ОБМЕЖЕННЯ СВІТОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ТОРГІВЛІ


ЄВГЕН НІКОЛАЄВ
експерт Інституту глобальних стратегій (ІГЛС)
http://www.igls.com.ua/files/168_ukrainian_version.doc

У даній статті здійснюється спроба проаналізувати протекціоністський інструментарій, який Світова організація торгівлі надає своїм учасникам. Зокрема, розглядаються практика застосування антидемпінгових розслідуань та субсидій розвиненими країнами, взаємини СОТ із країнами, що розвиваються, та новими учасниками, регіональні торговельні угоди тощо. У другій частині роботи наводяться міркування з приводу причин, які призводять до зростання протекціонізму в світі і заважають ефективній та результативній діяльності СОТ.
In this article the author attempts to analyze the protectionistic measures which are available to the members of the World Trade Organization. In particular, the practice of anti-dumping and subsidizing exports by developed states, relations between the WTO and developing countries, regional trade agreements, etc. are considered. The second part of the paper considers the reasons which lead to the worldwide growth of protectionizm and hinder the efficient operation of the WTO.

Найближчим часом Україна стане членом Світової організації торгівлі. Ця теза вже ні в кого не викликає сумнівів. Хоча ще рік-два тому йшли жаркі дискусії про доцільність цього кроку. Обговорювалися плюси і мінуси, переваги і небезпеки членства у СОТ. Сьогодні противники вступу утихнули, і країна готується до знаменної події. Вирішальним, очевидно, виявився той аргумент, що членами СОТ, "елітного торгового клубу", є всі розвинені країни світу і що частка країн-членів СОТ у світовій торгівлі складає 95-98%.
І у нас, і в Росії з'явилися дослідження, присвячені правилам і процедурам Світової організації торгівлі [1; 2; 3 та ін.]. У перекладі на українську мову були видані Результати уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів [4] - звід домовленостей, які формують правову основу Організації, "світове торгове законодавство".
Роль СОТ у світовій економіці часто абсолютизуєтся й ідеалізується. Але Світова організація торгівлі має і свої внутрішні обмеження та протиріччя. Крім того, деякі її механізми, як це не парадоксально, не перешкоджають, а сприяють зростанню протекціонізму в міжнародній торгівлі, збільшують, а не зменшують нерівність, розрив між бідними і багатими країнами. Цим проблемам у нас сьогодні приділяється значно менше уваги, ніж безпосередньо процедурним аспектам діяльності СОТ.
Деякі дослідники небезпідставно вважають, що вступ країни у СОТ в багатьох випадках фіксує її місце в міжнародному поділі праці, позбавляє країну шансів на активний, прогресивний розвиток. Рух антиглобалістів, що охопив увесь розвинений світ, через усі ці причини виступає різко проти подальшого розвитку СОТ, посилення її впливу в світі. Антиглобалісти, нарівні з відомими вченими, підкреслюють, що головною місією Світової організації торгівлі де-факто є всебічне лобіювання і захист інтересів розвинених країн, у першу чергу Сполучених Штатів і країн Європейського Союзу.
Тому заслуговують на увагу, з одного боку, "антилібералізаційні", часто відверто дискримінаційні аспекти діяльності Світової організації торгівлі і, з іншого, деякі внутрішні, структурні протиріччя Організації, що лежать в основі цих негативних аспектів, завдяки яким протекціонізм в організації, спрямованій на тотальну лібералізацію світового ринку, стає можливим.
У даній роботі ми не торкатимемось питань міжнародної торгівлі послугами і захисту інтелектуальної власності. Відзначимо і те, що Угоди ГАТТ/СОТ самі собою регламентують процес лібералізації, не вимагаючи в той же час миттєвого відкриття національних ринків, і тому містять ряд дозволених у тому чи іншому випадку протекціоністських заходів, які у статті розглядатися не будуть.
Почати хотілося б з найбільш яскравого, вишуканого інструмента неопротекціонізму - з антидемпінгових розслідувань. Уведення заборонних податей за їхніми результатами за останні 2-3 роки призвело до фактичного закриття світових ринків хімічної продукції, чорного металу, виробів із пластмас і пластику.
