1. Багатогалузева наука про Землю, її склад, будову, походження і розвиток, про процеси, які мають місце на її поверхні, в її повітряній, водяній та кам'яній оболонках, про методи пошуку корисних копалин та раціональне використання цих копалин. Головна задача її— вивчення геологічної будови країни та забезпечення держави різноманітною мінеральною сировиною.
2. Єдиний матеріальний світ у всіх його різноманітних формах і проявах, безмежний у часі і просторі.
3. Випромінюючі світло великі кулеподібні плазматичні скупчення. Утворюються із газопилового середовища (головним чином із гелію і водню) в результаті гравітаційної конденсації. В процесі еволюції в залежності від маси стають або білими карликами, або «чорними дірками». В них міститься більша частина речовини Всесвіту.
4. Простір між зірками, наповнений розрідженим газом і пилом, з щільністю приблизно 3 атоми водню на 1 м3. До складу газу входять головним чином водень і гелій, а пилинки — це суміш льоду, кристалічного аміаку, метану, слідів металів.
5. Сукупність усіх галактик досяжної для дослідження частини Всесвіту.
6. Частина Всесвіту, де спостерігається сгущення міжзіркового пилу і газу.
7. Система зірок, що обертається навколо деякого центру. Наша до якої входить Сонячна система, називається «Чумацький шлях» (рос. «Млечный путь»).
8. Одна із багатьох зірок Галактики; є центром Сонячної системи; відстань від Землі — 149,5 млн. км.
9. Наука, яка займається питаннями походження Сонця і планет.
10. Найбільш значні тіла Сонячної системи, які рухаються по еліптичним орбітам навколо Сонця. Планети земної групи (Меркурій, Венера, Земля, Марс) близькі за розмірами, хімічному складу, усередненої щільності (від 4,0 до 5,5 г/см3). Серед них є гіганти (Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун, Плутон), які відрізняються багатьма показниками. Так, наприклад, їх усереднена щільність близька до сонячної (1,4 г/см3).
11. Космічні тіла неправильної форми за розміром від одиниць до кількох сотень кілометрів у поперек. Рухаються між орбітами Марса та Юпітера. Синонім — малі планети.
12. Тіла, що падають на Землю із міжпланетного простору.
13. Залізні метеорити
14. Залізокам'яні метеорити
15. Склуваті метеорити
16. Кам'яні метеорити
17. Небесні тіла, які входять до складу Сонячної системи і рухаються по надто витягнутим орбітам. Складаються із крижаного ядра і газового «хвоста», що простягається на мільйони кілометрів.
18. Небесне тіло, третя планета Сонячної системи, середній радіус— 6371 км.
19. Небесні тіла різних розмірів; знаходяться в полі тяжіння планет і мають з ними спільне походження.
20. Просторова форма Землі, де враховується як її сплющеність з полюсів, так і усі значні особливості рельєфу. Тобто деяка уявна геометрична складна поверхня рівних значень потенціалу сили тяжіння, яка співпадає зі спокійною поверхнею світового океану, продовженою під континентами.
21. Більш або менш правильні концентричні верстви, які охоплюють всю Землю, змінюючись з глибиною в вертикальному розрізі планети і відрізняючись одна від одної особливими фізичними, хімічними або біологічними властивостями. Виділяють внутрішні і зовнішні геосфери. Зовнішні: атмосфера, гідросфера і біосфера. Внутрішні: земна кора, мантія і ядро. Синонім: земні оболонки.
22. Газовий шар Землі, до складу якого входять азот і кисень з невеликою кількістю водяного пару, пилу, вуглекислоти та інертних газів.
23. Водяна оболонка Землі, що включає в собі води океанів, морів, льодовиків, озер, річок, боліт, які покривають більщ 75% поверхні Землі, а також підземні води, які насичують гірські породи.
24. Оболонка Землі, в межах якої існує органічне життя. Охоплює частково атмосферу, гідросферу і вельми незначний шар верхньої частини земної кори.
25. Тверда оболонка Землі, обмежена зверху поверхнею планети, знизу—поверхнею Мохоровічіча. І та, і друга поверхні нерівні, з великими перепадами значень. Товщина її значно зменшується під океанами (до 5-7 км) і збільшується під континентами (до 70-80 км). За будовою та складом розрізняють її океанічного та континентального типу.
26. Тип земної кори, що має товщину 5-15 км і складається із базальтової та невеликої за товщиною осадової верств.
27. Тип земної кори, що має тричленну будову і складається із осадової, гранітної і базальтової верств. Середня товщина його — 30-40 км, максимальна — до 70-80 км.
28. Верхня верства земної кори, складена осадовими гірськими породами. її товщина коливається від 0 до 15-25 км.
