Вересень 2007 - вступив у магістратуру, де й навчаюся в цей час.
Досвід роботи: відсутній.
Мови: російська, українська, англійська.
Професійні навички й знання: основи інвестування, страхування, менеджменту, маркетингу, фінансів, основи програмування (Visual Basic, Java Script), маю досвід роботи з 1С: Підприємством, розробка плану рекламної кампанії й роликів у середовищі 3D Max, володію засобами MS Office, маю досвід роботи з Powersim, Rationalrose, Bpwin, Project Expert і MS Project.
Я, Горожанкин Борис Вячеславович, 1986 року народження, магістрант.
Батько, Горожанкін Вячеслав Борисович, працює генеральним директором в ТОВ «Рассвет».
Мати, Горожанкіна Олена Володимирівна, працює бухгалтером в ТОВ «Рассвет».
Це перший відрізок більш-менш усвідомленої життя, який я пам'ятаю. Пам'ять штука така, що дуже смутно пам'ятаю цей період. Найбільше мені з нього запам'яталося: смак материнського молока й 2 великі дірки на кухні, через які можна було бачити вулицю, а вулиця не могла мене бачити, тому ображалася й постійно дулася. Кілька разів намагалися заліпити їх газетою, але цікавість перемагала будь-які перешкоди. Ще дуже запам'яталася невгамовна тяга до експериментів і винахідництву. Так, меблі дотепер пам'ятають цвяхи, стіни теж пам'ятають цвяхи, і паркет теж не дуже любив цвяхи. А може, і любив. На початку були ясла. Сам я ясел не пам'ятаю, але багато знайомих (у тому числі й батьки) наполягають, що на початку були ясла. Я особливо й не заперечую. Якщо були, виходить, були. Потім був садочок "Росинка". Я тоді ще по малолітству не знав значення цього слова, тому воно довгий час залишалося для мене "буквами, якими позначали якийсь садочок". Табличка з тих часів не змінилася. Кілька разів я туди потім навідувався, коли вже вчився в університеті. Поруч був ще один дитячий садок, який у наслідку став якимось важливим будинком, туди переїхали якісь важливі люди й тепер там якась важлива організація. Можливо, вона державна, але вже давно не дивився таблички на будинку – злий і серйозний двірник заважає.
На самому початку провчився 9 класів у школі №54, яка була самою звичайною школою й нічим примітним не виділялася із загальної маси шкіл. Потім вступив до "Донецького колежу", де закінчив 10-11 класи. У колежі вже безпосередньо з 10-ого класу почалася упорна підготовка до вступу в університет. Вона була необхідна, тому що школа не могла забезпечити той рівень знань, який необхідний для вступу до ДонНТУ. Від коллежа зараз залишилися самі яскраві спогади про шкільну пору. Зараз я згадую ті часи й дивуюся, як я міг вчитися 7 днів на тиждень протягом десь півтора років? Вихідними були тільки свята, канікули й карантин. Але й одночасно з цим залишилася маса позитивних емоцій. Було добре, одним словом.
Поступив до Донецького національного технічного університету. Інших варіантів не розглядалося. ДонНТУ виділяється з решти всіх учбових закладів своєю історією і рівнем знань, який дається студентам. Єдина проблема була тільки з вибором спеціальності. Був вибір між спеціальностями «Комп'ютерні системи і мережі» і «Програмне забезпечення автоматизованих систем», але зупинився на «Економічній кібернетиці», оскільки ця спеціальність надає тісніше знайомство з економікою. Особливих проблем і успіхів немає. Перше враження було порівнянне в криком «Куди я потрапив?!» Потім поступово звик. Про університет пригадати нічого. Єдине, що можна хоч якось пригадати, відбувалося за стінами його. В цей час відкрив для себе нових письменників; з'ясувалося, що людська діяльність на багато різноманітніша, ніж вважав у школі.
Цікавився дуже багатьма напрямами, але переважаючих не знайшов. Перша асоціація з університетом, яка виникає у мене, це невгамовне бажання називати його «інститут». Десь в глибинах свідомості я розумію, що університет і інститут установи різні, але це не заважає відчуттям з інших глибин свідомості боротися з першими. Університетом моєї мрії став, як вище вже писалося, Донецький національний технічний університет, куди я поступив без проблем. Відразу орієнтувався на повну оплату, хоча був варіант вступу на бюджетне місце. Але при другому варіанті кожен випускник зобов'язаний 3 роки відпрацювати на державному підприємстві, яке може знаходитися за межами Донецька.
Магістрат як варіант повнішого навчання, ніж фахівець. Тема «Моделювання діяльності підприємства по торгівлі антрацитним вугіллям» для магістерської роботи була вибрана виходячи з сучасних реалій. Зараз спостерігається великий брак енергоресурсів в світі, тому у українського вугілля є величезна перспектива і необхідно покращувати цю галузь економіки.
Найважливіша мета на найближчі чотири роки – це пережити кінець світу 2012 року. Звичайно, в найближчі п'ятдесят років буде маса кінців світу, але це повинно бути найцікавішим і таким, що захоплює. Якщо кінець світу з яких-небудь причин не відбудеться, то потрібно буде хоч би помилуватися парадом планет, який намічений якраз на цей час. Якщо говорити про довгострокову перспективу, то хочеться працювати на українському підприємстві і зробити багато чого розумного, доброго, вічного для підняття економіки України. Хоча, університет зараз достатньо активно агітує студентів, щоб кращі представники учнів продовжували навчання в Європі з перспективою там працювати. Тому є ще пожива для роздумів. Почати працювати в енергетичній сфері або перемкнутися на сферу розваг.
5 років: знайти роботу і почати працювати.
25 років: зріле життя десь неподалеку Палм-біч.