Антидемпінг є захисним заходом держави, що застосовується по відношенню до імпорту, який, по-перше, на ринку імпортера реалізується за демпінговою ціною і, по-друге, наносить шкоду вітчизняній галузі, яка виробляє аналогічну продукцію. Закріплення в офіційних документах СОТ (Статті VI ГАТТ і Угоді про застосування Статті VI Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року) цих двох вимог, які здаються цілком логічними й правомірними, стало необхідною і достатньою умовою стрімкого зростання кількості випадків застосування антидемпінгу як явного протекціоністського заходу, що має мало спільного із захистом від демпінгу як таким.
Правила СОТ передбачають, що антидемпінгове розслідування проводиться країною самостійно, і вона самостійно застосовує захисні від демпінгу заходи. Тому створити видимість виконання двох вищезгаданих умов досить легко. Довести, що ціна реалізації імпорту на внутрішньому ринку є демпінговою, неважко. Відповідна процедура залежить від того, чи є експортер державою з ринковою економікою, чи ні. У першому випадку необхідно показати, що при існуючій собівартості продукції, витратах на її доставку і реалізацію її ціна могла б бути і більш високою. У другому випадку, якщо оцінюється експорт із "неринкової" країни (а питання надання країні статусу держави із ринковою економікою - у першу чергу політичне, а не економічне), достатньо показати, що його ціна є більш низькою, ніж вартість аналогічних товарів у будь-якій іншій країні з ринковою економікою. А хоча б одна країна, у якій аналогічна продукція буде коштувати дорожче, знайдеться обов'язково. Доказ же нанесення шкоди національному виробнику фактично наявний вже на стадії початку антидемпінгового розслідування (бо якщо немає шкоди, тоді навіщо починати антидемпінговий процес?), залишається тільки його належним чином задокументувати.
У результаті антидемпінгового розслідування, згідно правил СОТ, терміном на 5 років вводиться антидемпінгове мито, що покликане компенсувати різницю між демпінговою ціною і ціною на внутрішньому ринку - "демпінгову різницю". Мито не може перевищувати демпінгову різницю. Однак на практиці, всупереч вимогам СОТ, антидемпінгове мито встановлюють на рівні десятків і сотень відсотків, перетворюючи його в заборонне, тобто таке, котре робить реалізацію імпортного товару на національному ринку неможливою. І в найближчі п'ять років про ріст конкуренції на внутрішньому ринку відповідної галузі можна більше не турбуватися.
Викладена схема настільки добре працює стосовно країн, що розвиваються, що проста погроза започаткувати антидемпінгову процедуру виявляється більш ефективною, ніж будь-який тарифний бар'єр. "Обвинувачувана" сторона часто воліє уникати ініціювання нової антидемпінгової справи, оскільки її участь у розслідуванні є дуже коштовною. Підтвердженням цьому є скорочення приблизно удвічі кількості нових антидемпінгових досліджень у першому півріччі 2003 р. (коли було ініційовано 79 розслідувань) порівняно з аналогічним періодом 2002 року. У той же час, фахівці секретаріату СОТ відзначають, що це скорочення викликане тим, що за підсумками майже всіх попередніх антидемпінгових справ були введені заборонні мита проти імпортної продукції [5].
Другим заходом, покликаним дестимулювати конкуренцію у сільському господарстві, легкій промисловості і деяких інших галузях між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються, є практика прихованого і явного субсидування національних виробників [6]. Цей захід є зворотнім боком демпінгу, оскільки собівартість субсидованої продукції знижується, і вона експортується за дискримінаційно низькими цінами. Масштаби використання цього інструмента яскраво ілюструє приклад Сполучених Штатів.
У 2001 році американські виробники бавовни одержали 4 млрд дол. як підтримку від Відомства з видачі кредитів на виробництво первинних товарів (Commodity Credit Corporation). У результаті викликаного цією підтримкою зниження цін на бавовну на 25%, регіон у Західній Африці, де доходи близько 11 мільйонів родин залежать від вирощування бавовни, втратив щонайменше 200 млн дол. Субсидії власникам бавовняних плантацій у США значно перевищують ВВП таких країн-експортерів бавовни, як Буркіна Фасо і Малі.
