Серкіна Н.В.
Науковий керівник
проф., д.є.н. Гавриленко В.А.
Донецький національний
техничний університет
Розглянемо поняття власного капітлу з погляду деяких авторів. Так наприклад пофесор М.Т.
Білуха відмічає, що власний капітал визначається вартістю майна суб'єкта
господарювання, тобто чистими активами (різниця між вартістю майна і позиковим
капіталом) і складається зі статутного, додаткового й резервного капіталу,
нерозподіленого прибутку та цільових (спеціальних) фондів. Професор Ф.Ф.
Бутинець важає що джерелами формування активів підприємсва є власні та позикові
кошти.В момент створення підприємсва його стартовий капітал втілюється в
активах, інвестованих засновникоми (учасниками) , і представляє собою вартість
майна підприємсва. Здійснючи підприємницьку діяльність , підприємсво також
користується залученими коштими , в результаті чого виникають борги. Боргові
забов'язання підтверджують права і вимоги кредиторів щодо активів підприємсва
(А=З+К) і мають вищий приоритет порівняно з вимогами власників.Тому власний
капітал визначається як різниця між вартістю майна і борговими зобов'
язаннями-К=А-З. Власний капітал - це загальна вартість засобів підприемства які
належать йому на правах власності і використовуються ним для формування його
активів.Такі активи формуються за рахунок інвестованого в них власного капіталу
і представляють собою чисті активи підприємства. Тобто до власного капіталу
належать: статутний капітал, пайовий капітал, додатковий вкладений капітал,
інший додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток (непокритий
збиток), неоплачений капітал, вилучений капітал. Таке розгорнуте, повне
визначення власного капіталу не потребує, на погляд автора, допоміжних
трактувань щодо його сутності. Із вище наведеного можливо зробити висновок, що
актив і власний капітал це одне і теж , тобто актив як би переклали у пасив і
називають пасив істочником. Пасив не що інше як зеркальне відображення
активу.
Тлумачення пасиву вперше дає професор В.В. Сопко: пасив — це капітал,
тобто власність відповідної фізичної або юридичної особи на активи — майно і
об'єкти (ресурси), які є на підприємстві і які конт- ролюються ним у результаті
попередніх (минулих) подій, та використання яких забезпечує збільшення капіталу.
Тоді як можливо зтверджувати ,що істочниками формування активів підприємсва є
пасив якщо це теж саме. Власний капітал не можна називати істочником покриття,
тому що головним носіїм вартості є тільки готова продукція. Основою для
створення істочника є гототва продукція яка реалізована і підприємство отримало
від її реалізації грошові кошти на розрахунковий рахунок. Тобто істочником
можуть бути тільки реальні кошти отримані від поточної діяльності підприємства ,
якими воно може розрахуватися за своїми забов язаннями. Господарюючий суб'єкт
може мати у балансі власний капітал ,але якщо приостановити його діяльність, то
він не зможе розрахуватись по своїм забов'язанням. Таким чином власний капітал
це не фінансовий ресурс і не в якому разі не істочник формування активів як
наприклад важає професор Ф.Ф.Бутенець. І тільки при банкрутстві , коли
підприемство не можє виконати свої грошові забов язання не інакше як через
застосування ліквідаційної процедури (коли розпродається власність банкрута)
тоді власний капітал можно назвати істочнмком.
Доход, в який входить і
прибуток, є основним і єдиним істочником покриття усіх забов язань. Діло в тому,
що незавжди усі доходи у повному обсязі забезпечен реальними грошовими коштами.
До доходів незабезпеченими грошовими коштами відносяться: доходи від інвестицій,
враховуємих методом участі в капіталі , за відрахуванням отриманих дивідендів за
цім видом діяльності; сума дооцінки необоротних активів після їх уцінки;
вартість необоротних та оборотних активів, виявленних при інвентарізації; сума
дооцінки оборотних активів; позитивна курсова різниця необоротних та оборотних
активів; доходи від бартерних операцій та інші доходи не зв язані з
безпосереднім реальним рухом грошових коштів.
