Ковальова Олена Володимирівна

Неефективність здійснення структурних реформ в Україні є суттєвою перешкодою формування і розвитку ринкових відносин між суб’єктами господарювання, що збільшило актуальність дослідження проблем підвищення ефективності виробництва особливо у вугільній галузі.

Особливо несприятливі тенденції простежуються у вугільній промисловості України, де соціальні проблеми, пов'язані з закриттям шахт, відчуваються найбільш гостро. Вони виникли внаслідок невиваженої державної, регіональної та галузевої політики, яка не сприяла створенню робочих місць у регіонах закриття шахт. Водночас вона не забезпечила сприятливих умов для інвестування розвитку перспективних і пріоритетних галузей промисловості шахтарських регіонів. Нерівні умови при регулюванні цін на вугілля і продукцію інших галузей промисловості призвели до падіння пріоритету в оплаті праці шахтарів. У вугільній галузі актуальною залишається проблема ефективного використання родовищ. Через складні гірничо-геологічні умови, недосконалі планувальні рішення та недостатній технічний і технологічний рівень вуглевидобутку втрати вугілля під час відпрацювання покладів перевищують 15%. Через недостатні обсяги капітальних вкладень у вугільну промисловість Україна має найстаріший серед країн СНД шахтний фонд, а його прискорене старіння призвело до формування негативного балансу виробничих потужностей. Зниження їх обсягу набуло сталої тенденції, яка вже є катастрофічною.

За період 1991 - 2007 рр. виробнича потужність вугледобувних підприємств зменшилась з 192,8 млн.тонн до 87,6 млн.тонн на рік або майже в 2,1 рази. При цьому останнім часом виробничі потужності використовуються в середньому лише на 85%. Необхідно приймати невідкладні заходи щодо виходу з кризи вугільної промисловості, забезпечити розробку теоретичної бази реструктуризації галузі з метою підвищення ефективності її функціонування.

В умовах переходу до ринкових відносин необхідно визначити перспективні напрямки підвищення ефективності функціонування вугільної промисловості, які б врахували вплив множини зовнішніх і внутрішніх факторів.

Визначний внесок у розробку даної проблеми внесли праці таких українських вчених: Вагонова А.Г, Павленко И.И., Каширников Д.Л., Пивняк Г.Г., Амоша А.И., Ященко Ю.П., Пилов П.И., Салли В.И., Ильяшов М.А.., Райхель Б.Л та ін.. Ці автори займалися розробкою теоретичного матеріалу щодо визначення сутності ефективності господарювання вугільних підприємств, та розробкою напрямків покращення ефективності господарювання. Але умови ринкового господарювання змінюються, тому потрібно нове переосмислення як самої категорії ефективності стосовно вугільних підприємств, так і пошук нових шляхів досягнення якомога більшої ефективності господарювання вугільних підприємств.

Багатоплановість і складність розробки проблеми визначення перспективних напрямків підвищення ефективності функціонування вугільної промисловості визначили необхідність системного підходу в проведенні досліджень, виборі теми, цілей і задач досліджень. Метою роботи – проаналізувати теоретичні і методичні підходи та обґрунтувати і розробити перспективні напрямки підвищення ефективності функціонування вугільної промисловості. У відповідності з метою у магістерській роботі вирішуються такі задачі:

1) визначити роль і місце вугільної промисловості України в вирішенні проблем розвитку економіки;

Економічні результати діяльності підприємств вугільної промисловості, проблеми, що впливають на ефективність їх функціонування.

Предмет дослідження складають теоретичні і методичні питання підвищення ефективності господарювання підприємств вугільної промисловості.

Теоретичною й методологічною основою досліджень є комплексний, системний, процесний і інтеграційний підходи, методи аналізу й синтезу, абстрагування й формалізації економічних явищ у сфері господарювання. У роботі використовувалися графоаналітичні методи оцінки ефективності господарювання, а також фундаментальні положення й наукові праці вітчизняних і закордонних учених. Для досягнення поставленої мети в роботі були використані такі наукові методи: метод теоретичного узагальнення, якісного аналізу й синтезу – для уточнення змісту поняття ефективності господарювання; системного аналізу – для розробки схеми формування результатів та ефективності виробництва; статистичні й графічні методи – для аналізу ефективної діяльності промислових підприємств України.

У вступі обґрунтована актуальність обраної теми магістерської роботи, визначені мети й завдання дослідження, сформульовані основні положення, що виносяться на захист.

Перший розділ присвячений аналізу стану й перспектив розвитку вугільної промисловості в Україні.

