• •Середній бал за час навчання в університеті – 4.78;
• знання мов:
руська,українська; англійська: читання, переписка (за допомогою словника);
• професійні навички:
мови програмування: C(ANSI) C++, Object Pascal (Delphi), Assembler (x86, 8051), Java 2(SE, EE, ME, Spring framework, ORM Hibernate), bash, VBA;
патерни проектування
Інтернет-технології: HTML/XHTML, CSS, JavaScript, PHP, MySQL;
Бази даних: MySQL, MS Visual FoxPro, MS Access.
COM-технології
UML на базі IBM Rational Rose 7.0.
• досвід праці:
2006 – нинішній час програміст ООО «Тандем Лтд»
Email: orlangur<dog>i.ua
Трапилася ця значна (а може й не дуже… це кому - як) подія 21 червня 1986 року в рід домі невеличкого (всього-то близько 25000 людей населення) містечка Курахове. У моїх батьків з’явився я. Батьки мої це: моя мати – Дукова Тетяна Іванівна, провізор, працює в аптеці «Сарепта» в Донецьку; батько – Дуков Геннадій Дмитрович, голова електро-цеху Курахівської ТЕС, помер у 2003 році. Вага в мене була десь 4 кг (у всякому випадку, так мені бідкалася моя мама). Як прийшов час – відправили мене до дитсадку із цікавою назвою «Казка» (дійсно цікавий вибір: цей дитсадок у 2 рази дальше ніж найближчий до нас дитсадок «Сонечко», але відправили мене саме до «Казки»). Дитинство у цьому закладі пам’ятаю лише фрагментарно і нічого особливо видатного розповісти не можу. До часу хрестового походу до першого класу, завдяки моїй мамі я вже вмів читати (ну не швидко, але все ж таки …, до речі окреме «мерсі» дерев’яним кубикам із літерами на боках – із них можна було складати безліч різних слів та будувати класні замки та укріпленняJ), писати (кривувато, але каліграфія ніколи не була моїм сильним місцем), рахувати, додавати, віднімати, ну трошки множити та ділити.
У потрібний час «Х» (якщо кому потрібні конкретні дати, то – 1 вересня 1993 року) відправили мене до школи розуму набиратися. Отже перші два роки ходив я до загальноосвітньої школи номер 2 (можу сказати, що всього шкіл було 5). Як було зазначено вище, в цю школу я ходив всього перші два роки. Далі трапилося так, що вступив я до політехнічного ліцею нашого міста (офіціально це – навчально-виховний комплекс м. Курахове). Ліцей цей розділений на 2 корпуси – молодший (до 5-го класу) і старший (з 5-го по 11-ий клас). Поки я вчився на молодшому корпусі (тривало це, до речі, всього 1 рік, тобто 3-й клас, а потім одразу у 5-ий, пропускаючи 4-ий. Ось так!J), раптом з’ясувалось що був у мене непоганий дитячий голос типу «сопрано» (зараз, це щось низьке типу «альта» із домішкою гроул-вокала), а отже «таскали» мене по усіляким різним виступам-виставам із різними піснями («Хрестики-нолики», «Натшка-першоклашка», «Крилаті качелі»… гм… хоча ясна річ, останню як Робертіно Лоретті співати я звичайно не міг). У тому ж 3-ому класі вкусила мене якась музикальна муха піти до школи мистецтв для вивчення ігри на одному із самих поширених музикальних інструментів - гітарі. Ну звичайно, що «шред» Інгві Мальмстіна (Rising Force) чи «злу» та біглу гру Алексі Лайхо (Children Of Bodom) я не опанував, Але в принципі чогось навчився, за що величезне «дякую» моєму вчителю Куксі Миколаю Михайловичу. У сьомому класі вступив до очно-заочної школи «Ерудит» м. Донецька на секцію інформатики (взагалі то, якби не мій вчитель-керівник Сплошнова Жана Анатоліївна, якій в принципі багатьом винен, я би ні не поїхав би на вступні екзамени до цієї ОЗШ). Весь час, що залишився у ліцеї був проведений для мене під знаком «комп’ютер» і «інформаційні технології». За цей час я приймав участь у олімпіадах з інформатики. Приймав участь відносно успішно: 9,10 клас – 3-е місце на обласній олімпіаді, 11 клас – 2-е місце на цій же обласній олімпіаді. Також приймав участь у конкурсі наукових робіт у Малій Академії Наук України із навчальної програмою «Алгоритми ч.2» і зайняв 2-е місце.
