Вісник Технологічного університету Поділля №5, частина 2, том2, 2002 р.,

УДК 658.155

Н.О. Подлужна

Донецький національний технічний університет, м. Донецьк

МОТИВАЦІЙНИЙ АСПЕКТ ПІДВИЩЕННЯ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВ

Для вирішення проблеми збитковості українських підприємств необхідно установити суб'єкт, що може безпосередньо впливати і виявляти зацікавленість в одержанні прибутку. Зацікавленість держави в збільшенні прибутку полягає у тому, що державний бюджет формується в основному з податків, стягнутих із прибутку підприємств та інших аналогічних джерел (наприклад, податкові надходження дохідної частини бюджету в 2000 р. складають 63,8%, а податок на прибуток – 15,7% [1, с.52]), які безпосередньо характеризують виробничо-комерційну діяльність підприємств. Дійсно, основною ланкою в економіці держави є підприємство, як основний товаровиробник, що формує головні макроекономічні показники. Тому для того, щоб досягти реалізації першорядної мети підприємства – одержання прибутку, необхідно забезпечити зацікавленість усіх суб'єктів господарювання в її досягненні. У діяльності підприємства безпосередньо беруть участь чи роблять на неї вплив наймані робітники (керівники, менеджери, ІТП, фахівці, робітники й ін. категорії працівників), його власники і держава. Багато підприємств країни мають негативний фінансовий результат діяльності, виняток не складає й ВАТ «Макіївський труболиварний завод». Це зв'язано з тим, що в нашій державі переважає диференціація фінансових результатів підприємств, в основному орієнтованих на експорт і частково на внутрішній ринок галузей промисловості. Наприклад, металургійні підприємства зі стратегією продажу продукції на експорт, є прибутковими і займають лідируюче положення за показниками прибутку. А як повинні діяти збитково працюючі підприємства, щоб підвищити свої фінансові результати? Звичайно власники підприємства, володіючи контрольним пакетом акцій (50% акцій акціонерного капіталу +1 акція) чи маючи абсолютний контроль (75% акцій акціонерного капіталу +1 акція), не прагнуть інвестувати кошти в розвиток підприємства і домогтися високорентабельної роботи акціонерних товариств, оскільки ці перетворення приносять доход зі значним лагом. Нерозвиненість фондового ринку не дає їм можливість одержувати дивіденди на придбані акції. Тому основною метою є короткострокова, тобто продаж великого пакета акцій за спекулятивними розцінками. Такі дії не можуть бути основою довгострокового економічного розвитку. Насправді, особисту участь у процесі виробництва приймають працівники. Отже, виникає необхідність у забезпеченні зацікавленості працівників підприємств усіх стадій виробництва в кінцевих результатах в умовах відсутності мотивацій у працівників в одержанні прибутку. Дослідження в підприємствах металургійного виробництва підтверджують, що основою мотиваційної діяльності має стати усвідомлення участі працівників  у розширеному відтворенні, що являє собою повторення процесу виробництва в збільшеному розмірі, коли частина доходів використовується для придбання додаткових ресурсів, за рахунок використання яких виробництво відновляється в збільшених масштабах. Виснаження складу і кваліфікованих навичок людських ресурсів на підприємстві, незацікавленість їх у кінцевих результатах роботи підприємств зв'язано з низькою заробітною платою, відсутністю перспективи росту, незадовільними умовами праці на робочих місцях. Ще А. Маршалл стверджував, що неоплачувана праця продуктивною бути не може [2, с.129]. Необхідно, щоб кожен працівник зміг відчути залежність між його трудовим внеском, фінансовим і моральним благополуччям і прибутком, отриманим підприємством. Працівникам  важливо усвідомлювати, що підприємство, що має прибуток, забезпечить їх роботою в сьогоденні і майбутньому. Таке розуміння дійсності має дати впевненість трудовому колективу в завтрашньому дні. Можливо, щоб досягти такого розуміння, необхідно створювати на підприємствах школи економічних знань, надавати інформацію про результати роботи підрозділів, про внесок і значення кожного з них у виробничо-комерційній діяльності, у новому варіанті відновити участь працівників у змаганнях з виконання плану, по зниженню витратності виробництва. Це особливо стосується підприємств  металургійної галузі у зв'язку з її високим рівнем матеріалоємності, ресурсоємності, енергоємності. Позитивний досвід ВАТ «Донецький металургійний завод» свідчить, що діюча на підприємстві система преміальних заохочувальних виплат, що складає від 10 до 30 відсотків від вартості зекономленого матеріалу, дозволяє домогтися зниження витратності виробництва, при цьому збільшивши прибуток і зацікавленість працівників у кінцевому фінансовому результаті [3, с.26].

