Хоружа Евгенія Володимирівна

       Середній бал в період навчання в університеті4.85.
Вільно володію російською та українською мовами.
У об'ємі, достатньому для читання і листування, володію англійською мовою.
Маю досвід роботи з операційною системою Windows

Біографія

       Я, Хоружа Євгенія Володимирівна, народилася 13 липня 1986 року в місті Димитров Донецької області в чудовій родині. Через 15 років ми переїхали жити в м. Красний Лиман, де зараз і живемо. Мої батьки - робітники. Папа, Хоружий Володимир Іванович, практично всю свою трудову діяльність присвятив роботі з автомобілями. Мама, Хоружа Тетяна Петрівна, працювала в різних сферах виробничо-трудової діяльності: на шахті, у закладах суспільного харчування, у соціальній сфері. У родині я - перша дитина, тому є старшою сестрою. У мене ще є улюблений молодший брат, різниця у віці становить - 1,5 року. На правах старшої була з дитинства привчена до відповідальності й самостійності, а також, завдяки брательничку, одержала навички "домашнього бойового мистецтва" .

Дитинство

       По зрозумілим причинам перших років життя я не пам'ятаю. Але й не думаю, що хтось хотів би їх пам'ятати ;+). Отож, пам'ятаю я себе з дитячого саду, де я була бешкетною, веселою, життєрадісною дитиною. Я дружила практично з усіма, але іноді доводилося відстоювати свою дівочу честь. На відміну від багатьох, у "тиху годину" довго не могла заснути, от така я була вертуха. Зате потім також довго просипалася. Як і більшість дітей у такому віці не любила манну кашу й молоко з пінкою. Із задоволенням брала участь у всіляких дитячих заходах. Любила всілякі поробки. Зате у будинку майже всі іграшки були поламані, ми із братом так з ними гралися, що справа доходила до розібрання. Загалом, дитинство в дитячому саду пройшло тихо й безтурботно. Поперед мене чекало те, чого бояться всі діти - школа, перший клас!

Школа

        І от він настав, цей знаменний день - 1 Вересня! Одну мою руку бере мама, в іншу - дають здоровенний букет квітів, за плечима портфель, а попереду - перша серйозна сходинка по сходам життя - Школа № 1 м. Димитрова. Я потрапила в 1-б клас. І я дуже раділа, коли дізналася про своїх перших учителів, цих прекрасних педагогів й, якщо так можна виразитися, других мам. Адже вони саме як мами були з нами тоді ніжні, ласкаві, все зрозуміло пояснювали, учили як своїх власних дітей. Перші класи я закінчила з декількома четвірками. У молодших класах ми з однокласниками дуріли, як могли, діти адже все-таки. Але вже потім, з 5-го по 9-й клас ми були "дорослими" дітьми, поводилися старанно, училися, училися й ще раз училися.
        Клас був дружний, веселий. У цих класах я вчилася досить непогано - на одні п'ятірки та четвірки. Благо вчителя були гарними, за що їм низький уклін! Вони вкладали в мене знання й свою мудрість. Учили не тільки своїм предметам, але й виховували духовно. Готовили до наступної сходинки життя. Так я провчилася до 10-го класу, у своїй рідний 1-й школі. Одержала, так би мовити, путівку до життя.
        11-й клас я провчилася в Краснолиманському ліцеї. Це було пов'язано з переїздом. У ліцеї, або Школі інженерного резерву, де ухил робився на точні науки - математику та фізику, я одразу влилася в колектив і знайшла спільну мову із учителями. Я ніколи особливо не виділяла предмети, які мені подобаються або не подобаються. Учила всі й сумлінно. Напевно, тому була загальною улюбленицею всіх учителів, як у першій школі, так й у ліцеї. Особливу, все-таки, перевагу віддавала математиці, англійській мові, читанню різних книг на дозвіллі.
         Я ходила в кружок рукоділля, де навчилася плести з бісеру. У школі продовжилося моє дитяче захоплення малюванням і я якийсь час ходила на заняття по образотворчому мистецтву.
        З 1-го класу я також ходила до музичної школи, де протягом 9 років грала на скрипці і 2 роки – на фортепіано. Причому серйозно думала про те, щоб продовжити гру на скрипці в одному з музичних навчальних закладів Донецька після закінчення 9-го класу, але батьки були проти - "Жертвувати повноцінною середньою освітою! Та й взагалі, що це за професія - скрипка оркестру, навіть якщо й перша..", - так говорила ненька. Ну не судилося було здійснитися моїй дитячій мрії про велику скрипачку. Крім того, обставини були проти мене - ми переїхали в інше місто, де не було моєї викладачки - Ганни Володимирівни - єдиної людини, яка підтримувала мою ідею. От.
А ще, напевно як і безліч інших дітей, батьки ініціювали мене піти на танці, де я займалася близько 6 років, але особливого таланта не проявляла (хоча й старання теж :о)).
Протягом шкільних років брала активну участь у громадському житті школи й класу. У школі брала участь у різних заходах, тому що мала добру репутацію у вчителів. А на випускному концерті співала випускну пісню!

