Народилася 7 листопада 1983 р. у місті Дзержинську Донецької області.
Мої батьки намагалися дати мені повноцінне виховання й освіту, навчити самостійності і відповідальності за свої вчинки. У дитячий садок мене привели в 5 років, щоб звикала до оточення дітей, тому що я була замкнутою дитиною.
Але щоранковий похід в дитячий садок став для мене каторгою.
Цей період свого життя пам'ятаю смутно.
1 вересня 1990 р. пішла в 1 клас загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів N2 м. Дзержинська. У школі навчалася добре, але відмінницею не була. Дуже багато часу витрачала на свої захоплення. Найголовнішим захопленням протягом усієї школи (починаючи з 3-ого класу) були заняття танцями.
Спочатку, балетна студія, а потім бальні і сучасні танці. Можна сказати, що в мене утворилося два окремих світи: реальний — навчання, дім і "мир танцю", у якому проходили мої кращі дні. При цьому встигала поєднувати з іншими захопленнями: в'язанням, макраме, робота по дереву.
Як і всі діти любила погуляти, але у дворі були в основному одні хлопчиськи, і часто приходилося грати у футбол.
Загалом , мої шкільні роки були дуже насичені: активна участь у шкільних заходах, олімпіадах, громадському житті міста (майже всі міські свята). У 8-мому класі в мене було велике бажання поступити до хореографічного училища.
Але усі казали, що в мене є схильність до точних наук. І коли прийшов час задуматися, куди ж йти навчатися?
Я без сумніву обрала Донецький державний технічний університет, але з факультетом не визначилася. Найлегше за все мені давалася математика, і я стала нею посилено займатися.
Спочатку самостійно, а потім з викладачем. Але швидко пролетів час, і вже треба було здавати документи. Остаточно вибирати факультет і спеціальність мені довелося вже в стінах університету.
І я зупинилася на електротехнічному факультеті, спеціальності "Електричні станції". Мою увагу привернуло те, що це не зовсім жіноча спеціальність.
Здавши іспити і вступивши в стіни університету 1 вересня 2000 р., я жодного разу не пошкодувала, що вибрала саме цю спеціальність. Тільки навпаки усе більше і більше в цьому переконувалася з кожним курсом.
В університеті моя творча натура не заспокоїлася. І я брала участь у "Дебюті першокурсника", де команда нашого факультету зайняла ІІ місце і отримала номінацію за кращу естрадну мініатюру.
Заняття танцями замінила членством команди нашого університету по спортивній аеробіці і фітнесу, що з'єднало моє студентське життя з безліччю поїздок по області й Україні. За досягнуті успіхи в цьому виді спорту 4 березня 2003 р. одержала кандидата в майстра спорту України.
Мої щоденні тренування успішно суміщала з навчанням і цим виховувала в собі силу волі, цілеспрямованість.
До моїх досягнень можна віднести не тільки перемоги на спортивній арені, але і зайняте ІІ місце в олімпіаді по "Електричним машинам". 16 серпня 2004 р. відбулися кардинальна зміна в моєму житті, про яку не можу не написати, я вийшла заміж. Але це ні як не змінило мети в моєму житті.
Можна не замислюючись сказати, що ці чотири роки мого життя в університеті пройшли не даремно.
Я розуміла, що повинна винести максимум знань зі стін університету, і на ІV курсі прийняла остаточне рішення йти в магістратуру. Тільки шкода, довелося кинути свою спортивну кар'єру й більше уваги приділити навчанню.
А влітку 2004 року, здавши державні іспити на відмінно, мені привласнили кваліфікацію бакалавра-електротехніка.
З моїм керівником дипломного проекту, я познайомилася на ІІІ курсі, і як з викладачем основного курсу "Математичні задачі і моделі енергетики", і як з куратором групи "Електричні станції".
Навчаючи під його початком, я побачила в ньому, не тільки гарного педагога з великим багажем знань, але і відмінного організатора.
Добре організовані лекції по "Системі автоматизованого проектування" показали, що САПР є відкритою системою, що розвивається, у яку можна включати нові методи й засоби без її корінної переробки, і вона неодмінно повинна розвиватися в часі.
Я думаю, що буду мати відношення до рішення завдань САПР не тільки в стінах університету, тому що по закінченню збираюся працювати в цій структурі. Стратегічною перспективою даної області є надскладне завдання створення системи автоматичного проектування (рішення, який у найближчому майбутньому не передбачається). Але сподіваюся, що в далекому майбутньому я досягну такого рівня, який мені дозволить почати займатися цим питанням.
|
| |