Виробництво кукурудзи в Мексиці знаходиться в кризовому стані, оскільки національні виробники навіть на внутрішньому ринку не в змозі конкурувати з американськими, що одержують 8 млрд. дол. субсидій на рік. Мексика не може ввести захисні мита, тому що вона є членом зони вільної торгівлі НАФТА.
У 2002 році загальний обсяг субсидій американським фермерам склав 20 млрд дол., що можна порівняти хіба що з 40,4 млрд євро субсидій, отриманих фермерами Європейського Союзу [7, с. 103].
Класичним прикладом субсидування несировинної галузі є підтримка Сполученими Штатами компанії "Боїнг", а Францією - виробника літаків "Аеробус". Між США і Францією існує негласна угода, що регламентує максимальний обсяг підтримки цим двом компаніям. ЄС і США з мовчазного благословення СОТ конкурують (!) за право надання субсидій національним виробникам.
Офіційно СОТ вважає субсидії антиконкурентним заходом, а тому ратує за відмову від використання більшості з них. Виключенням є неадресні субсидії, субсидії, спрямовані на дослідження, розв'язання соціальних проблем і підтримку сільського господарства. Однак насправді зменшення субсидування якщо і відбувається, то дуже повільно. Річ у тім, що "такі, що спотворюють торгівлю" ("trade-distorting") субсидії, від яких відповідно до угод СОТ необхідно поступово відмовлятися, реально охоплюють лише біля третини всіх субсидій, що використовуються у світовій практиці. Власне визначення субсидії як "фінансове сприяння, що надається на території Члена СОТ урядом або будь-яким державним органом (курсив мій. - Є.Н.)... або підтримка доходів чи цін у будь-якій формі... а також вигода, що надається таким чином" [4, с. 245] не включає підтримку, яка надається недержавними, комерційними установами, обсяги якої (за дорученням уряду відповідної країни) чомусь виявляються надзвичайно великими. А оскільки така підтримка офіційно не є субсидією, то і відмовлятися від неї зовсім не обов'язково.
У підсумку субсидування виробників не тільки призводить до порушення конкуренції і принципу недискримінації, але і не дає бідним країнам шансів на економічний ріст, тому що їхня продукція виявляється зовсім неконкурентоспроможною на світовому ринку. СОТ тут залишається байдужою, оскільки порушень її правил немає.
Третьою особливістю Світової організації торгівлі є значно більш жорсткі вимоги щодо лібералізації ринку до країн-кандидатів на членство в Організації порівняно із зобов'язаннями, прийнятими країнами, які були засновницями СОТ. Тобто нові члени СОТ попадають у гірше становище у порівнянні зі "старими" її учасниками. Так, наприклад, однією з умов, що була висунута Україні і Росії як кандидатам на вступ, є вимога припинити або, у кращому випадку, різко обмежити державну підтримку вітчизняного сільського господарства. При цьому те, що американським і європейським фермерам надається незрівнянно більш суттєва державна підтримка, не є аргументом взагалі.
Ця особливість загальновідома. Мало хто звертає увагу на те, що, чим бідніше країна, тим більш жорсткі вимоги стосовно лібералізації доступу на її ринок до неї висуваються. За рамками СОТ сьогодні залишилися тільки деякі постсоціалістичні держави, найменш розвинені країни і кілька країн-експортерів нафти (Ірак, Лівія). Для більшості з них вступ у СОТ є великим досягненням зовнішньої політики і фактором престижу, визнання їх елітним "світовим торговельним клубом", тому вони йдуть на практично будь-які, невигідні для них умови, які до них висуваються. Ці держави забувають, що "вступ у цю організацію не означає безумовного прогресу в розвитку країни" [8, с. 26]. Розвинутим країнам, у свою чергу, потрібні відкриті периферійні ринки збуту для власної продукції, тому вони змушують бідні країни ще на стадії вступу брати на себе непосильні зобов'язання з лібералізації.
