Факультет: економіки
Спеціальність: економіка підприємства
Актуальність теми. В умовах сучасного економічного розвитку
роль прибутку у господарському процесі безперервно зростає. Прибуток виступає не
тільки основним джерелом розвитку господарської діяльності будь-якого
підприємства, але й стимулом його діяльності. Він забезпечує інтереси держави,
власників, персоналу підприємства і є головною рушійною силою ринкової
економіки. Ринкова економіка з її надзвичайно високим рівнем складності,
динамізму і невизначеності висуває додаткові вимоги до суб’єктів господарювання.
Таким чином великої важливості набуває необхідність розробки рекомендацій по
підвищенню ефективності формування та розподілу прибутку та адаптація старих
методів до сучасних умов.
Мета і завдання дослідження.
Метою дипломної роботи є
подальший розвиток теоретичних положень та розробка практичних рекомендацій щодо
вдосконалення механізму управління прибутком на підприємстві. Для досягнення
мети в роботі поставлено наступні завдання:
— визначення місця процесу
управління прибутком в загальному процесі господарювання;
— систематизація та
доопрацювання класифікації прибутку підприємства;
— оцінка механізму формування
та розподілу прибутку на підприємстві;
— аналіз методів управління прибутком;
—
дослідження якості управління прибутком на Україні;
— дослідження клімату
формування та розподілу прибутку на підприємстві;
— розробка методичної бази
процесу управління прибутком;
— розробка рекомендацій щодо підвищення
ефективності управління прибутком;
— удосконалення механізму формування та
розподілу прибутку на підприємстві.
Об’єктом дослідження є процес управління
прибутком підприємства.
Предметом дослідження є принципи та методи формування та
розподілу прибутку на підприємстві.
Методи. У процесі дослідження використовувались методи системного підходу, на базі яких
уточнено склад чинників, які впливають на процес формування та розподілу
прибутку на підприємстві. В роботі також використовувались методи логічного
аналізу (при дослідженні методів управління прибутком), експертний метод (при
дослідженні чинників зовнішнього середовища, які впливають на процес управління
прибутком) та економіко-математичні методи.
Дана робота присвячена удосконаленню політики формування та розподілу прибутку, розробці нового механізму управління прибутком на основі поетапного аналізу процесу управління прибутком у попередніх роках, а також перенесення виявлених закономірностей в сучасні умови господарювання. Важливим моментом є також використання досвіду управління прибутком у зарубіжних країнах, так як на закордонних підприємствах використовуються більш прогресивні методики формування та розподілу прибутку. У країнах з ринковою економікою, в процесі управління прибутком все більшу роль відіграє зовнішнє оточення підприємств, так як воно більш динамічно і непередбачувано, ніж їх внутрішнє середовище, тому однією з подзадач цієї роботи є розробка модифікованої класифікації чинників зовнішнього середовища та методики чи процедури дії на них.
Процес управління прибутком є одним з найголовніших процесів господарювання, тому досить багато вчених займаються дослідженнями в цій галузі. Серед них: Отпущєнкова О. М., Орловський Д. М., Шірягіна О. Є., Баранцева С. М., Кріцмен М. П., Браун С. Дж., І т.д. Результатом їх досліджень є велика кількість запропонованих класифікацій прибутку, механізмів впливу на нього, процедур і методик прогнозування його величини. Завданням же нашої роботи є вироблення додаткових рекомендацій у сфері управління прибутком.
Прибуток — це економічна категорія, яка
є основним джерелом фінансування розвитку підприємства, удосконалення його
матеріально-технічної бази та продукції, забезпечення всіх форм інвестування.
