Міргоязова Антоніна Володимирівна

Про себе ...

          Середній бал за період навчання в університеті склав 4.55, що говорить про те, що я старалася і старанно вчилася, але в рамках своїх можливостей і бажань.

           Я, Міргоязова Антоніна Володимирівна, народилася 2 серпня 1985 року в такому далекому і вже зовсім не рідному місті Сумгаїт, що в Азербайджані. Прізвищем зобов'язана батьку Міргоязову Володимиру Богатировічу, а ім'ям його матері і моїй бабусі (людині, яка дуже-дуже добре відносилася до моєї мами) - Антоніні Михайлівні, на жаль, мені не довелося з нею познайомитися.
           Я друга дитина в сім'ї, а всього нас троє: я, старший брат - Міргоязов Денис Володимирович і молодша сестричка - Панкратова Марина Олегівна. Виховує, любить і леліє нас мама - Ема Іванівна, бухгалтер за фахом і приватний підприємець по покликанню. Денис в даний момент підкорює шоубіз Києва – танцює разом з шоу-балетом "The Best". Він, взагалі, з дитинства "хворіє" на танці і хіп-хопом, а мама просто втомилася опиратися його захопленню :). Марина також не проти перебратися до Києва, але їй ще треба багато вчитися по стилістиці і перукарському мистецтву (вона ще студентка).
           У Сумгаїті ми жили з батьками мами. Бабуся, Ельза Іванівна, дуже любила займатися зі мною і тоді ще маленьким Денисом (Марини ще і в проекті не було :) ).В дитинстві я відрізнялася любов'ю до рукоділля, що виявлялося в перебиранні колекції гудзиків бабусі. Вже дуже я любила наводити лад серед гудзиків: складати їх в купки за розміром і за кольором. Навіть першим вимовленим мною словом було дитяче гаркаве "кудик", що розчарувало маму (вона чекала почути що-небудь в свою адресу) і дало привід припустити про мою подальшу швейну професію. Ще одним моїм улюбленим заняттям було вирізування з паперу "пташок" (це я так називала маленькі паперові куточки-галочки). Бабуся була "щаслива" вишукувати їх серед ворсистого килима після кожного мого заняття рукоділлям.
           У Красноармійськ (Україна, Донецька обл.) ми переїхали, коли мені стукнуло 3 роки. Нашу квартиру в Красноармійську і вважаю рідним будинком. Тут я ходила в садок (спочатку в "Росинку", а перед випускним роком мама перевела мене в "Золотий півник"). У садку відрізнялася зразковою поведінкою, слухняністю і активною участю у показових заходах, тобто ранках. Не любила спати вдень, як і зараз, і тому скоріше хотіла потрапити в школу. Зате любила після вимушеного сну пограти з ляльками і помалювати фломастерами (олівці від моєї "недужої" сили чомусь ламалися).

           1-го вересня 1992 року мама привела мене до порогу загальноосвітньої школи № 9 м. Красноармійська. Перший в житті дзвінок... , урочиста лінійка... , білі бантики і білі ж фартушки шкільної форми. Все здавалося таким святковим і урочистим. Після лінійки для першоклашок влаштували екскурсію по школі і познайомили з розпорядком життя цього дивовижного закладу. А далі почалася робота, робота над своїми знаннями, робота над становленням себе як особи, робота з домашнім завданням.
           Перші три класи навчання дали свої результати і розставили пріоритети: я страх як не любила мови (українську і російську), але при цьому із задоволенням займалася математикою. А улюбленими уроками були уроки образотворчого мистецтва.
           Мама вирішила не пускати на самоплив моє захоплення і записала мене в кружок по малюванню "Графіка" к чудовому вчителю Бойко Миколі Яковичу, куди я благополучно проходила аж до 11-го класу. Брала участь в різних конкурсах, отримувала грамоти і призи, і була постійним учасником виставок малюнків, які влаштовував Микола Якович. Ці заняття допомогли мені розвинути фантазію, абстрактне мислення, просторове представлення речей і навчили розрізняти красиве і незвичайне в житті повсякденної.
           Під час навчання в школі я побувала в багатьох абсолютно різних кружках, але надовго ніде не затримувалася. Зате набула корисних навичок і нових друзів.
           Брала участь в КВН і захищала честь не тільки класу, але і школи. Так само відстоювала честь школи і на олімпіадах по математиці, історії, хімії. Була активним учасником в змаганнях між класами.
           Чесно кажучи, клас у нас був не дуже сильним в навчанні, та зате другого такого дружного було не знайти у всій школі, а вона у нас не маленька!!! І це було нашою головною зброєю і на іспитах, і на шкільних змаганнях, і в повсякденному житті.
           З багатьма з однокласників я і зараз підтримую теплі дружні відносини.

           Питання про подальшу освіту виникло ще на початку 11-го класу. Міркуючи про мої здібності і бажання; розставляючи пріоритети по містах-кандидатах, а далі і по вузах; перебираючи всі можливі спеціальності і пам'ятаючи, що у мене математичний склад розуму був вибраний курс на Донецький Національний Технічний університет – один з найкращих вузів України по підготовці інженерів. І всі подальші зусилля були направлені на підготовку до вступу саме до цього ВУЗУ. Результати не примусили себе довго чекати:
           Я поступила на дві спеціальності: на першу (АСУ) я була зарахована за результатами рейтингів в Красноармійський філіал ДонНТУ на бюджетну форму навчання. І вже місяць була студенткою, коли вирішила спробувати свої сили в самому ДонНТУ. Цього разу я складала іспити на спеціальність СУА (АТ). І теж пройшла відбір. Не дивно, що я вибрала Донецьк, адже і місто більше, і є можливість пожити самостійно :).
           Всю красу "самостійності" випробувала ще на після екзаменаційних відпрацюваннях. Тоді і познайомилася з майбутніми сусідками по кімнаті, і з неписаними правилами мешкання в гуртожитку.
           Мені добре запам'яталося 1-е вересня 2002г. Цього дня я вперше як повноправний член студентського суспільства переступила поріг ДонНТУ і ... заблукала серед численних сходів і довгих коридорів третього корпусу.
           Багато всього цікавого і пізнавального відбулося за чотири роки студентського життя. Це і різні наукові конференції, на яких я брала участь і як слухач, і як доповідач. Це і дні факультету з офіційною концертною частиною на початку і з дискотекою на нічних клубах в кінці дня. І прогулянки групою в парках міста. І походи в ліс з наметами. Стрес і напружена робота під час сесії, завжди змінялися на радість канікул і заслуженого відпочинку. Четвертий курс закінчувався найсерйознішим іспитом – іспитом за фахом. Але і це випробування я пройшла на "відмінно". І в результаті була зарахована на бюджетне навчання в магістратуру.
           Першим питанням, яке належало вирішити магістрантам, був вибір наукового керівника і теми магістерської роботи. Це питання для мене зважилося швидко. Я продовжила наукові дослідження по темі НДРС під керівництвом к.т.н., доцента кафедри АТ Рафікова Гияза Шагийовича. В результаті деяких роздумів була сформульована тема магістерської роботи: "Дослідження динаміки системи оптимального управління приводами універсального рейкобалкового прокатного стану по квадратичному критерію якості".
           У 2006/2007 навчальному році брала участь у вузівському конкурсі студентських робіт по розділу "Інформатика, обчислювальна техніка і автоматизація". Моя робота називалася: "Автоматизація синтезу лінійно-квадратичного регулятора для управління приводами рейкобалкового прокатного стану" і за неї мені вручили заохочувальний диплом :). Також є статті по даній темі, які ви можете прочитати у моїй бібліотеці.

           Закінчивши магістратуру, я планую влаштуватися на цікаву високооплачувану роботу (є відповідні пропозиції - пишіть на email :)). Таку щоб вирішити питання з житлом (щоб я могла дозволити собі купити квартиру не далеко від центру міста, або відпрацювати її на самому підприємстві за певну кількість років), і щоб мій потенціал міг розвиватися, просуваючи мене на наступні ступені кар'єрних сходів. Але при цьому сім'я для мене на першому місці. Мої діти, які у мене обов'язково будуть, заслуговують моєї безпосередньої участі в їх вихованні :).