Можно зробити висновок, що існують
доходи під які підприємство не отримає грошові кошти , тобто доходи не
забезпечені реальними грошовими ресурсами.На багатьох підприємствах сітуація
такова ,що доход забезпечен реальними коштами на 40%-50%, таким чином , можно
сказати, що чистий дохід це величина фіктивна ( тільки на бумагі). Процес
визначення прибутку чи збитку від реалізації продукції складається з двох
етапів. На першому етапі визначається дохід від реалізації продукції, який
зменшується на суму податку на додану вартість (акцизного збору). На другому
етапі чистий дохід за мінусом ПДВ (акцизного збору) списується на фінансовий
результат. Потім на фінансовий результат списується собівартість реалізованої
готової родукції, адміністративні витрати. Витрати на збут та нараховані
податки. Різниця між чистим доходом і перерахованими вище затратами буде
складати нерозподілений прибуток або непокриті збитки. Отже нерозподілений
прибуток після сплати податків і елементом власного капіталу. Тобто це є власний
капітал. Хоча не зареєстрований в засновницьких документах і неперсоніфікований.
Остаточний фінансовий результат – нерозподілений прибуток (непокритий збиток)
визначається як різниця між нерозподіленим прибутком і прибутком, використаним у
звітному періоді. Нерозподілений прибуток звітного року – це різниця між
кінцевим (прибутком ) і сумою , що спрямована на виплату податків та іших
платежів до бюджету за відповідними розрахунками. Але якщо чистий дохід
незабезпечен грошовими коштами внаслідок цього чистий прибуток теж незабезпечен
грошовими ресурсами у повному обсягу. Тобто чистий прибуток це теж величина
фіктивна ( тільки на бумагі).За рахунок нерозподіленого прибутку нараховуються
дивиденди за рішенням збору учасників, а також нерозподілений прибуток може бути
використан для покриття збитків поточного року. Підприємство може спрямувати
прибуток на формування резервного капіталу, на збільшення статутного капіталу.
Резервний капітал – це сума резервів, створених відповідно до чиного
законодавства або установчих документів за рахунок нерозподіленого прибутку
підприємства. Якщо прибуток підприємства повністю не забезпечен реальними
фінансовими ресурсами , то і резервний капітал буде частково “фіктивний” і буде
покривати також “фіктивні” збитки.
Статтею 14 Закону України”Про
господарськи товариства” передбачено створення у господарському товаристві
резервного (страхового) капіталу у розмірі, встановленому установчими
документами , але не менше 25% статутного капіталу . Розмір щорічних відрахувань
до резервного (страхового) капіталу передбачається установчими документами, але
не може бути меншим 5% суми чистого прибутку. Резервний капітал є страховим
капіталом, призначеним, переважно для покриття збитків , а токож для виплати
доходів інвесторам і кредиторам у випадках, якщо отриманого у поточному періоді
прбутку не висточає. Резервний капітал займає особливе місто в реалізації
гарантії захисту кредиторів, головна задача якого стоїть у покритті збитків і
зниженню ризику кредиторів у випадку погіршення економічної кон’юктури. Чім
більше резервний капітал, тим більша сума збитків може бути компенсована і тим
більшу свободу маневру отримає руководство підприємства при приодоланні збитків.
Функція покриття збитків, побудована за принципом приоритетності прав кредиторів
і возлагає увесь ризик виробничо – комерційної діяльності на власників ,
призводить до обмежання їх майнових прав , що, у свою чергу, компенсується
участю у прибутку і управлінні підприємством.На відміну від кредиторів чиї
претензії на активи, як провило , зафіксовані, власники мають право на весь
прибуток який залишається в розпоряджені підприємства. Серед окремих керівників
та зовнішних користувачів бухгалтерської звітності існує помилкова думка про те
, що резервний капітал представляє собою свободні грошові кошти , які
зарезервовані на певних рахунках підприємства, звідки у випадкіу необхілності
вони можуть бути вилучені. Резервний капітал як і будь яка стаття пасиву,
покривається сукупністю усіх майнових об’ктів підприємства. Чим більше величина
створюємого резервного капіталу, тим при інших равних умовах вище величина
чистих активів і , тим далі відходить необхідність зменшення статутного капіталу
у випадку збитків.
