Інвестиційна привабливість підприємства – це сукупність його кількісних і якісних характеристик, які є підставою для ухвалення рішення про доцільність здійснення або залучення інвестицій, їх обсяг, джерела, структуру, термін інвестування (О.Є.Кузьмін, С.В.Князь, В.А.Фльорко).
Інвестиційна привабливість підприємства – це сукупність показників фінансово-економічного стану підприємства, на основі аналізу яких потенційний інвестор може прийняти управлінське рішення щодо доцільності вкладення вільних засобів у розвиток цього підприємства без значного ризику їх втрати або неотримання очікуваного доходу на інвестований капітал (Д.М. Чорваньов).
Інвестиційна привабливість підприємства – це соціально-економічна доцільність інвестування на основі узгодження інтересів і можливостей інвестора та реципієнта інвестицій, яка забезпечує досягнення цілей кожного з них при прийнятому рівні прибутковості й ризику інвестицій (О.С.Бурковець).
Інвестиційна привабливість підприємства – це його інтегральна характеристика як об’єкта потенційного інвестування з точки зору наявного стану, можливостей розвитку, обсягів і перспектив отримання та розподілу прибутку, ліквідності, платоспроможності, фінансової стійкості підприємства, його ділової активності та рентабельності. Вона поєднує у собі дані про ступінь очікуваної дохідності, ризикованості та ліквідності потенційного капіталовкладення (В.М.Хобта, О.Ю.Попова, А.В.Мєшков).
Будь-яка шахта — це складна динамічна система, яка у процесі функціонування взаємодіє із зовнішнім середовищем, тому для визначення основних показників, що характеризують інвестиційну привабливість, можна скористатися методом декомпозиції. Отже, якщо розглядати вуглевидобувне підприємство, як складну динамічну систему, то її можна розбити на чотири підсистеми.
Першою підсистемою є гірничо-геологічна. Основними показниками, що характеризують гірничо-геологічну підсистему, є: средньодинамічна потужність пластів, кут падіння, глибина розробки, щільність вугілля, природна газоносність та середньорічний приплив води.
Виробничо-технічна підсистема включає, насамперед, найбільш загальні показники підприємства, що характеризують масштаб і рівень використання виробничих потужностей та концентрації виробництва й робіт. Основними показниками, що характеризують виробничо-технічну підсистему, є: видобуток вугілля, ступень використання виробничої потужності, навантаження на очисний вибій, питома довжина гірничих виробок.
Соціально-економічна підсистема включає показники, що характеризують діяльність вуглевидобувного підприємства з погляду ринку та задоволення соціальних потреб учасників процесу виробництва. Ці показники характеризують як господарську діяльність підприємства в цілому і якість вугілля, що видобувають шахти, так і соціальний аспект. Основними показниками, що характеризують виробничо-технічну підсистему, є: середня заробітна плата, чисельність виробничого персоналу, рентабельність шахти, повна собівартість 1 т вугілля, відпускна ціна, продуктивність праці робітника по видобутку вугілля, фондовіддача та залишковий термін служби шахти.
Фінансова підсистема характеризує такі аспекти фінансового стану як: фінансова стійкість, майнове становище, ліквідність, ділова активність та вірогідність банкрутства. Фінансовими показниками було, що комплексно характеризують фінансовий бік діяльності вуглевидобувного підприємства, є: коефіцієнт зношення основних засобів, загальний коефіцієнт покриття (поточної ліквідності), коефіцієнт фінансової незалежності, фінансовий леверидж, оборотність власного капіталу, коефіцієнт прибутковості активів.
Виділені гірничо-геологічні, виробничо-технічні, соціально-економічні та фінансові показники дають комплексне різнобічне уявлення про шахту з позиції інвестиційної привабливості.
Головним в оцінці інвестиційної привабливості підприємства є те, що потенціальних іноземних та й вітчизняних інвесторів необхідно переконати в її доцільності. Основним об’єктивним критерієм інвестиційної привабливості компанії є характеристика її фінансового стану.