29. Верства, яка має місце в земній корі континентального типу, розташована під осадовою верствою і складена з порід, близьких за складом до гранітів. Товщина верстви змінюється в широких межах: від 10 км під рівнинами материків до 40 км під гірськими масивами.
30. Верства, яка розташована нижче гранітної під материками і нижче осадової під дном океанів. Складена породами, які за фізичними властивостями близькі до основних магматичних порід. їх товщина досягає близько 10 км під дном океанів, 15-20 км — під гірськими хребтами, 30-35 км—під рівнинами материків.
31. Межа між гранітною і базальтовою верствами земної кори.
32. Планетарна поверхня розділу, яка прийнята за нижню межу земної кори.
33. Верства, яка включає весь речовинний комплекс, розташований між поверхнею Мохоровичича (30-40 км) — підошвою земної кори — та поверхнею Віхерта-Гутенберга (2900 км) — зовнішньою межею ядра.
34. Зона між поверхнею Мохоровічіча і межею Репеті (950 км).
35. Оболонка Землі від її поверхні до нижньої межі астеносфери, в якій проявляються підкорові конвекційні течії та зароджуються вертикальні і горизонтальні переміщення земної кори. Вона включає літосферу та астеносферу і є областю зародження та прояву тектонічних рухів.
36. Зовнішня оболонка Землі, яка включає всю земну кору і верхню частину мантії до початку астеносфери, тобто до глибини 140 км. Вона складається із твердої речовини — кам'яних гірських порід.
37. Верства з пониженою швидкістю розповсюдження сейсмічних хвиль. Залягає нижче поверхні Мохоровічіча до глибини 410 км, на якій вона межує з верствою Голіцина.
38. Частина верстви Гутенберга (140-410 км), для якої характерне невелике падіння швидкостей розповсюдження сейсмічних хвиль. До неї приурочені осередки плавлення речовини мантії та фокуси багатьох землетрусів. Ця область—джерело проявлення внутрішньої активності планети.
39. Верства, яка залягає на глибині 410-950 км і позначається надзвичайним зростанням розповсюдження сейсмічних хвиль.
40. Зона, розташована між межею Репеті (950 км) та зовнішньою межею ядра—поверхнею Віхерта-Гутенберга (2900 км). Характеризується повільним темпом нарощування швидкості сейсмічних хвиль.
41. Поверхня, яка розділяє на глибині 2900 км мантію і ядро Землі.
42. Центральна область Землі, обмежена сферичною поверхнею на глибині 2900 км. В порівнянні з нижніми областями мантії речовина ядра має підвищену щільність, електропровідність, знижену швидкість розповсюдження повздовжніх сейсмічних хвиль, поглинає поперечні сейсмічні коливання. Ділиться на зовнішнє ядро (2900-4980 км), перехідну зону (4980-5120 км) та внутрішнє ядро (5120-6370 км).
43. Приріст температури з глибиною, виражений в OС/км. В різних районах його величина коливається від 5 до 300°С/км. В середньому прийнята величина 33OС/км. З глибиною величина його знижується.
44. Глибина в метрах, при заглибленні на яку температура надр зростає на 1OС нижче поясу постійних температур. Розмір її в різних ділянках земної кори і на різних глибинах не однаковий і коливається від 4 до 150 м/град. В середньому вона дорівнює 33 м/град.
45. Область глибин, де температура практично залишається постійною і дорівнює середньорічній температурі району. В Москві пояс постійних температур (4,20С) знаходиться на глибині 20 м; в Парижі (11,830С) — на глибині 28 м; в Донбасі (80С) — на глибині 16 м. Зміна температури нижче поясу постійних температур зумовлена внутрішньою теплотою Землі.
46. Методи безпосереднього вивчення будови Землі. Цім методам доступна лише тонка поверхнева оболонка земної кулі товщиною не більше 0,1 % радіуса Землі. До числа таких методів належать: метод візуального вивчення відслонень гірських порід, які виходять на поверхню Землі, вивчення штучних відслонень в гірничих виробках, вивчення керну гірських порід із бурових свердловин.
47. Методи, які дозволяють судити про склад і будову земних надр на будь-якій глибині. До числа таких методів відносяться: сейсмічний, гравіметричний та інші.
48. Відхилення величини сили тяжіння від деякого теоретичного її значення. Бувають позитивні та негативні.
49. Метод, в основі якого лежить вивчення швидкості розповсюдження сейсмічних хвиль в товщі Землі при штучних вибухах. Виділяють повздовжні хвилі, які поширюються з швидкістю 5-8 км/с, поперечні — 3-5 км/с та поверхневі— 3-4 км/с.
