Уявіть дзиґу. Заведена раз, вона не зупиняється відпочити. Цим ми з нею схожі. Відмінність лише в тому, що моє життя йде не по колу, а по спіралі, з кожним роком нарощуючи оберти.

Народжений бігати

Хотілося почати біографію з "я народилася сонячного осіннього ранку..." - з чогось романтичного та теплого. Але чи був день мого народження ясним? Як головний учасник подій 28 листопада 1984 року, я, з об'єктивних причин, не можу їх пам'ятати . Моя мама, Галина Вадимівна, у перший раз відчувала радість материнства. Тато, Сергій Віталійович, нервував під вікнами родильного відділення.

Макіївчанка й донеччанин познайомилися в Таганрозі, точніше в Таганрозькому радіотехнічному інституті. Мама одержувала освіту за фахом "Автоматизовані системи керування", а тато - "Радіотехніка". Даний факт, а також ті виходи, які мої батьки знаходили із численних життєвих ситуацій, дозволяють мені сказати, що логіка й технічний склад розуму дістався мені від них.

З раннього дитинства почав проявлятися мій знак зодіаку - Стрілець - і стихія - Вогонь. Я завжди прагнула отримати результат миттєво. Напевно тому, спочатку навчилася бігати, а потім ходити. Цілеспрямована, я чітко бачила необхідний результат - маму. Купини на дорозі помічала, тільки спіткнувшись об них. Але дитячі труднощі, як набита падінням шишка, тільки загартовували характер. Я піднімалася й продовжувала шлях до мети.

Перший клас, який за експериментальною 11-річною програмою шкільного навчання полягав у прилученні дитини до книги й ручки, проходив нуднувато. На той час я вже прочитала кілька великих книг (таких як "Незнайка" Н. Носова), а правильно тримати ручку не навчилася дотепер.

Існує думка, що у всіх геніїв кепський почерк. Якщо це так, то в майбутньому мене чекає Нобелівська премія (або, принаймні, Пулітцеровськая) - мій почерк не відрізняється жіночою стрункістю й розбірливістю. (Втім, даний факт не заважав однокласникам і одногрупникам активно списувати з мого зошита правильні рішення й лекції).

У русі - життя!

Зараз, друкуючи ці рядки, розумієш, як багато дала школа. Як в освітньому, так і у виховальному плані. У мене їх було дві. На похвальних грамотах за початкові класи стоїть печатка загальноосвітньої школи I-III ступенів № 62, на наступних, як і на золотій медалі, - печатка школи-гімназії №21.

Новою школою зміни в моєму житті не закінчилися. Після першого року навчання Малюк Таїсія Олександрівна вирішила поповнити свій перспективний і прогресивний клас талановитою дитиною й перевела мене до себе. Природна комунікабельність, відкритий характер і кмітливість швидко зробили мене лідером класу. Через кілька років я стала керувати культмасовим сектором шкільного самоврядування, пізніше - шкільним прес-центром.

Районні олімпіади з всіляких предметів чергувалися з організацією й проведенням шкільних концертів. Захист наукових праць у Малій Академії Наук України з правознавства на тему "Вибори у Верховну Раду України 1998 року: історичний аспект"(2001м, 4 місце) і з російської літератури "Лики любові в літературі ХХ століття" (2002м, 3 місце) поступався місцем Всеукраїнському конкурсу учнівських і студентських робот-есе з прав людини (увійшла до складу переможців). В 11 класі виграла конкурс "Ученик року".

Серйозно захопившись правом і політикою, я вступила в члени Народно-демократичної Ліги Молоді й незабаром стала головою Куйбишевської районної організації НДЛМ. Допомагала організовувати концерти, присвячені 14 лютому (ДМ "Дружба") і останньому дзвінку (парк ім. Щербакова). Забігаючи вперед, варто сказати, що деякі події розчарували мене, й на першому курсі я припинила взаємодію із цією організацією.

У дев'ятому класі мене запрошують у шкільну команду КВК, що у тому ж році стає чемпіоном Куйбишевського району. В 11 класі, залишившись єдиної зі старого складу, я набираю нову команду з восьмикласників, суміщаючи посади організатора, капітана, сценариста. Величезне спасибі невгамовній фантазії Нимак Олені Михайлівні за ідеї проникливих сценаріїв, більше схожих на театральні постановки.

В 10 класі вчитель Бархатова Ірина Євгенівна запропонувала організувати шкільну газету. Ідея була сприйнята на "ура" і я як головний редактор і провідний журналіст прийнялася за її реалізацію. Через рік мої статті зможуть прочитати не тільки учні школи-гімназії № 21. Восени 2001 року я починаю працювати в новому виданні "Молодь Донбасу", а ще через кілька років стаю журналістом регіональної масової газети "Донбас" і журналу "TV-мир". Саме цій темі присвячене моє індивідуальне завдання.

Право, політика, журналістика, КВК. Комусь може здатися дивним і необґрунтованим такий розкид у напрямках. Але для мене це було нормально. Більше того, якась дзиґа усередині ніколи не дозволяла зупинятися на досягнутому. "У русі - життя", - як говорив вустами капітана Немо Жуль Верн.

В оточенні гігантів

В 11 класі найбільш болісними є два питання: у чому йти на випускний вечір і де продовжувати навчання. З огляду на явний талант до журналістиці логічніше було б вибрати цей напрямок. З іншого боку, вабила політологія.

