ПРИРОДНІ УМОВИ ТА ІСТОРІЯ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ В УКРАЇНІ

Національна доповідь України про збереження біологічного різноманіття. - К.: Хімджест, 2003. - С. 8-11


В.П. Давидок, Я.І. Мовчан

           Україна розташована в центральній частині Європи, на південному Заході i пiвднi Схiдно-Європейської рівнини. Із заходу на Схід територія України простягається на 1316 км (від 22 до 40 східної довготи), з півдня на пiвнiч - майже на 900 км (від 44 до 52 пiвнiчної широти). Площа території України становить 603,55 тис.кв.км.
У межах рiвниної частини України виділяють фiзико-географiчнi (ландшафтні) зони: мішаних лiсiв (Укpaїнське Полiсся), лicостепу i степу. На пiвднi України простягаються Кримські гори, на Заході - Українські Карпати. Найвищі вiдмiтки рівнинної части - 300-475 м над piвнем моря, гipcької - 1542 м (гора Роман-Кош) у Кримських горах i 2061 м (гора Говерла) в Карпатах. Вся територія України, за винятком південного берегу Криму, що відноситься до субсередземноморської зони i має риси субтропічного клімату, знаходиться в межах помірного клімату. Середні температури січня - від -8 С0 на пiвнiчному Сході країни до 2-4 С0 на пiвднi (південний берег Криму), липня - вiдповiдно від 18-19 С0 до 23-24 С0. За piк випадає від 600-700 мм опадів на пiвнiчному Заході, до 300 мм на південному Сході рівнинної території України, у горах Криму - 1000-1200 мм, в Українських Карпатах - до 1600 мм.
Природні води України - це річки, озера, болота, пiдземнi та морські води. Всього в Україні протікає понад 71 тис. річок загальною довжиною понад 248 тис. км. Це насамперед: Дніпро з його найбільшими притоками Прип'яттю i Десною, Дунай, Днicтер, Південний Буг, Західний Буг I Сіверський Дiнець. Переважна бiльшiсть з них належить до басейнів Чорного та Азовського мopів, русла тільки 4 % річок спрямовані до Балтійського моря. Режим багатьох річок змінений штучними водоймами. Най6iльшi з них (каскад з шести великих водосховищ) споруджені на Дніпрі. Озер і лиманів на Україні понад 3 тисячі із загальною площею водної поверхні понад 2 тис. кв.км., а 40 з них мають площу більше 10 кв.км. Найбільші з озер - Світязь та Турське, які знаходяться на північному заході Українського Полісся, а з лиманів -Дніпровсько-Бузький та Дністровський. На півдні Україна впродовж 1050 км омивається водами Чорного і Азовського морів.
Для України притаманна значна різноманітність ґрунтового покриву. Визначено близько 650 видів ґрунтів. Найродючіші з них - чорноземи - займають у країні в межах Лісостепу і Степу найбільшу площу (близько 60 % усіх сільськогосподарських угідь країни).
Основною формою природокористування на терені України з давніх часів трипільської культури було орне землеробство з відпоповідним світосприйняттям і ставленням до природи, сутність якого полягала в природошануванні. Тому природокористування українців загалом було невиснажливим і забезпечувало в своїй динаміці взаємну гармонію природи й етносу впродовж століть.
Однак, у межах території України спостерігалися і екстремальні явища в природокористуванні. Особливо драматичних змін воно зазнало наприкінці XIX та на початку XX століття, коли відбувалася виснажлива експлуатація земельних ресурсів, розорювалися степи, відкривалися нові родовища корисних копалин, закладалися потужні індустріальні об'єкти. За оцінкою О. Субтельного, на початок XX століття на Україну припадало 70 % усього видобутку сировини Росії, до складу якої Україна входила, та лише 15 % виробництва готових товарів.
