Розвиток світового ринку, розширення масштабів міжнародної торгівлі, глобалізація виробництва й комерції, міжнародне економічне співробітництво і кооперація, вільний рух капіталів між країнами, міждержавна господарська інтеграція становлять одну із найзнаменніших тенденцій сучасності. Водночас і поряд з цим зберігаються відособленість національних економічних інтересів, конкуренція і протекціонізм. Без урахування комплексу цих суперечливих тенденцій неможливо зрозуміти природу іноземного інвестування, яке є важливою передумовою входження України у світове господарство.
Розвитку процесів іноземного інвестування сприяло виникнення у другій половині XIX століття такого явища, як міграція капіталів між країнами.
Якщо до середини XIX століття міжнародні господарські зв'язки, які формували світовий ринок, в основному зводилися до зовнішньої торгівлі й вивіз капіталу не відігравав значної ролі, то, починаючи з другої половини XIX століття, вивіз капіталу стає однією із найважливіших форм міжнародних господарських зв'язків.
На початку XX століття переважав вивіз капіталу у формі позик і портфельних вкладень, капітали йшли із розвинутих країн до країн, що розвиваються, і переважно в паливно-сировинні галузі. А після Другої світової війни випереджаючими темпами почали зростати обсяги прямих інвестицій за кордоном. Причому конкуренція на світовому ринку інвестицій постійно зростала і продовжує зростати нині.
Полеміка щодо доцільності та необхідності залучення іноземних інвестицій для економіки країни-реципієнта як у зарубіжній, так і вітчизняній науковій літературі ведеться досить давно.
Так, вітчизняний економіст О. Лавров своє ставлення до іноземних інвестицій сформулював так: "...До будь-якої іноземної допомоги необхідно ставитися дуже обережно. Найкраще діяти за принципом: хочеш бути незалежним і багатим - працюй у своїй країні, реформуй свою економіку, створюй багатства для себе і експортуй їх за кордон. Хочеш бути злиденним і залежним - отримуй іноземну допомогу"'.
Такий висновок автор робить на основі досвіду країн, що розвиваються, і з урахуванням останніх подій у Східній Європі. Він чітко окреслює ті негативні явища, які несе у собі імпорт іноземних інвестицій, зокрема:
після освоєння інвестицій транснаціональні корпорації починають вивозити капітал, проводячи при цьому політику репатріації прибутків;
іноземний капітал мобілізує внутрішні ресурси (матеріальні та інтелектуальні) для своїх потреб. При цьому виникає дискримінація місцевого господарського сектору, оскільки законодавство країни ставить іноземний капітал у вигідніші правові умови, ніж свій власний. Фірми часто використовують прямі інвестиції як засіб ухилення від податків, особливо якщо податкове законодавство країни - отримувача інвестицій сприяє цьому;
технології, які надаються країнами-інвесторами, як правило, не є передовими та сучасними;
у результаті різниці в оплаті праці багато хто із спеціалістів і вчених виїжджає у високорозвинуті країни, тобто відбувається відтік інтелектуального потенціалу;
іноземні компанії всіма силами намагаються експортувати свою продукцію і заважають аналогічному імпорту конкурентів;
часто мають місце випадки підкупу місцевої влади іноземним капіталом.
Але об'єктивний аналіз економічної літератури свідчить про те, що більшість учених є прихильниками залучення іноземних інвестиціґі в умовах гострої нестачі фінансових ресурсів та сучасних технологій при переході економіки до ринку.
Звичайно, що відкриття країни перед зарубіжними інвесторами не повинно проходити стихійно. В цій сфері, як і в інших сферах економічної політики, необхідна добре відпрацьована стратегія та інстанція, яка б взяла на себе всю повноту відповідальності за розвиток подій. "Самоплив"тут небезпечний хоча б тому, що західні фірми нерідко намагаються втягнути українських партнерів в екологічно небезпечні й сумнівні з господарської точки зору виробництва. Тому тільки з допомогою вдалого використання цілої системи стимулів, обмежень і пільг можна домогтися оптимальної відповідності інтересів експортерів капіталу потребам приймаючої країни.
За роки незалежності (станом на 01.01.2001 р.) іноземними інвесторами в економіку України було вкладено 3 865,5 млн. доларів інвестицій, у тому числі у 2000 році інвестовано 792,2 млн. доларів (що на 5,0% більше, ніж у 1999 році). Основними формами залучення іноземних інвестицій у 2000 році були грошові внески, які становили 458,2 млн. доларів (57,8% вкладеного обсягу), внески у вигляді рухомого і нерухомого майна - 240,3 млн. доларів (30,3%) та цінних паперів - 48,9 млн. доларів (6,2%).