Дорош Й. Структурно-логічна модель формування обмежень у використанні земель // Землевпорядний вісник. - 2007. - № 1. – с. 45 - 47.

     Конституція України визначає, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Однак власність не повинна використовуватися на шкоду людині й суспільству, зокрема (як зазначено в ст. 41 Конституції України), використання власності не може завдавати шкоди правам, волі й достоїнству громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Тобто суб'єктивне право власності необхідно розглядати як установлену законом міру не тільки можливого, а й обов'язкового поводження самого власника. Реформування відносин власності на землю спонукало до різкого збільшення кількості власників землі та землекористувачів, які своєю діяльністю впливають на стан і якість земельних ресурсів. Відповідно до статті 91 Земельного кодексу України власники земельних ділянок і землекористувачі зобов'язані не порушувати права власників інших земельних ділянок і землекористувачів [1]. Виходячи з цього, законодавством передбачено обмеження їх прав щодо господарської діяльності. Тому специфіка земельних відносин полягає в наявності значного числа обмежень прав власників і користувачів земельної ділянки.
     У законодавстві розрізняють чотири види обмежень:
     • цільове призначення;
     • режим використання;
     • земельні сервітути;
     • екологічні, санітарні та інші вимоги щодо використання і охорони земель (обмеження).
     Законодавством України визначено порядок та характер використання і охорони земель різних категорій. Обмеження прав власників земельних ділянок щодо їх використання — це встановлення в адміністративному порядку заборон на окремі види гос-подарської діяльності на земельній ділянці або вимоги щодо утримання від здійснення певних дій чи надання обмеженої можливості використовувати для строго визначених цілей чужу земельну ділянку. Обмеження прав на земельну ділянку стосується не тільки власника цієї ділянки, а й землекористувача, в тому числі орендаря. Обмеження може сто-суватися як усієї земельної ділянки, так і її певної частини (наприклад, заборона вчинення певних видів діяльності на тій частині земельної ділянки, яка входить в охоронну зону природного заповідника). Конкретні обмеження або обтяження та їх обсяг щодо даної земельної ділянки визначаються законом або договором.
     Разом з тим іноді закон не встановлює обмеження (обтяження) безпосередньо, а лише створює правові підстави для впровадження тих чи інших обмежень (наприклад, п. «ж» ст. 12 Земельного кодексу України надає повноваження місцевим радам встановлювати обмеження щодо використання земельних ділянок у разі порушення їх власниками вимог земельного законодавства). Обмеження може бути встановлене окремим договором або міститися у договорі купівлі-продажу земельної ділянки, дарування, обміну, оренди землі тощо. На сьогодні важливою проблемою залишається науково-методичне обґрунтування систематизації та класифікації обмежень з метою запровадження їх на практиці. Однак тут існують методичні непорозуміння і суб'єктивні міркування. Так, наприклад, Д. С Добряк та Д. І. Бабміндра запропонували здійснювати класифікацію обмежень у використанні земель залежно від їх розміщення по власниках і землекористувачах [2]. Автори виділяють загальні, особливі і спеціальні обмеження. Загальні — встановлені щодо всіх земель України (відповідно до ст. 91 і 96 Земельного кодексу України власники земельних ділянок і землекористувачі зобов'язані дотримуватися вимог законодавства про охорону довкілля).
     Особливі обмеження стосуються певної групи земель, у ст. 81 Земельного кодексу України йдеться про обмеження на відчуження земель сільськогос-подарського призначення іноземцям. Спеціальні обмеження стосуються конкретної земельної ділянки, зокрема, встановлена договором оренди заборона передачі даної земельної ділянки в суборенду. Державній реєстрації, відповідно до ч. 2 ст. 111 Земельного кодексу України, підлягають лише спеціальні обме ження. Законодавство встановлює переважно загальні й особливі обмеження, а спеціальні обмеження, як правило, визначаються угодами і правовими актами управління.
     А.М. Третяк запропонував здійснювати класифікацію обмежень у використанні земель за функціональною ознакою [3, 4]. З метою підвищення ефективності використання розробленого А.М.Третяком класифікатора обмежень та систематизації методів оцінки недоодержаних доходів власниками земельних ділянок і розробки механізмів економічного стимулювання заходів щодо дотримання обмежень, автор пропонує удосконалену класифікацію обмежень за такими типами — правові, екологічні, агротехнічні та спеціальні. Найкращих результатів щодо реалізації земельних інтересів при формуванні обмежень у використанні "земель можна досягти при розумному поєднанні економічної зацікавленості з достатньо жорстким контролем та позаекономічним примусом (зобов'язанням) дотримання екології землекористування. З цією метою, базуючись на нормах чинного земельного, природоохоронного та містобудівного законодавства, принципах проектування обмежень у використанні земель та використовуючи запропоновану класифікацію обмежень у використанні земель, нами розроблена логічна модель методологічного процесу землевпорядних дій щодо формування обмежень у використанні земель (схема 1).

Схема 1

     Дана структурна модель передбачає поєднання землевпорядно-правових та організаційно-економічних методів формування обмежень у використанні земель та їх регулювання. До них віднесено землеустрій, територіальне планування використання і охорони земель, встановлення відповідальності за порушення земельного законодавства, матеріальне стимулювання дотримання норм землекористування, розвиток договірних відносин щодо обмежень та обтяжень, стандартизації і нормування землекористування, регулювання платежів за використання землі.
     Таким чином, комплексний підхід до використання різних методів формування обмежень у використанні земель та їх регулювання дозволить в умовах переважаючої приватної власності на землю зменшити державне фінансування на реалізацію землеохоронних заходів і сприятиме екологічно безпечному землекористуванню.

     СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:
     1. Земельний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — М 3-4. — Ст. 27.
     2. Добряк Д. С БабміндраД. І. Еколого-економічні засади формування землекористування в ринкових умовах. — Л".; «Урожай», 2006. — 334 с.
     3. Третяк А. М. Класифікатор земель України за цільовим призначенням. Частина 1. — К.:ЦЗРУ.2000.-41с.
     4. Третяк А. М., Класифікатор обмежень прав при використанні земельних ділянок. Частина 4. — К.: ЦЗРУ, 2001. — 127 с.

© ДонНТУ 2008 Захаренко