|
...Вже котрий раз сідаю над власною біографією, та не можу навіть почати.
Здається, легше було б зробити ще одне особисте завдання, аніж написати хоча б декілька рядків. В чому ж тут справа?.. Якщо подивитись з боку роботодавця – ніколи нікого не цікавитиме, наприклад, як ти провів минуле літо. Навпаки, цікавитиме лише стисле подання твоїх особистих характеристик, та й то певний їх підбір, на кшталт «лідерство, комунікативність, бажання працювати в команді». Якщо їх немає, то ти не вписуєшся в загальну систему т.зв. капітало-кар'єризму. Щодо особистих вмінь та навичок – з часом все змінюється, а сайт залишається надовго, в певному сенсі компрометуючи автора. Якщо ж враховувати людський чинник, то зазвичай це не красить людину, коли вона на початку свого життєвого шляху пише автобіографію.Або це справа далекого майбуття, або ж – справа інших людей, і це буде ознакою життя, що прожите тобою не дарма. Тому - скорочено… Народився я на Київщині, в місті Таращі, в сотні кілометрів на південь від столиці. Після мого народження (що сталося майже всередині найкращої пори року, теплого пахучого місяця липня) батьки мої, недовго думаючи, поїхали до Донецька та, залишивши мене на виховання дідусеві й бабусі (з татового боку), самі подалися до Одеси закінчувати своє навчання в тамтешньому Одеському Інституті Техніки й Зв'язку (нинішня Одеська Національна Академія Зв'язку). |
|
Завдяки гарному підготуванню мене батьками (бо до дитячого садку я не ходив), до школи взяли без проблем. Так само без проблем,
хоча були певні суперечності в останніх класах із вчителями через моє небажання брати участь у олімпіадах, школу ту я закінчив.
І зробив це з повним визнанням у вигляді медальки, що носила горду назву «золота», незважаючи на повну відсутність у її складі однойменного металу.
Але зрештою головним було саме те її отримання… Проблеми почалися трохи пізніше. Спеціальність я обирав навмання, бо іншого вибору не було: треба ж було здобувати освіту. Як без неї в нашій соціальній системі? А в ДонНТУ повели друзі, що зараз, до речі, успішно закінчують своє навчання на паралельних з моєю спеціальностях. Спочатку були курси, потім рейтинги, на яких мені (запам'ятаю на все життя) не вистачило 1.5 бали (!) для проходження на бюджет. Далі були екзамени… Врешті на бюджеті провчився я лише два роки з п'яти через великі проблеми із зацікавленістю в навчанні (це, на щастя, вже позаду). Завершуючи це дивне скорочене оповідання, можу сказати, що, хоч як важко давалося мені навчання в університеті, тут я пройшов дуже добру життєву школу, навіть можу назвати її боротьбою за виживання в певному сенсі, а така підготовка нікому б не зашкодила в нашому світі конкуренції та безперервної боротьби за «місце під сонцем»… |