Як часто буває, із двох лих вибирають третє. Тим більше батьки схиляли отримати технічну освіту, мотивуючи тим, що інженер зможе бути й журналістом і політиком.

В 16 років слова, що характеризують спеціальність у збірнику ДонНТУ, є не більш ніж гарним набором літер. Вибір спеціальності проходить у найкращому разі методом виключення, у гіршому - за благозвучністю абревіатури. Ці два підходи були успішно використані при обранні майбутньої професії. Переборовши вступні випробування, я стала студенткою факультету КІТА, кафедри АТ.

Перших вражень про університет у мене цілих два! Нульове склалося після спілкування з деканом факультету Олександром Володимировичем Хорхордіним під час відпрацьовувань у деканаті. В один із днів, закінчивши зміну, ми не могли піти додому, оскільки на вулиці йшов дощ. Коротати час допомагала бесіда з Олександром Володимировичем. Звісно, всіх тем не згадаєш, але у свідомості затвердилася думка, що двері нашого декана завжди відкриті для сміливих висловлювань, новаторських ідей і людського спілкування.

Ще одним яскравим враженням стали перші збори студентів факультету. Актовий зал 8-го корпуса був повний незнайомих осіб. Серйозні люди розповідали, що дитинство закінчилося, і вуз - це не школа. Слухаючи склад груп і старост у них, я була спокійна - останніх вибирали з початку списку. Почув своє прізвище як староста групи ТКС-02б, я здивувалася і почула невтримний сміх моїх старих друзів Анни Шепеленко й Миколи Коміссарова (з якими ми вступили на той самий факультет).

Ще більше мене шокувало знайомство із групою. Хлопці виглядали не за роками дорослими. В оточення таких "гігантів", я почувала себе маленькою дівчинкою. Наприкінці серпня я знала про університет практично стільки ж, скільки новоспечені одногрупники. Але вносити дезорганізацію розгубленістю було не можна. Розібравшись із розкладом і сконцентрувавшись, довелося відповідати на питання. З тієї самої хвилини в нашій групі в моїй особі відкрилася довідкова, що розповідала про події на факультеті, про розв’язання рівнянь з вищої математики (за знання якої окреме спасибі професорові Олександру Петренко) і про кількість днів до реєстрації в Москві(!). Чи варто говорити, що службу старости несу дотепер.

Пікніки у парку Ленінського комсомолу сприяли швидкому зміцненню колективного духу. День студента, здача чергового іспиту, 23 лютого, 8 березня відзначалися всім гучним колективом. На жаль, після третьої сесії наші ряди значно зменшилися. Але це не перешкодило здійснити виїзди в Щурово й Святогірськ.

Перший курс славиться дебютом. Не знаючи ще, що на кафедрі існує гарна традиція КВК, я кинула клич про збір бажаючих підготувати гарний виступ. Звичайно, друзі, Анна Шепеленко, Микола Коміссаров, були поруч! Наша ініціатива була вчасно перехоплена старшими курсами, і факультет КІТА посів третє місце в університетському Дебюті Першокурсника.

Бурхлива організаторська діяльність не залишилася непоміченою й на другому курсі мене висунули на посаду профорга факультету. Хоча "висока довіра" окриляла, я віддала перевагу навчанню ... і знову з головою занурилася в підготовку дебюту, а навесні зайнялася організацією Дня факультету.

Старші курси почали вчити розставляти пріоритети. КВК пішов у небуття, "концертна діяльність" відзначилася лише організацією концерту до Дня зв'язку й Дня студента восени 2006р. На перший план висунулося навчання. Уперше взявши участь у науковій конференції – "Світ інформації й телекомунікацій - 2006"- я привезла в скарбничку рідного факультету Диплом за зайняте перше місце.

На відміну від багатьох студентів, яким обрати наукового керівника допомагає «наказ», я ще наприкінці другого курсу визначилася, до кого піду. Вікторія Яківна Воропаєва імпонувала мені за її відповідальне відношення й демократичний підхід до роботи зі студентами, а також величезний викладацький і науковий досвід.

Обрати тему наукової роботи виявилося проблематичним. Науковий керівник радила дистанційну освіту, але мені хотілося іншого. Практика на "Укртелекомі" у середині четвертого курсу встановила коливну стрілку НДРСа на мережах наступного покоління - NGN. Оскільки в загальному рейтингу студентів спеціальності я ділила друге місце (середній бал 4.93 і відповідно червоний диплом бакалавра) вступ в магістратуру не становив труднощів.

Хочеться написати ще про одного працівника деканату, якого студенти часто недолюблюють. Віктор Володимирович Турупалов багатьом вважається людиною-горою, який твердою рукою підписує накази на відрахування. Але мало хто знає, що ця людина піклується про студентів, дзвонячи тим, кому викладач забув внести у відомість оцінку, або, умовляючи компанії надати стипендії.

Плани на майбутнє

Хочеться багато чого. Захистити дисертацію й створити міцну родину. Знайти справу, у якому повністю зміг би розкритися мій потенціал. Можливо, я віддам перевагу сфері близької до спеціальності, а може стану редактором журналу, або піду в політику боротися за добробут України. Можливостей багато. Мало тільки часу.