Chernikova Evgeniya

Материалы
V Региональной студенческой
научной конференции

Є.Г. Черникова
ДонНТУ
Науковий керівник - д.е.н.,
професор В.А. Гавриленко

Деякі питання щодо власного капіталу підприємства


Введення національних стандартів бухгалтерського обліку та оновлення законодавчої базі в Україні викликало хвилю видавництва підручників і учбових посібників з бухгалтерського, фінансового, управлінського обліку. Цим пояснюється і поява великої кількості наукових статей в журналах та газетах економічного напрямку. З першого погляду позитивний момент стає негативним при детальному аналізі вище зазначеної літератури.

Розглянемо цю ситуацію на прикладі аналізу загальнодоступної інформації про поняття “власний капітал”. Бо на сьогоднішній день його поверхневе розуміння призводить до виникнення багатьох проблем, а саме: розбіжностей у тлумаченні поняття, у законодавчих і нормативних актах, між бухгалтерським та податковим обліком. Без врегулювання цих питань на можливе безперебійне здійснення діяльності підприємства, отримання прибутку та його максимізація.

Аналізуючи літературні джерела можна зустріти багато стандартних, одноманітних за змістом та значенням висловлювань, таких як:
  1. “Поняття “капітал” асоціюється з поняттям “власність”” [9,10,11];
  2. “Власний капітал є одним з найважливіших показників функціонування підприємства, оскільки показує кредитоспроможність, платоспроможність та забезпеченість підприємства власними коштами” [2,7];
  3. “Сума власного капіталу – це абстрактна вартість майна, яка не є його поточною чи реалізаційною вартістю, а тому не відображає поточну вартість прав власника підприємства” [9,10,11];
  4. “Створюється резервний капітал в акціонерному товаристві у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25% статутного капіталу. Щорічні відрахування на поповнення резервного капіталу передбачаються установчими документами та здійснюються за рахунок чистого прибутку, але не можуть бути менше 5 % його загальної вартості” [1,9,11];
  5. “Власний капітал є основою для початку і продовження господарської діяльності будь-якого підприємства, він є одним із найістотніших і найважливіших показників, оскільки виконує такі функції:
Це свідчить про те, що авторами не був проведений глибокий аналіз даного поняття, всієї нормативної та законодавчої бази, а було лише переписано деякі положення з національних стандартів бухгалтерського обліку, законів України, раніше опублікованих підручників, посібників, економічних видань.

Не зважаючи на те, що більшість розглянутих джерел [1,7,9,10,11] є навчальними посібниками, в жодному з них не було наведено важливої, на наш погляд, інформації: Також більшість авторів [2,9,10,11] ототожнюють поняття “власний капітал” з джерелом коштів для покриття, придбання активів, бо не розуміють до кінця сутності та змісту цієї економічної категорії. Хоча насправді основним реальним власним джерелом покриття усіх витрат є дохід, отриманий за певний період роботи підприємства [3].

Розглядаючи структуру власного капіталу можна побачити, що деякі автори [1,11] у цьому питанні обмежуються лише описом складових частин І-го розділу пасиву балансу “Власний капітал” та наведенням кількох стандартних проведень.

Замість цього, на нашу думку, треба наводити аналіз активів, які є в наявності у підприємства, та їх стану, бо власний капітал – це не що інше, як абстрактна вартість майна підприємства. Наприклад, при створенні акціонерного товариства було зроблено грошові внески в статутний фонд в обмін на акції. За рахунок цих грошових коштів акціонерне товариство придбало основні засоби для забезпечення процесу виробництва і безперебійного функціонування підприємства. Вартість цих основних засобів ми відображаємо в активі балансу, а у пасиві – їх абстрактну вартість, тобто дзеркально відображаємо активи. Таке відображення робиться для збереження балансового зв’язку та через необхідність подвійного запису за рахунками бухгалтерського обліку.