У виборі університету особливих проблем не було (на моє бажання попробувати свої сили у КПІ мама одразу сказала, що із грошами не вийде), тобто єдине місце, куди мені слід було йти (як я гадав) був (тепер вже рідний) Донецький національний технічний університет. Але з початку, я гадав, що буду поступати на спеціальність ПЗ (програмне забезпечення) нашого факультету, але в результаті прояснення (чи помутніння – це вже кому - як) рейтингові іспити я писав на спеціальність СП, тобто системне програмування. Точне число середнього результату я на пам’ятаю – десь близько 41-43 балів, чого вистачило. Отже, 1 вересня 2003 року, я пішов до університету на перші пари (і як деякі люди вважають, зробив найголовнішу помилкуJ).
Враховуючи той факт, що з першого курсу до четвертого включно я був старостою групи СП-03а, усілякого роду невеликих подій, проблем вистачало (старостати, медогляди…). Хоча звичайно основну частину вражень, успіхів і проблем тут внесли «залізні» дисципліни, такі як архітектура комп’ютерів, аналіз та розрахунок характеристик цифрових схем. З поміж досягнень можна відмітити командне друге місце на олімпіаді по системному програмуванні у Харкові. Десь у той же час я зрозумів, що одного університету мені не вистачить і зайнявся активним пошуком роботи, вивченням нових для мене технологій в області програмування (нажаль, університет в цьому відношенні допомагаю дуже слабо). Пошук закінчився успішно після третього курсу влітку. Було знайдено місце роботи із зручним для мене графіком, плюс від мене потребувалося програмування прикладних програм на С++, а потім написання скриптів на мові РНР.
Тема магістерської роботи («Моніторинг діяльності користувача ПК із використанням руткіт-технологій») обиралася моїм керівником (Шевченко Ольга Георгіївна) і мною в принципі виходячи із потреб моєї поточної роботи, а також можливості наукового дослідження. Під таки критерії підійшла програма, що повинна була виконувати моніторинг діяльності користувача ПК, невидимо для цього самого користувача (навіть якщо цей самий користувач є «продвинутим»). Фактично основне навантаження лягає на реалізацію «невидимості» в операційній системі класу Windows XP. На даний момент існують різні варіанти реалізації даної задачі. Мені надається можливість дослідити їх, оцінити, вибрати найбільш вдалий, оптимізував його, якщо буде така можливість. Саме по собі навчання в магістратурі видається мені досить цікавим, хоча, чесно кажучи, доцільність та наповнення деяких дисциплін викликає сумніви …
Є бажання використовувати на практиці отримання знання, розвиватися, обучатися и т.д., бо прогрес не стоїть на місці. Це включає в себе більш детальне дослідження таких ділянок, як розробка корпоративних програм на базі Java 2EE, розробка програм на базі .NET платформы, принципи проектування та розробки ПЗ (екcтримальне програмування, …). Також є бажання пройти екзамени і отримати сертифікат типу Sun Java 2 EE Developer. Паралельно до всього цього є бажання працювати и отримати цінний досвід програміста-розробника.
Дальні перспективи досить туманні та невизначені. Життя досить змінна штука, щоб планувати щось на такий час. Але все ж звичайно хотілося б до того часу вже керувати власними програмними проектами, відділом розробки у солідній фірмі, чи взагалі бути директором своєї фірми.