Інформація о розмірі резервного капіталу у балансі
підприємства повинна мати чрезвичайно важне значення для зовнішних користувачів
бухгалтерської звітності , котрі розглядають резервний капітал , як запас
фінансової міцності підприємства. Відсутність резервного капіталу або його
недостатня величина є фактором додаткового ризику вкладення коштів у
підприємства , оскільки свідчить або про недостатність прибктку , або про
використання резервного капіталу на покриття збитків. І тот, і інший факти для
кредиторів є неготивним при оцінки потенціального партнера.
Бухгалтерський
облік формування і використання резервного капіталу повинин забезпечити
отримання інформації , необхідної для контролю за дотриманням його верхньої та
нижньої межі. Статутний капітал є майновой підставою діяльності підприємства,
він визначає долю кожного учасника в управлінні підприємством і гарантує
дотримання інтересів його кредиторів. Статутний капітал – це стартовий капітал,
необхідний підприємству для здійснення фінансово – господарської діяльності з
метою отримання прибутку , і є основою його власного капіталу. Розглянимо облік
статутного капіталу в товарстві з обмеженою відповідальністю і облік
акціонерного капіталу. До моменту державної реєстрації ТзОВ кожен з учасників
повинен внести не менше 30% внеску, вказаного в установчих
документах.
Розглянимо документальне оформлення внескві до статутного
капіталу. У літературі це питання погано освідчене. Одержання майна (основних
засобів, товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів і т.п.) чи
коштів як внесок у статутний фонд є для суспільства господарською операцією.
Согласно Закону про бухгалтерський облік будь-яка господарська операція повинна
бути відбита в бухгалтерському обліку. Підставою для її відображення є первинний
документ. Тому передача будь-якого майна (майнових прав, коштів і т.д.) повинна
бути оформлена відповідними первинними документами. У цій статті розглянутий
порядок оформлення первинних документів при формуванні статутного фонду.
Внесок
коштами.
Згідно п. 1.5 Інструкції № 527' для формування статутного фонду
підприємства відкривають рахунок у банку. Такий рахунок відкривається до моменту
реєстрації підприємства як юридичної особи. Для відкриття рахунка в банк
необхідно представити: - рішення учасників про визначення особи, якої надається
право підпису при проведенні грошових операцій по рахунку. Оформляється таке
рішення у виді доручення. Якщо хоча б один із засновників є фізичною особою,
таке доручення повинне бути нотаріально засвідчена; - копію установчого
договору, завірену нотаріально, при наявності засновників — фізичних осіб; -
заява про відкриття рахунка; - картку зі зразком підпису осіб, що мають право на
розпорядження рахунком. Після того, як підприємство представить у банк
документи, що засвідчують реєстрацію юридичної особи, такий рахунок починає
працювати як поточний.
Кошти перераховуються платіжним дорученням якщо: -
засновником підприємства є юридична особа; - перерахування коштів як внесок у
статутний фонд ТОВ здійснюється в безготівковій формі. Засновник — юридична
особа може вносити в статутний фонд і наявні кошти (через підзвітну особу).
Однак для одержувача — заснованого підприємства таке одержання буде
безготівковим. Оскільки первісний внесок у статут- ный фонд здійснюється до
моменту реєстрації підприємства як юридичної особи , «каси підприємства», куди
можна було б прийняти готівку, ще не існує. Також як і не існує ще самого
підприємства. Тому засновник вносить готівку в банк, оформляя «объявку» на
внесення готівки . Заснованому підприємству ці кошти надійдуть на рахунок у
банку. Засновник підприємства — фізична особа в такому ж порядку вносить готівку
в банк. Різниця лише в тім, що на внесок цієї готівки оформляється інший
документ . Надалі (після реєстрації підприємства) внесення внеску грошовими
коштами або поповнення статутного фонду може здійснюватися і через касу цього
підприємства. При цьому документом, що підтверджує одержання готівки, є
прибутковий касовий ордер.
Внесок майном.
