АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ МІСЬКОГО СЕРЕДОВИЩА

Проблеми гуманізації міського середовища, особливо в районах масової забудови другої половини XX століття, без сумніву, належать до найбільш актуальних соціальних, економічних, екологічних і містобудівних проблем.

Це зумовлено рядом об'єктивних причин, перш за все таких, як об'єми житла, яке збудоване в районах масового будівництва і в декілька разів перевищує все, що було збудоване за весь історичний період; розміри площ території, яку воно займає, і кількість населення, що там мешкає. Межі міст розрослись за останні десятиліття, і ці райони, що займали на початку їх освоєння окраїни, нині знаходяться у серединній зоні, яка добре забезпечена інженерною, транспортною і елементами соціальної інфраструктури.

В той же час, споживча якість житла в цих районах вже не відповідає сучасним нормам. Технічні, економічні, гігієнічні характеристики будинків і споруд, їх естетичні якості вже не відповідають існуючим стандартам.

У наш час всі ці питання успішно вирішуються в районах, які збудовані для подолання житлової проблеми після Першої світової війни у двадцяті роки (квартал № 22 у Відні, наприклад, де поряд з реконструкцією житлових і громадських споруд провели санацію внутрішньоквартальної території, освоїли підземний простір, створили штучний рельєф, здійснили благоустрій та озеленення території); в районах масової забудови 30-х і 60-х років у Франції, Німеччині, Чехії та ін., де проблеми оновлення житлового середовища є актуальними і відносяться до пріоритетних соціальних і містобудівних проблем.

Роботи з гуманізації середовища в районах масової забудови розпочаті і в Києві. Прикладом цього може слугувати Оболонь (автор В. М. Ісак), де процеси оновлення набули незворотного характеру. Перші успішні результати, які проявилися в реконструкції центру району, набережної з прибережним парком, окремих фрагментів житлового середовища, отримали схвальні відгуки мешканців міста, а також професійної громадськості.

Внаслідок приватизації міської нерухомості та неконтрольованої зміни функцій приватизованих житлових і виробничих споруд, підприємств культурно-побутового обслуговування відбулися істотні зміни в системі функціонального зонування, що, в свою чергу, призвело до змін в традиційній системі просторових зв'язків, у просторовій поведінці населення.

Ці, ще до кінця не усвідомлені й не проаналізовані зміни, що відображають реальні політичні і соціально-економічні зрушення, не можуть не впливати на характер державної містобудівної політики, на пріоритети в сфері управління містобудівними процесами.

Таким чином, до числа найважливіших проблем міст на найближчі десятиліття слід віднести проблеми реконструкції та оновлення території житлових районів, у першу чергу тих, що були збудовані протягом 60-80-х років і які за споживчими якостями та технічним станом вже не відповідають сучасним стандартам, а також - проблеми впорядкування порушеної за останні роки системи функціонального зонування, а саме: відтворення громадських функцій, в першу чергу закладів повсякденного обслуговування; систем соціально-просторових зв'язків і систем громадського транспорту.

Успіх впорядкування, підвищення функціональних і естетичних якостей міського середовища значною мірою залежить від населення, моральних якостей та громадської свідомості мешканців міста.

Особливо важливу роль у формуванні житлового середовища відіграють прибудинкові простори. Раніше це були невеликі, замкнені за формою, затишні двори, зі специфічним побутом та людським спілкуванням. Вони формували не тільки особливе містобудівне, але й соціальне середовище. Зараз, в умовах мікрорайонної забудови, переважно відкриті, значні за розмірами прибудинкові території не створюють умов для соціальної консолідації, налагодження сусідських відносин. Велика кількість жителів, індивідуалізований побут, відсутність спільних інтересів створють специфічне ставлення до середовища прибудинкових просторів, де все чуже. Звідси відчуття байдужості до оточення. Середовище стає необжитим і, як наслідок, приреченим на руйнування.

Такі прояви властиві маргінальному типу поведінки населення в крупних містах на "нічийних" територіях. Вони виявляються не тільки у нищенні природи, але й у спотворенні фасадів будинків, самовільним заскленням балконів і лоджій, довільно розміщеними тарілками телевізійних антен і кондиціонерів, несанкціонованою заміною вікон і балконних дверей.