Сукупність показників для його оцінки має охоплювати всі аспекти виробничо-інноваційної, господарської і фінансової діяльності: виробництво, витрати на НДКР, випуск продукції, її поставку та реалізацію, склад та рух матеріально-технічних засобів, забезпечення ними виробництва та їх використання, утворення і склад собівартості продукції, прибуток, розрахунки з робітниками та службовцями, фінансовими органами, банками, постачальниками.
Аналіз фінансового стану підприємства проводиться за наступними групами коефіцієнтів оцінки:
- рентабельності – продажів, власного капіталу, активів, реалізованої продукції, виробничих фондів;
- ділової активності (капіталовіддачі) – загальної оборотності активів, дебіторської та кредиторської заборгованості, власного капіталу, основних засобів, виробничих запасів;
- фінансової стійкості – маневреності, автономії, відношення залученого і власного капіталів, їх мобільності, фінансової залежності, забезпеченості запасів зі власних джерел, забезпеченості оборотних активів – із власних коштів;
- ліквідності – абсолютної, поточної, швидкої, критичної ліквідності та загальної платоспроможності.
Економічний вплив цих показників на результат діяльності підприємства, на отримання прибутку спостерігається в наступному:
* зростання дебіторської заборгованості призвело до зменшення прибутку підприємства. Тому шахта повинна завжди слідкувати за своєчасною оплатою продукції покупцями, щоб не дозволити відпливу коштів із господарського обороту. В результаті цього підприємство не буде шукати додаткові кредити або зменшувати обсяги виробництва;
* підприємству необхідно збільшувати обсяг власного капіталу. Із зростанням власного капіталу прибуток шахти збільшиться. Чим більше коштів йому належить, тим більше у нього можливостей для збільшення випуску продукції, тобто для отримання додаткового прибутку;
* шахті доцільно збільшувати обсяг оборотних активів. З їх зростанням прибуток також зростає. Це відбувається внаслідок дебіторської заборгованості, що підвищується через зменшення обсягів готової продукції, що підлягає реалізації, тобто саме момент реалізації є визначним за вираховування дебіторської заборгованості;
* збільшення запасів матеріальних ресурсів на підприємстві неоднозначно впливає на величину прибутку. Недостатнє забезпечення ними змушує підприємство зменшувати обсяги продукції, що своєю чергою призводить до зменшення прибутку, отримуваного підприємством. Зростання прибутку забезпечується збалансованістю матеріальних ресурсів з програмою випуску продукції;
* збільшення обсягів реалізованої продукції зумовлює зростання прибутку. Підвищення показника фондовіддачі можна досягнути внаслідок збільшення обсягів реалізованої продукції та підвищення технологічного рівня виробництва.
Специфіка вугільного виробництва, яка виявляється у високому ступені концентрації трудових та інших виробничих ресурсів в одиниці корисної копалини, не знаходить свого адекватного відбиття у відповідних методах техніко-економічного впливу. Пов’язано це з тим, що питома вага цих витрат у загальній їх структурі значно перевищує аналогічні показники інших галузей і їх мінімізація ускладнена в межах існуючих способів видобування корисних копалин. Уже спочатку підприємства вугільної галузі перебувають у нерівних економічних умовах порівняно з підприємствами інших галузей, що є серйозним бар’єром для досягнення таких результатів, які б забезпечували необхідний рівень інвестиційної привабливості.
Виробничо-господарська діяльність шахти заснована на використанні системи виробничих ресурсів. Виробничі ресурси можна розділити на універсальні, які можуть бути використані тією чи іншою мірою (інвестиції, міські території, трудові ресурси), і спеціалізовані, напрям раціонального використання яких однозначно визначено (запаси вугілля). Найбільшою мірою поняттю універсального ресурсу відповідають кошти, наприклад капіталовкладення, які підприємство може використати на свій розсуд. Однак ця властивість далеко не характерна для виробничих засобів. Трудові ресурси також далеко не завжди мобільні, що особливо виявляється при проведенні підземних гірничих робіт. У вугільній промисловості природні ресурси займають одне із центральних місць і мають свою чітко виражену специфіку.
Раціональне використання ресурсів і підтримка підвищення обсягів видобутку базується на наступному: у собівартості товарного вугілля більшу частку становлять умовно-постійні витрати, стійке зростання обсягів видобутку призведе до їх відносного зниження і як наслідок – зниження собівартості та підвищення рентабельності виробництва.