Нормативного документа, який би
установлював визначену форму первинних документів, що підтверджують
передачу/одержання внеску в статутний фонд, не існує. Тому при передачі майна
(крім коштів) від засновника (як юридичної, так і фізичної особи) до ТОВ можна
скласти двосторонній акт приймання-передачі майна вільної форми. У такому
документі необхідно в обов'язковому порядку: - описати передане майно; - указати
його технічні параметри; - привести вартість майна, обговорену в установчих
документах. Найчастіше акт приймання-передачі довільної форми складається у
випадку, якщо засновником виступає фізична особа. Крім акта приймання-передачі
довільної форми, операцію по внеску майна від юридичної особи в статутний фонд
ТОВ можна оформити первинними документами, складеними по затверджених формах.
Внесок основними засобами.
Типові форми первинної облікової документації по
обліку основних засобів затверджені Наказом № 352. Відповідно до Наказу №
352 на підставі типової форми ОЗ-1 оформляються, зокрема:
* зарахування окремих
об'єктів до складу основних засобів;
* введення в експлуатацію будівельних
об'єктів ( крім випадків, коли відповідно до діючого Законодавства введення
об'єктів в експлуатацію повинний оформлятися в особливому порядку);
* виключення
об'єктів зі складу основних засобів при передачі їх іншому підприємству. Акт за
формою № ОЗ-1 складається на кожен об'єкт, що надходить на підприємство. У
випадку, якщо на підприємстві водночасно (в одному звітному періоді) надходять
кілька однотипних об'єктів (господарський інвентар, інструмент, устаткування) по
однаковій вартості, допускається складання одного акта. Особливості заповнення
деяких граф форми № 03-1 У графах 1 і 2, крім назв підприємств, що передають і
приймають об'єкт, можна вказати призвище матеріально відповідальних осіб. У
графах 3 і 5 проставляються коди кореспондуючих рахунків, що відповідають
характеру операції. У даному випадку операція по оприбуткуванню об'єкта основних
засобів як внесок у статутний фонд відбивається в бухгалтерському обліку
підприємства-одержувача проводкою по дебету рахунка 10 «Основні засоби» і
кредиту рахунка 46 «Неоплачений капітал». При заповненні графи 7 необхідно
враховувати особливості формування первісної вартості об'єктів основних засобів
і інших необоротних матеріальних активів (враховувати перелік витрат, що
включаються в первісну вартість об'єктів основних засобів, передбачений п.8
ПБУ-7). У розглянутому випадку запис у графі 7 може не відповідати справедливої
вартості об'єкта, зазначеної в установчих документах. Так, у соответ- ствии з
п.8 ПБУ-7 у первісну вартість об'єкта основних засобів включаються, зокрема,
витрати на установку, монтаж, налагодження основних засобів. Якщо для введення в
експлуатацію об'єкта основних засобів, внесеного в статутний фонд, підприємство
несе витрати на монтаж, то в графі 7 акта за формою № ОЗ-1 буде відбита первісна
вартість об'єкта, що складає зі справедливої вартості і витрат на монтаж і
установку. У залежності від напрямку використання об'єкта в графі 10 указується
відповідний код чи рахунка субрахунку обліку витрат, на который щомісяця буде
списуватися сума нарахованої амортизації. Внесок товарно-матеріальними
цінностями, нематеріальними активами Операції, зв'язані з надходженням,
переміщенням і відпусткою товарно-матеріальних цінностей, повинні оформлятися
первинними документами, форми яких затверджені Наказом № 193. Для обліку руху
матеріальних цінностей (у тому числі їхньої відпустки стороннім організаціям)
використовується накладна-вимога на відпустку (внутрішнє переміщення) типової
форми № М-11 . Наказом № 193 не передбачене оформлення прийому-передачі
нематеріальних активів накладної форми № М-11. Однак на практиці вона досить
широко застосовується, що не є порушенням. Накладна виписується виключно на
підставі доручення підприємства-одержувача товарно-матеріальних цінностей
(нематеріальних активів). Форма накладної не передбачає заверення її печаткою
підприємства, що передає товарно-матеріальні цінності, і відображення сум