Сутність прибутку, як правило, розкривають його характеристики:
— Прибуток — це основний фінансовий
результат умілого та успішного здійснення бізнесу, в який підприємець вложив
свій капітал;
— Прибуток — це, в певній мірі плата за ризик здійснення підприємницької діяльності;
Під моделлю управління прибутком суб'єкта господарювання необхідно розуміти сукупність
фінансово-правових та організаційно-технічних механізмів та прийомів
прогнозування, планування та контролю затрат та доходів підприємства з метою
забезпечення підтримання прийнятного рівня рентабельності діяльності суб'єкта
господарювання у довгостроковій перспективі, а також досягнення інших цілей,
визначених корпоративною стратегією. Визначаючи поняття управління прибутком,
необхідно чітко усвідомлювати, що прибуток не є безпосереднім об'єктом
управління, оскільки його абсолютна величина являється результуючим показником і
безпосередньо залежить від зміни абсолютних величини інших фінансових показників
господарської діяльності суб'єкта господарювання — доходів та затрат суб'єкта.
Хоча перед кожним із визначених блоків стоять власні завдання, їх реалізація
спрямована на досягнення загальних спільних цілей, що стоять перед моделлю
управління прибутком суб'єкта господарювання. Так, виходячи із
функціонально-організаційних особливостей та базових характеристик моделі
управління прибутком, як складового блоку фінансового менеджменту, можна виділити
сукупність відособлених, цілісних та логічно взаємоузгоджених цілей, зокрема:
—
максимізація добробуту власників;
— максимізація ринкової вартості підприємства;
— підтримання конкурентоспроможності у довгостроковому періоді;
— забезпечення
ліквідності підприємства та його платоспроможності;
— підтримання інвестиційної
привабливості підприємства та інші.
Як зазначалося вище поняття управління
прибутком є багатооб'ємним, а сам прибуток виконує багато різноманітних функцій,
але зупинимось на головних напрямках управління прибутком: його формування та
розподіл. Політика управління формування прибутку включає в себе наступні
елементи:
— Розробка політики управління прибутком в процесі операційної
діяльності;
— Розробка політики управління прибутком в процесі інвестиційної
діяльності;
— Розробка політики управління прибутком в процесі фінансової
діяльності.
Операційна діяльність — це операції, пов'язані з виробництвом або
реалізацією продукції (товарів, послуг), що е визначальною метою створення
підприємства та забезпечують основну частку його доходу. Витрати, пов'язані з
основною діяльністю, розрізняють за функціями — виробництво, управління, збут та
інші. В процесі операційної діяльності підприємства отримують дохід (виручку від
реалізації продукції, робіт, послуг). А за відрахуванням податків, зборів,
витрат, що формують собівартість, і загальногосподарських витрат — прибуток від
операційної діяльності. Операційна діяльність підприємства характеризується
наступними особливостями:
1. Вона є головним компонентом усієї господарської
діяльності підприємства, головною метою його функціонування.
2. Операційна
діяльність має приоритетний напрямок відповідно до інвестиційної та фінансової
діяльності.
3. Інтенсивність розвитку операційної діяльності є основним
параметром оцінки окремих стадій життєвого циклу підприємства.
4. Господарські
операції, які формують операційну діяльність має найбільш регулярний характер.
5.
Операційна діяльність підприємства орієнтована в основному на товарний ринок, у
той час, як фінансова та інвестиційна діяльність має місце на фінансовому ринку.
6. Ведення операційної діяльності пов’язано з капіталом, вже інвестованого в
неї, у той час, як інвестування капіталу є предметом інвестиційної та фінансової
діяльності.
7. На операційну діяльність відводиться головний об’єм живої праці.
Основними чинниками, що впливають на кінцевий результат операційної діяльності
підприємства, є ціна товару, обсяги та структура виробництва, витрати. Аналіз
взаємозв'язку цих даних дають змогу знайти резерви підвищення прибутку і
спланувати виробничу програму згідно з результатами аналізу.
Під фінансовою
діяльністю розуміють діяльність, яка призводить до змін розміру і складу
власного та позикового капіталу підприємства.
Головними напрямками політики
зростання прибутку в процесі фінансової діяльності є забезпечення підприємства
необхідними обсягами капіталу на найбільш вигідних умовах із зовнішніх джерел і
обґрунтування оптимального співвідношення власних і залучених коштів.