Аналіз активів є дуже важливим для виявлення “якості наповнення” власного капіталу, бо деякі автори [4] стверджують, що якщо вартість основних засобів на кінець звітного періоду зростає, то це вказує на правильну технічну політику підприємства, яка призводить до зросту власного капіталу, що вважається позитивною тенденцією. Така думка без додаткової оцінки стану технічної бази промислового комплексу є помилковою, бо вартість основних засобів може зростати через використання неефективного способу відтворення техніки та екстенсивних методів виробництва [3].

Для оцінки стану технічної бази промислового комплексу в Донецькому регіоні треба проаналізувати оновлення основних виробничих фондів у динаміці. Процес оновлення характеризується введенням до експлуатації нових основних виробничих фондів. Аналіз показників введення основних виробничих фондів підприємств промислового комплексу свідчить про те, що ці показники є неінтенсивними, а доля приросту активної частини основних фондів є незначною. Так, у 1999 році коефіцієнт оновлення основних виробничих фондів промислових підприємств Донецької області склав – 2,5 %, у 2000 році – 2,9 %, у 2001 році – 4,0 % [8].

Для більш повного аналізу показників оновлення основних фондів необхідно оцінити показники виведення машин і обладнання, які з якихось причин не придатні до використання в процесі виробництва. Технічний рівень виробництва підвищується тільки тоді, коли впровадження нового устаткування і обладнання супроводжується вибуттям застарілої техніки [3]. У цілому, по промисловим підприємствам Донецької області коефіцієнт інтенсивності вибуття склав у 1999 році – 1,9 %, у 2000 та 2001 році – 1,5 % [8].

Таким чином, ці відомості свідчать про те, що на більшості підприємств виведення з експлуатації застарілого та не використовуваного обладнання практично не ведеться. Унаслідок цього на підприємствах промислового комплексу переважає застаріле устаткування і обладнання, ступінь зносу яких у 2001 році склав – 48 % [8]. Виходячи з цього можна сказати, що взагалі обсяги і темпи введення в експлуатацію основних виробничих фондів вкрай недостатні для дійсного оновлення виробництва, підприємства не орієнтують капітальні вкладення на створення нових технологій та оновлення техніки.

Якщо такий стан на підприємствах промисловості не зміниться, то ступінь та інтенсивність “старіння” основних засобів буде і далі зростати. Тому стратегія промислових підприємств повинна будуватися на такому механізмі, який би створив умови для прискореної заміни зношеної технічної бази і забезпечив би процес оновлення. Для цього підприємства можуть використовувати такі внутрішні джерела фінансування, як прибуток (дохід) і амортизаційні відрахування. Проте, слід зауважити, що на сьогоднішній день для промислових підприємств Донецького регіону прибуток не може виступати джерелом фінансування капітальних вкладень, тому що питома вага збиткових підприємств має стійку тенденцію до збільшення і у 2000 році склала – 63,1 %. Що на 20 % більше ніж у попередньому році, і на 49,6 % більше, ніж у 1995 році [8]. Через це прибуток для більшості підприємств не може бути основним внутрішнім джерелом капітальних вкладень.

Отже, серед внутрішніх джерел фінансування головне місце посідають амортизаційні відрахування. Це обумовлено тим, що через меншу схильність амортизаційних відрахувань, у порівнянні з прибутком, до коливань, які пов’язані з результатами діяльністю підприємства, вони в більшій мірі ніж прибуток є фінансовою базою для відтворення основних виробничих фондів.

Причому визначення оптимальних норм і розмірів амортизаційних відрахувань на сьогоднішній день є найважливішим і у той же час суперечливим питанням. Невеликі за розміром амортизаційні відрахування будуть недостатні для здійснення процесу “повного відтворення” на підприємстві, а великі – хоча і сприяють оновлення основних виробничих фондів, але зменшують надходження до державного бюджету. Тому з метою своєчасного оновлення техніки і технології промислових підприємств доцільно застосовувати норми прискореної амортизації активної частини основних фондів.