Вагома частка вугілля у зведеному паливно-енергетичному балансі країни, значний внесок вугільної промисловості у забезпечення сталих темпів економічного зростання країни та зниження ступеню її енергозалежності, визначає фундаментальне значення галузі для забезпечення енергетичної та національної безпеки України. На сьогодні питома вага вугільної продукції в структурі споживання первинних енергоресурсів становить понад 20% (44 млн. тонн.), у 2030 р. цей показник перевищить 30% (100-120 млн.тонн.), що відбиває об’єктивне збільшення потреби у енергоресурсах власного виробництва для досягнення запланованих обсягів ВВП і посилення макроекономічної конкурентоспроможності України. А також скорочення неприпустимо високої залежності держави від імпортованих енергоресурсів (60-65%) [4, с.34].

Причому в найближчі роки потреба національної економіки у нарощенні видобутку та споживання вугілля лише зростатиме. Це обумовлюють усталені тенденції останніх років, пов’язані з наближенням цін на імпортований Україною природний газ до середньоєвропейського рівня, та інтенсивним розвитком вітчизняної металургії та електроенергетики, який ініціює зростання попиту відповідно на коксівне вугілля та вугілля для енергетичних потреб.

Але внаслідок світової фінансової кризи, стан вугільної промисловості значно погіршився тому, що основний споживач вугільної продукції - коксованого вугілля – це коксохімічна промисловість, яка через кризу зменшує виробництво продукції та не потребує вугілля, інший споживач – теплові електростанції – використовують енергетичне вугілля, але цих поставок недостатньо для забезпечення ефективної діяльності вугільних підприємств.

Можна виділити ключові проблеми галузі:

1. украй застарілий морально та фізично зношений шахтний фонд, що визначає його низьку інвестиційну привабливість для здійснення інноваційної моделі модернізації та розвитку вугільної промисловості.
2. низька конкурентоспроможність вітчизняного вугілля через його високу собівартість та низьку якість;
3. нестача коштів (власних, держпідтримки, запозичень, недержавних інвестицій) як на забезпечення поточного функціонування, так і для розвитку вугледобувних підприємств;
4. невирішеність питань адаптації механізму ціноутворення на вугільну продукцію до умов ринкових відносин;
5. відсутність ринкових механізмів та стимулів для підвищення ефективності вугільних підприємств;
6. неефективна система управління галуззю, яка постійно ускладнюється через чисельні необґрунтовані реорганізації;
7. правова неврегульованість відносин власності у галузі, яка призводить до неузгодженості інтересів держави та бізнесу;

Оскільки вирішення проблем галузі потребує значних витрат, а можливі обсяги інвестицій, особливо найближчої перспективи, вкрай недостатні, шляхи їх розв’язання ґрунтуються на найбільш раціональних напрямах використання інвестицій, які визначені і обґрунтовані спеціальними економічними розрахунками. Також виділено першочергові напрями інвестування, мета яких полягає в активізації саморозвитку вуглевидобувних підприємств і підвищенні рівня їх самодостатності.

На найближчу і середньострокову перспективу основними шляхами та засобами розв’язання проблем галузі є:

1. першочергове проведення заходів, які не потребують значних інвестицій, можуть бути здійснені у відносно стислі строки і сприятимуть збільшенню обсягів видобутку вугілля, підвищенню його конкурентоспроможності – це заходи з використання наявних внутрішніх резервів підвищення ефективності функціонування вуглевидобувних підприємств;
2. переорієнтація фінансових потоків на значне збільшення обсягів капітальних вкладень на підтримку виробничих потужностей діючих шахт, прискорення їх технічного переоснащення;
3. усунення гострого дефіциту обігових коштів за рахунок надання одноразової цільової державної підтримки або пільгових державних кредитів, а також зменшення відволікання власних коштів підприємств на капітальні вкладення;
4. скорочення обсягів незавершеного будівництва, концентрація капітальних вкладень на завершенні будівництва нових шахт та реконструкції діючих шахт;
5. припинення дострокового закриття глибоко збиткових вугільних шахт до розробки нормативно-правової бази щодо обґрунтування доцільності цього з огляду на пріоритети інтересів національної економіки. Впровадження практики проведення незалежних позавідомчих експертиз проектів дострокового закриття вуглевидобувних підприємств з оцінкою впливу закриття шахт на зміну стану енергетичної безпеки держави.

Такі підходи до розв’язання проблем вугільної промисловості дозволять збільшити частку високопродуктивних і потенційно рентабельних підприємств, поступово зменшити до повного виключення частки малопродуктивних глибокозбиткових шахт, наблизити галузь до самодостатнього рівня.

У другому розділі розглядаються теоретичні основи сутності характеристики ефективності господарювання підприємств, сформульовані методичні підходи до оцінки ефективності господарювання підприємств.

Процес виробництва на будь-якому підприємстві здійснюється за належної взаємодії трьох визначальних його факторів: персоналу (робочої сили), засобів праці та предметів праці. Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал підприємства продукує суспільно корисну продукцію або надає виробничі й побутові послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце затрати живої та уречевленої праці, а з іншого – такі чи такі результати виробництва (діяльності). Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу та рівня його використання.

