Дитинство
Народилася я в шахтарському містечку Селидово 28 січня 1985 року.
Над моїм ім'ям мама довго не думала – заздалегідь знала, що її дочку будуть звати Дар'я. Можу чесно сказати, що не росла
розпещеною і черезчур упевненою у собі дитиною. За це і, насамперед за те, що мені подарували життя, я вдячна своїм батькам.
Мої батьки:Тато, Куропаткін Олександр Валерійович, помер, коли мені було 13.
Я часто згадую його добрі очі і буду зберігати світлу пам'ять про нього!
Мама, Куропаткіна Ірина Анатоліївна - бухгалтер у Селидовському
міському відділі культури. Я дуже ціную і люблю її. Мама - моя найкраща подруга. Я знаю, що ця людина ніколи мене не зрадить
і завжди допоможе у важку хвилину.
У дитинстві я була допитливою дівчинкою. Коли мені виповнилося 2 роки,
я пішла в дитячий садок «Ладусі». Дотепер згадую свого улюбленого вихователя Любов Вікторівну, що подарувала нашій групі багато
тепла і ласки. З раннього дитинства відрізнялася великою самостійністю: вдягалася без допомоги дорослих і вдягала багатьох одногрупників,
навіть могла допомогти їм з їжею. Так, це правда, ніколи не страждала відсутністю апетиту.
Дуже багато було яскравих подій у садку, тому я сильно нудьгувала за ним у перші роки навчання в школі.
|
Школа
У 1992 році я пішла в перший клас школи №6. Перші дні були дуже
цікавими для мене: нові особи, нові знайомства - це була нова сторінка в моєму житті. Але не усе було так добре, моїй мамі
довелося вирішувати проблемку, її дитина - лівша! Усі вчителі, знайомі кричали в один голос: " треба переучувати!".
Перші спроби виявилися для мене дуже складними. Предмети в школі давалися легко, в їхньому вивченні не було ніяких труднощів,
але сам факт того, що усе треба писати правою рукою (а буква «о» завжди виходила квадратною!) приводив мене в жах. Але через
якийсь час я стала хитрити: при мамі писала правою (на той час уже не погано, але повільно), тільки коштувало їй видалитися,
її дочка швиденько доробляла домашнє завдання лівою рукою. Мама бачила, як зникало бажання вчитися через те, що весь акцент
був не на процесі навчання й успіхах з багатьох предметів, а на те, щоб дитина писала правою рукою. Вирішивши це питання з вчителями
, мама не стала більше мучити мене, щоб не відбити інтерес до навчання!
І отут пішли світлі дні мого шкільного життя: кожна чверть «п'ятірка» за «п'ятіркою»,
участь у суспільному житті школи, бажання учитися, учитися, учитися! З нетерпінням завжди чекала закінчення канікул, щоб побачити своїх вчителів,
однокласників і, насамперед , придбати нові знання.
Після закінчення 9 класу в кишені було свідоцтво з відзнакою, свідоцтво про закінчення
музичної школи з класу «фортепьяно».
11 клас став вирішальним в моєму житті. Дилема: в який ВНЗ вступити? Знала,
що насамперед будуть використані знання з української мови і математики, що за допомогою моїх улюблених вчителів (Клименко Лариса Іванівна
і Придатько Тамара Митрофанівна) я знала дуже добре. Вільного часу було дуже мало, весь йшов на додаткові заняття, поїздки в інститути на рейтинги -
переживанню не було межі. Хотілося усім довести, що 10 років школи за спиною не даремно пройдені.
Травень 2002 року (підготовка до випускних іспитів), але радість переповняла мене :
після спроб вступу до 3 інститутів, я вступила до 3 (Дніпропетровська гірська академія, ДонНТУ, Червоноармійська філія ДонНТУ) і скрізь на бюджет!
І, звичайно ж, моя гордість - золота медаль!
|
Університет
Питання вибору університету було швидко вирішене. Я вирішила навчатися в Донецьку в ДонНТУ (спеціальність «Електропостачання підприємств і міст»). По-перше, точні науки давалися мені легко, по-друге, дідусь (колишній начальник
Селидовского РЕМу) і бабуся (усе життя проробила в енергонагляді) хотіли, щоб я продовжила династію енергетиків, по-третє, випускники ДонНТУ -
одні з кращих фахівців на підприємствах.
Навчатися було складно, але згодом я зацікавилася більшістю предметів,
тому що зрозуміла їхню важливість і необхідність для моєї майбутньої професії. Здавши першу сесію на стипендію, я відчула сили йти нагору,
прагнути до кращого і не здаватися перед труднощями. Вже 3 семестр закінчила на підвищену стипендію. 4 курс пролетів дуже швидко,
після його закінчення я одержала червоний диплом бакалавра.
Моє прагнення підвищити свій рівень знань стало головною причиною вступу в магістратуру.
Усі викладачі нашої кафедри заслуговують поваги, тому з вибором керівника магістерської роботи було важко визначитися. Усе-таки вирішила,
що їм буде Ковальов Олександр Петрович (доктор технічних наук, завідувач кафедрою «ЕПМ»), тому що, довідавшись якими темами він займається,
сильно зацікавилася. Олександр Петрович запропонував попрацювати з дуже актуальної, на мій погляд, темою «Оцінка безпеки приміщень небезпечних
у відношенні вибуху».
студентські роки були дуже яскраві! Веселе життя в гуртожитку, страх перед сесією, вмиротворення
на душі під час канікул будуть згадуватися довгий час!
|
Плани на майбутнє
Хочеться внести щось нове в галузь енергетики, допомогти рішенню існуючих у
ній проблем. Будучи людиною здатною і комунікабельною, хочу знайти перспективну роботу, що була б мені цікава і сприяла кар'єрному зросту.
Але головним вважаю, завжди залишатися розумною жінкою, стати коханою дружиною і люблячою мамою!!!
|