Важливим чинником формування стосунків суспільства з довкіллям на всій території тогочасної Росії стала зміна структури землекористування, спричинена "Столипінською" реформою 1909 року. Тоді кожний селянин міг стати власником землі і лише ліс, сіножаті та водні об'єкти залишалися, як правило, у спільній власності. Прикметно, що ця реформа мала найбільший успіх в Україні. Її впровадження сприяло становленню фермерського господарства, тобто відродженню традиційного для України хуторянства з притаманними йому формами обробітку землі (сівозміни, ліпші засоби виробництва, використання добрив тощо). Разом з тим, ця реформа супроводжувалася значною експансією сільського господарства – розорювалися дикі, до того часу незаймані, землі, винищувалися ліси тощо.
Негативні зміни у природному середовищі в умовах стрімкого економічного розвитку Росії викликали певну стурбованість серед науковців i громадськості, активізували природоохоронну дiяльнicть, особливо на українських землях. Саме в межах території України був створений, перший в країні природний заповідник Асканiя-Нова, як i згодом заповiднi об'єкти Пiлявiн (Волинська губернія), Стужиця, Тиса, Княж-Двiр, Піп Іван Мармароський (Карпати) та у долині Ворскли.
На жаль, пicля 1917 року впроваджені "нові" методи соцiалiстичного господарювання вступили в жорстку суперечнicть як з традиційними, так i науково обґрунтованими підходами до природокористування. Iндустрiалiзацiя в СРСР була зорієнтована насамперед на екстенсивне використання як природних, так і людських pecypciв, а розпочата у 1929 році суцільна примусова колективізація пiдiрвала сільськогосподарське виробництво i призвела до різкого падіння його продуктивності. Одним із наслiдкiв такої політики на українських землях став голодомор 1932-1933 років. На фоні закликів до покращання життя та підкорення природи втрачалися традицiйнi методи землекористування, пору¬шувалась природна рівновага. Природоохоронна дiяльнicть стала досить обмеженою. 3агалом руйнувалася основна риса ментальності українців - ¬любов до землі, природошанування. Великої шкоди природі України завдала Друга cвітовa війна.
На виконання рішень органів влади СРСР в галузі природо¬користування у післявоєнні роки, зокрема датованого 1948 роком "Про план полезахисних лісонасаджень, впровадження травопільних сiвозмiн, будівництва ставів i водойм для забезпечення високих i сталих врожаїв у степових i лicостепових районах Європейської частини: СРСР", було створено більше 400 тис.га полезахисних лісосмуг, залicенi сильно¬еродовані землі на площ i понад 1,4 млн.га (з них 150 тис.га по берегах річок i водойм), але, разом з тим, ігнорувалися закони природи й усталені форми) природокористування на фоні небувалого розмаху гігантоманії.
Так, під час будівництва штучних водосховищ на Дніпрі було втрачено чимало земельних ділянок, цінних не лише в сільськогосподарському, а й в еколого-культурному сенсі. Крім того, набували розмаху плани зрошення (іригація), осушення боліт (меліорація) та поліпшеного використання земельних ресурсів (хімізація). Наслідком невпинного прагнення розширення площ орних земель стало зникнення близько 3000 малих річок України, швидка ерозія земель, виникнення умов для пилових торфових бурь.
Апофеозом екологічних лих, що спіткали Україну, стала катастрофа на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 р. Її наслідки виходять далеко за межi проблем довкілля i переростають у низку соціально-економічних, медико-бiологiчних, психологічних, морально-етичних, світоглядних i культурних проблем. Чорнобильська катастрофа трагічним чином демонструє як безпосередній зв'язок етносу та довкілля, так i тяжкі наслідки, спричинені порушенням цього зв'язку. В середині 80-х років Україна опинилася на грані екологічної кризи.
Вперше право громадян на сприятливе довкілля було проголошено у Декларації про державний суверенітет України, а з 1991 року Україна, набувши незалежності, формує свою екологічну політику як невід’ємну складову загальнодержавної політики.