В 2008 році Україна досягла межі кризового стану через всесвітнє падіння виробництва та майже повне призупинення інвестиційної діяльності. Зростаючі темпи інфляції призвели до згортання інвестиційних процесів. У суб’єктів господарювання збереглися інфляційні очікування, які упереджують їх щодо довгострокових вкладень капіталу. Податковий тиск, який посилюється останнім часом, не дає можливості потенційним інвесторам нагромаджувати капітал для здійснення реальних інвестиційних проектів. Не виконуються програми пріоритетних напрямків розвитку економіки країни, гострої кризи зазнала фінансово-кредитна система, неактивним є розвиток ринку фінансових інвестицій.
Суттєве падіння доходів населення не дає змоги створювати заощадження, не сприяє його інвестиційній активності. Політична воля влади та правове поле держави не спрямовані на створення сприятливого інвестиційного клімату, що стримує процес приватизації, не заохочує вітчизняного, а тим паче іноземного інвестора до інвестиційної діяльності.
В цих умовах необхідні кардинальні реформи для стимулювання інвестиційної діяльності в Україні як з боку українських інвесторів, так і шляхом залучення іноземних інвестицій. Запорукою цих реформ повинні стати реальна законодавча база та високоефективні заходи виконавчої влади.
В умовах колишнього СРСР визначення “інвестиції” не існувало, воно замінялося дуже вузькою категорією “капітальні вкладення”. Разом з тим вивченню теоретичних засад планування та ефективності капітальних вкладень приділяли увагу багато вчених, серед яких слід відзначити: Алимова А.Н., Бершеду Е.Р., Гарбузова В.Ф., Жердецького П.Ф., Красовського В.П., Педана М.П., Савченка А.Г. та інших.
Наукові дослідження окремих аспектів інвестиційної діяльності в Україні обмежуються теоретичними узагальненнями та визначеннями, проте практичних розробок майже немає. Недостатній стан дослідження наукової проблеми в цілому, нагальна потреба розробки практичних рекомендацій щодо активізації інвестування економіки України обумовлюють актуальність теми дослідження.
Магістерська робота виконана згідно із Програмою розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 р. N 1801. Згідно з цією програмою, актуальним завданням держави є активізація інвестиційної діяльності та значне нарощування обсягів інвестицій. Збільшення притоку інвестицій є пріоритетним напрямом діяльності центральних органів виконавчої влади.
Метою дослідження є визначення шляхів активізації інвестиційного процесу в Україні та розробка системи заходів щодо підвищення ефективності інвестування. Системний підхід до реалізації головної мети дослідження обумовив вирішення в роботі наступних важливих завдань:
визначення сутності і особливостей інвестиційних процесів;
дослідження особливостей здійснення інвестування в Україні;
уточнення страхового захисту майнових інтересів інвесторів в Україні
дослідження впливу іноземних інвестицій на економіку країн-резидентів та країн-реципієнтів;
прогнозування обсягів інвестування в економіку України;
аналіз середовища здійснення інвестиційних процесів на прикладі ВАТ «Продмаш»;
удосконалення державної інвестиційної політики в Україні;
наведення рекомендації з підвищення ефективності інвестиційних процесів на підприємстві;
активізація інвестиційних процесів на ВАТ «Продмаш».
Предметом дослідження є інвестиційний процес в Україні як в перехідному до ринкових умов періоді, так і в подальшому розвитку економіки країни.
Об’єктом дослідження є інвестиційна діяльність АТВТ «Донецький завод «Продмаш».
Методологічну основу магістерської роботи скаладають загальнонаукові прийоми економічних досліджень та напрацьовані наукові положення зарубіжної та вітчизняної економічної думки з проблем інвестування на макро- і мікрорівнях.
Наукова новизна та особистий внесок автора полягає в уточненні визначення економічних категорій «інвестиція» та «інвестиційний процес», побудові комплексного механізму інвестиційного процесу, уточненні діючої моделі інвестиційного процесу в Україні, наданні рекомендацій з активізації інвестиційної діяльності в економіці України.
