерії економічного розвитку.
Специфіка її сучасного етапу також полягає і в розвитку якісно нових взаємин між ТНК і державами. Активізація підприємницької діяльності ТНК, зокрема їхнього зарубіжного інвестування, обумовлює наростаючу взаємозалежність світу. Вивіз капіталу і взаємопроникнення ТНК на основі зарубіжних інвестицій, на відміну від торговельних зв'язків, ведуть до формування інтернаціональної власності на засоби виробництва.
Згідно з формулюванням Міжнародного валютного фонду прямими є інвестиції, які здійснюються за національними межами з метою розширення виготовлення товарів і послуг шляхом організації виробництва та купування товарів за кордоном для імпорту у власну країну чи експорту до третіх країн.
В економіці країни ПП мають більшу значущість порівняно з іншими формами іноземної участі. По-перше, вони є джерелом капіталу для вкладання у виробництво товарів та послуг, забезпечують передачу нових технологій, ноу-хау, передових заходів управління та маркетингу. По-друге, на відміну від позик та кредитів, вони не падають додатковим тягарем на зовнішній борг, а навпаки, сприяють отриманню коштів для його покриття. По-третє, ПП сприяють найефективнішій інтеграції національної економіки у світову завдяки розширенню зовнішніх відносин, виробничому та науково-технічному співробітництву. Крім того, при інвестуванні існує безпосередня зацікавленість інвестора в ефективному використанні своїх коштів, оскільки віддача від інвестицій становить їхній дохід. Поведінка ж портфельних інвесторів спрямовується на отримання швидкого та значного прибутку і їх не цікавить розвиток у довготерміновому аспекті.
У даній площині на особливу увагу заслуговує потреба активізації іноземних інвесторів у країнах перехідної економіки, і звичайно в Україні. Значна роль іноземних інвестицій на сучасному етапі інтернаціоналізації, необхідність перебудови структури економіки та й адаптації до світогоспо-дарських зв'язків, зумовлюють велику зацікавленість країн перехідної економіки в залученні ПІІ.
Розглянемо ж процес залучення ПІІ до приватизації в Україні. Форми іноземної участі у процесі приватизації є предметом обговорення не лише в державних органах України. Зрозуміло, що керівництво будь-якої держави виражатиме занепокоєння щодо продажу суспільного майна. Одне із джерел такої занепокоєності - питання адекватної ціни. Інша обгрунтована стурбованість викликана тим, що у сьогоднішній не рівноважній ситуації іноземці мають непропорційно більшу купівельну спроможність, ніж українці. І нарешті, існує необхідність зробити приватизацію середніх та великих підприємств привабливою для їх керівництва, працівників та суспільства в цілому.
Приватизація державних підприємств (ДП) -вирішальний та обов'язковий крок у створенні гнучкої та ефективної ринкової економіки. Історія не дає жодного прикладу, коли стабільного економічного розвитку було б досягнуто у країнах, де всі або більшість виробничих підприємств знаходились у державній власності.
ПП можуть бути дуже важливим елементом приватизації, який має широкі можливості в Україні. Іноземні інвестори, як правило, вкладають кошти у великі і середні підприємства. Успішна приватизація цих підприємств потребує значної кількості капіталу. Після початкової передачі приватної власності й контролю, для успішної модернізації цих підприємств необхідно буде набагато більше, ніж інвестиційний капітал. Якщо уряд нав'яже серйозні обмеження на ПІІ у процесі приватизації, або надасть багато прав контролю українцям, Україна втратить переваги ПІІ. Без елементів менеджменту, таких як контроль якості, облік, маркетинг, збут та фінансове планування, великим та середнім підприємствам важко стати конкурентоспроможними на світовому ринку.
З березня 1992 р. Фонд державного майна (ФДМ) є центральним органом, який несе відповідальність за впровадження державної програми приватизації. На нього накладаються всі головні функції приватизації власності, а саме: визначення політики і механізмів приватизації, складання пропозицій щодо приватизації і здійснення збуту та оренди власності на державному рівні.
Сьогодні інвестиції здійснюються у формі придбання акцій приватизованих підприємств, таким чином питання інвестицій узгоджується з питанням контролю за управлінням об'єктом вкладання інвестицій. Одним із найперспективні-ших напрямів залучення ПІІ є продаж акцій, які належать державі в майні приватизованих підприємств, шляхом проведення інвестиційних конкурсів за участю іноземних інвесторів.