податку на додаткову вартість. Однак це не означає, що суму ПДВ не потрібно
вказувати в додаткових рядках накладної. Особливості заповнення деяких граф
накладної форми № М-11 При заповненні накладної варто звернути увагу на наступні
особливості:
* накладна заповнюється матеріально відповідальною особою
підприємства-засновника згідно даним складського обліку і документам на
відпустку зовнішньому споживачу (договір, наряд, доручення й інші);
* коди виду
операції відправника й одержувача заповнюються у випадку автоматизованої обробки
документів. При відсутності автоматизованої обробки ці дані можна вказувати
словами;
* дані в графі 11 накладної вказуються в тому випадку, якщо облік
товарно-матеріальних цінностей (зокрема облік малоцінних і швидкозношуваних
предметів) ведеться по інвентарних номерах. Після того, як підприємство
зареєстроване і засновники внесли (кожен) по 30% своїх внесків, ТзОВ може
розпочинати здійснення господарської діяльності, практично не звертаючи увагу на
статутний капітал протягом року з дня державної реєстрації. Але при цьому
керівники підприємства (засновники) зобов'язані пам'ятати про те, що протягом
року з дня реєстрації статутний капітал повинен бути сформований повністю. Якщо
дана вимога не буде виконана, то до учасників може бути застосована санкція,
згідно якої вони сплачують за час прострочки 10 % річних від недовнесеної суми,
якщо інше не передбачено засновницькими документами. Облік акціонерного
капіталу. Відкрита підписка на акції ОАТ організується засновниками . Засновники
, відповідно до Закону України ”Про господарськи товариства” , забов’язані бути
тримавцями акцій на суму не менше 25%статутного капіталу і строком не менш двох
років. Свідотством , яке підтверджує обладання акціями є сертифікат акцій.
Підставою для друку бланків сертифікатів акцій є свідотство , яке надається
емітенту після реєстрації випуску акцій. Якщо акції випускаються в
бездокументарної формі , таке свідотство є підставою для оформлення глобального
сертифіката до депозитарію. Згідно законодавства, до дня скликання установчих
зборів особи, які підписалися на акції, повинні внести не менше 30% їх
номінальної вартості, а якщо всі акції розподіляються між засновниками, то-50 %.
Акції засвідчують право власності на активи підприємства. Акціонери не можуть
вимагати від АТ внесеного ними капіталу, за виключенням випадків реорганізації і
ліквідації товариства. В період функціонування АТ вони мають можливість
повернути споживчу вартість всього капіталу тільки шляхом продажу належних їм
акцій на фондовому ринку. Акціонерне товариство не припиняє свого існування у
зв'язку зі зміною власників. Право власності на акціонерний капітал в його
майновому і грошовому виразі належить АТ як юридичній особі. Збільшення
статутного капіталу АТ може відбуватись в зв'язку з залученням додаткових
інвестицій, індексацією основних засобів та з інших причин за умови повної
оплати (за вартістю не нижче номінальної) всіх випущених акцій. При додатковій
емісії акцій АТ затверджує проспект емісії або інформацію про випуск цінних
паперів. Акціонерний капітал служить забезпеченням зобов'язань АТ. Після повної
оплати вартості всіх випущених акцій акціонерні товариства можуть випускати
облігації на суму більшу 25 % розміру статутного капіталу.
Організація
аналітичного обліку акцій.
Аналітичний облік статутного капіталу акціонерного
товариства повинен забезпечити деталізовану інформацію про частки засновників
(учасників) у капіталі і видах розповсюджуваних акцій. Аналітичний облік
статутного капіталу по частках засновників і учасників забезпечується відкриттям
рахунка 46 «Неоплачений капітал» . При цьому якщо організується товариство
відкритого типу, доцільно відкрити рахунка порядку: «Заборгованість по внесках
засновників» і «Заборгованість по внесках учасників». На першому з цих
субрахунків збирається інформація про акції, розміщених тільки серед обмеженого
кола засновників у порядку закритої підписки. На другому — інформація про акції,
реалізовані акціонерам у випадку проведення додаткової відкритої підписки.