Якби розвинуті держави не проводили такої політики, то вступ нових учасників у СОТ не призводив би до помітної їхньої лібералізації. Країни, що розвиваються, користуються в СОТ своєрідним "пільговим режимом", за яким вони є звільненими від багатьох зобов'язань по відкриттю своїх ринків, перехідний період для виконання деяких інших зобов'язань для них більш тривалий, ніж для розвинутих країн, а правила СОТ містять цілу низку обмовок і виключень спеціально для країн, що розвиваються. Таким чином, цей порядок також сприяє збереженню протекціонізму в міжнародній торгівлі, але в даному випадку з боку менш розвинених країн. Тут діє схема дворівневої лібералізації. Країни, що складають ядро світової економіки, розвивають торгівлю більш активно, а інші держави, незважаючи на їхнє членство в СОТ, виявляються до певної міри ізольованими від основних торгових потоків.
Ця тенденція почала відслідковуватися задовго до заснування Світової організації торгівлі. "У 1953 р. індустріально розвинені країни спрямовували у країни, які досягли того ж рівня розвитку, 38% загального об'єму свого експорту, у 1963 р. ця цифра становила 49%, у 1973-му - 54, у 1987-му - 54,6, а в 1990 р. - вже 76%. У другій половині 90-х років постіндустріальні держави імпортували з [країн], що розвиваються та індустріальних країн товари і послуги на суму, яка не перевищує 1,2% свого сумарного ВВП" [9, с. 240]. Інтереси розвинених країн і країн, що розвиваються, усе більше розходяться і вступають у конфлікт, що наочно продемонстрував провал самміту СОТ у Канкуні у вересні 2003 р. Ми бачимо, що те, що у СОТ діють різні зобов'язання стосовно, по-перше, "старих" і "нових" учасників і, по-друге, стосовно розвинутих країн і країн, що розвиваються, є певною проблемою й у перспективі здатно заблокувати всю діяльність Організації.
Торгівля замикається і між слабкими державами. Цього разу відповідний інструмент СОТ називається "регіональні торговельні угоди (РТУ)" - преференційні угоди та договори про створення зон вільної торгівлі або митних союзів. Участь країни в РТУ дозволяє їй легально надавати пільговий режим торгівлі своїм основним партнерам по РТУ, у той же час залишаючись більш закритою для товаропотоків з інших країн. З другої половини 90-х років значно зросла кількість РТУ, укладених саме між країнами, що розвиваються (а не між розвинутими країнами), при цьому виник феномен участі однієї держави одночасно в декількох РТУ.
Світова організація торгівлі сьогодні здійснює спроби розробити адекватні цим реаліям правила функціонування РТУ, стати в цьому аспекті "надрегіональним" регулюючим органом, хоча РТУ функціонують не під СОТ, а паралельно з нею. Цікаво й те, що РТУ часто функціонують набагато ефективніше і результативніше за СОТ. Парадоксальність же ситуації навколо РТУ полягає в тім, що вони допомагають лібералізації торгових відносин між своїми учасниками, і в той же час є дискримінаційними стосовно всіх інших держав, заважаючи в такий спосіб лібералізації світової торгівлі в цілому. Цю проблематику проігнорувати не можна, оскільки РТУ охопили весь світ. На сьогоднішній день тільки один член СОТ - Монголія - не бере участь у жодній регіональній торговельній угоді. До речі, саме з цієї причини твердження про те, що формування ЄЕП створить проблеми його учасникам на шляху до СОТ є, щонайменше, малообґрунтованим.
Більш м'якими протекціоністськими заходами порівняно з вищевикладеними є невиконання рішень Органа з розв'язання спорів СОТ під різноманітними приводами, уникнення виконання рекомендацій СОТ, обіцянка сфомулювати і висунути власні пропозиції у відповідь на критику політики, що проводиться [7, с. 94], а також елементарне затягування багатосторонніх торговельних переговорів. Особливо грішить на ці заходи Європейський Союз...