Як показала практика, репресивні методи стримування негативних проявів поведінки населення не увінчалися успіхом. Мізерні стягнення не стали стримуючим стимулом, і стихія нищення архітектури міст не тільки продовжується, але й набирає все більших масштабів, що веде до повної деградації міського середовища.

Більш ефективними виявляються методи, що базуються не на репресіях, а на пропозиції позитивної програми дій. Одним зі шляхів є створення колективів власників житла, не окремих квартир, а будинків і прибудинкових територій. Це призводить до особистої і колективної відповідальності за дотримання правил соціальної поведінки усіма мешканцями.

Тільки безперервний, постійний контроль сусідів, які в першу чергу страждають від порушників правил громадської поведінки, приводить до реальних результатів.

Колективна відповідальність за стан громадських зон, до яких впершу чергу належать прибудинкові території - двори, під'їзди, площадки, зелені насадження, малі архітектурні форми, фасади будинків, - є заставою самого їх існування.

Відома думка про те, що міський ландшафт з його проблемами починається безпосередньо біля порогу будинку, не здається таким вже й парадоксальним у світлі розуміння важливої ролі при-будинкового простору у житті мешканців міста, у формуванні їх громадянської свідомості, особистісних якостей, стереотипів поведінки. Розглядаючи прибудинковий простір як продовження житла, органічну складову житлового середовища, по суті єдиний простір в локалізації процесів життєдіяльності населення, - ми починаємо по-справжньому усвідомлювати незмінну вартість невеличкого шматочка живої природи урбанізованого ландшафту як щось унікальне й особисте. Лише таке чуттєве відношення до свого оточення створює передумови для його збереження і постійного удосконалення.

Міста створюються міськими жителями і розвиваються завдяки високій громадській свідомості усіх. А все це починається з виховання ставлення до свого найближчого оточення, з виховання почуття поваги до собі подібних. І починається це з конкретних соціальних контактів у своєму найближчому сусідському оточенні з мешканцями придомового простору. Зокрема, цим питанням було присвячене сумісне засідання Президії Московського відділення Міжнародної академії архітектури і його Українського представництва, Президії Російської академії архітектури і будівельних наук у Києві 25-27 червня 2003 року. В засідання взяли участь президенти Спілок архітекторів України і Росії, Спілки урбаністів України.

Архітектурно-містобудівна діяльність останнього десятиліття, її характер, напрямки і масштаби визначаються глобальними, революційними змінами у політичній і соціально-економічній сферах, сфері культури, в суспільній свідомості та просторовій поведінці.

Підвищення рівня ділової активності в найкрупніших містах - столичних центрах - стало причиною, що саме тут концентруються об'єми житлового цивільного будівництва, роботи з розвитку міської інфраструктури, яка необхідна для сучасного бізнесу, кредитно-банківської системи, нових форм суспільно-політичної діяльності, вдала реалізація яких потребує узгоджених дій. Особливістю періоду переходу до ринкових відносин у містобудуванні є істотне розширення кола інвесторів і замовників, що потребує посилення механізмів узгодження та пошуку компромісів, розробки державної і муніципальної містобудівної політики, вибору генеральної стратегії розвитку території і пов'язаних з нею поточних програм.

Проблеми міст можна умовно розділити на такі, що породжені часом (вікові); отримані у спадок (спадкові); ті, що виникли в результаті непродуманих реформ і дій спеціалістів, мешканців та влади (від неправильного функціонування), а також такі, що склались під впливом незалежних зовнішніх чинників (інфіковані).

Проблеми перспективного розвитку найкрупніших міст, визначення масштабів і напрямів їх територіального росту не можуть вирішуватися без врахування зростаючих процесів ринкової стихії, некерованої субурбанізації. Придбання вільними підприємцями приміських земель і освоєння їх під житлове, комунальне, промислове та інші види будівництва, без врахування загальних тенденцій комплексного освоєння міських і приміських земель, загрожує самими найгіршими наслідками. Тільки підвищення ролі містобудівного регулювання на основі діючої проектно-розпланувальної документації - генеральних планів міст і зон їх впливу (приміських зон) - дозволить впорядкувати функціональне зонування, забезпечити оптимальну розпланувальну організацію, створення раціональної системи просторових зв'язків, інженерне обладнання територій.