Необхідність такого поділу обумовлена обов'язком засновників оплатити визначену
законом частина статутного капіталу, оголошеного при створенні відкритого
акціонерного товариства, оскільки до відкритої емісії акцій це підприємство хоча
б потенційно повинно мати майно, що гарантує дотримання інтересів кредиторів.
Завдяки такому поділу забезпечується повна інформативність про стан підписки на
акції ОАТ і їх розміщенні. Аналітичний облік по видах акцій може бути
організований на двох рахунках порядку: «Звичайні акції» і «Привілейовані
акції». Необхідність такого поділу рахунка 40 обумовлена потребою в контролі за
співвідношенням частки привілейованих акцій у загальному обсязі акціонерного
капіталу, оскільки діюче законодательство не допускає перевищення цієї частки
понад 10% . Задача організації обліку акцій у розрізі акціонерів вирішується
шляхом ведення реєстру акціонерів за допомогою притягнутої для цього
спеціалізованої організації — професійного учасника ринку цінних паперів.
Організація, що веде реєстр акціонерів, є власником реєстру акціонерів. Вона ж
надає зведення підприємству про частки учасників для нарахування дивідендів і
прийняття рішень, зв'язаних з керуванням суспільством. Взаємозв'язок емісійної і
дивідендної політики АТ Особливістю акціонерного капіталу є те, що
співвідношення між його розміром, прибутком і величиною дивідендних виплат
засновані на глибокому взаємозв'язку. Так, виплата дивідендів приводить до
втрати акціонерним товариством частини фінансових ресурсів і обмежує можливості
збільшення власного капіталу за рахунок прибутку. Однак регулярна виплата
дивідендів підвищує привабливість акцій підприємства в очах інвестора і надає
можливість за рахунок додаткового випуску акцій збільшувати акціонерний капітал
у розмірах, значно більших, ніж це можна було б здійснити за рахунок прибутку.
Таким чином, і внутрішній, і зовнішній ріст акціонерного капіталу має своїм
джерелом чистий прибуток АТ (тільки різні її частини). Ця особливість має два
важливих наслідки: — по-перше, за рахунок раціональної дивідендної політики АТ
можуть одночасно чи поперемінно використовувати обидва варіанти збільшення
власного капіталу; — по-друге, кожна з цих можливостей і їх сполучення залежать
від рентабельності акціонерного капіталу. Хоча можливість швидкого збільшення
акціонерного капіталу за рахунок нових емісій акцій і є великою перевагою АТ,
немаловажно, щоб ріст власного капіталу ґрунтувався, крім того, і на результатах
фінансово-господарської діяльності. Інакше АТ здобуває риси класичної фінансової
піраміди. Таким чином, очевидно, що стійкість росту акціонерного капіталу
залежить від дивідендної політики, раціональність якої, з одного боку,
характеризується достатністю виплат для стимулювання попиту на нові акції, а з
іншого боку, напрямком істотної частини прибутку на розвиток АТ. Проілюструвати
цей взаємозв'язок можна наступної п’ятифакторной моделлю: Коеффіцієнт стійкості
= Виручка від реалізації/Загальна сума активів * чистий прибуток/виручка від
реалізації * Загальна сума активів/ Загальна сума долгових обов’язків * Загальна
сума долгових обов’язків/ акціонерний капітал * Доля (1-дивідендних) виплат.
