|
|
Трохи про себе ...
Середній бал за період мого навчання в університеті склав 4.43 бала. Вільно володію російською й українською мовами, а також англійською достатньою для читання і розуміння як художніх, так і технічних текстів. Рідний ДонНТУ щедро наділив мене знаннями в області програмування на мовах Turbo Pascal, С++, Assembler, Algorithm Builder, Step5 і моделювання в різних пакетах прикладних програм і симуляторах: Matlab, Simulink, System View, Компас, Electronics Workbench, MathCAD, NetCracker. Захоплююся спортом, риболовством. Люблю слухати музику(club, trance, instrumental), дивитися фільми, працювати на дачі.
|
|
К О Р О Т К А Б І О Г Р А Ф І Я :
Дитинство
Народився я 21 жовтня 1985 року в невеликому залізничному містечку іменованим Дебальцеве. Батько мій - Юрій Миколайович - залізничник у другому поколінні, вже в перші хвилини після мого народження «атакував» двері родильного відділення, щоб швидше побачити свого майбутнього спадкоємця. Мама, Ірина Олександрівна, на той час була студенткою Горлівського Торговельного технікуму. У зв'язку з моєю появою довчатися їй довелося вже на заочному відділенні. Під час сесії моїм вихованням займалася в основному бабуся, Тіткова Ганна Василівна, тому що в папи (помічник машиніста на той час) графік роботи не дозволяв займатися мною.
У «перший» дитячий садок мене віддали дуже рано, ще до того як стукнуло 2 роки. Чому виділив слово «перший»? Так тому що до 6 років побував у чотирьох чи п'ятьох! Точно не пам'ятаю вже. Усе це було зв'язано з частими переселеннями. Відвідування різних садків скоріше позитивно вплинуло на розвиток мене як особистості, тому що в новому місці знову потрібно було завойовувати до себе повагу старших дітей і ставати «в авторитеті» у ровесників. Що, як пам'ятаю, непогано виходило. У вихователів із мною проблем узагалі не було. Тому що слухатися і поважати старших вчив мене батько з дитинства.
У 1990 році ми переселилися (в черговий раз) у будинок на вулиці Макиївської. Тут в основному і проходило моє безтурботне дитинство. Серед тижня «розбійничав» на вулиці, а вихідні проводив на дачі в дідуся Сашка і бабусі Світлани (батьків мами). Від них я перейняв любов до землі, до природи. Тому працювати на городі було не в тягар, а в радість.
Друзі, вірніше сказати товариші, були на кілька років старше мене і тому про усе (майже) я дізнавався спочатку від них, а потім уже від батьків. До речі першу сигарету я викурив саме в цій компанії. Але завдяки батькові і «спортивному» впливові дідуся Сашка я швидко зрозумів свою помилку і замість сигарет та випивки обрав спорт і здоровий спосіб життя. Саме дідусь показав мені в перший раз як робиться «склепка» на поперечині. Подобалось також допомагати батькові ремонтувати спочатку мотоцикл, а потім машину. На яких їздив з 7-8 років, вірніше він давав «порулити», тому що до педалей я не діставав ще тоді.
Школа
Початок моєї освіти розпочався ще задовго до школи. І тому, коли в 1992 році мене віддали в перший клас, читати я, звичайно, уже вмів і було б навіть нецікаво вчитися, якби не та обставина, що мене записали в український (як планувався найдужчий) 1А клас. І отут почалося... Вдома усі розмовляють російською, у школі ж всі предмети на українській мові. А так як нас усього було 12 учнів у класі наша перша вчителька, Марія Григорівна Стрілець, приділяла кожному стільки уваги, що відлинювати від домашнього завдання просто не виходило.
Уже початкова школа показала, що вирішувати приклади й різні задачки в мене виходить набагато краще ніж писати диктанти. А в наступні роки це було все більш помітно. Як зараз пам'ятаю ці довгі вечори над творами по українській і російській літературі. І при цьому на математику приділялося 10-15 хвилин перед уроком. У школі проявилося також бажання вивчати іноземні мови. Але як виявилося англійська вводилася тільки в п'ятому класі, а був я тільки в другому. У результаті після уроків довелося ходити до репетитора. Після декількох років таких зайнять проблем з англійською до закінчення школи не виникало. Як у принципі й з іншими предметами. Про це свідчить наявність золотої медалі і 9 «Похвальних листів» з 10 можливих (у п'ятому класі одержав четвірку з улюбленої «української мови» і дали грамоту «хорошиста»).
В другому класі в мене з'явилася сестричка - Юлія. А через кілька років ми переїхали жити в інший район. Але рідну школу я не залишив. І з 6 по 11 клас кожного дня на електричці їздив туди й назад. Батькам приходилося багато працювати щоб облаштуватися в новому місці. Я їх, звичайно, в усьому підтримував і допомагав як міг. Тоді мій робочий день розпочинався о 6 годині: підйом, прийом водних процедур, готування сніданку для себе і для сестри, підйом сестри, заплітання кісок (згодом став професіоналом у цій справі), сніданок, супровід сестри в дитячий садок, поїздка в місто на потязі, похід пішки з вокзалу до школи. І о 7.50 учень вже за партою! Завжди дивувався – як інші живуть біля школи і не встигають на уроки?!
