Рисунок 1 – Інформаційне забезпечення державного земельного кадастру
Після виходу УРСР зі складу Радянського Союзу щойно створеній країні потрібно було перейти від планової моделі економіки до ринкової. За умов, коли держава володіла монополією власті на землі та інші засоби виробництва, перехід до ринкових відносин був майже неможливим. Необхідно було трансформувати колективну власність в приватну і формувати на її базі більш ефективної соціальної економічної системи відносин з високим мотиваційним механізмом до роботи і твердою системою відповідальності за її результат [1]. Верховна Рада Української РСР 18 грудня 1990 року прийняла Постанову № 563-ХІІ «Про земельну реформу», відповідно до якої всі землі республіки були оголошені об’єктом реформи. Цей указ започаткував новий етап у розвитку земельних відносин, який сприяв швидкому зростанню кількості власників землі та землекористувачів, а також збільшенню укладених угод про оренду, заставу, купівлю, продаж, успадкування земельних ділянок тощо. За данних обставин потрібно було створювати систему ефективного державного управління земельними ресурсами. Тому постановою Кабінету Міністрів України від 2 грудня 1997 р. № 1355 «Про Програму створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру». Ця система була необхідна для існування цивілізованого ринку землі, який вимагав підвищення ефективності управління земельними ресурсами, прискорення процесу реформування, відстеження динаміки кількості та якості змін земельного фонду тощо. Згідно статті 193 [2], державний земельний кадастр містить сукупність відомостей про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів. (див. рис. 1). Тобто земельний кадастр поєднує декілька інформаційних баз, які містять різноманітну інформацію. За таких обставин виникає потреба у створенні ідентифікаційного ключа, який спроможний об’єднати усі інформаційні бази в єдину інформаційну систему. Досвід багатьох стран свідчить, що найбільш гнучкими та ефективними є системи які засновані на земельних ділянках.
Рисунок 1 – Інформаційне забезпечення державного земельного кадастру
Тому складовою частиною автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру є система унікальної ідентифікації земельних ділянок. Її використання [3] дає змогу надати ідентифікаторам земельної ділянки потрібні властивості (див. рис. 2)
Рисунок 2 – Властивості ідентифікатора земельної ділянки
Узагальнюючи світовий досвід [4], можно виділити наступні системи унікальної ідентифікації (див. таб. 1)
Таблиця 1 – Системи ідентифікації земельних ділянок| № | Назва системи | Сформований ідентифікатор |
| 1 | Іерархічні системи ідентифікації засновані на використанні номера тома та листа | 17/127 |
| 2 | Іерархічні системи ідентифікації засновані на використанні номера плана та номера земельної ділянки | Х-37-70-123-а/7 |
| 3 | Іерархічні системи ідентифікації засновані на використанні наіменування муніципальної одиниці, номера зони, кварталу та земельної ділянки | Антонівський/01/7 |
| 4 | Іерархічні системи ідентифікації засновані на використанні наіменування муліципалітету та вулиці | Антонівка/Шевченко/7 |
| 5 | Системи координатних сіток та геокодів | 5330326/6237425 |
| 6 | Змішані ієрархічні системи та системи геокоординатних сіток та геокодів | Антонівка/0326/7425 |
| 7 | Система «дарувач/отримувач» | Іванов/Сидорів |
| 8 | Системи послідовної нумерації | 7 |
Кожна з наведених систем у певній мірі враховує вимоги, яким повинен відповідати ідентифікатор земельної ділянки (див. рис. 3).
Рисунок 3 – Системи ідентифікації земельних ділянок
Систему унікальної ідентифікації Украіни можно віднести до ієрархічної системи ідентифікації, заснованої на використанні найменування муніципальної одиниці, номера зони, кварталу та земельної ділянки. Використання цієї системи дозволяє формувати унікальні, точні та досить надійні ідентифікатори. Але для цього потрібно створення індексної карти (див. рис. 4). Індексно-кадастрова карта (ІКК) містить фонові дані (межі областей, районів, міст та назви) та дані, які використовуются при формуванні ідентифікатора земельної ділянки (межі рад, міст, кадастрових зон та кварталів). Дані, потрібні для створення ІКК, можуть вже існувати або потрібно проводити комплекс робіт по їх визначенню. Усі відсутні дані, мають бути отримані із застосуванням найсучасніших засобів (див. рис. 5)
Рисунок 4 – Структура індексно-кадастрової карти
Рисунок 5 – Шляхи отримання відсутніх даних
Оскільки до структури та формату ІКК висуваются жорсткі вимоги, виникає проблема приведення усіх отриманих даних (див. рис. 6) до однорідної форми.
Рисунок 6 – Класифікація вхідних даних
Загальна схема [5] приведення данних до однорідної форми приведена на рисунку 7.
Рисунок 7 – Приведення даних до однорідної форми
Таким чином, у ході досліджень були визначені причини, які спонукали до створення ІКК. Розглянуті, та узагальнені системи інікальної ідентифікакації земельних ділянок, завдяки чьому виявлені риси притоманні ідентифікаторам, сформованим з використанням ІКК. Визначена структура ІКК, джерела отримання данних потрібних за для її створення та процедура приведення отриманих данних до однорідної форми. Тому наступними завданнями є:
©ДонНТУ Шубин Иван