До того ж, на сьогоднішній день, існує проблема оцінки основних фондів, тобто виразу їхньої вартості в грошовій формі. Грошовим виміром основних фондів, як і будь-якого іншого товару, є ціна, тому під терміном “початкова вартість основних фондів” розуміється ціна, за яку ми можемо придбати їх у виробника чи постачальника. І виникає питання, чому вартість основних фондів, яка переноситься на готову продукцію, повинна залежати від розміру транспортних витрат, плати за державну реєстрацію і т. п.

Також слід звернути увагу на індексації і переоцінки основних фондів, які проводилися по коефіцієнтах, розроблених статистичним управлінням, і повинні були привести у відповідність вартість основних фондів з реальними цінами на них. Але на практиці цього не відбулося завдяки неправильно обраним методологічним підходам. Множення коефіцієнта на коефіцієнт з подальшим діленням на мільйон, при введенні гривні, призвело до перекручення дійсної вартості основних фондів. Але треба звернути увагу на те, що індексація балансової вартості основних фондів – це взагалі то право, а не обов’язок платника податків. Тобто підприємства самі “накручували” вартість основних фондів, щоб зменшити оподатковуваний прибуток (бо індексація збільшує суму податкової амортизації). На сьогоднішній день підприємствам дозволяється списувати “попередні індексації” до валових витрат, щоб “наблизити” вартість основних фондів до реальної. В результаті чого “паперова”, “облікова” збитковість підприємств, хоча насправді вони продовжують працювати і отримувати прибуток.

Слід також сказати, що внесення затрат з поточного ремонту на вартість основних фондів економічно не виправдано і не обґрунтовано. Бо кількість поточних ремонтів знаходиться у безпосередній залежності від якості основних фондів, і як правило, витрати на них носять разовий характер і не змінюють споживчої вартості основних фондів, а лише підтримують їх у робочому стані. Тому вищезгадані витрати повинні відноситися до валових витрат підприємства.

У той же час, цілком обґрунтованим є накопичення затрат на модернізацію на рахунку 15 “Капітальні інвестиції”, з подальшим збільшенням на дану суму рахунку 10 “Основні засоби”.

Стосовно самого балансу більшість авторів [7,8,9,10,11] обмежується цитуванням П(С)БО № 2 “Баланс”, наводячи лише його устрій, складові частини і характеристику окремих статей активу та пасиву. Хоча розгляду цього документа треба було б приділити більше уваги, бо він є головним при аналізі фінансово-економічного стану підприємства. Наприклад, взаємозв’язок між активами і капіталом ми можемо побачити лише у підсумковому рядку, а цього замало для аналізу. Бо внутрішній зв’язок між окремими статями активу і капіталу у такій редакції балансу зовсім втрачається. Тобто немає ясності розуміння сутності поняття “власний капітал”. Ми не бачимо де розташовано власний капітал, в яких саме активах він виражений.

І навпаки, читання активу балансу не викликає ніяких труднощів. Ми відразу бачимо скільки і яке майно є в наявності на підприємстві на звітну дату. Але усе одно багато залишається незрозумілим, хоча б склад грошових коштів: скільки власних і скільки запозичених грошових коштів знаходиться у розпорядженні підприємства. Усі ці питання виникають тому, що у балансі форма майна (активи) відірвана від змісту (капіталу). Отже така редакція балансу не сприяє розумінню фінансово-економічного стану підприємства, тому у новій треба ліквідувати важкість читання, його обмеженість, умовність та специфічність.

Одночасно з недоліками у книговиданні чимало незрозумілого можна побачити і при перегляді наукових статей відомих економістів. Деякі з них [6], при розгляді питань щодо власного капіталу, обмежуються описом його складових частин, наведенням прикладів операцій з простими і привілейованими акціями, порядку входу та виходу учасників. Такий опис є дуже інформативним, але не містить у собі ніякої наукової новизни, значимості.