Унiверситет

        Пролетіло безтурботне дитинство й потрібно було вибирати професію. За порадою батьків я вибрала Донецький Національний технічний університет. З вибором спеціальності було складніше. Я народилася в шахтарському містечку і мої батьки недовго, але все-таки робили на шахті, тому в "Гірничо-геологічний факультет" відчула щось "рідне". Вивчивши перелік спеціальностей, зупинилася на "Геологія" - мені сподобалося саме слово, хоча я слабко собі представляла - що це. В-) Але отут до мене зненацька підійшов Пал Іванович - наш директор - і сказав, що це дуже цікаво й крім того туди досить нескладно вступити. Фактично, я не знала куди йду й навіщо, але все нове в мені пробуджувало дикий інтерес, тому я й зупинилася на цій спеціальності ( про це я НІКОЛИ не пошкодую). У ліцей приїхала приймальна комісія, я з легкістю пройшла співбесіду й не закінчивши ще школу могла вважати себе студенткою. Тепер я - студентка факультету Корисні копалини й екологічна геологія за фахом «Геологічна зйомка, пошук і розвідка» держбюджетної форми навчання.
        Перший рік було дуже складно, все нове все по іншому. А потім стало небагато легше. Отже, університетське життя протікало своєю чергою, від сесії до сесії. Лекції, лабораторні, практичні заняття, оцінки, заліки, іспити, переживання під час сесії, недоспані ночі, не побачені сни, радість від оцінок, гордість за себе. Приблизно так можна описати життя протягом семестру. Викладацький склад зібрався досить компетентний і почувався професіоналізм. Особливо цікаві були лекції по спецпредметам. Так пролетіло 4 роки. По закінченню четвертого курсу, здавши державний іспит на відмінно й маючи високий середній бал, я пройшла по конкурсу й потрапила на бюджет у магістратуру.
        Я хочу мати різні знання, бути всебічно розвиненою грамотною людиною, щоб одержати гарну роботу й застосувати свої знання. Тому ще з 3-го семестру (2005г) я вступила на факультет перепідготовки кадрів при нашому університеті на спеціальність "Фінанси". Відразу після захисту магістрськоі десертаціі я буду захищати диплом фахівця із другої спеціальності.
        Студентське життя - це романтика. Тільки, коли починаєш працювати, ти розумієш, як усе було здорово. Перші лекції, перелякані погляди, сесія, безсонні ночі за курсовими проектами, насолода від відпочинку після сесій, море вільного часу для збагнення таємниць життя :о).

Магiстратура

        У 2008 році я одержала ступінь бакалавра та перейшла в магістратуру на бюджет. Це дуже вигідна пропозиція. Увесь час навчання моїм науковим керівником був Панів Юрій Борисович - доцент кафедри ПІ й ЕГ. Викладач, до якого я ставлюся з повагою та мені завжди дуже подобалися лекції, які читав Юрій Борисович, складні речі він розповідав просто, доступно й дуже цікаво. Так що проблеми вибору керівника в мене не було. До вибору остаточного варіанта, тема кілька разів змінювалася. Остаточно тема визначилася після двох виробничих практик, які я проходила на шахті ім. А.Ф.Засядько. Тема дипломної роботи - Вивчення впливу зміни морфології вугільного шару на його якісні характеристики на полі шахти ім. А.Ф.Засядько. Після закінчення 3-го курсу ми повинні були проходити виробничу практику. Дуже до речі на кафедру прийшов головний геолог шахти ім. А.Ф.Засядько - Ткаченко Олександр Володимирович (цікаво, що він теж випускник нашої кафедри) - і надав робоче місце техніка-картографа. Так я одержала досвід роботи із шахтною геологічною документацією, а також одержала навички складання, ведення й поповнення робочої документпції. З роботою мені пощасутило - відмінний дружній колектив, а також можливість розширити свої знання, тому що звертатися з питаннями, які виникали можна було до будь-якого геолога - вони із задоволенням розповідали все, що знали. Після закінчення університету мені пропонують роботу на тій шахті, але в мене інші плани.

Плани на майбутнє

        Я така людина, що ставить перед собою ціль і йде до неї як би не було складно й важко її здійснити. Була мета одержати вищу освіту - вона здійснилася, поставила мету про другу вищу освіту - і вона в процесі реалізації. У майбутньому я хочу працювати геологом у південній Африці, налагодити поставку мінералу, що ми будемо відпрацьовувати (який мінерал?секрет, щоб зберегти інтригу). Знання, отримані на другій спеціальності допоможуть мені в організації й розвитку власної справи, основна мета її - поставка та реалізація дорогоцінних мінералів в Україні. Як тільки я зароблю перший свій мільйон, зможу здійснити ще одну свою мрію:
я народилася й виросла в невеликому шахтарському містечку - Димитров. За 15 років свідомого життя там у мене було чимало друзів. Ні для кого не секрет, що головною проблемою таких міст України (та й інших країн теж) - це наркоманія і як наслідок - високі темпи поширення СНІДу і його попутника-туберкульозу. Наш міністр охорони здоров'я унікально "бореться" із проблемами туберкульозу - закриває тубдиспансери. Як підсумок - у Донецькій області (однієї із самих численних по кількості хворих туберкульозом і СНІДом) залишилося лише 4 великих районних тубдиспансери!!Багато моїх друзів з м. Димитров підсіли на наркотики (нажаль). Тому хочеться допомогти тим хлопцям, які поринули в цю пропащу справу. Із задоволенням віддам половину свого стану для підтримки Снід-диспансерів і тубдиспансерів. Загалом, не будемо сумувати, але будемо вірити, що все, що задумане - здійсниться, питання тільки в часі!