Іншим засобом підвищення матеріальної зацікавленості працівників у прибутку є виплата дивідендів за умови, що більшість працівників підприємства є його акціонерами. Однак даний напрямок підвищення мотивацій не можна реалізувати для більшості підприємств України. Це зв'язано з тим, що збитковість виробництва і нестача власних оборотних коштів не дозволяє реалізовувати дивідендну політику на підприємствах.

Дослідженнями підтверджується, що забезпечення працівників підприємства в повноцінному проведенні дозвілля також стає мотиваційним фактором. Якщо підприємство буде прибутково працювати, то воно зможе надати соціально-культурні послуги працівникам за рахунок утримування відповідних об'єктів. Головну роль серед умов, що визначають здоров'я людини, грають фактори, укладені в образі і рівні життя. Дозвільна діяльність покликана стати одним з важливих засобів підвищення загальнокультурного рівня людей, реалізації і розвитку їхніх творчих здібностей, забезпечення активного, змістовного відпочинку, зміцнення здоров'я, росту трудової активності. Це забезпечується наявністю об'єктів соціально-культурного призначення. Однак, слабкий маркетинг послуг і недовикористання потужності соціальних об'єктів у повному обсязі призводить до їх збитковості [4]. Сфера організації дозвілля як комплекс сфери послуг, що роблять товари дозвільного призначення й обслуговування населення, повинна функціонувати на принципах самооплатності і самофінансування. Це пояснюється високими темпами росту прямих рекреаційних витрат населення, тобто витрат на придбання товарів і послуг для здійснення дозвільної діяльності.

Таким чином, велике значення в роботі акціонерного товариства варто приділяти рішенню соціальних питань. Саме в цій сфері часто виникають зіткнення інтересів власників підприємства, його керівництва і працівників. Коли представник правління є одночасно і власником, питання реорганізації виробництва, скорочення чисельності працівників вирішується без конфліктів. Керівник-власник прагне зберегти трудовий колектив, підтримати об'єкти соціально-культурного призначення для потреб працівників підприємства, проводити мінімальні структурні зміни. Протиріччя інтересів, як правило, виникають тоді, коли власник-акціонер приходить зі сторони як зацікавлена особа в ефективній роботі підприємства, він приймає рішення про продаж об'єктів соціальної сфери, тимчасово вирішує проблему збитковості цієї сфери і забезпечує рентабельність виробництва в цілому.

Програма приватизації державної власності не передбачала шляху до подолання проблеми фінансування соціально-культурної сфери держави і фінансовому оздоровленню підприємств, що її утримують. Більш привабливою альтернативою можна визнати перекладання турботи за соціально-культурну сферу на місцеві органи влади. Однак у нинішніх умовах вони не в змозі забезпечувати повною мірою фінансування соціально-культурної сфери. Тому передачу об'єктів соціально-культурної сфери місцевим органам влади не можна розглядати як засіб підвищення ефективності використання державного майна.

Для збереження об'єктів соціальної сфери для працівників підприємств і посилення їхньої мотивації до продуктивної праці необхідно зробити реорганізацію цих об'єктів. Наприклад, як реорганізаційні заходи Палацу культури ВАТ «Макіївський труболиварний завод» може служити: створення товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ); створення дочірнього підприємства на базі палацу культури; продаж палацу культури. Тоді виникають наступні варіанти.

1.                    Створення ТОВ.

Відповідно до закону «Про власність» [5] право власності включає три складових: права володіння, право користування, право розпорядження. При створенні ТОВ підприємству необхідно внести в статутний фонд ТОВ або основні фонди, або права на користування основними фондами, при цьому учасники самі оцінюють свій внесок відповідно до Закону України «Про господарчі товариства» [6]. Створення ТОВ на базі Палацу культури вимагає також витрат підприємства по проведенню експертної оцінки і висновок аудиторської фірми. Витрати і доходи цієї процедури відображені в табл. 1.

