Источник: Журнал «Економіка промисловості». -2005 р. - №3. - с.17-21.
Управління промисловим підприємством здійснюється в умовах взаємодії різноманітних внутрішніх факторів і обставин виробничо-господарської діяльності й умов зовнішнього ссредовища. Результати цієї взаємодії звичайно не можуть бути точно визначені чи передвіщені, тому процесу управління притаманні елементи невизначеності. Система управління підприємством постійно вирішує проблеми відновлення виробничих ресурсів, причому поточні управлінські рішення мають бути узгоджені зі стратегічними цілями розвитку підприємства. У зв'язку з цим велике значення в сучасних умовах інноваційної діяльності високотехнологічних підприємств набуває оцінка потенційних можливостей їхньої виробничої бази, її здатність до засвоєння і впровадження в виробництво найновіших видів продукції та тих технологій, за допомогою яких вони можуть бути вироблені.
У багатьох наукових дослідженнях, присвячених вивченню формування, використання і відновлення виробничих можливостей підприємства, останні звичайно позначаються терміном «потенціал підприємства» з додаванням його деякої характеристики: економічний, виробничий, технічний, науково-технічний, ринковий, соціально-економічний, інноваціиний. Однак у трактуванні цих економічних категорій немає сталої системи, визначення їхньої сутності носять уривчастий і суперечливий характер. Насичення ринку продукцією масового попиту, інтенсивний розвиток науково-технічного прогресу і посилення конкуренції привели до того, що життєвий цикл багатьох товарів - період часу від появи таких товарів до їхнього старіння і відходу з ринку - значно скоротився, тому скоротилися життєві цикли відповідної виробничої техніки і технологій. У таких умовах приростальний стиль управління розвитком підприємства повинний замінюватись більш ефективним підприємницьким стилем, який виражається в прагненні до змін, враховує і передбачає виникнення майбутніх можливостей і небезпек. Один із перших дослідників форм розвитку підприємств Й. Шумпетер трактував розвиток як зміни з метою впровадження і використання нових видів споживчих товарів, нових виробничих і транпортних засобів, ринків і форм організації в промисловості. Він писав [1, c.159]: «Форма і зміст розвитку задаються поняттям «здійснення нових комбінацій».
Для характеристики виробничих можливостей підприємств в економічній літературі з 80-х років XX століття з'явився і застосовується термін «інноваціиний потенціал підприємства», що дотепер не має однозначного трактування. У сучасних дослідженнях відзначається, що «проблема формування економічної сутності інноваційного потенціалу є складною, багатоаспектною і має потребу в подальшому вивченні» [2, с.95]. Найбільш повно він охарактеризований у роботі [3, с.6] як сукупність різних ресурсів, включаючи матеріальні, фінансові, кадрові, інфраструктурні. На багатограний характер економічної категорії «інноваціиний потенціал» указують автори у роботі [4, с.115-116]. Вони пропонують сутність категорії «інноваціиний потенціал» визначати через сукупність понять «ресурси», «здатності» і «можливості» підприємства з урахуванням того, що потенціал характеризується не тільки сукупністю ресурсів, але і їхнім органічним сполученням.
Як видно з приведених визначень, поняття «інноваційний потенціал» ширше поняття «технічний потенціал» й охоплює практично усі види ресурсів підприємства. Тому виникають труднощі з визначенням величини інноваційного потенціалу і наступного аналізу його динаміки. У вітчизняній системі статистичного обліку інвестицій і, у тому числі, інновацій фіксуються тільки матеріальні витрати, але не враховуються найважливіші інвестиції в «знання», в «інтелект», тобто не враховуються інвестиції в «людський капітал», що є позазначених визначеннях складовою частиною інноваційного потенціалу. В зазначених роботах відсутні рекомендації відносно оцінки кількісного значення інноваційного потенціалу підприємства. У сучасних умовах, коли економічний розвиток підприємства забезпечується стратегією, заснованою на використанні інноваційної моделі, джерелами фінансування якої мають бути власні кошти підприємства, визначення його інноваційного потенціалу має першочергове значення. Більше того, у сучасній діяльності підприємств мають місце два види інновацій. Перший з них - рутинна інноваційна діяльність, пов'язана з постійним удосконаленням конкурентної стратегії, витрати на яку у сучасних підприємств становлять близько 70 % загальних витрат на НДДКР. Другим видом інноваційної діяльності підприємств є впровадження високих технологій.