Основні результати магістерської роботи обговорювались на теоретичних та науково-практичних конференціях студентів та молодих вчених: "Актуальні проблеми економічного і соціального розвитку виробничої сфери", м. Донецьк, 2008; "Маркетинг в ХХІ сторіччі", м. Донецьк, 2008; "Пріоритети національного економічного розвитку в контексті глобалізаційних викликів", м. Київ, 2008; "Засади та інструменти активізації фінансового впливу на соціально-економічний розвиток України", м. Київ, 2009; "Актуальні проблеми економічного і соціального розвитку виробничої сфери", м. Донецьк, 2009 року.
Найбільш відомими іноземними авторами у цій сфері є: Беренс В., Бестманн У., Брігхем Е., Брук Н., Баласса Бела, Варлавен К.Г., Гитман Л.Дж., Джонк М.Д., Елтон Е., Маркович Х.М., Норкот Д., Рейли К., Хавранек П.М., Хирт У., Чандра П., Шарп У. та інші, але їх праці не можна застосувати для країн перехідного періоду, в т.ч. для України, без певної адаптації та врахування національних особливостей.
Останнім часом українські та російські вчені починають приділяти значну увагу інвестиційним процесам в економіці. В межах макроекономічних проблем різноматні аспекти інвестування висвітлені в наукових працях Балабанова І.Г., Бесчасного Л.К., Бланка І.А., Бородюка В.М., Василика О.Д., Геєця В.М., Губського Б.В., Лукінова І.І., Мочерного С.В., Мертенса А.В., Николенко Ю.В., Семиноженка В.П., Симчука Н.С. та інших.
Деякі вчені-економісти досліджують окремі аспекти інвестиційної діяльності, так в контексті проблем фінансів, грошового обігу і кредиту працюють: Андрущенко В.Л., Гальчинський А.С., Голуб А.Г., Казак А.Ю., Ковалев В.В., Коробов М.Я., Куликов А.Г., Мороз А.М., Савлук М.І., Стоянова Е.С., Суторміна В.М., Осадець С.С., Федосов В.М., Шокун В.В., Юрій С.І. Проблемами розвитку ринку цінних паперів та фондової біржі присвячені праці Алексеєва М.Ю., Гольцберга М.А., Колесника В.В., Міркіна Я.М., Мозгового А.М., Оскольского В.В.; проблемам залучення іноземних інвестицій -праці Богуславського М.М., Гаврилюка О.В., Лук’яненка Д.Г., Павлової Л.Н., Поручника А.М., Рум’янцева В.М., Філіпенка А.С.
Інноваційний напрямок інвестування досліджують: Водачек Л., Водачкова О., Ільєнкова С.Д., Покропівний С.Ф., Черваньов Д.М. Обгрунтуванню доцільності інвестиційних проектів присвячені роботи: Вакаріна С.И., Загороднього А.Г., Кухленка О.В., Липсиця І.В., Скворцова М.М., Смірнова А.А., Шуміліна С.И., Шихова Є.І.
В сучасних умовах розвитку економічних процесів в Україні інвестиції являють собою категорію, яка найбільш часто використовується в економіці як на макроекономічному, так і на макроекономічному рівнях. У сучасній літературі існує безліч визначень цього поняття, однак часто пропоноване в них трактування характеризує інвестування недостатньо чітко або надмірно вузько, акцентуючи увагу лише на окремих сутнісних сторонах поняття. У таких умовах доцільно визначити економічну сутність категорії «інвестиція».
Згідно з Законом України «Про інвестиційну діяльність» , інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути:
кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;
рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);
майнові права інтелектуальної власності;
сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау");
права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;
інші цінності.
Це визначення в основному, відповідає міжнародному підходу до уявлень про інвестиційну діяльність як процес вкладання ресурсів (благ, майнових і інтелектуальних цінностей) з метою одержання прибутку в майбутньому. Дещо неточним, на думку Пересади А.А., є здійснення інвестицій з метою одержання соціального ефекту. Цей ефект може досягатись не від прямих інвестицій в підприємництво, а через збільшення доходів від інвестиційної діяльності і відповідних надходжень до держбюджету, що використовується на фінансування соціальних програм.
