| English | Русский |
Я народився 20 жовтня 1981 року в місті відомому своїми шахтами, злочинцями, сильним вітром і абсолютно розбитими дорогами. Люди називають його Донецьк. Моїм батькам, що не успадкували ніяких звань і земель, довелося довірити моє життя в руки соціальних працівників дитячого саду. Малося на увазі, що вони навчать мене деяким основним умінням виживання і сформують мій первинний світогляд. Я не упевнений, удалося їм це чи ні, тому що про мою майбутню освіту з 1 вересня 1987 року піклувалися шкільні вчителі, що мали інший набір поглядів і цінностей. Це була звичайна школа, де вчительська ціннісна орієнтація була набагато слабкіше тієї жорстокого і масового суспільства. Було б несправедливо не згадати іншу школу, розташовану в цих же стінах – школу дружби і ворожнечі, першої любові і ненависті. Як і кожне місце співробітництва і спілкування людей у Радянському Союзі, ці школи мали свій абсолютно унікальний номер – 22.
Вісім років пройшло поки один раз (у 1996 році), завершивши навчальну чверть, мені удалося здати вступні іспити в установу, що носить горде ім'я – Донецький технічний колеж. В часи, про які я говорю, моє нове пристановище могло дати багато, тим, хто хотів узяти. Поглиблюючись в сьогоднішню колезьку атмосферу складно повірити, що якийсь час назад, він був Альма матер для деяких сьогоднішніх кращих математиків, і, мені хотілося б сподіватися, що він також був колискою для майбутніх кращих економістів. Моє серце стискується, коли я проходжу мимо колежа, бачачи колектив, що складається з сучасних вчителів і дітей, що дуже відрізняються від попередніх генерацій колезької «родини». «Родина» - яке гарне слово для людей, яких ми любимо. Колись колеж був родиною, а потім природний закон, що говорить «усе має свій початок і кінець» поглинув велику ідею цілком адекватної оцінки знань.
Наступна частина мого життя цілком складається зі найщасливішого періоду в житті будь-якої цілком свідомої людини. Я говорю про університетські роки. «Донецький політехнічний інститут (ДПІ)» - от те ім'я навчального закладу, що я з гордістю вимовляю замість його сучасної назви «Донецький національний технічний університет». Я не можу розібратися в містиці буквеної комбінації, але на підсвідомому рівні «ДПІ» - щось рідне, несуще сутність технічноі освіти (моє серце зберігає глибоку повагу до усіх видів технічного складу розуму).
Моє перше враження (я насолоджуюся навчанням з 1999 року по 2004 рік) про інститут було переплетення довгих-довгих коридорів з великими аудиторіями і лекторами, що створювали враження деяких неприступних богів, з якими іноді дуже важко знайти спільну мову. Але тепер я дуже вдячний багатьом представникам лекторського складу за проявлену увагу до студентів і передачу знань, що так необхідно і так важко реалізувати у сучасних соціо-економічних умовах.
Варто сказати, що процес одержання вищої освіти достатньо простий, якщо ви підкоряєтеся йому і нестерпний – якщо насмілитеся ослухатися. Можна також здивуватися тому факту, що хтось краще знає, які предмети принесуть вам користь протягом життя. Такий скептицизм проявляє велика кількість студентів, але з позиції подальшого життя людина обов'язково розуміє, що все, чому ії навчили в інституті обов'язково рано чи піздно знадобиться. Саме головне, щоб ії навчили вчитися.
Відповідаючи на питання «Що мені дав інститут?» я можу з упевненістю сказати «Він дав мені освіту». Інше, включаючи друзів, студентське життя і т.д. я взяв сам.
До речі, я учуся за фахом «Міжнародна економіка» факультету «Економіки і менеджменту».
Зараз 2004 рік і, одержавши диплом бакалавра, я намагаюся удосконалити мій рівень до магістра, а також працюю в «Першому українському міжнародному банку», намагаючись здолати операційні ризики, які й стали темою моєї магістерської работи. Тема операційних ризиків дуже актуальна у банковському суспільстві и представляє великий інтерес для дослідження. Ближче з нею можна познайомитися в розділі "магістерська работа".
Коли-небудь хотілось би стати міжнародно сертифікованим високооплачувальним ризик-консультантом, у чьому, сподіваюсь, мені допоможе сьогодняшній досвід роботи, освіта і бажання вдосконалення.
Наступним спеціалістам і магістрам "Міжнародної економіки" хотілось бы сказати, що вони завжди знайдуть своє місце і будуть гарними робітниками навіть не за фахом. І ще хотілось би попросити вас, якщо вы дочитали це до кінця: "Бережіть викладачів і знання, зробіть усе можливе, щоб вони жили краще."
| English | Русский |
| Магістерська робота | Бібліотека | Результати пошуку | Посилання | Індивідуальне завдання |