Перший і другий фактори (віддача активів і рентабельність продукції)
характеризують виробничу сторону роботи АТ, третій і четвертий фактори
(фінансова стійкість і незалежність) — фінансову сторону, п'ятий фактор —
дивідендну політику. Приведена формула демонструє, що зміна коефіцієнта
стійкості може об’снятись замедлєніям росту акціонерного капіталу (що веде до
збільшення залежності АТ від позикових джерел) і низкою долею дивідендних виплат
(що саме й обмежує можливості АТ по нарощуванню акціонерного капіталу шляхом
додаткових емісій акцій). Це варто враховувати українським АТ, які поки що слабо
використовують стимулюючий ефект дивідендної політики для залучення додаткових
власних коштів (особливо ОАТ, з 12 тис. який тільки ледве більш 700 виплачують
дивіденди). Економічні і корпоративні наслідки емісії В акціонерних товариствах
регулювання розміру і структури статутного капіталу, крім економічних, може мати
й інші мети, наприклад залучення до керування АТ нових партнерів; відносне
зменшення частки окремих акціонерів; зміна кількості голосуючих акцій і
структури голосів на зборах акціонерів за рахунок викупу товариством частини
акцій власного випуску; вплив на ринкову ціну акцій шляхом зміни їх кількості
(і/чи номіналу) у статутному капітал. Таким чином, керування статутним капіталом
АТ є не тільки елементом внутрішньої фінансової політики, але й інструментом
корпоративної боротьби. У зв'язку з тим що питання зміни статутного фонду АТ є
потенційним джерелом конфлікту інтересів, велике значення має дотримання усіх
установлених для даної процедури нормативних правил. Акціонерне товариство має
право збільшувати статутний капітал тільки у випадку, якщо усе раніше випущені
акції оплачені в розмірі не менш номінальної вартості, а їхній випуск
зареєстрований у ДКЦПФР. Збільшення статутного капіталу АТ може бути здійснено
трьома способами: випуском додаткової кількості акцій колишнього номіналу,
збільшенням номінальної вартості раніше випущених акцій шляхом обміну раніше
випущених облігацій АТ на акції додаткової емісії. Джерелами збільшення
статутного капіталу можуть бути: а) додаткові внески засновників (за рахунок
цього джерела збільшення проізводиться шляхом емісії додаткової кількості
акцій); б) реінвестиція дивідендів (збільшення проізводиться або шляхом
підвищення номіналу раніше випущених акцій, або за рахунок випуску додаткової
кількості акцій і їхнього розміщення між акціонерами, які згодні на виплату
дивідендів акціями); в) сума індексації основних фондів (збільшення виробляється
за рахунок підвищення номіналу раніше випущених акцій або за рахунок випуску
додаткової кількості акцій і їхнього розміщення між всіма акціонерами
пропорційно їхнім часткам у статутному фонді). При цьому забороняється в ході
однієї емісії поєднувати способи і джерела збільшення статутного фонду
(наприклад, збільшувати його одночасно за рахунок додаткових внесків і розподілу
суми індексації основних фондів або збільшувати відразу і кількість акцій, і
їхній номінал). Вибір того чи іншого варіанта зміни статутного фонду залежить
від тих економічних і корпоративних цілей, що бажають досягти особи, здатні
впливати на прийняття рішень по даному питанню.
Література
1.
Закон України “Про господарськи товариства” від 19.09.91р. № 1576-XII
2.
Закон України “Про цінні пепери і фондові біржи” від 18.06.91р. № 1201-
XII
3. Закон України “Про державне регулування ринку цінних пеперів” від
30.10.96р. № 448/96-ВР
4. Положення про порядок збільшення (зменшення)
статутного капіталу АТ, затвердженого рішенням ДКЦПФР від 08.04.98р. № 44 ,
зареєстрованого у Мінюсті України 27.10.2000г. під № 753/4974
5. Положення
пропорядок регістрації випуска акцій АТ при зміні номінальної вартості акцій без
зміни розміру статутного капіталу , затверджена рішенням ДКЦПФР від 14.09.2000р.
№ 125 зареєстрованого у Мінюсті України 02.10.2000р.під № 671/4792.
6.
Рекомендації з найкращої практики корпоративного управління для АТ України
(Рішення ДКЦПФР від 02.06.2002р. № 190) //Бюлетень “Цінні пепери України”,
2002.- Спецвипуск № 3.
7. БутинецьФ.Ф. Бухгалтерський фінансовий
облік.-Житомир:ЖІТІ, 2001.-540с.
8. Єфімова О.В. Анализ собственного капитала
// Бух. Учет.-1999.- №1.- С.95.
9. Степанова В.С., Потемкин Ю.С. Закрытое
акционерное общество – основние вопросы создания, функционирования, учета,
реорганизации и ликвидации. – Харьков: Основа, 1999. – 154
с.