Терещук Роман Сергійович

Факультет:Електротехнічний

Спеціальність:Електромеханічні системи автоматизації та електропривод

Тема випускної роботи:Автоматизація процесу стопорного розливу сталі у машині безперервного лиття заготівель

Керівник:Мінтус Андрій Миколаєвич

Про себе:

Коротка біографія:

Народився 22 червня 1984 року в р. Донецьк Донецької області.

Батьки : Мати – Терещук Любов Пилипівна. Народилася 1 червня 1962 року. Працює на кондитерській фабриці «Киев-Конти». Батько – Терещук Сергій Євгенович. Народився 1 квітня 1960 року. Працює на шахті їм. А. Ф. Засядько.

Дитинство

У віці близько 4 років пішов в дитячий садок з дивною назвою «Чебурашка». Там нас весь час примушували грати у всякі ігри і їсти кашу. Ні того ні іншого я чомусь не любив, тому завжди вреднічал і вихователі мене завжди лаяли, тобто виховували. Тоді моя поведінка залишала бажати кращого: я весь час балувався і бився з іншими, окрім дівчаток і літніх людей. Але скоро думка вихователів про мене змінилася, оскільки ми почали вчитися читати і писати, а на той час я вже читав достатньо добре для свого віку, чим всіх і здивував. Під кінець «навчання» в такому цікавому закладі я став трохи поспокійніше.

Школа

Але час йшов, і потрібно було йти далі. Ось я і пішов… У школу з номером 93. Пішов відразу в другий клас, оскільки директор сказала, що в першому класі мені робити нічого. У початкових класах я вчився добре і єдиною проблемою був мій «чудовий» почерк, який часом я і сам не міг розібрати. Напевно саме тому я не любив предмети, де потрібно було багато писати. Після п'ятого класу у нас з'явилося багато різних дисциплін, але з них мені подобалися тільки математика і фізика. Вже тоді я знав, що якщо вже і піду вчитися кудись після школи, то напевно не ви гуманітарному напрямі. Я буквально ненавидів всякі там біології, географії і історії. Взагалі потрібно сказати, що школа №93 була такою ж як і всі, але навіть зараз я не сумую по ній, бо щось мені в ній не подобалося. Але одного разу, коли я був у восьмому класі, до нас на урок зайшли якісь люди і запропонували продовжити навчання в учбовому закладі нового типу під назвою «Донецький колеж». Як я вже сказав, школу свою я не дуже любив, тому вирішив змінити обстановку і після восьмого класу пішов складати вступні іспити в колеж. Це були мої перші іспити, і я дуже переживав із цього приводу. Але мої хвилювання виявилися зайвими, оскільки здав я їх нормально. З школою було покінчено назавжди і першого вересня 1999 року я прийшов на нове місце навчання. Мені здавалося, що тут все повинне бути по-іншому, якось серйозніше чи що, але все було як і скрізь: ті ж вчителі, ті ж учні. Але в колежі вчитися було набагато цікавіше, та ще й проводилися різні ігри і заходи. Я дуже любив уроки математики, особливо геометрію, і дуже часто сперечався з її вчителем з того або іншого питання, яке торкалося предмету. Також я любив англійську мову, хоча завжди лінувався робити домашнє завдання і часто одержував двійки. У десятому класі у нас було декілька предметів за вибором, і я обрав грецьку мову, хоча зараз вже не пам'ятаю навіть грецького алфавіту. Потім ще півроку вивчав німецьку мову, але зрозумів, що вже кращє або англійська, або нічого. Система навчання в колежі була схожа на систему навчання в університеті в значенні того, що кожні півроку ми всі дружно складали іспити. Перед закінченням колежу нас водили на екскурсії по різних вузах Донецька з тією метою, щоб ми визначилися з вибором подальшого напряму в своїй освіті. Загалом я не шкодую про те, що останні три роки перед університетом я тут вчився: познайомився з купою людей, знайшов друзів і трохи набрався знань.

Університет

Але прийшов час визначатися з вибором вузу, і перебравши всі варіанти я зупинився на Донецькому Державному технічному Університеті, як він тоді ще називався. Факультет я вибрав електротехнічний, а спеціальність «Електромеханічні системи автоматизації і електропривод». Мої перші враження про університет були двоякі: з одного боку спочатку було дуже важко втягнутися в навчання, а з іншою – повна свобода в тому значенні, що тебе вже ніхто не контролює, і ти сам за все відповідаєш. Перший курс був для мене справжнім пеклом в плані навчання, бо я нічого не встигав робити, і, як результат, після першої сесії я став трієчником. Я думав, що це просто неможливо складати ці складні іспити на «відмінно», але незабаром узяв себе в руки і більше ніколи за час навчання не одержував трійок. На літній сесії третього курсу склав всі іспити на «відмінно» і так тримався до отримання диплома бакалавра, який вийшов весь червоний, хоча для цього мені довелося перездати декілька іспитів. З дитинства я любив спорт, особливо карате, тому на заняттях по фізкультурі я ходив на секцію карате, і навіть один раз зайняв перше місце по університетському змаганню і одержав медаль і грамоту, чому був вельми радий. За все своє студентське життя, яке було дуже насиченим і цікавим, я взнав дуже багато нового, познайомився з багатьма людьми, деякі з яких згодом стали моїми друзями.

Вибір теми магістерської роботи

Після отримання диплома бакалавра переді мною встало питання вибору теми дипломного проекту магістерської роботи і її керівника. Я запропонував узяти під керівництво мій дипломний проект молодому, перспективному і енергійному викладачу, доценту кафедри ЕАПУ Мінтусу Андрію Миколайовичу. Він погодився і, у свою чергу, запропонував мені тему «Автоматизація процесу стопорного розливання сталі в машині безперервного лиття заготівлі», яка мені була цікава і якою я в даний момент займаюся.

Плани на майбутнє

Мої плани на найближчі п'ять років напевно такі ж, як і у багатьох. Хочеться після закінчення університету знайти хорошу роботу з пристойною зарплатою, на якій я зміг би використовувати всі знання, одержані в ДонНТУ, завести сім'ю, дітей, ех…