Відмінною особливістю підприємств гірничої промисловості є залежність технічних показників і кінцевих результатів діяльності від природних умов, відповідно до чого складається ймовірнісний характер параметрів, що визначають побудову топологічних мереж гірничих виробок, рівень концентрації робіт. Погіршення гірничо-геологічних умов (поглиблення гірничих робіт, підвищення питомої ваги шахт із великою багатоводністю) спричиняє підвищення питомих капітальних витрат на підтримку рівня видобутку вугілля.
Приведемо рекомендації щодо підвищення інвестиційної привабливості шахти.
1. Для одержання прибутку підприємство повинне найбільше повно використати ресурси, що перебувають у його розпорядженні, і в першу чергу воно повинне використати виявлений резерв по виробництву на наявному в нього устаткуванні додаткової продукції. Збільшення випуску знижує витрати на одиницю продукції. Ну а крім цього, додаткове виробництво рентабельної продукції вже саме по собі дає додатковий прибуток.
2. Зниження собівартості також значно може збільшити одержуваний підприємством прибуток. Як описувалося в попередньому пункті, одним з факторів зниження собівартості є збільшення обсягу виробляємої продукції. Іншими факторами є:
- поліпшення рівня організації виробництва, що має своєю метою звести до мінімуму або взагалі ліквідувати нераціональні витрати;
- злагоджена робота всіх складових виробничого процесу (основного, допоміжного, обслуговуючого виробництва);
- оптимізація потокових процесів на підприємстві;
- підвищення якості випускаємої продукції.
3. Немаловажним фактором одержання додаткового прибутку є оптимізація структури збуту.
- підвищити в складі реалізації питомої ваги дрібнооптової продукції;
- здійснювати своєчасну уцінку виробів, що втратили первісну якість;
- здійснювати ефективну цінову політику, диференційовану стосовно окремих категорій покупців;
- удосконалювати рекламну діяльність, підвищувати ефективність окремих рекламних заходів;
4. Удосконалити керування підприємством, а саме:
- виділити в складі структурних підрозділів і структурних одиниць підприємства центри витрат і центри відповідальності;
- впровадження на підприємстві системи управлінського обліку витрат у розрізі центрів відповідальності, центрів витрат й окремих груп товарної продукції;
- здійснювати систематичний контроль за роботою устаткування й робити своєчасне його налагодження з метою недопущення зниження якості й випуску бракованої продукції;
- при введенні в експлуатацію нового обладнання приділяти досить уваги навчанню й підготовці кадрів, підвищенню їхньої кваліфікації, для ефективного використання встаткування й недопущення його поломки через низьку кваліфікацію;
- підвищення кваліфікації працівників, що супроводжується ростом продуктивності праці.
5. Враховуючи першочергову важливість підвищення продуктивності праці для конкурентоспроможності підприємства, керівники й спеціалісти всіх рівнів у перспективних організаціях повинні розробляти й впроваджувати програми управління продуктивністю. Ці програми на підприємстві охоплюють такі етапи:
- вимірювання й оцінка досягнутого рівня продуктивності по підприємству в цілому й за окремими видами праці зокрема;
- пошук та аналіз резервів підвищення продуктивності на основі інформації, одержаної під годину вимірювання й оцінки;
- розроблення плану використання резервів підвищення продуктивності праці, який винний передбачати конкретні терміни й заходь щодо їх реалізації, фінансування витрат на ці заходь й очікуваний економічний ефект від їх упровадження, визначати відповідальних виконавців;
- розроблення систем мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності;
- контроль за реалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою, і регулювання їх виконання;
- вимірювання й оцінка реального впливу передбачуваних заходів на зростання продуктивності праці.
Дотримання усіх цих рекомендацій допоможе підприємству вийти з кризи, налагодити свою діяльність, отримувати прибуток та досягти значного рівня інвестиційної привабливості.
Управління матеріальними ресурсами на шахті, до яких належать і енергетичні, необхідно звести до пошуку шляхів зниження витрат на матеріали. Цей пошук треба організувати за такими напрямками:
- удосконалення нормування витрат матеріалів;
- поліпшення організації приймання матеріалів і забезпечення їх збереження до початку виробничого споживання;
- економія матеріалів у процесі виробничого споживання;
- продовження термінів служби матеріалів довгострокового використання;
- повторне використання матеріалів;
- організація матеріального заохочення працівників за економію.