Фінансова
діяльність підприємства має наступні головні особливості:
1. Вона є головною
формою здійснення розвитку операційної та інвестиційною діяльності підприємства.
2. Фінансова діяльність підприємства має стабільний характер, тобто виконується
постійно.
3. Форми та об’єми фінансової діяльності в значній мірі залежать від
галузевої специфіки та організаційно-правових форм діяльності підприємства.
4.
Фінансова діяльність підприємства генерує специфічні види ризиків, які
об’єднуються терміном “фінансовий ризик”.
5. Фінансова діяльність визначає
специфічність характеру сформованих грошових потоків в процесі її проведення.
6.
Фінансова діяльність пов’язана з фінансовим ринком — ринком грошей та капіталу.
7. Фінансова діяльність впливає безпосередньо на формування прибутку
підприємства.
Головними завданнями фінансової діяльності підприємства є:
—
мінімізація вартості додатково залученого капіталу;
— оптимізація структури
джерел додатково залученого капіталу.
Залучення додаткового обсягу зовнішнього
капіталу збільшує суму операційних доходів підприємства, а зниження вартості
залучення цього капіталу дозволяє підприємству відповідно знижувати рівень
операційних витрат. Таким чином, формування прибутку підприємства в процесі його
фінансової діяльності опосередковується додатковим формуванням його операційного
прибутку.
Інвестиційною діяльністю вважають придбання та реалізацію тих
необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою
частиною еквівалентів грошових коштів. Формування прибутку в процесі
інвестиційної діяльності також, як і в процесі фінансової діяльності, носить
підпорядковуючий характер до операційної діяльності. Інвестиційна діяльність
характеризує процес обмовлення і реалізації найбільш ефективних форм вкладення
капіталу, спрямованих на розширення економічного потенціалу підприємства.
Інвестиційна діяльність має наступні особливості:
1. Вона є головною формою
забезпечення росту операційної діяльності підприємства та по відношенню к її
цілям та завданням займає підпорядкований характер.
2. Форми та методи
інвестиційної діяльності в меншій мірі залежать від галузевих особливостей ніж
операційна діяльність.
3. Об’єми інвестиційної діяльності підприємства
характеризується нерівнозначністю за окремими періодами.
4. Інвестиційний
прибуток підприємства в процесі його інвестування формується з деяким терміном
запізнення.
5. Інвестиційна діяльність формує особливий самостійний вид грошових
потоків підприємства, які відрізняються в окремі періоди за своїм напрямком.
6.
Процес інвестування характеризується специфічними видами ризику, які об’єднує
термін “інвестиційний ризик”.
7. Важливим вимірником об’єму інвестиційної
діяльності, який характеризує темпи економічного розвитку підприємства є
показник чистих інвестицій, який дорівнює різниці між сумарними валовими
інвестиціями підприємства та сумою амортизаційних відрахувань за той же період.
В комплексі проблем, пов’язаних із визнанням ролі інвестицій підприємства, в
сучасних умовах більшого значення набуває процес управління інвестиційною
діяльністю підприємства.
Після визначення напрямків отримання прибутку, зібрана інформація систематезується і аналізується за механізмом управління прибутком. Узагальнена схема формування прибутку виглядає наступним чином:
Рис.1 – Формування прибутку підприємства (7 фрагменти, 5 повторів, розмір 532х429, 29,1 Kb, Gif Animator 89 А)
В сучасних умовах розвитку економіки підприємства
можуть обирати політику розподіл) чистого прибутку самостійно. Ніякі органи, в
тому числі держава, не мають права вмішуватися в процес використання чистого
прибутку. Ринкові умови господарювання визначають приоритетні напрямки розподілу
власного прибутку. Розвиток конкуренції викликає необхідність розширення
виробництва, його удосконалення, задоволення матеріальних і соціальних потреб
трудових колективів. Вагомість політики розподілення прибутку визначається
наступними положеннями:
1. Розподіл прибутку безпосередньо реалізує головну ціль
політики управління прибутком — підвищення рівня добробуту власників
підприємства. Використання прибутку формує пропорції між поточними виплатами.