Цінності та майнові права складають об’єкти інвестиційної діяльності. Основним джерелом інвестування є національний дохід, за рахунок якого утворюється фонд нагромадження, що, в свою чергу, умовно поділяється на фонд відшкодування і фонд відновлення. За рахунок цих фондів формуються валові і чисті (в їх складі) інвестиційні ресурси.
Валові ресурси спрямовуються на відтворення (нове будівництво, реконструкцію і розширення, технічне переозброєння). Джерелом чистих інвестиційних ресурсів є фонд відновлення, за рахунок якого формуються нові виробничі фонди. Вони менше валових на величину коштів, що спрямовуються з фонду відшкодування у вигляді амортизаційних відрахувань.
На думку Музиченка А.С., з часу реформування економіки поняття інвестицій ввійшло в економічну літературу в країнах Східної Європи, включаючи країни СНД, що можна пояснити реформуванням економіки цих держав. Раніше поняття інвестицій трактувалося як сукупність витрат, які реалізуються у формі довгострокових вкладень капіталу в галузі народного господарства (виробничі фонди), тобто інвестиції ототожнювались з поняттям «капітальні вкладення». Музиченко виділяє, що термін «капітальні вкладення» набагато вужче, ніж «інвестиції». Слід мати на увазі, що інвестування капіталу може здійснюватись не лише у грошовій формі, а й у формах рухомого і нерухомого майна, різних фінансових інструментів (цінних паперів), нематеріальних активів. З точки зору фінансів, інвестиції – це види активів (коштів), які вкладаються в господарську діяльність з метою одержання доходу, а з точки зору економіки, інвестиції – це витрати на створення, розширення і технічне переозброєння основного і неосновного капіталу.
Удалих О.О. пояснює значення інвестицій як капіталу у всіх його формах, що вкладається в об’єкти виробничого і невиробничого призначення з метою забезпечення його збільшення в майбутньому, а також досягнення позаекономічних ефектів соціального та екологічного характеру. Збільшення капіталу при цьому повинне бути достатнім для компенсації інвестору відмови від використання цих коштів на споживання в поточному періоді, винагороди його за ризик, а також відшкодування втрат від інфляції в майбутньому періоді.
Згідно з думкою Майорової Т.В., українськими вченими достатньо мало уваги приділяється внутрішній природі інвестицій, а основні визначення категорій запозичені із зарубіжних джерел, де широко розповсюдженою є інтерпретація інвестицій як набору благ та цінностей, які вкладаються в підприємницьку діяльність з метою одержання доходу (соціального ефекту) в майбутньому. Разом з цим, в рамках даного уявлення існує багато модифікацій поняття «інвестицій», поява яких обумовлена специфікою та традиціями різних економічних шкіл та течій. В відповідності до австрійської школи «граничної корисності», інвестиції трактуються як обмін задоволення потреб сьогодні на задоволення їх у майбутньому.
Найбільш чітко виявлена сутнісна характеристика інвестицій та їх подвійність у Дж. М. Кейнса: з одного боку, він бачить в них величину акумульованого доходу з метою накопичення та обсяг ресурсів, тобто потенційний інвестиційний попит. З іншого боку інвестиції виступають у формі вкладень (витрат), які визначають приріст вартості капітального майна, тобто як реалізовані попит та пропозиція. Під інвестиційним попитом розуміють попит підприємців на блага для відтворення відпрацьованого капіталу та приросту реального капіталу. Чинники, які визначають попит на інвестиції, наступні:
Витрати на придбання, експлуатацію та обслуговування устаткування. Якщо ці витрати будуть зростати, то очікувана норма чистого прибутку від запропонованого інвестиційного проекту буде знижуватися, і навпаки.
Рівень оподаткування інвесторів. Зростання податків від інвестиційної діяльності призводить до зниження прибутковості інвестицій.