Також варто згадати і те, що такі традиційні заходи захисту ринку, як технічні і санітарні бар'єри, стандарти, квоти не втратили своєї актуальності. Так, квотування залишається дуже популярним всупереч вимозі СОТ відмовлятися від квот. У деяких випадках ці бар'єри цілком блокують доступ на ринок, оскільки вимоги, що висуваються, виконати неможливо. Наприклад, у 2001 р. Австралія хотіла експортувати бавовну в ЄС. Вона не могла цього робити, оскільки Євросоюз забороняє ввіз генетично модифікованої продукції, а практично вся бавовна, яка вирощується в Австралії, є генетично модифікованою.
З усього вищевикладеного випливає, що будь-який член СОТ має реальні можливості і засоби відстоювання власних економічних інтересів у світовому торговому клубі. Вступ у цю організацію не означає негайного тотального відкриття внутрішнього ринку для імпортної продукції. На сьогоднішній день СОТ, на щастя, не досягає своєї головної мети - забезпечення повної відкритості всіх національних товарних ринків. Цьому є ряд причин, у тому числі безпосередньо пов'язаних із самою СОТ. Спробуємо коротко розглянути деякі з них.
Почнемо з того, що СОТ практично не має діючого механізму покарання сторони за порушення торговельних правил. Єдиною серйозною мірою покарания порушника є дозвіл його торговим партнерам запровадити проти нього економічні санкції у вигляді певних торгових бар'єрів, що ніяк не сприяє торговельній лібералізації. Але буває і так, що порушнику це легко минається, і він добровільно відмовляється від недозволених заходів. Тоді санкції до нього не застосовуються.
У грудні минулого року Президент США заявив про відміну антидемпінгового мита на сталь, як того вимагала СОТ. Європейці вважали це мито незаконним, тому подали позов у Орган з розв'язання спорів СОТ. Позов був задоволений. США скасували неправомірний бар'єр. Зустрічних санкцій, відповідно, запроваджено не було. У підсумку майже півтора роки американські металурги були захищені митом, європейські - несли збитки, але компенсацію не отримали.
Другу складну проблему складають самі тексти торговельних домовленостей. Часто виникають проблеми з приводу трактування того чи іншого правила, яке кожний контрагент розуміє по-своєму. Багато торгових конфліктів виникає саме на ґрунті цього різночитання. Складностей додає і те, що деякі терміни, що використовуються в документах, або не визначені взагалі (наприклад, "аналогічний товар" у Статті I ГАТТ), або визначені некоректно (як вищезгадані "субсидії").
Світова організація торгівлі унікальна тим, що в її компетенції знаходиться надзвичайно широке коло питань, пов'язаних з міжнародною торгівлею. У цієї медалі є свій зворотній бік, яким є недостатня глибина пророблення цих проблем. Повертаючись до прагнення СОТ "підім'яти під себе" регіональні торговельні угоди, підкреслимо, що весь набір правил СОТ, що відносяться до РТУ, уміщається сторінках на десяти. Зрозуміло, що в такому обсязі тексту викласти положення, які дозволять адекватно оперувати таким складним явищем, як регіональні торговельні угоди (а під ними розуміється весь спектр інтеграційних об'єднань країн, від будь-якого договору про вільну торгівлю до таких могутніх союзів, як ЄС, НАФТА чи АСЕАН), неможливо. Те ж справедливе і стосовно багатьох інших питань.
У результаті ускладнюється і затягується процедура розгляду торгових суперечок (антидемпінгові розслідування іноді потребуують до двох років, а конфлікт між США і ЄС із приводу субсидування американцями своїх експортних компаній триває вже більш двох десятиліть(!)), деякі порушення торговельних правил не аналізуються взагалі, а Міжнародний валютний фонд пише про те, що СОТ перестає виконувати свої функції і перетворюється в декларативну організацію. Її бюрократизм вступає в конфлікт із надзвичайним динамізмом, притаманним розвитку світової економіки. Питання, винесені на порядок денний Організації на четвертій Конференції міністрів країн-членів СОТ в Досі в листопаді 2001 р., повинні бути вирішені до 1 січня 2005 р., однак експерти вказують, що навіть цього досить великого терміну учасникам СОТ, швидше за все, не вистачить.
