|
Перехід до нової загальноосвітньої школи другого ступеня №61 проминув майже непомітно. Я став учнем
п’ятого класу, в нас змінився класний керівник... А головне – повністю залишився незмінним наш шкільний
колектив.
Помітно змінилося і моє життя. Я став більше часу приділяти спорту. Спочатку була секція з карате,
потім – тренування з баскетболу. У вільний від навчання час до цього списку періодично
додавались футбол або гімнастика.
Заняття спортом не тільки загартували мій організм, дозволили досягти більшого на уроках із
фізичної підготовки, але й почали додавати впевненості у собі та своїх силах.
У 6-ому класі продовжувалося повсякденне та розмірене шкільне життя. Сьомий клас став більш запам’ятним.
У той період навчання я засвоїв важливий урок: „Ідея є більш цінною, ніж її реалізація”. Трапилося це
наступним чином. Якось я засидівся за завданням із фізики на тему коливання рідини у сполучених сосудах.
Я виписав великий список усіляких формул, але не зміг їх застосувати задля вирішення завдання. Цей процес
притягнув увагу батька. На простому прикладі він показав мені, як розв’язується завдання і на якій ідеї
вирішення засновано. Пізніше батько розповів мені про першорядну важливість нетривіальної та простої ідеї.
У подальшому я не починав жодну працю, не винайшовши гарної ідеї.
Наприкінці 7-ого класу переді мною став вибір про подальше навчання у звичайному чи ліцейному класі. Я
обрав ліцейний. Це був крутий віраж на шляху мого життя. По-перше, більшість моїх однокласників розбіглися
по різних класах. Із деякими з них мені пощастило навчатися далі, з іншими – вдавалося бачитися не дуже
часто. Із багатьма з них я досі підтримую дружні відносини.
Восьмий, ліцейний клас було сформовано на базі мого колишнього "7-А" класу та паралельного "7-Г". Із учнями
із "7-Г" ми йшли крок-у-крок із 2-ого року шкільного навчання. Оновлення колективу далося взнаки – на фоні
усього класу чітко вимальовувалася компанія учнів із колишнього "7-А". Треба відзначити, що у компанії нас
об’єднували не лише роки навчання, але й спільні інтереси та дружба.
Новим класним керівником стала Демиденко Ірина Петрівна, вчитель російської мови та літератури.
Навчання у новому класі було незвичним. На першому ж класному часі ми були поділені на окремі групи. Кожна
з цих груп відповідала за організацію та здійснення різноманітних заходів у межах класу: від організації
спортивних змагань до проведення культурних заходів. Спочатку я опинився у спортивній комісії та був
відзначений у влаштуванні Дня Здоров’я. Пізніше, за власним бажанням, я перейшов до фінансової комісії,
де займався фінансовими зборами.
Як я зрозумів пізніше, така організація шкільного життя була тренуванням для розвитку відповідальності
й ініціативності.
Наш новий класний керівник виявилась організатором туристичних подорожей зі стажем. Тому до закінчення
школи я разом із однокласниками та Іриною Петрівною встиг відвідати не одне колоритне місто нашої країни.
У ліцейному класі також було дуже цікаво організовано навчальний процес. Наші вчителі, по змозі своїх
можливостей, намагалися створити умови задля пробудження схованих талантів своїх учнів. Таким чином я
зацікавився хімією. Разом із однокласниками: Бенесько Андрієм, Міхальцом Владиславом, Мірошкіним
Олександром мені неодноразово траплялося брати участь у міських та обласних олімпіадах із
предмету. На міському рівні було багато перемог.
Іншим улюбленим предметом була математика, але спочатку вона мене не зацікавила. Наш вчитель,
Расторгуєв Микола Григорович – людина із дивовижним почуттям гумору та глибоким знанням предмету,
викладав факультатив. Спочатку ці заняття були проігноровані мною. Як наслідок я поступився лідерством у
цьому напрямку відмінникам класу: Міхальцу Владиславу та Бенесько Андрію.
Обидва були моїми друзями, Влада я знав ще з дитячого садка. Тому, одного дня він привів мене на факультатив
із математики. Заняття на факультативі були природними – Микола Григорович не давав жодної можливості
нудьгувати. Ми розв’язували цікаві та складні завдання, разом сміялися із жартів вчителя. Поступово я набив
руку в математиці і разом з успіхом в мене з’явився інтерес до предмету. Суперництво між мною та Владом було
завжди. Кожен з нас ставився до цього із іронією та розумінням – ми завжди були добрими друзями.
Треба віддати належне Ірині Петрівні – вона постійно намагалась зацікавити нас брати участь у творчій роботі.
Найбільш масовою була інтелектуальна гра „Брейн Ринг”. Багато разів мої однокласники були її ведучими.
Навчання у школі супроводжувалося гумором та веселощами. Не було жодного дня, коли б ми від усієї душі не
розсміялися б на одному із уроків. Цим мені і запам’яталося навчання із 8-ого по 10-ий клас.
|