При цьому власники підприємства самостійно обирають напрямки задоволення своїх
потреб у часі.
2. Розподіл прибутку є основним інструментом дії на ріст ринкової
вартості суб’єкту господарювання. Це проявляється в забезпеченні приросту
капіталу в процесі капіталізації частки прибутку.
3. Пропорції використання
прибутку визначають темпи реалізації стратегії розвитку підприємства. Ця
стратегія реалізується в процесі інвестиційної діяльності підприємства, об’єми
якої визначаються можливостями формування фінансових ресурсів, в першу чергу за
рахунок власних коштів.
4. Характер розподілу прибутку є важливим індикатором
інвестиційної привабливості підприємства. Ріст рівня дивідендних виплат визначає
ріст вартості акцій на фондовому ринку та формує додатковий дохід інвесторів.
5.
Розподіл прибутку є однією з форм дії на активність персоналу. Об’єми та форми
участі персоналу в прибутку визначають рівень трудової мотивації робітників,
забезпечує стабільність персоналу та ріст продуктивності праці.
6. Пропорції
розподілу прибутку формують забезпечення додаткової соціальної захищеності
робітників. В умовах низького рівня розвитку державних форм соціальної
захищеності, роль цього механізму дозволяє отримувати додатковий прибуток.
7.
Характер використання прибутку здійснює вплив на рівень поточної
платоспроможності підприємства. Необхідно максимально ефективно використовувати
прибуток підприємства, але залишок коштів на поточних рахунках повинен
перекривати поточні обов’язки підприємства.
Основною метою політики розподілу
прибутку є оптимізація пропорцій між капіталізуємою та споживчою його частками з
урахуванням забезпеченості реалізації стратегії розвитку підприємства та росту
його ринкової вартості. Виходячи з формулювання головної мети можна виділити
наступні завдання політики розподілу прибутку:
— забезпечення отримання
власниками необхідної норми прибутку на вкладений капітал;
— забезпечення
приоритетних цілей стратегічного розвитку підприємства за рахунок капіталізуємої
частки;
— забезпечення стимулювання трудової активності персоналу та додаткового
соціального захисту;
— забезпечення формування резервного капіталу в необхідній
кількості.
Для ефективного ведення політики розподілу прибутку необхідно
дотримуватись наступних принципів:
1. першочергове виконання зобов’язань перед
державою;
2. встановлення зацікавленості у кращих результатах господарювання;
3.
створення пільгових умов для окремих суб’єктів господарювання, діяльність яких
має велике економічне значення для інвесторів.
Відповідно до принципів та
напрямків розподілу прибутку, можна виділити наступні питання, розв’язання яких
має забезпечити оптимальний розподіл прибутку підприємства:
— забезпечення
погашення податкових зобов’язань суб’єкта господарювання (сплата податку на
прибуток підприємств);
— обслуговування залученого у попередніх періодах
власного капіталу суб’єкта господарювання;
— формування фондів-коштів та
резервів для використання наступних періодах.
У рамках розподілу прибутку
підприємства податкове планування передбачає контроль за формуванням та
виконанням податкових зобов’язань з податку на прибуток, що може здійснюватися
за такими ключовими напрямами:
— визначення доходів підприємства та їх
віднесення до складу валових доходів;
— визначення витрат підприємства та їх
віднесення до складу валових витрат;
— формування амортизаційних відрахувань
відповідно до податкового законодавства;
— моніторинг податкових пільг з податку
на прибуток;
— своєчасність подання податкових декларацій та сплата податку на
прибуток.
