Донецький національний техничний університет

Факультет
Комп'ютерних інформаційних технологій та автоматики

Кафедра
Aвтоматики и телекомунікацій

Спеціальність
Телекомунікаційні системи та мережі (ТКС)

Тема випускной роботи магістра
Корпоративна мережа із використанням супутникових каналів з'вязку

Науковий керівник
к.т.н. Бессараб Володимир Іванович

АВТОБІОГРАФІЯ

Дитинство

Я народився 22 листопада 1981р. у Донецьку, де й продовжую жити. Батьки — Стафутін Олександр Володимирович і Велика Світлана Борисівна. Батько все життя присвятив роботі в зв'язку, на даний момент він провідний інженер "Відомчої метрологічної служби" ВАТ "Укртелеком". Мати своє трудове життя присвятила медицині, а саме, педіатрії. Останнє місце роботи — "Дитяча обласна лікарня" лікар кардіо-ревматолог. З батьками мені дуже пощастило. Вони дали мені гарне виховання, та й взагалі, прожити 26 років разом — по-моєму, це вражає!

Наскільки я пам'ятаю, відвідувати дитячий садок дуже не хотів, але коли потрапив у те оточення, освоївся то ходив уже із задоволенням. Я був тихою та спокійною дитиною.

З 6-ти років учився грати на скрипці, але через 2 роки закинув уроки. Цьому сприяли нічні репетиції моєї тітки — професійної скрипачки, які відбувалися в сусідній кімнаті. Після цього я ще довго не міг спокійно слухати звуки скрипки, але все міняється. Тепер же я жалую, що закинув свої заняття.

уверх >>

Школа

У школу я пішов 1989 року — це була ЗШ №24, мені тоді було 7 років, хоча через пару місяців виповнилося 8. Чому так пізно — не можу сказати, просто не пам'ятаю. Клас був дуже дружний, а навчання давалося легко. Улюбленим предметом можна вважати математику — із ним у мене ніколи не було проблем.

Встиг стати жовтеням, а от з піонерією якось не вийшло — навіть гроші здали на якісь "нові" краватки та значки, але часи змінилися й не сталі ми піонерами — шкода...

Починаючи з 5-го й по 9-й клас, брав участь у всіляких олімпіадах. На одній, з математики, навіть зайняв 2-е місце.

У вільний від навчання час, знову зайнявся музикою. Цього разу це був гурток гри на гітарі в ПМ "Юність". Заняття проходили "на одному подиху", але через півтора року гурток розпався, і мої музичні заняття на цьому припинилися, хоча любов до гарної музики живе й зараз.

Добре запам'ятав участь у постановці п'єси. Тоді відбувся несподіваний казус раптом я забув репліку, і довелося імпровізувати. На щастя цього так ніхто й не помітив.

В 9-й клас я пішов уже в іншу школу. В 24-й було всього 9 класів і питання про перехід рано або пізно встав-би, так чому-би не на рік раніше? Це була ЗШ №19.

Нова школа, нові вчителі, нові знайомства. Вже через пару місяців я став там своїм.

У цій школі я брав участь у різних змаганнях. Це були й змагання "Юних інспекторів дорожнього руху", і "Юних пожежників", і багато інших. Наш клас займав на них тільки перші місця. Хочеться додати, що замість уроків праці нам викладали автосправу, яка мені дуже полюбилася.

Завдяки відмінним викладачам, до улюблених предметів додалася фізика, хімія й, звичайно ж, інформатика. Перші кроки в програмуванні, вивченні комп'ютерної техніки відкривали нові можливості для творчості.

уверх >>

Велике питання

От і 11-й клас — ставиться питання про подальше навчання. Оскільки техніка мене захоплювала із самого дитинства, то вибір припав на ДонДТУ. Про факультети й спеціальності довідався з газети. Вибір зупинився на факультеті "Комп'ютерних інформаційних технологій і автоматики", але яку спеціальність вибрати? Після бесіди з деканом Хорхордіним Олександром Володимировичем, який цікаво розповів про всі спеціальності, я зрозумів — це ТКС.

Займався на підготовчих курсах у ДонДТУ, в інституті залізничного транспорту. Вступив в університет за підсумками рейтингових випробувань. А після цього — випускні іспити й атестат майже відмінника.

уверх >>

Університет

1 вересня 1999р. під час пошуку аудиторії, як виявилося, на ній просто не було номера, познайомився зі своєю групою. З тих самих пор і почався новий етап мого життя.

Спочатку було важко переходити на новий ритм, але незабаром усе знову стало на свої місця. Так і добрався до першої сесії — переживань було багато, але як виявилося — дарма...

Трохи пригнічували предмети загального характеру, хоча зараз я розумію, що це була основа всіх основ!

Далі все йшло своєю чергою — заняття, сесії й, звичайно ж "безкрайнє море" спілкування. Як і більшість студентів, не цінував деякі предмети, але як тільки складав іспити, ситуація мінялася на протилежну — приходило розуміння того, з якими чудовими людьми спілкувався й скільки цікавого довідався.

Що стосується громадського життя університету, то на другому курсі мені пощастило брати участь у виступі, присвяченому 40-ї річниці нашої кафедри, на якому наша команда посіла друге місце.

На третьому курсі, по незалежних від мене причинах, мені довелося пропустити рік навчання. У той же час я почав суміщати навчання з роботою — чим мені тільки не доводилося займатися. Так і донині — навчаюсь і працюю.

Улітку 2004 року я закінчив навчання на четвертому курсі й разом з тим одержав диплом бакалавра по напрямку "Телекомунікації". У зв'язку із цим мене запросили в магістратуру — я не відмовився. Думаю, що зробив правильний вибір!

Зараз посилено працюю над своєю магістерською роботою. Тема моєї роботи: "Корпоративна мережа із застосуванням супутникових каналів зв'язку". Мій науковий керівник, кандидат технічних наук, завідувач кафедрою АТ, доцент Бессараб Володимир Іванович надає більшу допомогу в розробці даного проекту.

уверх >>

Плани на майбутнє

Після закінчення університету я повинен 5 років працювати на ВАТ "Укртелеком" — такі умови контракту, хоча це можливо буде набагато довше, як знати? Хочу зайнятися вивченням німецької мови — можливо, вона мені стане на пригоді. Якщо будуть час і можливість, можна буде одержати другу вищу освіту, наприклад економічну.

Якщо ж заглянути подалі в майбутнє, то я хотів би відкрити свою справу. Яким чином це здійснити я поки чітко не знаю, але є кілька непоганих ідей.

Що стосується стратегічних планів на майбутнє — таких не маю. Так якби вони й були — це все ще дуже далеко. А зараз мені треба завзято працювати, щоб здійснити задумане. Не будемо квапити життя...

уверх >>