За час навчання в школі я побував на величезній кількості міських олімпіад по математиці, фізиці, українській мові, на яких займав призові місця. Співав у шкільному хорі (у початкових класах, поки голос не став «мінятися»). Був ведучим на випускних вечорах старшокласників, «останньому» і «першому» дзвонику. З 8 по 11 клас ні одні спортивні змагання між школами не проходили без моєї участі. Баскетбол, волейбол, біг на 100 метрів, метання гранати, підтягування, штовхання гирі, стрілянина і багато чого іншого давалося мені без проблем. При цьому мені не подобалося ходити в спортивні секції. Там було якось нудно все й одноманітно, а хотілося всебічного розвитку. І дідусь, Рєвєнко Олександр Васильович , допомагав мені в цьому (чемпіон світу 2003 року зі Strenflex-у у своїй віковій категорії!). Після устаткування за державною програмою комп'ютерного класу в нашій школі, почав захоплюватися інформатикою (здається так цей предмет називається в школі). Навіть одержав грамоту за поглиблені пізнання в цій області!
У десятому класі замість 12 нас стало 17 чоловік. Причому відібрані були самі сильні учні з паралелі. І за звичаєм нашого міста ми автоматично стали учасниками в змаганні на звання «Кращого класу міста Дебальцеве 2002р.». Тепер до навчання і спорту додалися ще виступи в команді КВК, туристичних злетах і т.д.
Вибір ВУЗа та спеціальності
Ще в 9 класі батьки подумали, а я вирішив, що технікум – це добре, але робити там мені нічого. Було вирішено готуватися до втупу в майбутньому у вищий навчальний заклад, але от за яким напрямком – невідомо. У спортивний інститут не хотілося, тому що спорт був для мене тільки як хоббі, але не більше. Так до кінця 10 класу, відчувши в собі крім тяги до техніки ще й тягу до комп'ютерних наук, а також помізкувавши про перспективу майбутньої роботи, був узятий курс на ДонНТУ. А конкретніше на факультет комп'ютерних інформаційних технологій і автоматики.
Вибір мій ліг на спеціальність СУА (в минулому - АТ). Поступити я планував ще до закінчення школи по рейтингах. Але за їхніми результатами зарахувати мене могли тільки на платне навчання. Декан, Хорхордін Олександр Володимирович, запропонував не квапитися з оформленням документів і йти на співбесіду. Пішов... У результаті був зарахований на бюджетну форму навчання.
Через чотири дні після співбесіди я вже відпрацьовував у гуртожитку №2, який на п'ять років став моєю домівкою. Під час відпрацьовувань познайомився з багатьма своїми майбутніми одногрупниками.
Університет
Перші мої враження про навчання в університеті були такі: «От класно! Ніхто за тобою не бігає, не змушує що-небудь робити. Повна самостійність в усьому...». Але так продовжувалося не довго. В міру наближення першої сесії з'явилося усвідомлення того, що «немає контролю» не означає «нічого не потрібно робити». Звичайно ж швидко довелося братися за розум і більше не дозволяти собі таких вільностей. Перша сесія здана без хвостів. Ура! З першого ж семестру навчання і донині я почав займатися атлетичною гімнастикою. Цей вид спорту був мені по душі, а отже з заліками по фіз. вихованню проблем ніколи не було. По закінченні першого курсу викладач по англійській мові запропонувала продовжити заглиблене її вивчення. Я звичайно з величезним захватом прийняв пропозицію. Але, як виявилося надалі, час проведення занять не було узгоджено з основними парами. Тому довелося відмовитися. На другому курсі пройшов курси водіння в автошколі. Причому іспити в МРЕВ співпали з іспитами в університеті. Так у січні крім заповненої оцінками залікової книжки одержав ще і права на водіння автомобілем.
Так потроху проходила сесія за сесією. Доки в середині третього курсу не постало питання про вибір наукового керівника. Після деяких роздумів і зважувань усіх «за» і «проти» вирішив записатися до Рафікова Гіяза Шагієвича – кандидата технічних наук, доцента, людини з величезною кількістю заслуг у сфері розвитку автоматизації і просто прекрасному викладачеві і керівникові. Він запропонував мені за тему НДРС вибрати «Синтез системи модального керування електроприводом шарніра маніпулятора збирального робота». Питання розвитку робототехніки дуже актуальні в наш час, за роботами - майбутнє. Крім того це було для мене завжди захоплююче. Тому я охоче погодився.
Уже на початку четвертого курсу було вирішено йти в магістратуру. Для цього прикладені всі зусилля. Це - досягнення відповідного для вступу рівня знань і підняття середнього бала за навчання. Бакалаврські іспити здані успішно. Місяць відпочинку і... я підписую заяву на зарахування в магістратуру.
У магістратурі я продовжив займатися улюбленими роботами з улюбленим керівником. Тема дипломної роботи стала звучати так: «ДОСЛІДЖЕННЯ ДИНАМІКИ УПРАВЛIННЯ ПРИВОДОМ ШАРНІРА МАНІПУЛЯТОРА ЗБИРАЛЬНОГО РОБОТА З ВИКОРИСТАННЯМ СУЧАСНИХ МЕТОДІВ АНАЛІТИЧНОГО КОНСТРУЮВАННЯ РЕГУЛЯТОРІВ». У 2006 році приймав участь у конкурсі на кращу студентську наукову працю. Були написані дві статті за даним напрямком. Подано заявку на участь у Міжнародній науковій конференції в Севастополі.
Плани та цілі на найближче майбутнє
По закінченні навчання в магістратурі і захисту диплома на відмінно планую влаштуватися на високооплачувану роботу за фахом або близьку до нього. Головне щоб можна було реалізувати себе, постійно розвиватися, рухатися вперед, підніматися нагору по кар'єрним сходам. Не знайдеться гідної роботи – не біда. Займуся приватним бізнесом. Засную сім`ю. Заведу дітей. Побудую будиночок на березі якого-небудь озера, подалі від великих міст, щоб можна було поїхати відпочити з родиною або порибалити з друзями. Відправлюся у кругосвітню подорож. А далі... Буде видно.
|