Ще однією з можливих форм участі іноземного інвестора у процесі приватизації є створення акціонерних товариств на базі об'єктів незавершеного будівництва. ФДМ створив Центр продажу об'єктів незавершеного будівництва з філіями в регіонах. Він має приймати рішення про приватизацію, проводити оцінку вартості об'єктів, готувати їх до продажу, вирішувати питання передачі прав власності та порядок розрахунків.
У цілому, іноземні інвестори можуть стати частковими або повними власниками існуючих підприємств на трьох різних етапах: а) вони можуть купити все державне підприємство або його частку до початку корпоратизації; б) вони можуть купити всі акції або їх частку (у держави) в державних корпоративних товариствах після корпоратизації; в) вони можуть викупити всі або частку акцій (у приватних власників) у вже приватизованих акціонерних товариствах.
Щоб залучити ПІІ у процесі приватизації, органи влади мають дбайливо враховуючи умови залучення, а також потреби іноземних покупців і наявний підприємницький клімат. На відміну від часто повторюваних побоювань про те, що іноземці викуплять усе цінне майно у країні, якщо їм дати дозвіл, буде важко залучити ПП у великих розмірах для виконання програми приватизації в Україні. Однією з причин є те, що сучасний інвестиційний клімат є непривабливим і нестабільним. Ще одна причина полягає в тому, що купівля наявних підприємств пов'язана з особливими проблемами для інвесторів. Часто виникають ситуації, коли дешевше купити, ніж здійснювати керівництво і трансформацію існуючих підприємств з використаними фондами, які вже мають стиль роботи і корпоративну культуру, що були успадковані з часів централізованого планування. Що стосується цін, то іноземні інвестори мають намір платити тільки ту ціну, яка віддзеркалює їх розуміння вартості й ризику, пов'язаних з конкретним підприємством. З урахуванням величезного ризику і труднощів, які існують у бізнесовому оточенні, запропоновані ціни можуть для українців здатися низькими, але іноземні інвестори мають отримати компенсацію за ризик і труднощі, які вони відчувають.
Крім того, встановлення взаємно узгодженої ціни між органами державної влади й інвесторами є важкою справою. Залишкова вартість не має нічого спільного з реальною чистою економічною вартістю, яка відображає фактичну вартість майна, майбутній рух готівки, ризик, витрати на капітал і таке інше. Додаткова вартість може або недооцінити, або переоцінити економічну вартість підприємства. Важко також оцінити реальну вартість майна і реальні зобов'язання (включаючи і зобов'язання з екологів).
Звичайно, стратегія і цілі уряду є вирішальними для успіху програми приватизації. Було б зрозуміло, якщо б уряд віддав першочергову перевагу продажу державного майна за якомога більшу ціну. Проте досвід показує, що у практичній діяльності це значною мірою перешкоджає трансформації підприємств. Середньо та довготермінові міркування повинні мати більшу вагу, ніж ціна продажу. Необхідно скоріше домогтися продуктивності від наявних коштів і робочої сили, перетворити підприємства в конкурентоспроможні.
Органи державного управління повинні зміцнити повноваження і можливості ФДМ, який має направляти, пояснювати і рекламувати Програму приватизації, необхідність приватизації і значення залучення ПІІ у приватизацію.
Орендні угоди та контракти на здійснення управління з кваліфікованими іноземними компаніями - це методи, що міняють керівництво, не передаючи при цьому власності в інші руки. Досвід свідчить, що ці часткові заходи не можуть дати такої ж користі, як повна передача власності. Проте дня деяких іноземних інвесторів, в окремих випадках, такі методи можуть бути привабливішими, ніж прямі інвестиції, особливо в умовах інвестиційного оточення, яке пов'язане з великим ризиком.
Проведення приватизації є однією в закономірностей здійснення іноземного інвестування, а також системної трансформації та руху до ринкової економіки.
Таким чином, цілком зрозуміло, що навіть проблема залучення ПІІ у процес приватизації потребує ґрунтовного вивчення та побудови системи здійснення та регулювання цих процесів.

---

Лотош О.М. Процес залучення прямих іноземних інвестицій до приватизації в Україні // Вісник, № 50.- 2001