Але головним, принциповим бичем Світової організації торгівлі, що ставить під загрозу всі її перспективи успішного розвитку, на нашу думку є покладений у її основу принцип недискримінації. Цей погляд може здатися дивним. Дійсно, чому ж застосування до всіх однакових правил (чим по суті і є недискримінація) може бути негативом? Справа не в тім, що, як ми на багатьох прикладах спробували показати, цим принципом рідко керуються. У цьому випадку принцип рівності був би тим ідеалом, до якого варто було б прагнути. Річ у тім, що цей принцип не відповідає реально існуючій різко диференційованій і поляризированій світовій економіці. Вимагати недискримінації не можна вже тому, що, як мінімум, сильні і слабкі країни прийнято розрізняти. А реально Північ і Південь - це надто поверхневі абстракції. Між білим і чорним існує безліч відтінків сірого. Однакова, недискримінаційна вимога повністю відкрити внутрішній ринок допоможе розвитку багатої держави, а економіку бідної країни роздавить і знищить. Вимоги до кожної групи країн повинні бути більш індивідуальними, враховувати рівень її економічного розвитку, її потреби і можливості. Принцип недискримінації у світовій торгівлі треба трактувати як роботу усього світового співтовариства з пошуку найбільш сприятливих, компромісних правил і умов, що допомагають розвитку всіх учасників міжнародних економічних відносин. Тотальну лібералізацію як мету розвитку всієї світової торговельної системи повинна замінити задача тотального розвитку всіх регіонів світу за сприяння міжнародної торгівлі.
Дохський раунд багатосторонніх торговельних переговорів Світової організації торгівлі ("раунд розвитку") націлений на розв'язання безлічі актуальних проблем міжнародної торгівлі, на розширення впливу СОТ, на більш глибоке пророблення вже діючих домовленостей. Але питання про необхідність реформування СОТ і, ширше, усієї системи світової торгівлі старанно обминаються розвинутими країнами. Тому багатосторонні торговельні переговори зайшли в тупик на самміті СОТ в Канкуні. Тому вони мають усі шанси заходити в тупик і надалі. Для того, щоб вийти з цього тупика, буде необхідно переорієнтувати СОТ з прагнення бути "дахом" світової торговельної системи і контролювати її на те, щоб стати її опорою і підтримувати її гармонійний, хоча й об'єктивно нерівномірний, як саме життя, розвиток.
ЛІТЕРАТУРА

  1. 1. Осика С., Пятницький В. Світова організація торгівлі. - К., 2001.
  2. 2. Дюмулен И.И. Международная торговля услугами. - М.: Издательство "Экономика", 2003. - 320 с.
  3. 3. Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ: Монографія / Кер. авт. кол. і наук. ред. Т.М. Циганкова. - К.: КНЕУ, 2003. - 660 с.
  4. 4. Результати Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів: Тексти офіційних документів. - К.: "Вимір", Секретаріат Міжвідомчої комісії з питань вступу України до СОТ, 1998. - 520 с.
  5. 5. Мировые рынки продолжают закрываться. // Бизнес. - №45 (564), 10 ноября 2003 г. - с. 27.
  6. 6. Watkins K. Trade hypocrisy: the problem with Robert Zoellick. - http://www.opendemocracy.net/debates/article-6-30-860.jsp.
  7. 7. Всемирная торговая организация и национальные экономические интересы / Ин-т мировой экономики и междунар. отношений. - М.: Наука, 2003. - 328 с.
  8. 8. Белоусов А. Клуб сомнительных преимуществ. // Компаньон. - № 40 (348), 3 октября 2003 г. - с. 26-27.
  9. 9. Иноземцев В.Л. На рубеже эпох. Экономические тенденции и их неэкономические следствия. - М.: ЗАО "Издательство "Экономика", 2003. - 776 с.

ЄВГЕН НІКОЛАЄВ, "ОБМЕЖЕННЯ СВІТОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ТОРГІВЛІ",
http://www.igls.com.ua/files/168_ukrainian_version.doc