Фізичні фактори історичного процесу(уривок книги)

   За невеликими виключеннями у всій історії людства ми не відшукаємо фактів ясного передбачення історичними постатями найближчого майбутнього своїх народів і держав чи кінцевих результатів воєн і революцій. Історичні події, закінчуючись, завжди давали інші результати ніж ті, котрі були припущені при їх виникненні. Виходило начебто не те, до чого прагнули або чого бажали люди чи цілі співтовариства. Людство за усю свою багатовікову культуру, супутню поступовим розвитком точних наук, не усвідомило собі жодного закону, по якому повинне протікати те чи інше історичне явище чи подія. Правда, розмаїтість реакцій на однакові подразнення в людських співтовариствах і неоднорідність відповідей на однакові стимули в історичному житті людства змушували припускати, що в основах доль історії закладений хаос, і розміщення подій у просторі і часі не підлягає ніяким законам.
   Цей погляд поширювався однаково, як на короткі періоди історії, на окремі її події — війни чи революції, так і на цілі епохи, сторіччя і тисячоріччя, що охоплюють собою людські культури і цивілізації. Лише порівняльний метод, застосований до вивчення історії, зробив у недавній час деякі успіхи в області доказу супротивного. Істинна роль порівняльного методу полягає у виявленні спільності в розвитку різних історичних подій і у відкритті точних правил цього розвитку. Історикам вдалося показати, що й окремі події більш-менш подібного характеру, і довгі історичні епохи мають у своєму прогресивному русі багато тотожних рис; інакше кажучи, події історії повторюються, що дозволяє робити відповідні узагальнення (К. Lamprecht, О. Spenglег). Недарма ще Кондорсе (J. de Condorcet, 1743 — 1794), у знаменитому творі “Esquisse d?un tableau historique des progres de l?esprit humain” наполягав на створенні гіпотетичної історії єдиного народу шляхом вибору фактів з історії всіх народів і зближення їх між собою.
   Історію, аж до цього часу, по справедливості, частіше визнавали за деякі знання; а не за науку.1) Більш того, скептики кінця ХVІІ і початку ХVІІІ сторіччя були схильні вважати історію просто “умовною казкою” (“L?histoire n?est qu?une fable convenue”, вираз, що приписують де-Фонтенелю, племіннику Корнеля).
   Дійсно, головна властивість науки - наявність певних законів, що підкоряють собі явища у всіх складових їхніх частинах. Тотожні явища, що протікають по певному закону, повинні давати, за інших рівних умов, однакові результати. Невдалість спроб відшукання історичних законів мимовільно приводила деяких дослідників до думки, що людськими долями керує приречення, яке так чи інакше направляє плин історичного процесу.
   Інші, визнаючи випадок характерним явищем в історії, уже цим вважали історію позбавленою всякої закономірності. Насамкінець треті, у свободі волі, у відсутності видимої зовнішньої правильності в історичних діяннях людини, вбачали причини, завдяки яким хід історичного явища постійно переживав різні коливання, що не піддаються ні обліку; ні класифікації. Віра в метафізичний догмат про свободу волі була однією з головних причин, що гальмують об?єктивне дослідження історії. І, незважаючи на те, що донині філософи не прийшли до якого-небудь визначеного висновку з питання про волю, ученим неодмінно прийшлось визнати, на підставі досягнень науки, відсутність такої навіть в найменших і незначних вчинках і висунути детерміністичну точку зору для пояснення найскладніших явищ у психічному житті людини).
   З тих пір, як статистика людських діянь, що одержала широкий розвиток з часу чудових робіт Кетле:(А.Quetelet, 1796 — 1874), вказала на закономірність, що існує в них, тобто, коли об'єктивно було розкрито постійність різних людських вчинків, точка зору на свободу волі змінилася: прояви людини довелося визнати реакцією на подразник різноманітними агентами зовнішнього світу. Самостверджуючи себе, укладаючи собі поняття на підставі особистого досвіду, людина могла припустити, що перебіг подій приватного чи суспільного порядку знаходиться в прямій залежності від її сваволі. Це приводило до виключення ходу історичної дійсності з ряду явищ природи. Подібні переконання, що не мали ніяких точок дотику з справжньою наукою, примушували бачити в історії не живий наслідок взаємодій людини і навколишньої його природи, а тільки посмертний запис подій у житті людства в порядку їхніх послідовних злетів і падінь.
   Багато галузей людського знання зробили в ХІХ ст. і за два десятиліття ХХ сторіччя настільки великі успіхи, що стали необхідні і незамінні в практичному житті людей. Але, що дала нам історія? Людину, що наважилася б говорити про “ практичні цілі історії”, ми вважали б не цілком розсудливою. Незважаючи на величезний матеріал, зібраний істориками, на витончені методи його розробки, незважаючи на колосальну роботу, що подолали вчені, історія, у тому вигляді, в якому вона є, значить не більше нуля для соціальної практики людства.
   Вона представляє собою знання про мертве, про непотрібне для вічно прогресуючого життя. Це архів, де рідко наводили і наводять довідки і знання якого, усі ці “уроки історії”, нікого ніколи нічому не навчили! Люди, близько знайомі з історією, робили ті ж помилки, ті ж промахи, що уже колись були зроблені. Останнє походило від того, що діючі в історії постаті не мали ніяких твердих точок опори, ніяких обґрунтованих віх у просторі і часі, що могли б керувати їх діяннями і направляти плин породжених ними подій. Таким чином, поки людина вірила в телеологічний догмат про приречення, покладаючись на надрозумне втручання, поки вона бачила у своїй волі щось значне, їй ніяк не вдавалося набрести на шлях відкриття законів, керуючих його щоденною діяльністю, його багатовіковими долями.
   Необхідно відзначити і той факт, що сфера точних дисциплін зовсім не торкнулася історії в цілому навіть у той час, коли вона проникала в області психології, підкоряючи процеси свідомості фізико-математичним законам. Правда, ще в середині минулого століття були зроблені спроби застосування законів природи до пояснення явищ у людських співтовариствах. Англійський історик Бокль (Н.Т. Buckle, 1821 — 1862), озброєний найбагатшими даними, зібраними наукою в області історії, географії, економіки, статистики, у своїй праці „History of civilization in England" намагався показати, що до історії повинні бути прикладені методи і принципи природничих наук, тому що історія є взаємодією між людиною і природою. Бокль наполягав на вивченні впливу навколишніх умов на людину із застосуванням статистики.
   На його думку, пізнати закони історії можна лише шляхом статистичних спостережень за діяльністю мас, що розкривають закономірність масових учинків. Тільки шляхом пізнання загальних законів, історія може досягти ступеня науки, а тому знання одиничних фактів і особистостей не представляє із себе ніякої наукової цінності).