Технологічні зміни. Розробка та впровадження більш продуктивного устаткування призводить до зростання очікуваної норми чистого прибутку.
Рівень забезпеченості основним капіталом. Основний капітал впливає на очікувану норму чистого прибутку від додаткових інвестицій кожної галузі виробництва. Якщо кожна галузь добре забезпечена виробничими потужностями та запасами готової продукції, то в цій галузі інвестування буде стримуватись або відсутнє зовсім, при цьому очікувана норма чистого прибутку від приросту інвестицій буде низькою.
Очікування. Завданням кожного проекту є очікування прибутку. Основний капітал знаходиться в довгостроковому використанні (10 – 20 років), тому прибутковість кожного капіталовкладення залежить від прогнозів майбутньої реалізації і майбутньої рентабельності продукції, яка виробляється за рахунок основного капіталу.
Визначення категорії «інвестицій» Майорової Т.В. зводиться до того, що інвестиції – це змістовне поняття, що інтегрує в собі різні економічні процеси, які впливають на виробництво, розподіл, обмін та споживання національного продукту, тобто вони є фундаментальною основою суспільного відтворення.
На думку інших авторів, інвестиції є не що інше, як вилучення економічних благ із поточного споживання і використання їх як ресурсів для збільшення можливостей створення благ у майбутньому й одночасно як створення запасу. Суспільство має орієнтуватися не лише на задоволення поточних потреб, а й опікуватися створенням умов для задоволення потреб у майбутньому. Для цього необхідно збільшувати наявний економічний потенціал як запас шляхом нарощування виробничих потужностей на перспективу. Відповідно, в макроекономічній теорії процес капіталовкладення (як потік) характеризується поняттям чисті інвестиції, а нагромаджені їх обсяги, де враховуються передбачені витрати на обслуговування нагромадженого реального основного капіталу («амортизація»), визначаються як валові інвестиції країни.
Визначення категорії «інвестицій» різними авторами не охоплює всього теоретичного підґрунтя вивчення інвестиційних процесів, тому доцільно розглянути основні поняття інвестиційної діяльності з точки зору дослідження різних вчених.
Інвестиційна діяльність – це послідовна сукупність практичних дій її суб’єктів (інвесторів та учасників) щодо здійснення інвестицій з метою одержання доходу або прибутку. Кожна держава як суб’єкт інвестиційної діяльності визначає правові, економічні і соціальні умови цієї діяльності в своєму законодавстві.
Інвестор – це суб’єкт інвестиційної діяльності, що ухвалює рішення щодо вкладення власних, позикових і притягнутих інвестиційних ресурсів в об’єкти інвестування. Інвестори можуть бути кредиторами, вкладниками, покупцями й можуть виконувати функції товаровиробників, проектувальників, підрядників, замовників і забудовників. Розрізняють індивідуальних та інституціональних інвесторів. Індивідуальний інвестор – це конкретна юридична або фізична особа, що здійснює інвестиції для розвитку своєї основної господарської діяльності. Інституціональний інвестор – це фінансовий посередник, що акумулює кошти індивідуальних інвесторів і здійснює спеціалізовану інвестиційну діяльність (інвестиційні фонди і інвестиційні компанії).
Ухвалюючи рішення про вкладення коштів в об’єкти інвестування, інвестори переслідують різні цілі. Якщо інвестор ставить перед собою мету придбати контрольний пакет акцій підприємства й зосередити управління у власних руках, то даний суб’єкт характеризується як стратегічний інвестор. На відміну від стратегічного інвестора, портфельний інвестор здійснює інвестиційну діяльність з метою одержання інвестиційного прибутку в короткостроковому або довгостроковому періоді.
Інвестиції оцінюються за критеріями прибутковості й ризику. Якщо інвестор у своїй діяльності орієнтується на мінімізацію інвестиційних ризиків і за свою мету ставить підвищення безпеки інвестування ,то даний суб’єкт характеризується як консервативний інвестор. Агресивний інвестор орієнтується на максимізацію інвестиційного прибутку при відповідному високому рівні інвестиційного ризику.