Таблиця 1 – Плановані витрати підприємства при створенні ТОВ на основі палацу культури

*ВАТ «МТЗ» необхідний висновок аудиторською фірмою про можливість внеску підприємства в статутний фонд ТОВ відповідно до закону «Про господарчі товариства» (для фізичних осіб не потрібно).

2.                    Продаж палацу культури.

Маються пропозиції по покупці палацу культури за ціною 290,6 тис. грн. з розстрочкою оплати на 4 роки. Платежі від продажу об'єкта будуть здійснюватися щорічно в сумі 72,65 тис. грн. Продаж палацу культури вимагає від підприємства витрат по проведенню експертної оцінки вартості продаваного об'єкта соціально-культурної сфери, послуг бюро технічної інвентаризації (БТІ), що являють собою оплату вартості довідки про відсутність арешту на об'єкт соціальної сфери, оплату податку на додану вартість. Причому, ПДВ повинний бути нарахований на всю суму контракту, не з огляду на умови, що оплата здійснюється в розстрочку. Залишкова вартість палацу культури на момент продажу складає 275 тис. грн.

Таблиця 2 - Плановані витрати і доходи підприємства при продажу палацу культури

3.                    Створення дочірнього підприємства.

Для створення дочірнього підприємства необхідна згода його власників. З цією метою необхідно провести Загальні збори акціонерів, що повинні затвердити створення дочірнього підприємства на основі палацу культури ВАТ «Макіївський труболиварний завод». Тоді ВАТ «Макіївський труболиварний завод» вносить основні фонди для створення дочірнього підприємства й інвестиційні кошти для модернізації об'єкта соціально-культурної сфери. Кошторис витрат і доходів, що вимагаються для процедури оформлення створення дочірнього підприємства на базі Палацу культури, відображено в табл.3.

Таблиця 3 - Плановані витрати і доходи підприємства при створенні дочірнього підприємства

Основні висновки:

1. Самим прийнятним варіантом для підприємства є створення на базі Палацу культури товариства з обмеженою відповідальністю. Це вимагає самих мінімальних витрат і рятує підприємство від збитків у майбутньому. Продаж даного об'єкта соціальної сфери (вариант№2) запропонована покупцем на невигідних умовах для ВАТ «Макіївський труболиварний завод». Це, насамперед, пов'язано з тим, що підприємству необхідно буде відразу оплатити податок на додану вартість, що перевищує перше надходження коштів від контракту. Третій варіант вимагає витрат у сумі 379,5 тис. грн., що є невигідним для підприємства.

2. Соціологічними дослідженнями підтверджується, що прибуток підприємства можна підвищити тільки у випадку збільшення мотивацій його працівників до праці, з огляду при цьому на інтереси всього трудового колективу і кожного окремого працівника. Цю зацікавленість можна досягти при створенні системи преміювання, заснованої на зацікавленості працівника підприємства в кінцевих фінансових результатах, підвищенні оплати праці і створення сприятливих дозвільних заходів.

Література

1.        Статистичний щорічник України за 2000 рік /  Держкомстат України; За ред. О.Г. Осауленка; відп. за вип.. В.А. Головко. – К.: Техніка, 2001. – 598с.

2.        Маршалл А. Принципы экономической науки. Пер. с англ. – Т 1. – М.: Издательская группа “Прогресс”, 1993. – 416с.

3.        Не стоит беспокоиться? // Негоциант. – 2002. - №11. – 20.03.2002-26.03.2002. – с.26.

4.        Подлужна Н. Вплив діяльності об’єктів соціальної інфраструктури підприємств на основні фінансові результати (на прикладі чорної металургії) // Вісник Технологічного університету Поділля. – Хмельницький, 2001. - №6. – с.28-31.

5.        Закон України “Про власність” №697-12 від 7 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради. – 1991. - №20. – с.523-537.

6.        Закон України “Про господарські товариства” №1576-Х11 від 19 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради. – 1991. - №49. – с.1403-1424.