Деякі автори [5] висловлюються не дуже коректно і чітко, що призводить до перекрученого сприйняття інформації: “В умовах платіжної кризи в Україні навіть нараховані резервні фонди використовуються не за призначенням. Вони перебувають у загальному обороті основних і обігових коштів підприємства”. Вищезазначене можна тлумачити так: резервний фонд являє собою рахунок у банку, з якого підприємство, у будь-який час, може узяти гроші. Але на справді все не так. В бухгалтерському облік не передбачено розподілу між коштами, які відраховуються до резервного фонду та коштами на поточному рахунку, це стосується також і амортизаційного фонду. Просто у балансі зазначено на яку суму підприємство може розраховувати при оновленні основних фондів, отриманні збитків тощо. Але всі виплати усе одно будуть приводитися з поточного рахунку підприємства у банку, а не з неіснуючого “резервного” чи “амортизаційного рахунку”.

Треба зауважити, що під час порівняльного аналізу нормативної бази бухгалтерського та податкового обліку були виявлені деякі розбіжності.

По-перше, порядок оподаткування внесків товарно матеріальними цінностями (ТМЦ) (окрім основних фондів і нематеріальних активів) до статутного капіталу на сьогоднішній день не урегульований і викликає ряд питань. Перш за все, чи можна уподібнити такі внески до продажу в обліку інвестора і, отже, до купівлі в обліку емітента (як це зазначено для основних фондів та нематеріальних активів Законом про податок на прибуток)? Існує кілька точок зору на це питання. Наприклад, у листі ДПАУ від 17.03.2000 р. № 1364/6/15-1116 вказано, що при внесені майна учасниками товариства до статутного фонду відбувається передача прав власності на таке майно за компенсацію у вигляді корпоративних прав, які емітовані зазначеною юридичною особою, отже, відбувається операція продажу товарів за компенсацію. Тобто емітент має право показати у податковому обліку валові витрати за такими внесками. З іншого боку, затвердженої норми у Законі про податок на прибуток за такою передачею немає (стосовно ТМЦ). Стосовно права на податковий кредит можна сказати, що цю операцію можна розглядати як продаж, який обкладається ПДВ в обліку інвестора, де компенсацією інвестору за внесені до статутного фонду ТМЦ є корпоративні права, емітент має право на податковий кредит. Тобто з позиції ДПАУ емітент усе ж таки має право на відображення ТМЦ у валових витратах (хоча це не встановлено Законом про податок на прибуток) і на податковий кредит.

По-друге, при виключенні будь-якого учасника зі складу товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ), йому окрім вартості його частки у статутному фонді і частки прибутку поточного року необхідно сплатити його частку в прирості майна цього товариства. Але в Законі про господарські товариства на має ніяких уточнень стосовно того, що саме мається на увазі під вартістю частини майна, яку необхідно сплатити учаснику під час його виходу з ТОВ. Відповідно до ст. 66 Господарського кодексу майно підприємства складають виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається у балансі підприємства. Відповідно до ст.. 148 Цивільного кодексу порядок і спосіб визначення вартості частини майна, пропорційної частки учасника у статутному фонді, а також порядок і строки її виплати можуть встановлюватися статутом підприємства і відповідними законодавчими і нормативними актами. Тому, на нашу думку, розрахунок частки, яка належить учаснику ТОВ при виході, у статутному фонді та частки у прирості майна, можна представити: (частка учасника * статутний капітал + частка учасника * (власний капітал – статутний капітал)). Якщо підприємство отримає збиток за результатами діяльності за звітний період, тоді при виході учасник не отримає належну йому частку майна, бо відповідно до ст.. 50 Закону про господарські товариства учасники ТОВ несуть відповідальність у мажах своїх вкладів.

