Висоцька ІБ,
Перевод: Борецька ТС

Источник: Проблеми науки. – 2004 р. – № 3. – С. 23-27

У сучасній економіці інновації стали фактором виробництва нарівні з працею, капіталом і підприємництвом. Більше того, без нововведень неможливо забезпечити підвищення рівня віддачі факторів і ефективності розвитку виробництва. Інновації в економіці є основою підвищення конкурентноздатності підприємств, поліпшення якості продукції умовою їхнього виживання в ситуації конкуренції, що посилюється.

Проведене дослідження стану та перспектив інноваційного розвитку промисловості України дозволяє зробити наступні висновки:

Починаючи із середини XX століття як фактори, що забезпечують економічне зростання, особливе місце займають наука та технології. Науково-технічні відкриття й інноваційна діяльність стали явищем, що постійно присутні в економічному розвитку. Сучасний процес розширеного відтворення необхідно трактувати як відтворення інноваційного й інтенсивного типу. Підвищення ефективності, конкурентноздатності виробництва забезпечується органічним поєднанням інвестицій та інновацій, ринкового й державного регулювання.

У сучасній економіці різко зростає роль інновацій, вони стають об'єктивним елементом функціонування економіки. Інновації в економіці є основою підвищення конкурентноздатності підприємств, росту якості продукції, що випускається. Інновації є цілеспрямованим процесом створення, розробки, впровадження і використання ідей з метою отримання економічної чи соціальної вигоди.

Визначальною особливістю передачі результатів наукових досліджень для їх освоєння у виробництві є створення й розвиток системи комерційних форм взаємодії науки та виробництва. Завданням держави є забезпечення сприятливих правових і інституційних умов для розвитку ефективності інвестиційної та інноваційної діяльності.

Вивчення стану інноваційної діяльності промислових підприємств України свідчить про низький рівень їх інноваційної активності. Основною причиною цього є брак коштів для фінансування інновацій (власних, позикових, державних). Необхідна інтенсифікація інноваційної діяльності підприємств, що вимагає мобілізації внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування. Перехід до ринкових відносин істотно змінив структуру джерел фінансування інвестицій та інновацій. У даний час основним джерелом є власні кошти підприємств. Структура джерел інвестицій у технологічне переозброєння української промисловості наблизилась до структури світового інвестиційного ринку, де 65 – 70% становлять власні кошти підприємств, з них приблизно 80% припадає на амортизацію і 20% на чистий прибуток. В Україні є вже певний позитивний досвід нових форм інноваційної діяльності – технополісів, технопарків. У цих структурах забезпечується безперервне відтворення інновацій, їх прискорена апробація, поєднання фундаментальних наукових досліджень і прикладних науково-технічних розробок, впровадження їх у виробництво.

Аналіз досвіду розвинутих країн в інноваційній сфері дозволяє зробити висновок про те, що її розвиток в найбільшою мірою стимулюється ринковою конкуренцією. Разом з тим застосовуються й методи державного регулювання цієї сфери, переважно непрямі, зокрема податкові пільги приватному секторові, що спрямовує свої кошти в інновації. Виходячи з цього, в дисертації розроблено рекомендації щодо вдосконалення української державної інноваційної політики, її координації з інвестиційною, амортизаційною, податковою, кредитною та митною політикою. Запропоновано відмовитись від продовження радянської практики державної підтримки неефективних, збиткових і екологічно шкідливих підприємств.

З огляду на обмежені можливості державної фінансової підтримки інноваційного процесу необхідно розробити гнучку систему пріоритетів інноваційної сфери, що забезпечуватимуться державними інвестиційними ресурсами для того, що б вкладання коштів в пріоритетні напрямки забезпечило їх використання в якості локомотива інноваційного розвитку країни, що спроможний активізувати та підтягнути за собою інші напрямки інноваційної сфери. Пріоритети повинні класифікуватись за такими ознаками: за стадіями інноваційного процесу; за напрямками наукових досліджень; за суб’єктним складом учасників інноваційного процесу; за галузями інноваційного розвитку; за регіонами. В дисертації рекомендується також притримуватися запропонованого диференційованого підходу щодо джерел та форм фінансування інноваційного процесу залежно від його стадій.

Держава за допомогою прямих і непрямих заходів повинна викликати інноваційних резонанс в масштабі всієї економіки. Інноваційний процес, таким чином, повинен мати характер ланцюгової реакції, поступово передаючись з галузі в галузь, слідкуючи, в той же час за змінами платоспроможного попиту та вибірково стимулюючи його. Для забезпечення таких цілей, ефективним є податковий механізм перерозподілу коштів.

З метою розширення інвестиційного потенціалу в інноваційній сфері необхідно законодавчо регламентувати інвестиційні функції в інноваційній сфері та порядок їх здійснення низкою інституційних інвестиційних структур (страхових, пенсійних, позикових фондів) з метою залучення їх до інвестування в інноваційну діяльність. Їм необхідно надавати пільги, які більш привабливі для спрямування коштів в інноваційну сферу порівняно з іншими сферами, а також сприяти створенню на їх базі структур венчурного капіталу.

Інноваційно-орієнтованим підприємствам слід надавати значні пільги при використанні амортизаційного фонду на інноваційні потреби; розширювати список витрат, що включаються в собівартість продукції за рахунок віднесення до них витрат, пов’язаних з здійсненням інноваційної діяльності, а саме витрат, пов’язаних з отриманням права на комерційне використання патенту, ліцензії, ноу-хау та інших об’єктів інтелектуальної власності. Окремим найбільш ефективним категоріям суб’єктів інноваційного процесу доцільно надавати право вираховувати з оподаткованого прибутку суми, що дорівнюють фактичним витратам в інноваційну сферу (як це характерно для Канади, Німеччини).

Важливим напрямком інвестиційної політики може також стати залучення грошових коштів населення для інвестування інноваційної сфери. Система стимулів в цьому напрямку повинна передбачати значні податкові пільги для індивідуальних вкладників, такі як вирахування з податку на прибуток фізичних осіб суми внесків в різні організації, що фінансують інноваційну діяльність. Ефективним в плані відновлення довіри населення до акцій та інших цінних паперів фінансово-кредитних структур бачиться такий механізм звільнення частини прибуткового податку, коли спрямування вирахуваних з оподаткованої бази коштів в інвестиційні та інші фонди забезпечило б громадянам-донорам отримання акцій (чи інших цінних паперів) на суму здійснених відрахувань.