Після розрахунків з державою, у підприємства залишається та його
частина, що називається чистим доходом. Як відмічалось вище, кожне підприємство
використовує прибуток на свій розсуд, формуючи ті чи інші грошові фонди
цільового призначення: фонди нагромадження і фонди споживання. Фонди
нагромадження: фонди розвитку виробництва, резервний (страховий фонд). Зокрема —
це фінансування науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт; робіт по
створенню, засвоєнню та впровадженню нової техніки; удосконалення технології і
організації виробництва; модернізація обладнання, покращання якості продукції,
технічне переозброєння, реконструкція діючого виробництва. Чистий прибуток є
джерелом поповнення власних оборотних коштів. Крім того, він спрямовується на
сплату по кредитах, одержаних на поповнення нестачі власних оборотних коштів і
та ін. Поряд з фінансування виробничого розвитку, чистий прибуток спрямовується
на створення фонду споживання: фонду соціального споживання, фонду матеріального
заохочення та інші цілі. Так, з чистого прибутку виплачуються одноразові
допомоги для тих, хто виходить на пенсію, дивіденди по акціях і вкладах членів
трудового колективу в майно підприємства. Здійснюються видатки на оплату
додаткових відпусток поверх встановленої законом тривалості, надається
матеріальна допомога, здійснюються витрати на безкоштовне харчування, або на
харчування за пільговими цінами. Забезпечуючи виробничі, матеріальні та
соціальні потреби за рахунок чистого прибутку, підприємство повинно намагатися
встановити оптимальне співвідношення між фондом нагромадження і фондом
споживання, враховуючи умови ринкової кон’юнктури і разом з тим стимулювати і
заохочувати результати праці робітників підприємства. Отже, чистий прибуток
створює стимулюючі умови господарського розвитку підприємства в умовах переходу
до ринку, є важливим фактором подальшого зміцнення і розширення підприємницької
діяльності. Однією з форм використання прибутку є капіталізація прибутку чи
формування нерозподіленого прибутку. Формування нерозподіленого прибутку
підприємства являє собою фінансовий механізм формування капітального резерву, що
не має цільового призначення. Типовими напрямами фінансування витрат
фінансово-господарської діяльності підприємства за рахунок прибутку можуть
вважатися:
— фінансування інвестиційних проектів (придбання основних засобів,
нематеріальних активів, вкладення в цінні папери, придбання контролю над іншими
підприємствами);
— покриття потреби в операційному капіталі;
— покриття
непокритого збитку минулих періодів;
— збільшення статутного капіталу;
—
додаткові внески до резервного капіталу;
— викуп акцій (інших корпоративних
прав) власної емісії;
— виплата заохочення менеджерам;
— резервування під
грошові дивідендні виплати наступних періодів;
— гарантування виплати дивідендів
за привілейованими акаціями.
Одним із напрямків розподілення прибутку є сплата
дивідендів акціонерам, але цей напрямок не властив кожному підприємству, а лише
підприємствам з акціонерною формою власності. Але розглянемо і цей напрямок.
Дивідендна політика підприємства як ключова детермінанта використання прибутку
підприємства являє собою керовану діяльність підприємства, спрямовану на
забезпечення формування доходу власників його корпоративних прав.
Теоретичною основою дослідження стали фундаментальні
положення економічної теорії, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених у
галузі управління прибутком. Нормативну базу дослідження склали чинні
законодавчі та нормативні документи, що регулюють формування та розподіл
прибутку підприємств в Україні. Інформаційною базою дослідження є офіційні
статистичні матеріали, дані первинного обліку та звітності підприємств. У подальшому плануєтьсязробити порівняльний аналіз управління прибутком на вітчізняних та зарубіжних підприємствах. Також розробити достатню методичну базу управління прибутком, як взагалі по країні, так і спеціалізовано до конкретного підприємства. Будуть охоплені і основи факторного аналізу прибутку (вплив кількісних та якісних показників на розмір прибутку). На цьому етапі робота над магістерською дисертацією не закінчена та після грудня 2009 року повний вариант можна бути отримати від автора чи наукового керівника.