50. Метод, який заключається в вивченні розподілу на поверхні Землі сили тяжіння. Прискорення сили тяжіння змінюється в різних місцях внаслідок неоднорідного розподілу мас в земній корі в залежності від геологічної будови. В деяких місцях вона зростає, в других зменшується.
51. Кут між стрілкою компасу та північним напрямком географічного меридіану.Буває східним та західним.
52. Кут нахилу магнітної стрілки до горизонту, коли магнітна стрілка встановлена на горизонтальній вісі. По мірі руху від екватора до полюсів змінюється кут її нахилу до горизонту від 0° (магнітний екватор) до 90° (магнітний полюс).
53. Природні мінеральні агрегати визначеного складу і будови, сформовані в результаті геологічних процесів та розташовані в земній корі в вигляді самостійних тіл. За походженням вони всі діляться на три групи: осадові, магматичні та метаморфічні.
54. Це природні хімічні сполуки, більш чи менш однорідні за складом і будовою, які є складовою частиною гірських порід і які утворилися в земній корі завдяки фізико-хімічним процесам.
55. Середній вміст хімічного елемента в земній корі, виражений в відсотках.
56. Найголовніші хімічні елементи, з яких утворюються гірські породи. До них належать в першу чергу найбільш розповсюдженні елементи земної кори (О, Si, A1, Fe, Ca, Mg, Na, К, Н, СІ, Ті, С), на долю яких приходиться 99,29% її маси.
57. Елементи, вміст яких в земній корі не перевершує 0,1 %. Частина мікроелементів зустрічається в земній корі в розсіяному стані, але більшість з них утворює мінерали та руди.
58. Період формування Землі як планети.
59. Період, який розпочався з моменту утворення земної кори (близько 4,5 млрд. років назад) і продовжується до цього часу.
60. Шкала відносного геологічного часу, яка показує послідовність та супідрядність основних етапів геологічної історії Землі і розвитку життя на ній. Шкала відображає природні етапи в історії розвитку Землі від найстаріших до найновітніших. До цієї шкали відносяться еони, ери, періоди, епохи, віки, часи.
61. Геохронологічні підрозділи, які об'єднують декілька ер. Існує їх 2: криптозой і фанерозой.
62. Відрізок часу близько 3.3 млрд. років, який передував палеозойській ері (кембрійському періоду). Інколи його називають докембрій. До нього відносяться архейська та протерозойська ери.
63. Сукупність часу палеозойської, мезозойської та кайнозойської ер. їм відповідають відклади, які утворились за цей час, охарактеризовані останками певних організмів.
64. Ера первісного життя, яка охвачує період часу від 4 млрд. років до 2600 млн. років тому.
65. Ера найдавнішого життя, підрозділяється на три відрізки — ранньопротерозойський, середньо-протерозойський та пізньопротерозойський. Часові межі ери: 2600 млн. років — 570 млн. років тому.
66. Ера давнього життя, в складі якої виділяють періоди: кембрійський, ордовикський, силурійський, девонський, карбоновий (кам'яновугільний), пермський. Часові межі ери: 570 млн. років — 240 млн. років тому.
67. Ера середнього життя, підрозділяється на 3 періоди: тріасовий, юрський і крейдяний. Часові межі ери: 240 млн. років — 67 млн. років тому.
68. Ера нового життя, в складі якої виділяють три періоди: палеогеновий, неогеновий і четвертинний (антропогенний). Почалась ера 67 млн. років тому і продовжується до теперішнього часу.
69. Невід'ємна складова геохронологічної шкали, являється її речовинним вираженням. Її об'єктом стратиграфічної шкали є речовинні комплекси порід, які утворились на протязі однієї якоїсь одиниці геологічного часу (наприклад, за один період). Виходячи з цього, кожному геохронологічному підрозділу (ері, періоду, епосі, часу) відповідає стратиграфічний підрозділ: еону — еонотема, ері — ератема (група), періоду — система, епосі — відділ, віку — ярус. Так, наприклад, мезозойська ера—це час, на протязі якого утворилась мезозойська ератема, а юрський період — час, за який утворилась юрська система.
70. Методи визначення відносного віку гірських порід, які лише фіксують послідовність утворення порід щодо одна однієї.
71. Метод, що базується на вивченні положення верств гірських порід в земній корі. Верстви, які по своєму просторовому положенню залягають вище, вважаються по часу утворення більш молодими.
72. Метод, оснований на вивченні викопних останків вимерлих організмів. Встановлено, наприклад, що в різновікових верствах осадових порід зустрічаються різні комплекси останків організмів, які характеризують розвиток флори і фауни в той чи інший геологічний час. Співставлення цих останків дозволяє судити про відносний вік гірських порід.