Забудовник – суб’єкт інвестиційної діяльності, юридична особа, що забезпечує фінансування капітальних вкладень та їхнє освоєння підрядним або господарським способом. Замовник – це суб’єкт інвестиційної діяльності, що видає замовлення на виконання робіт (послуг) на будівництво об’єктів, укладає підрядний договір (контракт), контролює вартість, строки, якість виконаних робіт і здійснює їхню оплату. Реципієнт інвестицій – це суб’єкт інвестиційної діяльності, що приймає інвестиції. Якщо підприємство фінансує свої інвестиційні потреби за рахунок власних інвестиційних ресурсів, то воно є одночасно інвестором і реципієнтом інвестицій.
Інвестиційна діяльність підприємства завжди пов’язана з фактором часу. Інвестиційний прибуток підприємства (та інші форми ефекту) в процесі його інвестиційної діяльності формується звичайно зі значним «кроком запізнення». Тобто між витратами інвестиційних ресурсів та одержанням інвестиційного прибутку проходить досить великий період часу, що й визначає довгостроковий характер витрат.
З інвестиційною діяльністю підприємства тісно пов’язані поняття «інвестиційна сфера економіки» та «інвестиційний процес». Інвестиційна сфера економіки – це комплекс галузей і виробництв, фінансово-кредитних установ та інших інституціональних суб’єктів інвестиційної діяльності, в якому обертається інвестиційний капітал. У галузях матеріального виробництва до інвестиційної сфери відносять підприємства ряду інвестиційно-значимих галузей – хімічної, металургійної, деревообробної промисловості, будівництва, машинобудування, виробництва будівельних матеріалів.
Інвестиційний процес – це процес обґрунтування і реалізації інвестицій. Згідно з Пересадою А.А., це спрощене тлумачення інвестиційної діяльності, пов’язане з обґрунтуванням і реалізацією інвестиційних проектів. Значні широкомасштабні проекти мають велику кількість стадій їх виконання. Інвестиційні процеси в державі з ринковою економікою та при адміністративно-командній системі істотно відрізняються. Інвестиційний процес поділяється на певні стадії його здійснення. Найбільш суттєвими стадіями є мотивація інвестиційної діяльності, прогнозування і програмування інвестицій, обґрунтування доцільності інвестицій, страхування інвестицій, державне регулювання інвестиційного процесу, планування інвестицій, фінансування інвестиційного процесу, проектування і ціноутворення.
Здійснення інвестиційних процесів через фінансування окремих проектів неможливо без наявності чіткої класифікації капіталовкладень. Інвестиції підприємства різноманітні за своєю природою. Різні види інвестицій мають різне відносне значення для функціонування підприємства. В зв’язку з цим для ефективного управління інвестиційною діяльністю підприємства доцільно розглянути існуючи види інвестицій за різними класифікаційними ознаками.
За відтворювальною спрямованістю розрізняють валові і чисті інвестиції. Валові інвестиції являють собою загальний обсяг коштів у певному періоді, що спрямовується на нове будівництво, придбання запасів виробництва, на приріст запасів товарно-матеріальних цінностей. Чисті інвестиції менші від валових на величину коштів, що направляються із фонду відшкодування у вигляді амортизаційних відрахувань на реновацію.
За об’єктами вкладання коштів (майна) розрізняють реальні та фінансові інвестиції. Під реальним інвестиціями розуміють вкладення коштів (майна) у реальні активи – матеріальні та нематеріальні (інновації). Фінансові інвестиції – це вкладення коштів у фінансові інструменти (активи), переважно цінні папери.