Усі перелічені вище дослідження мають одну загальну мету – забезпечити мінімально достатній рівень витрат матеріалів для видобутку вугілля.
Управління ресурсами, перспективне календарне планування гірничих робіт набувають усе більшої значущості, тому що у використанні резервів виробництва у сполученні з оптимальними технічними параметрами шахт закладена економічна ефективність вуглевидобутку. У ринковій трансформації економіки в ряді випадків при побудові комплексних програм гнучкого управління підприємством доцільно розглядати деякі основні техніко-економічні параметри роботи шахти як ресурси для забезпечення заданого рівня ефективності виробництва та інвестиційної привабливості підприємства.
Крім загальновідомого трактування виробничих ресурсів, розглянемо параметри шахти як ресурси для забезпечення заданих рівнів видобутку. Це місячна продуктивність праці робітника з видобутку (Р, т/міс.), місячне посування лінії очисних вибоїв (V, м/міс.) і основний параметр концентрації гірничих робіт – сумарна довжина лінії очисних вибоїв (L, м).
Залежність між собівартістю видобутку й параметрами P, V, L спостерігається в наступному: зі збільшенням швидкості посування лав собівартість підвищується, що суперечить класичному уявленню про взаємозв’язок між факторами, як і зростання собівартості при збільшенні продуктивності праці, а також зменшення собівартості при збільшенні деконцентрації робіт.
Найбільш важливим є вирішення питань, пов’язаних зі зміною технології видобутку вугілля, шляхом збільшення довжини очисних вибоїв і темпів посування лав. Слід зазначити, що такі кроки мають здійснюватись дуже виважено, оскільки можуть не принести бажаного ефекту. Річ у тому, що і збільшення довжини очисної лінії, і нарощування швидкості посування вимагають істотних змін в організації праці в очисних вибоях та залучення додаткової кількості робітників.
Під час дослідження інвестиційної привабливості підприємства потенційні й реальні інвестори прагнуть отримати певні правові гарантії, пов’язані з реалізацією конкретного інвестиційного проекту, вивчити умови його реалізації, а також отримати інформацію про можливі правові наслідки впровадження проекту.
Визначемо вплив на інвестиційну привабливість підприємства нормативно-правового регулювання.
Нормативно-правова інформація:
1) гарантувальний аспект – має забезпечити інвесторів гарантіями, що є безпосередніми передумовами здійснення ефективної інвестиційної діяльності (можливість здійснення інвестування; можливість використання власних активів; захист майнових прав інвесторів під час інвестування);
2) дозвільний аспект – характеризує юридичну обгрунтованість інвестиційного процесу; визначає основні організаційні умови інвестиційного процесу;
3) обмежувальний аспект – визначає сукупність економічних, соціальних і екологічних критерієв, яких інвестори мають дотримуватися при здійсненні інвестицій. Економічні критерії: мінімальний розмір інвестицій; структура активів; співвідношення часток інвесторів; погашення зобов’язань підприємства перед різними групами кредиторів. За допомогою цих критеріїв держава має змогу впливати на фінансовий стан окремого підприємства, інвестиційна привабливість якого вивчається. Соціальні критерії: удосконалення інвестором організаційної структури підприємства; розвиток соціальної інфраструктури підприємства; погашення заборгованості з оплати праці працівникам підприємства та перед державними фондами з соціального страхування; розподіл статутного капіталу підприємства при його формуванні. Екологічні критерії: розташування виробничих або торговельних потужностей; санітарні норми; вимоги до утилізації відходів.
Дотримання соціальних і екологічних критеріїв потребує певних витрат ресурсів, що є додатковими до активів, котрі вносяться як інвестиція. Отже, витрати цих ресурсів мають бути враховані при здійсненні контролю інвестиційної привабливості підприємства.
4) Регулятивний аспект – правові документи, що регулюють діяльність підприємства протягом його діяльності після внесення інвестицій (адміністративне й економічне регулювання).
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ: