ВЖИВАННЯ ПАРОНІМІВ У ДІЛОВОМУ УКРАЇНСЬКОМУ МОВЛЕННІ

О.В. Панкова
Реферат з ділової української мови.
2006 г. ДонНТУ

Вступ

1. Явище паронімії

2. Як правильно?

3. Пароніми в діловому мовленні

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Словниковий склад мови, особливо мови багатофункціональної, яка обслуговує науку, літературу, мистецтво, виробництво, є мовою преси, радіо, телебачення, надзвичайно багатий і різноманітний - він налічує сотні тисяч слів. СУМ - найпоширеніше на сьогодні зібрання лексичних скарбів нашого народу - фіксує їх близько 135 тисяч. Та навіть у такому океані слів мовці порівняно легко й швидко знаходять саме ті, що потрібні їм у даний момент. Поясненням цього можуть бути системні зв’язки лексики, які значно полегшують пошук, бо доводиться відшукати слово не у всьому словниковому складі, а в рамках невеликої його частини - синонімічного ряду чи лексично-семантичної групи, на яку орієнтується ситуація, логічна зв’язність та асоціативність мислення.

В українській мові, як і в інших, є різні групи слів за значенням. Найбільші з них за обсягом - синоніми, антоніми та пароніми, що виступають водночас і основою найвиразніших стилістичних засобів.

Кожній людині, яка прагне просто, чітко і дохідливо сформулювати думку, слід постійно вчитися розрізняти відтінки в значеннях слів, правильно вживати їх в усній і писемній мові. Свідоме і стилістично точне слововживання - надійний помічник в оволодінні скарбами рідної мови і показник рівня культури.

Явище паронімії

Пароніми (грецьк. parа - біля, мимо і опута - ім’я) - слова, подібні за зовнішньою формою у морфемному складі і звучанні, але відмінні за значенням. Найчастіше - це спільнокореневі слова: авторитетний - авторитарний, програмний - програмовий, надягати - одягати, пригадати - прогадати. Цілеспрямоване використання паронімів - ефективний засіб посилення виразності, підвищення дієвості тексту художньої літератури, публіцистики, усного публічного мовлення.

Паронімічними відношеннями поєднуються пара слів, значно рідше - три або більше. За характером смислових зв’язків пароніми поділяють на кілька груп:.

1. Синонімічні: важкий-тяжкий, привабливий - принадливий.
2. Антонімічні: прогрес - регрес, еміграція - імміграція, адресат - адресант.
3. Що мають семантичну близькість: вирізнятися - відрізнятися, витрати - затрати.
4. Тематичні: абонемент - абонент, пам’ятка - пам’ятник.

Мовознавці давно звернули увагу на існування таких близько звучних слів, на відмінності між ними у значенні та на можливі помилки у їх вживанні. Проте й до цього часу існує чимало розбіжностей у поглядах дослідників і на саме явище паронімії, і на групи, які можна включати до паронімів. При широкому розумінні паронімії до паронімів зараховують усі слова, що мають звукову подібність, не враховуючи морфемного складу слова, - і різнокореневі, і спільнокореневі (досвід - дослід, громадський - громадянський). Якщо ж розуміють паронімію вужче, то в патронімічні групи включають тільки спільнокореневі слова, які мають певний змістовний зв’язок (комунікативний - комунікаційний, хронікальний - хронічний). Семантичні зв’язки між паронімами можуть бути різними - синонімічними, антонімічними, іноді це слова з близьким, суміжним значенням або члени однієї тематичної групи. Основну групу паронімів становлять слова, що семантично пов’язані між собою, частково збігаються за морфемним складом, близькі за походженням.

Як правильно?

Наведемо деякі приклади патронімічних слів, які використовуються в діловому українському мовленні і неправильне вживання яких може докорінно змінити зміст документа.

1. Банкрот чи банкрут.
У суспільно-політичному лексиконі наших днів досить часто використовують слово банкрут (банкрот) та похідні від нього. Уживані вони не тільки в прямому значенні «комерсант, підприємець, що став неспроможним боржником», а й (навіть частіше) у значенні переносному - стосовно невдалих політиків, розвінчаних ідеологів, скомпрометованих теорій тощо. Різні лексикографічні джерела фіксують ці слова як із звуком у, так і з о в другому складі. Засоби масової інформації України віддають перевагу формам з о, мабуть, під упливом російської мови, де такі форми тепер с єдино можливими: банкрот, обанкротиться, обан-кротившийся і т. д. В українській мові обидві форми досигь довго співіснували, проте в останні десятиліття накреслилася тенденція віддавати перевагу утворенню з у. Чому? Насамперед, певне, тому, що цей варіант ближчий до французького banqueroute, від якого походить українське слово. По-друге, форми з у мають ширшу географію та давнішу традицію вживання в нашій мові. По-третє, саме від банкрут утворилося більше, ніж від банкрот, гніздо слів: банкрутство, банкрутувати, збанкрушитися, збанкрутілий, збанкрутований і под. Напр.: «Низькі закупівельні ціни на сільськогосподарську сировину роблять колективні підприємства банкрутами» (газета); «Гра за такими правилами приведе країну до банкрутства в будь-якому випадку» (газета); «Ідеї ваші не мають грунту в Галичині. Ось причина того, що всі ваші видання банкрутують» (П. Колесник).

2. Вихідний і висхідний.
В одному газетному тексті написали: «Висхідною точкою треба вважати становище, яке склалося на сьогодні»- Тут мало б стояти вихідною, тобто початковою, від якої ведеться облік. А висхідний - той, що підіймається вгору, розвивається до вищого рівня: висхідна інтонація, висхідна зірка. Напр.: «Я захотів стати ученим. З погляду мого вихідного пункту й тодішніх соціальних умов це було зухвальство» (В. Підмошльний); «Загальна еволюційна лінія Семенка як поета хай подекуди синусоїдна, а проте висхідна» (газета).

3. Військовий і воєнний.
Ці однокореневі слова в сучасній українській мові мають досить виразну значеннєву відмінність: «Відчинилися блискучі дверцята, ви йшов якийсь незнайомий військовий» (А. Дімаров); «Пер ший раз Високий замок здобув 1648 року Максим Кривоніс. Богдан Хмельницький, що тоді облягав Львів, не думав добувати міста й не вів проти нього майже ніяких воєнних операцій» (І. Крип'якевич). Як видно з наведених прикладів, військовий стосується війська, а воєнний пов'язане з війною. І коли Верховна Рада України обговорює воєнну доктрину та виносить щодо цього якісь ухвали, вона вводить людей в оману, бо люди можуть подумати, начебто наша країна збирається тільки те й робити, що воювати. Насправді ж слід казати військова доктрина, військова таємниця, військова частина, військовий квиток, військовий кореспондент (дописувач), військовий лікар, військовий округ, військово-морський, військово-повітряний, військовослужбовець і под., але воєнні дії, воєнний період тощо.

4. Гречанка (турчанка, німка) чи грекиня (туркеня, німкеня).
Від етнонімів грек, німець, турок в українській мові є паралельні утворення для називання жінок: грекиня -гречанка, німкеня - німка, туркеня - турчанка. У засобах масової інформації переважають форми на -ка. Коли свого часу до Києва прибув прем'єр-міністр Греції, всі газети повідомляли, що тодішній український прем'єр В. Фокін «мав бабусю гречанку». Проте давнішу традицію в нашій мові мають форми на -еня (-иня); «Пасажирів мало: в 1-му класі ні одного, в 2-му, окрім мене, ще одна молоденька грекиня та двоє росіян» (Леся Українка); «Сидів він замовником серед дикого степу на Низу, взявши собі за жінку бранку туркеню» (П. Куліш). У словнику за редакцією Б. Грінченка з утворень на -ка є лише німка як другорядний варіант до німкеня; гречанки й турчанки немає. Виходить, нам теж треба віддавати перевагу питомим українським формам грекиня, німкеня, туркеня.

5. Гривня і гривна.
Грошова одиниця незалежної України зветься гривня, а гривна - це металева шийна прикраса у вигляді обруча. Напр.: «Поки що гривня, на жаль, не належить до найстабільніших валют» (газ.); «Єдиний знак великокняжого роду - золотава гривна» (С. Скляренко). Багато хто з мовців помилково вживає слова гривна в обох випадках. Гривня відмінюється як вишня: дві гривні (а не гривни), п'ять гривень (а не гривен), двадцятьма шістьма гривнями (а не гривнами) і под.

6. Житловий і жилий.
Щодо слів житловий та жилий існують різні погляди. Одні мовці твердять, начебто слово жилий не є українським, і пропонують вилучити його з мови; інші вважають їх за синоніми і пишуть, наприклад, гак: «На новому масиві, наче гриби, ростуть жилі будинки». Насправді ці слова, хоч і близькі звучанням, але відмінні значенням, тобто вони не синоніми, а пароніми. Житловий має такі значення: стосовний до житла, пристосований для життя людей: «Ліворуч, у саду житловий будинок з верандою» (О. Левада). Закономірними для української літературної мови є словосполучення: житловий фонд, житлове будівництво, житлова проблема, житловий відділ тощо. Жилий означає «заселений, залюднений»: «Фельдфебель повернувся до жилого кутка теплушки» (Ю. Японський). До слова будинок, можна застосувати обидва прикметники, тільки словосполучення матимуть різне значення: житловий будинок - призначений для життя, жилий будинок - той, у якому живуть люди; заселений. Тож у наведеному уривку газетного тексту треба було написати: «На новому масиві, наче гриби, ростуть житлові будинки».

7. Завдання і задача.
Однокореневі слова завдання й задача мають досить суттєву семантичну відмінність. Завдання - не визначений наперед обсяг роботи, те, що хочуть здійснити; доручення; а задача являє собою питання, що його розв'язують шляхом обчислень за певною умовою (напр., у математиці) Пор.: «Не можу погодитися з висловленими Вами думками про завдання нашої літератури» (М. Коцюбинський); «Коли Варя приступала до розв'язання математичної задачі, виникала в уяві невесела картина» (О. Донченко). У пресі часто плутають ці пароніми й пишуть: «Відповідальні задачі (замість завдання), що стоять перед молодою державою».

8. Звичайно і зазвичай.
Відприкметниковий прислівник звичайно виконує в українській мові кілька функцій. Він уживаний як один із синонімів до слів просто, прозаїчно; як ствердна частка так, авжеж тощо. Але найчастіше використовуємо його в двох значеннях - «як завжди, як заведено» (не виділяючи комами) та в ролі вставного слова (виділяючи комами): Пор.: «Зими в цій місцевості звичайно не дуже холодці» (газ.). Останнім часом у пресі помітна тенденція використовувати звичайно тільки як вставне слово, а в значенні «як завжди, як заведено» дедалі частіше вживають зазвичай: «Зазвичай ці позички здійснюються через продаж державних облігацій та інших цінних паперів» (підр.). Цю тенденцію слід усіляко вітати, бо словесне розрізнення значень є одним із свідчень лексичного багатства нашої мови.

9. Змішаний і мішаний.
Багатство української мови виявляється серед іншого і в тому, що вона має окремі слова для відтворення найтонших семантичних відтінків. Через незнання чи з лінощів деякі «працівники пера» часом не завдають собі клопоту відшукати найдоречніше слово і вживають перше, що спаде на думку. Наслідком такого ставлення є, наприклад, словосполучення змішана виборна система. За лексикографічними джерелами української мови змішаний - відносний прикметник, що називає тимчасову ознаку: «В серці нишком закипала злість, змішана з образою» (Леся Українка). А в наведеному прикладі йдеться про постійну ознаку, якість, що в нашій мові відтворюється словом мішаний - такий, що складається з різних принципів, порід, статей. Напр.: «Ми знов пішли лісом, але він уже був не такий густий і не чисто ялиновий, а мішаний» (І. Муратов). Тож правильно казати й писати мішаний ліс, мішаний хор, мішана виборна система.

10. Кампанія і компанія.
Ці два близько звучні слова досить часто вживають одне замість одного. В усному мовленні від неофіційних та офіційних осіб можна почути: робота телерадіомовної кампанії (треба компанії); виборча компанія (треба кампанія). Таке сплутування неприпустиме, бо слова не лише не тотожні у вимові, а й вельми віддалені щодо походження та значення. Кампанія пов'язане з фр. campagne «похід» і використовується для позначення сукупності заходів, спрямованих на виконання певного завдання (наприклад, виборча кампанія, антифілоксерна кампанія тощо). Компанія походить від іт. compagnia, що зводиться до лат. cum «разом» та panis «хліб», і означає «група осіб, пов'язаних певними інтересами». Пор.: «Весела компанія з піснями й музикою зупинилася біля острова» (О. Бойченко); «Вій і прибув сюди, щоб дізнатися, яка буде директива щодо посівної кампанії» (Д.Бедзик).

11. Особа і лице.
В одній із радіопередач на юридичну тему було заявлено: «Він має статус юридичного лиця». Російському слову лицо в юридичному та граматичному значенні в українській мові відповідає не лице, а особа. Тому треба писати й казати: «дієслово в формі першої особи однини; він має статус юридичної особи».

12. Натхнений, недоторканий, нездійснений і натхненний, недоторканний, нездійсненний.
В українській мові семантичне розрізняються близько-звучні дієприкметники (з одним н) та прикметники (з двома нн). Натхнений - той, що дістав натхнення від когось (чогось), а натхненний - сповнений натхнення; нездійснений - який не здійснився з певних причин, а нездійсненний - який не може здійснитися ніколи; недоторканий - якого ніхто не торкався, не чіпав, а недоторканний - той, якого не можна торкатися, який охороняється законом від чиїхось посягань. Напр.: «Знав Жолкевський, що справа ця важка, майже нездійсненна» (3. Тулуб); «Вартовий є особа недоторканна» (1- Багмут); «Історія -це святая святих народу, недоторканна для злодійських рук» (О. Довженко). Отже, в Акті проголошення незалежності України треба було написати: «Територія України є неподільною й недоторканною», а написано недоторканою, що, по-перше, не відповідає дійсності, а по-друге, порушує лексико-семантичну норму.

13. Особовий і особистий.
Ще одна нечітко розрізнювана паронімічна група - прикметники особовий та особистий. Особовий - стосовно до особи, людини взагалі: особове посвідчення, особовий листок (для обліку кадрів), особовий склад, особовий рахунок. Особистий - властивий певній, конкретній особі; власний, персональний: особисті речі, особисте життя. З іменником справа поєднуються обидва прикметники, проте словосполучення мають різне значення: особова справа - сукупність документів працівника установи, організації, підприємства. «Це моя особиста справа» кажуть тоді, коли хочуть завважити, що той чи той крок або вчинок людини нікого, крім неї, не обходить.

14. Пам'ятка і пам'ятник.
Пам'ятник у сучасній українській літературній мові має тільки одне значення - скульптурна споруда на пам'ять або на честь когось чи чогось. Скажімо, пам 'ятник князеві Володимиру, проект пам'ятника Михайлові Гру-шевському, встановлення пам'ятника Лесі Українці тощо. Слово пам'ятка має кілька значень: річ або об'єкт, що нагадує про когось, про щось («Добру пам'ятку по собі лишив»); предмет матеріальної або духовної культури минулого: історична пам'ятка, літературна пам'ятка, пам'ятка музичної культури, пам'ятка природи і т. ін.; поминальна книжечка; те саме, що й інструкція (пам'ятка водієві, пам'ятка туристові).

15. Поверховий i поверхневий.
Слово поверховий у сучасній українській мові є прикметником від іменника поверх (використовується в таких утвореннях: п'ятиповерховий, двадцятиповерховий та ін.); крім того, воно означає «неглибокий, який не стосується суті справи»: поверхова рецензія, поверхове враження, поверховий критик тощо. Напр.: «Потрібно використовувати підземні джерела, де води вищої якості-порівняно з поверхневими» (жури.)Але дивно читати такий газетний текст: «Життя не стоїть на місці. Нині воно поставило нове завдання - поверховий обробіток ґрунту». Тут ідеться про обробіток ґрунту, який здійснюють на невеликій глибині від поверхні землі, тобто про обробіток поверхневий.

16. Попит і пропонування (а не пропозиція).
Російське слово предложсние українською мовою слід перекладати речення (граматичний і логічний термін), пропозиція (те, що виноситься на обговорення; порада, вказівка) і пропонування (економічний термін, уживаний у сполученні зі словом попит). Напр.: «За будовою й типами синтаксичних зв'язків речення поділяються на прості і складні» (підр.); «Одним із важливих економічних законів є закон попиту і пропонування» (журнал). Уживання в останньому значенні слова пропозиція зумовлене негативним упливом російської мови і не відповідає українським лексичним нормам.

17. Постачальник, а не поставщик.
В українській мові є слово постачати зі значенням «давати кому щось, забезпечувати кого чимсь» та похідні від нього постачання, постачальний, постачальник, постачальниця, постачальницький тощо. Напр.: «Солод на той час працював у відділі постачання» (М. Руденко). Уживане часом у засобах масової інформації слово поставщик є непотрібним запозиченням з російської мови.

18. Причинний і причиновий.
Причинний слід уживати лише в значенні «несповна розуму», як, скажімо, в Т. Шевченка: «Не русалонька блукає: То дівчина ходить, Й сама не зна (бо причинна), Що такеє робить». Але причиновий зв'язок, причиновий сполучник, причинове речення.

19. Свідоцтво і свідчення.
Звукова близькість цих слів призводить до того, що їх помилково зживають одне замість одного. «Дільничному інспекторові не пощастило знайти переконливих свідоцтв про високу культуру батьків підлітка», - читаємо в одній із газет. Тут доречне слово свідчення, бо йдеться про факт, річ, обставину, які підтверджують щось. А свідоцтво, тобто офіційний документ, треба вживати в такому контексті: «Одержавши свідоцтво про закінчення школи, вона серйозно задумалась над тим, як їй бути далі» (Ю.Збанацький).

20. Якович, Яківна, а не Яковлевич, Яковлівна.
Від імені Яків словники полають дві різні форми по батькові: Якович, Яковлевич і Яківна, Яковлівна, Яковлевич і Яковлівна є застарілими, тому в сучасній мові їх треба уникати, бо і в усному, ї в офіційно-діловому нормативному українському мовленні тепер уживані тільки Якович і Яківна. Мабуть, при перевиданні словників їх варто залишити як єдино можливі.

Пароніми в діловому мовленні

Використання найчастіше вживаних у діловому стилі паронімів прослідкуємо на прикладі автобіографії, оскільки це дуже поширений документ, який доводилося або доведеться писати кожній людині. Автобіографія /від грецького autos - життя, grapho - пишу/ - документ, у якому особа в хронологічній послідовності описує своє життя від моменту народження до часу складання документа.

При складанні автобіографії та інших документів, потрібно звернути увагу на такі особливості функціонування паронімів у діловому мовленні:

Адреса - адрес
Адреса: Місце мешкання людини чи місце знаходження установи: на мою адресу, помилитися адресою.
Адрес: Письмове, переважно ювілейне вітання особи, установи: вітальний адрес, адрес з нагоди шістдесятиріччя.

Будинок - будівля
Будинок: 1. Споруда, призначена під житло: знайшов будинок, де він живе. 2. Науковий, культурно-освітній, побутовий, торговельний та інший заклад. Вживається із словами відпочинку, творчості, iнвалідів, архітектора, преси тощо.
Будівля: Архітектурна споруда/кам'яна, дерев'яна/; зрідка вживається в переносному значенні.

Дослід - досвід
Дослід: Відтворення якогось явища або спостереження за новим явищем у певних умовах з метою вивчення; експеримент: важливий науковий дослід, проводити досліди.
Досвід: Сукупність практично засвоєних знань, навичок, які здобувають у житті й практичній діяльності: досвід керівництва масами, нагромаджений досвід.

Економічний - економний
Економічний: Який стосується певної професії, пов'язаний з нею; який об'єднує людей однієї або близьких професій: професійна підготовленість, професійна лексика.
Професіональний: Який стосується професіоналів, не любителів; кваліфікований: професіональний боксер, професіональний театр.

Професійний - професіональний
Професійний: 1. Який стосується сукупності суспільно-виробничих відносин, господарського життя тощо: економічна криза, економічний журнал. 2. Вигідний у господарському відношенні: економічна технологія, економічне устаткування.
Економний: Який ощадливо витрачає щось, сприяє економік економне витрачання коштів, бути економним.

Висновок

Вважаючи на інформацію, яка викладена в рефераті, необхідно усвідомити, що явище паронімії вимагає точного знання значень і адекватного вживання слів. Незначна відмінність між двома словами приводить до помилок, зокрема до неправильної заміни одного слова іншим. Отже, при використанні паронімів слід звертатися до відповідних тлумачних словників з метою уточнення значення, правопису і вимови потрібного слова.

Уміння розрізняти патронімічні слова і правильно вживати їх у мовленні - неодмінний складник культури мови.

Список використаної літератури

1. Культура української мови: Довідник / За ред. В.М. Русанівського. – К.: Либідь, 1990. -304 с.
2. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. – К.: Либідь, 1992. – 248с.
3. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін. - К.: ВЦ «Академія», 1997. – 752с.

Вгору