Ефективність господарювання – це комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва й робочої сили (працівників) за певний проміжок часу [5, с. 449].

У зарубіжній практиці як синонім терміна “результативність господарювання” зазвичай застосовується термін “продуктивність системи виробництва та обслуговування”, коли під продуктивністю розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) за виробництва різноманітних товарів і послуг [5, c. 449].

Ознакою ефективності може бути необхідність досягнення мети виробничо-господарської діяльності підприємства з найменшими витратами суспільної праці або часу.У кінцевому підсумку змістове тлумачення ефективності як економічної категорії визначається об’єктивно діючим законом економії робочого часу, що є основоположною субстанцією багатства й мірою витрат, необхідних для його нагромадження та використання суспільством. Саме тому підвищення ефективності виробництва треба вважати конкретною формою вияву цього закону. Процес формування результатів та ефективності виробництва (продуктивності системи) показано на рис. 1.

Рис.1. Принципова схема формування результатів та ефективності виробництва

Анімация: Кадров: 6, Количество повторений: 7, Объем: 116 Кб

Рис.1. Принципова схема формування результатів та ефективності виробництва (продуктивності виробничо-економічної системи) [5, с. 450]

Сутнісна характеристика ефективності виробництва (продуктивності системи) знаходить відображення в загальній методології її визначення, формалізована форма якої має вигляд:

Ефективність = Результати / Витрати

Результативність виробництва як найважливіший компонент для визначення його ефективності не варто тлумачити однозначно. Необхідно розрізняти: кінцевий результат процесу виробництва; кінцевий народногосподарський результат роботи підприємства або іншої інтеграційної структури як первинної автономної ланки економіки.

Перший відбиває матеріалізований результат процесу виробництва, що вимірюється обсягом продукції в натуральній і вартісній формах; другий включає не тільки кількість виготовленої продукції, а також її споживну вартість. Кінцевим результатом процесу виробництва (виробничо-господарської діяльності підприємства) за певний період часу є чиста продукція, тобто новостворена вартість, а фінансовим результатом комерційної діяльності – прибуток (прибутковість).

Слід зазначити, що процес вимірювання очікуваного чи досягнутого рівня ефективності діяльності підприємства (організації) методологічно пов’язаний передовсім із визначенням належного критерію і формуванням відповідної системи показників.

Суть проблеми підвищення ефективності виробництва (діяльності) полягає в тім, щоб на кожну одиницю ресурсів (витрат) – трудових, матеріальних і фінансових – досягати максимально можливого збільшення обсягу виробництва (доходу, прибутку). Виходячи з цього, єдиним макроекономічним критерієм ефективності виробництва (діяльності) стає зростання продуктивності суспільної (живої та уречевленої) праці. Кількісна визначеність і зміст критерію відображаються в конкретних показниках ефективності виробничо-господарської та іншої діяльності суб’єктів господарювання.

Формуючи систему показників ефективності діяльності суб’єктів господарювання, доцільно дотримуватися певних принципів, а саме [6, с. 124]:

1. забезпечення органічного взаємозв’язку критерію та системи конкретних показників ефективності діяльності;
2. відображення ефективності використання всіх видів застосовуваних ресурсів;
3. можливості застосування показників ефективності до управління різними ланками виробництва на підприємстві (діяльності в організації);
4. виконання провідними показниками стимулюючої функції в процесі використання наявних резервів зростання ефективності виробництва (діяльності).

Система показників ефективності виробництва (діяльності) підприємств має включати кілька груп:

1. узагальнюючі показники ефективності виробництва (діяльності);
2. показники ефективності використання праці (персоналу);
3. показники ефективності використання виробничих (основних та оборотних) фондів;
4. показники ефективності використання фінансових коштів (оборотних коштів та інвестицій).

В економічній теорії пропонують і на практиці використовують два основні методи комплексної оцінки ефективності (результативності) підприємницької діяльності: перший — порівняльний аналіз підприємницької діяльності даного підприємства та інших суб'єктів господарювання, які продукують однакові або подібні вироби; другий — аналіз господарської діяльності та фінансової результативності з використанням еталонної моделі підприємства (фірми), тобто визначення еталонних (найкращих за даних умов виробництва) значень певних первинних показників і порівняння з ними фактично досягнутих у тому або іншому розрахунковому періоді.

При цьому може бути використаний один з наведених двох методів; за потреби можна застосувати обидва: один як основний, а другий як допоміжний (підсилюючий). Варто також зазначити, що в будь-якому випадку показники, які порівнюються, необхідно подавати в динаміці за певний період та з факторним аналізом їхніх змін.

У третьому розділі планується розробити новий підхід до оцінки ефективності господарювання вугільним підприємством та перевірити науково новизну практично.

Закінчення магістерської роботи планується у грудні, матеріали роботи можна отримати у автора або у наукового керівника.