По-третє, операції по викупу і перепродажу частки учасника є операціями з власними корпоративними правами, тому що учасник передає корпоративні права товариства за цивільно-правовим договором цьому ж підприємству. Тобто відповідно до п. п. 7.6.1 Закону про податок на прибуток такі операції не відображаються у податковому обліку емітента. Проте на сьогоднішній день офіційних коментарів податкових органів стосовно цього питання немає, тому на нашу думку треба визнавати витрати на суму сплачену учаснику і одночасно доходи на суму реалізації третім особам тільки після реалізації частки третім особам або учаснику. Такі операції з корпоративними правами не є продажем товарів у розумінні п. 1.4 Закону про податок на додану вартість, отже, ПДВ не обкладаються. Однак ДПАУ у листі від 29.05.2003 р. № 8557/7/15-2417-26 дотримується протилежної думки стосовно цього питання.

У статті було проаналізовано існуючі на сьогоднішній день літературні джерела та їх недоліки, структуру власного капіталу , проблему ув’язки активу балансу і капіталу, деякі розбіжності між бухгалтерським та податковим обліком власного капіталу підприємства.

Окрім вищезазначених проблем існує ще багато нерозвязаних питань, а саме: безліч розбіжності між бухгалтерським і податковим обліком власного капіталу; приведення вартості активів до реальної, задля визначення дійсної якості “наповнення капіталу”; реструктуризація бухгалтерського балансу або розробка додатків до нього задля наглядності розташування власного капіталу підприємства.

Вирішення цих проблем покращить розуміння власного капіталу як економічної категоріі, підвищить ефективність роботи підприємства та сприятиме максимізації прибутку.

Перелік літератури

  1. Бутинець Ф.Ф. Теорія бухгалтерського обліку. – Ж.: ЖІТІ, 2000. – 640 с.
  2. Бутинець Ф.Ф., Олійник О.В., Шигун М.М., Шулепова С.М. Організація бухгалтерського обліку. – Ж.: ЖІТІ, 2001. – 576 с.
  3. Гавриленко В.А. Гавриленко В.В. Теоретичні та методичні аспекти оцінки фінансового стану підприємства // Економіка і право, 2002 р., №1. – С. 92.
  4. Грачов А.В. Аналіз і управління фінансовою стійкістю підприємства. – М.: Видавництво “Фінпрес”, 2002. – 208 с.
  5. Лазепка В.І. Резервні фонди підприємства як джерело інвестицій. Фінанси України. – К., 2001 р., № 6. – С.79-81.
  6. Святодух В. Власний капітал // Баланс. – 2003 р., № 49. – С. 55-58
  7. Сопко В.В. Бухгалтерський облік. – К.: КНЕУ, 2000. – 578 с.
  8. Статистичний щоденник Донецької області за 2001 рік. – Д., 2002.
  9. Ткаченко Н.М. Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України. – К.: А.С.К., 2002. – 770 с.
  10. Цал-Цалко Ю.С. Фінансова звітність підприємства та її аналіз. – Ж.: ЖІТІ, 2001. – 300 с.
  11. Чабанова Н.В., Василенко Ю.А. Бухгалтерський фінансовий облік. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2003. – 688 с.
  12. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.97 р. № 283/97-ВР (з урахуванням змін та доповнень, які внесено Законом України від 24.12.02 р. № 349 - IV).
  13. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 2 “Баланс”, затверджене МФУ від 31.05.1999 р. № 87.
  14. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 7 “Основні засоби”, затверджене наказом МФУ від 27.04.2000 р. № 92.
Черникова Є.Г., Гавриленко В.А. Деякі питання щодо власного капіталу підприємства // Збірка матеріалів V регіональної студентської наукової конференції "Бухгалтерський облік та фінансова звітність підприємства: сучасні проблеми". 2 том, - Донецьк: ДонДТУ, 2004, - С. 7-15.