Михайлюк Іван Сергійович

Середній бал в період навчання в університеті 4.28. Вільно володію російською, українською, англійською. У об'ємі, достатньому для читання і листування, володію англійською

З'явився я на світло в роковини закінчення першої світової війни, а точніше, для тих, хто не знає - 11.11.1984г. Відбулося це в місті Красноармійськ, в якому я і проживаю.

Батько: Михайлюк Сергій Володимирович, мати: Михайлюк Валентина Євгенівна

Також є дві молодші сестри: Михайлюк Ганна та Михайлюк Евгенія.

Ріс я цілком нормальною дитиною, ну як мені розповідають. Дуже любив поїсти і книги, ось така незвичайна комбінація. Але книги зробили свою справу, вони дуже розвинули мою пам'ять, що можна підтвердити тим, що вже в 5 років знав напам'ять більшість творів, таких як: "Бородіно", "Мальчиш-кибальчиш" і т.д. Точних підтверджень немає, так що повірте на слово, так мені розповідали. У дитячий сад я не ходив, ріс на домашньому вихованні і їжі. Тому, швидше за все і був невисоким і повним.

Але потім я відправився в школу, і там зі мною відбулося те, що зі мною твориться зараз, тобто став високим і худим. У школі мені було цілком весело, щодня розбиті кінцівки, розірвані шкільні костюми, які мінялися кожного тижня. Так пройшли перші 4 роки мого шкільного життя. Потім почалися старші класи, там з'явилися більше можливостей для реалізації себе. Так почалися проби себе в туристичному клубі, в баскетболі. Туристичний клуб затягнувся на особливо довгий час, оскільки там було все, і відпочинок на природі, і змагання команд, місячні пікніки біля річки, і гри в баскетбол, футбол, регбі. Дане захоплення так і залишилося дотепер, але тільки вже менше шляхів його реалізації. До речі, забув сказати, що крім всього цього я закінчив музичну школу по класу фортепіано, в якій проучився 9 років.

Після закінчення 9 класів школи, настав час для того, щоб подумати: "Де вчитися далі?". Були думки вступати до ліцею "Ерудит" в місті Донецьк, також були плани рвонути до Києва, але потім подумавши, я поступив в наш міський ліцей. І там проучився ще 2 роки, тобто закінчив 10-11 класу. Там і почалося найвеселіше життя. Оскільки ліцей був відкритий на базі філіалу ДонНТУ Красноармейська такого як в школі не було, тобто не треба було вести щоденники, була система навчання як в університеті. Замість уроків була пара, і оскільки в ліцеї були два напрями навчання: фізико-математичне і економіко-правове, в якому я і навчався, я дізнався дещо з економіки, має рацію, основи культурологи психології, і написав науково-дослідну роботу, яка була обов'язкова для кожного ліцеїста, вона була як би міні дипломами, які готували нас до життя в університеті.

Після закінчення ліцею я вирішив поступати далі, для отримання вищої освіти. Поступав до Дніпропетровська і Донецька. Поступив і туди і туди, але до Донецька на бюджет, це і стало основним упором при виборі учбового закладу. За роки навчання в університеті відбулося багато цікавого, але всього не пригадаєш. Але найяскравіші враження залишилися після життя в гуртожитку, зміна п'яти місць проживання, участь в чотири КВНах, виступи на 5 конференціях. От так я і продовжую вчитися в цьому учбовому закладі до цього дня, готуюся до написання магістерської роботи.

Багато людей, боятися будувати плани на майбутнє, мотивуючи це тим, що це погана прикмета, і вони можуть не збутися. Я не відносив себе до таких людей але коли прийшов час написати ці плани, я замислився. І навіть не про те, що вони можуть не збутися, а про те що писати. :-) Але подумавши, я поставив перед собою такі плани:

успішно захистити магистерьску роботу і одержати диплом магістра;

знайти цыкаву і що приносить прибуток роботу, для успішної самореалізації;

також непогано було б влаштуватися в Донецьку, оскільки постійного місця проживання я ще не знайшов в цьому місті.

Подальші плани поки в голові не будуються, вони звичайно з'являться, якщо утіляться ті, які були написані вище.