За характером участі в інвестуванні розрізняють прямі та портфельні інвестиції. Згідно Закону України «Про оподаткування підприємств» від 22.05.1997 р. № 283/97 – ВР пряма інвестиція – це господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна в статутний капітал (фонд) юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою. До прямих інвестицій можна віднести і безпосереднє внесення будь-яких цінностей на основі договору інвестицій. Взагалі прямі інвестиції формують більше 10 – 25% капіталу підприємства та дають право на участь у його управлінні. Портфельні інвестиції – це господарська операція, яка передбачає придбання цінних паперів, дериватив та інших фінансових активів за грошові кошти на фондовому ринку. Основною рисою портфельних інвестицій є те, що інвестор не має права на участь в управлінні підприємством, такі інвестиції передбачають лише одержання інвестором дивідендів на акції підприємства або інші цінні папери.
За періодом здійснення інвестиції бувають короткостроковими (до 1 року), середньостроковими (від 1 до 3 років), довгостроковими (більше 3 років).
За територіальною (географічною) ознакою інвестиції поділяються на інвестиції в економіку регіону, що являють собою вкладення коштів в об’єкти інвестування, розташовані на території окремого регіону; інвестиції в економіку держави, що являють собою сукупність інвестицій по всіх регіонах країни; інвестиції за кордон, тобто вкладення капіталу в економіку інших країн.
За формами власності інвестиційних ресурсів розглядають приватні (недержавні), державні, іноземні, а також спільні інвестиції. Приватні, або недержавні, інвестиції – це вкладення, здійснювані недержавними підприємствами, а також фізичними особами України.
Державні інвестиції здійснюють центральні й місцеві органи державної влади за рахунок коштів бюджету, позабюджетних фондів, а також державні підприємства за рахунок власних і позикових коштів. Державні інвестиції, у свою чергу, можна поділити на загальнодержавні і регіональні, залежно від джерела фінансування. Державні централізовані капітальні вкладення – інвестиції, спрямовані на відтворення основних фондів, вони фінансуються за рахунок коштів державного бюджету і державних позик.
Змішані капітальні вкладення – це інвестиції, спрямовані на створення і відновлення основних фондів, у загальному обсязі яких є частка державних коштів. Іноземні інвестиції – це інвестиції міжнародних та іноземних підприємств та організацій, іноземних громадян, іноземних держав. Спільне інвестування припускає одночасне використання різних джерел інвестиційних ресурсів.
Подана класифікація інвестицій відображає найбільш суттєві їх ознаки, при необхідності вона може бути поглиблена залежно від підприємницької або дослідницької мети. На практиці кожне підприємство буде використовувати ту класифікацію, яка найбільше відповідає діяльності в даній галузі, у даному регіоні й найбільше підходить для конкретного підприємства з урахуванням специфіки його інвестиційної діяльності.
© Ментель О.Ю. активізація інвестиційних процесів в економіці УкраїниНа даному етапі робота над магістерською дисертацією не закінчена, остаточний варіант можна буде отримати у автора в січні 2010 року.
Закон України «Про інвестиційну діяльність», №1560-ХІІ від 18.09.1991 року.
Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність. Навчальний посібник, - К.: ЦУЛ, 2003 – 376 с.
Пересада А.А. Інвестиційний процес в Україні. К.: Видавництво «Лібра» ТОВ, 1998 – 392 с.
Музиченко А.С. Інвестиційна діяльність в Україні. Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2005. – 406 с.
Борщ Л.М., Герасимова С.В. Інвестування: теорія і практика. Навчальний посібник – К.: Знання, 2007 – 685 с.
Удалих О.О. Управління інвестиційною діяльністю промислового підприємства. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006 – 292 с.
Маковецкий М.Ю. Инвестиционный процесс и рынок ценных бумаг: механизм функционирования, современное состояние, перспективы развития / М.Ю. Маковецкий . ? М.: Анкил, 2003 . ? 312 с.
Комаров В.В. Мировой инвестиционный процесс: региональные тенденции / В.В. Комаров // Финансы : Ежемесячный теоретический и научно-практический журнал . М. (Россия) . 2005. № 2. ? С.7-9.
Машкин В.И. Сущность инвестиционного процесса
Левина Л.Ф. Теория инвестиционных решений.
Грінчук Р. Особливості державного регулювання інвестиційної політики в Україні.
Про автора