Лук'яненко Світлана Олександрівна

Факультет: ФАКУЛЬТЕТ ЕНЕРГОМЕХАНІКИ І АВТОМАТИЗАЦІЇ (ФЕМА)

Спеціальність: Автоматизоване керування технологічними процесами та виробництвом

Кафедра ГЕА

Тема випускної роботи:

„Розробка автоматизованої ситеми диагностики стану магістральної конвеєрної лінії шахти”

Керівник: к.т.н., доц. каф. ГЕА  Гавріленко Борис Володимирович

E-mail:  lukyanenko-sv@mail.ru

РЕЗЮМЕ:

    Середній бал в період навчання в університеті 4,62. Вільно володію російською, українською мовами. У об'ємі, достатньому для читання і листування, володію англійською мовою. Маю досвід роботи за спеціальністю в "ОАО Автоматгірмаш ім. В. А. Антипова" (пайка плат, збирання апаратури тощо) і в УкрНДІВЕ (проектування двигунів). Захоплююся інтелектуальною інтернет-грою neyron та психологією.

БІОГРАФІЯ:

     Я, Лук’яненко Світлана Олександрівна, народилася 4 грудня 1984 р. у м. Донецьку. Мої батьки, Лук’яненко Олександр Якович і Ірина Анатоліївна, вирішили не віддавати мене в дитячий садок, а залишити на піклування бабусі, Фетисової Зої Олександрівни. Особливих талантів у мене не виявилося. Була звичайною рухливою дитиною, дорослі ледь устигали за мною устежити, щоб я не нашкодила. Їм це вдавалося не завжди!

     У 1991 р. я пішла в перший клас загальноосвітньої школи І-ІІІ ступіней №58 м. Донецька, яку закінчила в 2001 р. із золотою медаллю. Першою вчителькою була Диннікова Світлана Миколаївна, найдобріша людина і чудовий педагог. Її любив увесь клас. Мені спочатку важко було звикнути до дисципліни, але потім усе виявилося не так погано, а іноді навіть цікаво. У старших класах школи їздила на олімпіади по точних науках, займалася в спортивних кружках. Тому що моїми самими нелюбимими предметами в школі були фізика і нарисна геометрія, я вирішила вибрати професію, що абсолютно не перетинається з цими предметами. Я навіть училася в класі з поглибленим вивчанням психології і педагогіки. Було дуже цікаво, придбані знання не раз допомагали і ще допоможуть мені в житті.

     Але все-таки точні науки мені давалися легше. Але як професію я вважала, що потрібно вибрати більш серйозну й оплачувану спеціальність. Тому я вирішила поступити в Донецький національний технічний університет на спеціальність, що носить красиву і багатообіцяючу, але малозрозумілу (не присвяченим) назву - "Автоматизоване керування виробництвом і технологічними процесами". Я, наївна, зовсім не присвячена в усі принадності студентського життя, думала, що буду цілий день сидіти і кнопочки комп’ютера натискати "керувати". А отут довелося мотатися з корпуса в корпус у переповнених студентами тролейбусах і вивчати мої "улюблені" предмети: начерталку, фізику, електроніку, ТОЕ. А саме головне, я все ніяк не могла зрозуміти, яким же інженером я звідси вийду. Я намагалася знайти відповідь на це хвилююче питання у своїх одногрупников, але ніхто нічого зрозумілого сказати не міг. А потім сесії, практики, канікули, лекції, свята! Взагалі, потрапивши в цей круговорот, мене перестало хвилювати це питання. Тому що студентське життя - божевільна пора, коли живеш одним днем, однією миттю і мало задумуєшся про майбутнє. Та і навіщо про нього думати, адже життя прекрасне! Виключення складали лише сесії, коли приходилося спускатися з небес на землю і починати щось робити: курсові, контрольні, лабораторні, взагалі перелічувати можна до нескінченності. Але ці безсонні ночі, проведені над кресленнями і розрахунками, я завжди буду згадувати з легким почуттям ностальгії.Таким чином, я поступово втяглася в навчання. Приймала участь у конференціях в Сочі і Севастополь з Казаковою Оленою Іванівною, дивною жінкою, що завжди говорила нам, що АКВ - найкраща спеціальність у світі. Напевно, завдяки їй я зрозуміла, що зробила правильний вибір, коли вибрала цю спеціальність. Тим більше, що основна більшість у моїй групі складали юнаки, що не могло не радувати. Потім, на третьому курсі, в нас з’явилося більше спецпредметов, тобто ми почали знайомитися з викладачами нашої випускаючої кафедри "Гірничої електротехніки та автоматики ім. Р.М. Лейбова". І виявилося, що в нас чудова кафедра! Після третього курсу нас направили на практику у ВАТ "Автоматгірмаш ім. В.А. Антипова", де я проробила більше року, закріпивши отримані в університеті теоретичні знання практичними уміннями і навичками.
     Моїм науковим керівником став Гавриленко Борис Володимирович,доцент, кандидат технічних наук, викладач кафедри ГЕА. Справедливий, дисциплінований та дуже динамічний чоловік з гарним почуттям гумору. Борис Володимирович займається розробками у різноманітних галузях. Мені в якості об’єкта дослідження був запропонован магістральний стрічковий конвеєр. Тому що перспективою подальшого розвитку вуглевидобувної промисловості є підвищення ефективності технологічних процесів шляхом застосування комп'ютерно-інтегрованих систем автоматизованого керування, що дозволяють організувати технологічні процеси на якісно новому рівні, крім непродуктивних витрат часу й енергоресурсів при зміні динамічних параметрів об'єкта. Тому я почала розробляти структурну схему в єдиній системі автоматизованого керування підземним транспортним комплексом шахти, що дозволяє підвищити ефективність його роботи за рахунок зменшення кількості простоїв, непередбачених поломок устаткування, непродуктивних витрат електроенергії, особливо в години максимуму енергосистеми.

     Найближчі плани - успішно закінчити магістратуру, улаштуватися на роботу, тобто вдало вибрати напрямок свого подальшого життя.

     А якщо говорити в цілому про життя, то хотілося б просто стати шановною людиною і, не утративши своїх друзів дитинства, придбати нових.