МОЯ БІОГРАФІЯ

Ви ніколи не замислювалися над вираженням відомого філософа: що в дійсності із себе представляє людина і яке її призначення? З самого дитинства я замислювався над цим питанням і представляв своє майбутнє - а що якщо мені визначене врятувати людство від лиха, що якщо саме я буду ліками від якої-небудь генетичної мутації, що якщо в мені схована енергія, здатна перетворити все зло на цій бурхливими страстями планеті в щось світле, добре, пухнате.… Ну як, га?

Народження моє не було покрито таємницями, і з'явився Синолицький Євгеній Вікторович на світло 4 серпня 1985 р. у невеликому шахтарському містечку Дзержинську. З моєю появою на світ Божий акушерка з досвідом заявила: «Шахтар! Якщо не шахтар, то оратор точно». От так і почалося моє життя - щасливе, часом важке й нещадне, але, я думаю, воно не було б таким цікавим без перешкод. Саме життя, що часом здається важким, виховувало в мені силу духу й розуміння того, що лиха без добра не буває.

Ріс я як і все хлопчиськи із саднами, синцями й здертими ліктями, кулаками, коліньми.… Протягом декількох років я навіть думав, що фіолетовий відтінок мого ока - це щось невід'ємливе для хлопчиська 4 років.

Взагалі, я можу охарактеризувати свій характер, як дружелюбний. З ранніх років я, перебуваючи в оточенні дітвори мого віку, розташовував до себе - у мене було (так що там приховувати - і є) багато друзів. Я розумію, що в кожного свій характер і до кожного потрібний свій підхід, але саме це робить моїх друзів такими різними й неповторними, а мене в теж самий час - різнобічним і товариським.

У перший клас я пішов з величезним задоволенням - нові знання, нові друзі. Завдяки своїй товариськості, протягом довгих десяти років брав участь у багатьох конкурсах як ведучий святкових заходів. Учився я, в принципі, добре, прагнення до всього нового давало про себе знати. Але як тільки я вивчав нову тему будь-якого предмета, ставало чомусь не цікаво - тяга до нового і невивченого копошилася в мені, немов хробак у спілому яблуці.

Тому, після закінчення школи, я вирішив надійти в інститут на спеціальність, що дійсно мені сподобалася б своєю різнобічністю. І, представляєте, така спеціальність найшлася! З першого курсу я поглинав знання, як губка. Не буду скромничати й прикрашати, але іноді навіть не встигав за потоком думок моїх викладачів. Це мене не зупиняло, але деякі предмети доводилося перепрочитувати й переучувати заново для більшого розуміння.

Всі роки навчання в інституті проходили дуже весело. З огляду на ще й те, що я живу в гуртожитку - це все можна охарактеризувати однією фразою: є що згадати, нема чого дітям розповісти. На передостанньому курсі навчання в інституті вирішив не зупинятися на досягнутому й пішов далі - у магістратуру. Сподіваюся, можливо, піти ще далі - в аспірантуру.

Загадувати на майбутнє не люблю, тому що життя настільки не передбачуване, що всі варіанти й не прогадаєш. Хотілося б, звичайно, досягти поставлених завдань - миру в усьому світі й освоїти свою спеціальність настільки, щоб, працюючи за професією, винаходити щось нове в науці для подальшого плідного розвитку вугільної промисловості, тобто хотілося б залишити свій слід в історії.