В інноваційній діяльності сучасних конкурентоспроможних підприємств першочергове значення мають масштаби використання високих технологій і розвитку наукомістких галузей виробництва, оскільки відмітною рисою інноваційної економіки й основою сучасного пріоритетного технологічного розвитку є збільшення наукомісткого сектора виробництва національної економіки і підвищення частки реалізації високотехнологічних товарів на світових ринках. Високі технології - це технології, засновані на принципово нових знаннях. На жаль, термін «високі технології» не застосовуються у вітчизняній статистиці, а використовуються терміни «принципово нова технологія», «передова виробнича технологія», що не дозволяє судити про реальний обсяг впровадження високих технологій у країні, але по конкретному підприємству ці відомості можуть бути отримані. Першорядне значення для упровадження високих технологій належить сукупності основних виробничих фондів і застосовуваних нових технологій, яку можна об'єднати терміном «техніко-технологічний потенціал підприємства».
Техніко-технологічний потенціал підприємства - максимальна здатність підприємства в даний час і в найближчому майбутньому випускати за визначений період часу (рік, квартал, місяць) доброякісну продукцію певного асортименту, технічного рівня та якості на основі створеної системи елементів організаційно-економічної структури, яка постійно удосконалюється на інноваційній основі. У статистичній звітності розвинутих країн Європи [5,с.77] галузі промисловості за показником наукової ємкості розділяються на чотири групи: високотехнологічні, середньовисокотехнологічні, середньонизькотехнологічні і низькотехнологічні. У тому складі:
У зв'язку з інтеграцією України у світове економічне співтовариство приведена класифікація галузей промисловості за рівнем використовуваних технологій може бути застосована і до вітчизняних підприємств. Очевидно, що класифікація якості продукції та визначення техніко-технологічного потенціалу підприємств різних рівнів технологічності, наукової ємкості мають свої особливості.
Для підприємств зазначених високотехнологічних галузей промисловості при оцінці якості продукції, що випускається, доцільно виходити з її інноваційного рівня. Термін інноваціиний рівень продукції уже використовується в економічних науково-дослідних роботах. Під інноваційним рівнем промислової продукції розуміється відносна характеристика досконалості продукції, заснована на зіставленні значень показників її повного набору споживчих властивостей з відповідними їхніми значеннями для кращих, еталонних зразків чи суспільних потреб, що сформувалися на вітчизняних та міжнародних ринках [6, с.61].
Успішні підприємства у високотехнологічних галузях промисловості використовують підприємницький стиль управління, при якому впровадження інновацій, різних технологічних змін с системою, тому в сучасний момент аналізу потенційні, тобто перспективні, виробничі можливості підприємства можуть виходити тільки з його здатності вже сьогодні виробляти високоякісну продукцію, яка буде користуватися попитом на вітчизняному міжнародному ринках. Отже, техніко-технологічний потенціал високотехнологічного підприємства можна визначити на основі його виробничих можливостей випускати в даний момент продукцію інноваційного рівня за формулою:
де Pmm- техніко-технологічний потенціал підприємства, грн./од.часу;
Vj - виробнича можливість підприємства по випуску інноваційної продукції типу j, грн./од.часу;
Bj - булева перемінна : Bj = 1, якщо продукція типу j є інноваційною; Bj=0, якщо інноваційний рівень даного типу продукції нижче обумовленого.
Таким чином, для аналізу інноваційного рівня підприємства виникає можливість використовувати величину його техніко-технологічного потенціалу.
Як показники стану техніко-технологічного потенціалу високотехнологічного підприємства пропонується: основний показник: віддача активів техніко-технологічного потенціалу; додатковий: показник стану активів техніко-технологічного потенціалу.
Ці показники можуть бути використані для розробки або уточнення стратегії інноваційного розвитку високотехнологічного підприємства.