Моя історія почалася в Донецьку в 1986 році в холодний зимовий вечір 21 січня, у день смерті Володимира Ілліча Леніна (чим частково пишається мій батько). Моєму народженню радувалися всі родичі, про що й повідомили своїм приїздом у кількості 15 чоловік. Мама була в захваті! Стільки радісних подій відразу!
Мої батьки як ніхто інший характеризують радянські часи, радянську батьківщину й радянський пролетаріат. Мама, Ковальова Тетяна Василівна, як і багато представників молоді 70-х років не надавала переваги освіті, хоча й закінчила школу зі срібною медаллю. Тому вирішила зануритися в активне робоче життя. Багато ким вона встигла попрацювати: листоношею, швачкою, касиром-бухгалтером, диспетчером та ін. Батько, Ковальов Олексій Якович, виходець із Білорусії, закінчив училище й улаштувався працювати за спеціальністю – крановиком.
Продовження моєї історії не менш радісне й оптимістичне. Через те, що батьки вирішили перемінити місце проживання й поміняти половину фінського будиночка в Калінінському районі на трикімнатну квартиру в центрі, мені довелося пережити стрес через зміну садка. Це було ще складніше тим, що в моєму першому садку вихователькою була наша сусідка, що ставилася до мене як до рідної дочки, тому що в неї було тільки два сини! Другий садок запам'ятався мені тим, що в перший день там половину часу я проревела, потім мені набридло ця «мокра справа» і до кінця дня я вже почувала себе як дома! Моїм особливим талантом раннього дитинства була надмірна говіркість, що не могла не радувати мою старшу сестру – Іру, змушену проводити зі мною більшість вільного часу.
Потім була школа! Більше веселощів важко собі представити. Училася я у відомій середній школі № 9 м.Донецька. Перші три класи я не проявляла особливої участі в навчанні, але потім я надолужила упущене й увійшла в трійку лідерів класу по успішності!
На щастя або на жаль, я відчула, що повністю не реалізую свій талант і кмітливість у школі й вирішила перейти в більш перспективний навчальний заклад - Донецький коллеж. З дев'ятого класу моє життя стало ще краще! Не можу сказати, що перемінити життєвий ритм було легко, алі, як кажуть, апетит приходить під час їжі. Важко було виділити час на що-небудь окрім навчання, що захоплювало як ніщо в житті, алі все може бути. І я зробила спробу реалізувати частину свого таланта у світі танців (танцями я займалася з дитинства), почала брати уроки такого загадкового й екстравагантного танцю як breake dance! Пройшов усього місяць і я зрозуміла, що нижній breake dance не для мене (брудні підлоги й ризик одержати травму) і почала займатися іншим відгалуженням даного танцю – верхнім. Освоїти ази цього великого танцю мені не вдалося, тому що Палац культури, у якому ми займалися, здали в оренду (у нашій країні бізнес центри набагато важливіші, ніж центри культурного розвитку молоді ).
Не можна не згадати декілька яскравих подій, що змінили не тільки мене, алі й хід мого життя. У першу чергу, варто згадати моє знайомство з Донецьким клубом інтелектуальних ігор «Що? Де? Коли?» і, на жаль, недовга участь(усього кілька років) у подіях клубу. За цей період я одержала величезну кількість позитивних вражень і познайомилася з безліччю цікавих, неординарних і дуже гарних людей. Чого коштує міжнародний літній фестиваль, який проводиться під Харковом, в історичному місці – «Занкі». Безсумнівно, дуже багато чого!
Ще одна подія кардинально змінила мене - це знайомство із творчістю великих фантастів братів Аркадія й Бориса Стругацьких. З першої сторінки, з першого рядка я зрозуміла, що в цих творах виконується принаймні половина моїх фантазій і життєвих принципів.
Вибір університету був для мене дуже важливим життєвим питанням, а розташування поряд такого престижного Вузу як ДонНТУ зіграло величезну роль у рішенні цього питання. Вибрати таку спеціальність ("Єкологія") і, особливо, спеціалізацію ("Єкологічна геологія") мені допоміг порив душі (юнацький максималізм, весна й, звичайно ж, жіноча інтуїція). Я ніколии не жалувала про вчинене.
Знання отримані в коллеже допомогли мені надійти на гірничо-геологічний факультет ДонНТУ по рейтингах і не піддаватися стресовим ситуаціям (окреме спасибі моїм викладачам)! Перший курс університету, як і обіцяли, пройшов без особливих напрягов, хоча й з деякими інцидентами! Але на цьому курсі було й багато гарного й саме яскраве із цього – практика в Криму. У горах я побувала вперше, хоча все життя й мріяла про це. Мрія збулася і я в черговий раз зрозуміла що ніщо в нашому житті не випадково й має під собою певний ґрунт! Другий курс пройшов добре, у змісті, пройшов – і добре! Вдруге в Крим ми з одногрупницами й з кафедрою геології й першокурсниками поїхали лише на третьому курсі. На четвертому курсі почалася активна боротьба за оцінки: нарештіі всі усвідомили, що їм необхідний високий бал і понеслася...
П'ятий курс (магістратура) відразу яскраво позначив себе – у жовтні я в перше побувала на науковій конференції в іншому місті, у Дніпропетровську, і вперше повністю зрозуміла й перейнялася тим, що «рідкий птах долетить до середини Дніпра». Подальші події цього курсу сприяють усвідомленню й закріпленню життєвих пріоритетів. Вибір тими магистрской роботи ("Роль тектонофізичних чинників у формуванні зон екологічного ризику на ділянках техногенних об'єктів") пов'язаний з тими вишукуваннями, спостереженнями, роботами, у яких мені пощастило брати участь, починаючи із четвертого курсу.
Мої плани на майбутнє дуже схожі на плани Наполеона. У найближчі п'ять років я припускаю одержати фундаментальний досвід роботи й, бажано, у Російській Федерації, де-небудь у Сибіру або на Камчатці. Згодом розраховую повернутися на історичну батьківщину й почати активну діяльність по відновленню Донбасу в плані екології.
Також для мене дуже важливо одружитися, бути дуже щасливою в шлюбі, мати велику щасливу родину, народити трьох діточок: двох синів і донку!