Лизогуб Марина Вікторівна

Я, Лизогуб Марина Вікторівна, народилася 24 серпня 1982 року в місті Донецьку.

Моя мама, Лизогуб Лариса Іванівна, народилася в 1959 році в селі Чичерино, Донецької області. У 1977 році вона надійшла в Донецький політехнічний інститут на хіміко-технологічний факультет за фахом "Технологія рекупирациии вторинних матеріалів промисловості" і успішно захистилася в 1982 році. А в 1996 році вона одержала другу спеціальність "Бухгалтерський облік і аудит", закінчивши Донецький державний університет і зараз працює економістом у Промінвестбанку.

Мій папа, Лизогуб Віктор Олександрович, народився в 1960 році в місті Донецьку. У 1982 році закінчив факультет гірської електромеханіки Донецького політехнічного інституту за фахом "Гірська електромеханіка". Після захисту він став працювати на шахті. А с 1994 року працює на ТЭЦ ПВС ДМЗ електриком.

Я росла дуже рухливою і допитливою дитиною. Мої батьки, напевно, невитримавши моєї гіперактивності, у 6 років відправили мене в обласний палац піонерів на прослуховування в ансамбль народних танців. Я пройшла по конкурсу і стала займатися танцями.

У садок я не ходила і вважаю, що я нічого не втратила від цього, тому що моїм вихованням займалися бабусі, дідусі, тітки і дядьки, які намагалися не тільки розважати мене, але і чомусь навчити. Але більше всіх моїм дошкільним навчанням займалися, звичайно, батьки, так що в 1989 році в школу №7 я пішла вже вміючи досить добре читати і писати.

Моя перша вчителька, Ляхова Валентина Андріївна, якимсь чином створила таку атмосферу в класі, що кожна дитина прагнула бути першим і кращим, так що з перших днів мого навчання я стала старанно вчитися і боротися за першість. Клас мій був експериментальним й іноземну мову, французький, ми почали вивчати з перших днів.

Також з ініціативи моєї вчительки всі діти в нашому класі займалися бальними танцями, для чого до нас спеціально приходив тренер Мас Ігор Володимирович. Мені дуже подобалися заняття танцями і в палаці піонерів і в школі. Але, незважаючи на те, що це віднімало в мене досить багато часу, вчилася я завжди старанно і на відмінно. У третьому класі я надійшла в музичну школу на спеціальність «Фортепіано».

Мені завжди подобалися тварини і, коли я довідалася, що в палаці піонерів є клуб юного натураліста, я умовила маму відвідувати і його, пообіцявши, що на навчанні це не відіб'ється. У музичній школі я провчилася чотири роки, але так її і не закінчила тому, що перестало на все вистачати часу.

1994 рік був для мене революційним – ми переїхали на іншу квартиру, у зв'язку з чим мені довелося кинути і танці, і кружок юного натураліста, а в школі (це був дев'ятий клас) почалася жорстока конкуренція за свідчення особливого зразка. Мені довелося з головою піти в навчання і навіть перестати гуляти з друзями. Я старанно вчиась, брала участь у районних олімпіадах, де заробила дипломи по економіці і французькій мові. У теж час я стала задумуватися, куди краще надійти і прийшла до висновку, що єдиний навчальний заклад, у якому можуть дати дійсно гарну освіту, це Донецький державний технічний університет.

Найважчий був 11 клас. У мене народився брат Антошка, треба було боротися за золоту медаль, вирішувати яку спеціальність вибрати і як узагалі треба поступати, щоб поступити. Зваживши всі «за» і «проти», я вирішила, що буду поступати на факультет энергомеханики й автоматизації за фахом «Автоматизоване керування технологічними процесами і виробництвом» (колишня гірська електротехніка та автоматика). Моя мама знайшла мені гарного репетитора по математиці, завдяки якій я і надійшла в ДонДТУ.

Так як школу я закінчила з золотою медаллю, то відразу надійшла в ДонДТУ по співбесіді. Спочатку навчання було важке, і я трошки розгубилася, але швидко отямилася і взялася за розум. Однак перший іспит я умудрилася здати на «3» (мою першу в житті трійку!!!) після чого думала, що вмру. Але саме завдяки цієї самої «3» я стала учитися з такою злістю і ретельністю, що стала однієї з кращих на потоці й одержала диплом бакалавра з відзнакою.

На другому курсі мені довелось побувати на межвузовской студентської конференції «Системи автоматики й автоматичного керування» у місті Севастополю – додому я приїхала з гарними спогадами і з дипломом. Завдяки труднощам у навчанні я якось зміцніла, загартувалася, самоствердилася й оцінила свої сили і можливості. Також великим придбанням за час навчання я вважаю своїх друзів, з якими я багато чого пережила і сподіваюся, що наші теплі відносини зберігатися і по закінченню університету.

Моїм науковим керівником став Гавриленко Борис Володимирович. На момент, коли нам необхідно було визначатися з науковим керівником (3 курс), я вже зробила свій вибір, тому що неодноразово чула, що студенти відзиваються про нього, як про гарного керівника і чудову людину. Тему наукової праці «Розробка системи автоматичного керування провітрюванням тупікової вироботки шахти» запропонував мені Борис Володимирович. Великим фахівцем в області провітрювання я тоді не була, тому мені довелося потрудитися і прочитати не одну книгу, щоб в усьому розібратися.

Вже на 4 курсі нам почали говорити про магістратуру і переваги, що вона дає. А тому що я добре встигала в навчанні, то, порадившись з Борисом Володимировичем, вирішила одержати диплом магістра. Держіспит за фахом я здала на відмінно і мене прийняли в магістратуру.

В даний час я активно займаюся розробками в напрямку автоматизації провітрювання тупикових вироботок шахти і усі свої сил вкладаю в те, щоб успішно закінчити магістратуру. Маю друковані праці в університетських збірниках за результатами III Міжнародної науково-технічної конференції аспірантів і студентів «Автоматизація технологічних об'єктів і процесів. Пошук молодих - 2003», II міжнародної науково-технічної студентської конференції «Механіка рідини і газу - 2003», V міжнародної молодіжної наукової конференції «Севергеоэкотех - 2004», виступала з доповідями на цих конференціях.

Що стосується моїх планів на майбутнє – буду намагатися створити гарну родину й усе зроблю для того, щоб дорогі мені люди були щасливі. І хоча вважається, що родина і робота – речі не зовсім сумісні, я всеж-таки хочу працювати і бути гарним помічником моєму чоловіку, але так, щоб сили, що я вкладу у свою роботу, не були витрачені в пустую.