73. Процес перетворення рихлих осадів в тверді породи. 2. Процес заміщення органічних речовин мінеральними в похованих останках органічного світу, внаслідок чого ці останки за бігом часу перетворюються в скам'янілості.
74. Збережені в гірських породах скам'янілі, або тільки в вигляді відбитків, окремі частини організмів (раковини, кістки, листя), рідко цілі організми, а також сліди життєдіяльності (сліди ходи, повзання, свердління). М'які частини тварин зберігаються рідко, частіше в гірських породах знаходяться тверді останки організмів у їх вигляді.
75. Комплекс останків викопних тварин, які містяться в гірських породах.
76. Комплекс останків викопних рослин, які містяться в гірських породах.
77. Комплекс останків викопних рослин і тварин, які мають обмежене вертикальне (в часі) і широке горизонтальне (в просторі) розповсюдження. Практично важливо, щоб ці викопні організми характеризувались великою кількістю осіб та добрим збереженням.
78. Методи, які основані на підрахунку часу розпаду радіоактивних елементів, які містяться в гірських породах. В теперішній час застосовуються уран-свинцевий, рубідій-стронцієвий, калій-аргоновий, радіовуглецевий.
79. Розділ геології, який вивчає історію і закономірності розвитку Землі та органічного світу.
80. Геологічні процеси, які відбуваються в наслідок дії внутрішніх сил Землі і мають місце, головним чином, усередині планети. До них відносяться тектонічні процеси, магматизм, метаморфізм та землетруси.
81. Сукупність геологічних процесів, пов'язаних з магмою. Включає ефузивні (вулканізм) та інтрузивні (плутонізм) процеси.
82. Глибинна магматична діяльність, яка приводить до утворення інтрузій. Синонім — інтрузивний магматизм.
83. Ендогенний процес, який приводить до підйому магми із глибинних зон та виливу її на поверхню в вигляді лави. Синонім — ефузивний магматизм.
84. Розплавлена маса, яка періодично виникає в земній корі чи мантії і утворює після виверження й охолодження затвердлі гірські породи. Це складний розплав, складений в основному із силікатів та деяких окислів, що вмішують в розчинному стані летючі компоненти (вуглекислоту, воду, фтор, хлор та інші).
85. Магма, яка вилилась на поверхню Землі при виверженні вулканів і лишилась при цьому розчинених в ній летючих компонентів. При їх охолоджені утворюються ефузивні гірські породи.
86. Вивідний отвір, через який час від часу із глибин на земну поверхню вивергається лава з вулканічними газами і парою. В залежності від форми вивідного отвору діляться на центральні та тріщинні; по характеру виверження (умовно): гавайського, везувіанського та вибухового типів.
87. Вулкан, у якого виверження лави проходить через центральний канал (жерло) циліндричної форми.
88. Вулкан, у якого виверження лави проходить через протяжні тріщини в земній корі.
89. Вулкан центрального типу, у якого конус складений ефузивними породами і має в розрізі шарувату будову.
90. Канал, по якому відбувається підіймання лави та інших продуктів виверження.
91. Лійкоподібна западина у вулканічному конусі, яка є верхівкою жерла вулкана.
92. Велика округла западина, яка утворилась при руйнуванні конуса давнього вулкана на місці його кратера.
93. Виходи гарячого (понад 180°С) вулканічного газу і пару з вулканічного конуса.
94. Джерела вулканічних газів переважно сірчаного складу з температурою 100-180°С.
95. Вулканічні гази вуглекислого складу з температурою біля 100°С.
96. Гаряче джерело, із якого на поверхню викидається розріджена водою і підземними газами глиниста маса з уламками порід. Розповсюджені в районах вулканічної діяльності (сальзи) та нафто-газоносних областях.
97. Відступ моря від суші
98. Комплекс гірських порід, в яких залягають магматичні тіла.
99. Перший найбільш високотемпературний етап довгого і складного процесу еволюції застигання магми, при якому утворення мінералів проходить шляхом кристалізації безпосередньо із магматичного розплаву. Типовими мінералами цього процесу є олівін, піроксени, плагіоклаз, ортоклаз, кварц та інші.
100. Форма залягання осадових і багатьох метаморфічних порід. Це геологічне тіло, обмежене паралельними поверхнями, по яким воно граничить з його породами вміщення (покрівля і підошва) та має відносно однорідний склад. Товщина його набагато менша його протяжності.
Перелік посилань
1. Таранець В.І. Геологічний словник.Донецьк,2003.-С.170
2. Хайн В.Г. Ломизе Общая геология,1975.-С.200