У вступі обґрунтована наукова актуальність теми магістерської роботи. Проведена оцінка стану наукових досліджень, сформульовано основні завдання та цілі магістерської роботи.

Планування іноваційної діяльності підприємства

1 Теоретичні основи Планування інноваційних процесів

1.1 Сучасні інноваційні процеси в Україні: їхній стан та темпи розвитку

Рисунок — Темпи зростання реального ВВП та обсягу промислового виробництва України

1.2 Сутність та особливості інноваційної теорії

У літературі нараховується сотні визначень, що мають відношення до понять новшества, інновації, нововведення. У багатьох випадках різноманітні визначення доповнюють один одного, а у деяких випадках — суперечать один одному. Тому, на нашу думку, для уточнення перерахованих вище понять необхідно розглянути деякі погляди на їх сутність. Узагалі, поняття «інновація» уперше з'явилося в дослідженнях культурологів в XIX столітті і означало введення елементів однієї культури в іншу. Зазвичай мова йшла про інфільтрацію європейських звичаїв і способів організації у традиційні азіатські й африканські суспільства. Тільки на початку ХХ століття стали вивчатися закономірності технічних нововведень. Перший найбільш повний опис інноваційних процесів був представлений на початку XX століття видатним економістом Й. Шумпетером, що аналізував «нові комбінації» змін у розвитку економічних систем (1911 р.). Він виділяв п’ять типових змін, які можуть здійснюватися у компаніях: використання нової техніки, нових технологічних процесів або нового ринкового забезпечення виробництва (купівля-продаж); впровадження продукції із новими властивостями; використання нової сировини; зміна в організації виробництва і його матеріально-технічного забезпечення; поява нових ринків збуту. У 30-ті роки Й. Шумпетер уже ввів поняття інновація, трактуючи його як зміна із метою впровадження і використання нових видів споживчих товарів, нових виробничих і транспортних засобів, ринків і форм організації у промисловості. Слід відмітити, що у даному визначенні не була врахована можливість використання нових видів сировини, внесення змін у якісний і кількісний склад кадрів, не зазначена обов’язковість підвищення ефективності діяльності. Пізніше Й. Шумпетер визначає інновацію як нову науково-організаційну комбінацію виробничих факторів, мотивовану підприємницьким духом. Б.Твісс визначає інновацію як процес, у якому винахід або ідея набувають економічного змісту. Він вважає за необхідне розрізняти «науково-технічне нововведення» і «дослідження і розробки (НДДКР)», хоча часто вони охоплюють ті й самі види діяльності компанії. Відмічається, що перший термін припускає підхід із позиції всієї компанії до проблеми ефективного застосування техніки, а не опис діяльності тільки підрозділу, що здійснює НДДКР. Акцент робиться на важливості розгляду всього інноваційного процесу аж до комерційного використання техніки. Щодо стратегії НДДКР у даній роботі підкреслюється, що вона виступає результатом безперервного процесу оцінки й аналізу різноманітних взаємозалежностей, що пов’язують стратегію корпорації і конкретні проекти. Необхідно зауважити, що у роботі Б.Твісса не розглянуті організаційно-управлінські, соціальні та інші інновації. Б.Санто вважає, що інновація — це такий суспільний, технічний, економічний процес, який через практичне використання ідей і винаходів призводить до створення кращих за своїми властивостями виробів, технологій, орієнтований на економічну вигоду, прибуток, додатковий прибуток, охоплює весь спектр видів діяльності — від досліджень і розробок до маркетингу. Ф.Ніксон визначає інновацію як сукупність технічних, виробничих комерційних заходів, що призводять до появи на ринку нових і поліпшених процесів та устаткування. Завлін П.М. зауважує, що інновація — це використання у будь-якій сфері суспільства результатів інтелектуальної (науково-технічної) діяльності для удосконалення процесу діяльності або його результатів (виробництво, економічні, правові, соціальні відносини, галузі науки, культури, освіти та інші сфери діяльності суспільства). Дане визначення не враховує, що таке використання мусить призвести до одержання економічної вигоди через реалізацію на ринку. У Законі України «Про інноваційну діяльність» інновації визначаються як новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентноздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якісь виробництва і (або) соціальної сфери.

1.3 Принципи й методи інноваційного планування

Здійснення інноваційних процесів базується на розробці та реалізації планів, у яких враховується ряд факторів як статичних так і динамічних. Процес розробці та реалізації планів має назву — планування. Планування діяльності підприємства в цілому й, зокрема, інноваційне планування спирається на певні принципи, які є узагальненням або констатацією закономірностей в економічній поведінці індивідів і інститутів, що припускає високий ступінь точності та загальності застосування. Принципи планування представляє собою об'єктивну категорію, що виражає тенденцію розвитку, як об’єкта планування, так і самої практики планування, і визначає задачі, напрямок і характер складання, можливості виконання планових завдань, а також перевірки їхнього виконання. Як підкреслюється у виконаних теоретичних дослідженнях, економічні принципи особливо цінні в якості прогнозних інструментів, смороду є основою для вироблення економічної політики, що має метою подолати труднощі та контролювати небажані процеси. Тому чітке визначення та дотримання принципів при плануванні створює передумови для ефективної роботи підприємства й зменшує можливість подальших помилок. Слід зазначити, що процедура планування підпорядкована загальним принципами, проте їхній прояв у значній мірі визначається специфікою об'єктів планування, які істотно різняться по своїй сутності, процесу створення й характері розвитку. У загальному значенні об'єкт можна визначити як характеристику реальності, на якові людина звертає свою діяльність або спрямовує своє пізнання. Відповідно до даного визначення планування може бути спрямоване на технологічні, організаційні, економічні й інші аспекти виробництва та реалізації продукції, або охоплювати діяльність підприємства в цілому. При цьому значний інтерес у якості об’єкта планування представляє інноваційна діяльність, здійснення якої обумовлено впливом комплексу взаємозалежних чинників: розумів фінансування, конкурентоспроможності продукції, що випускається, завантаження виробничих потужностей, економічного стану підприємства в цілому й ін. Одним з основних принципів планування інновацій є його цілеспрямованість, тобто наявність чітко сформульованих показників, досягнення яких за допомогою коштів є бажаним для підприємства.

Рисунок — Принципи планування інновацій

2 Концептуальні основи Планування інноваційних процесів

2.1 Організація управління інноваційними процесами на макрорівні

Управління інноваційним розвитком орієнтоване на досягнення визначених цілей (завоювання більшої частини ринку, збільшення прибутку в поточному періоді чи в перспективі, забезпечення високих темпів сталого економічного розвитку і т. ін.) в умовах конкурентного середовища, колі цілі інших господарюючих суб’єктів можуть з ними не збігатися (і, як правило, не збігаються). Це протиріччя слід належним чином враховувати, узгоджуючи намічені цілі з можливостями їхнього досягнення. У цілому, в масштабах ринку, таке узгодження цілей і інтересів господарюючих суб’єктів відбувається за допомогою ринкових механізмів (механізму рівноваги виробництва і споживання, механізму конкуренції і ринкового ціноутворення, механізмів економічних циклів і т.ін.), організаційно-економічного механізму підприємства, а також механізмів державного і регіонального регулювання і підтримки. Як випливає з вищевикладеного, управління інноваційним процесами здійснюється на декількох рівнях: рівні держави, рівні регіону чи галузі, рівні конкретного суб’єкта господарської діяльності. Перші два становлять макрорівень управління, а останній — мікрорівень. Розглянемо особливості управління інноваціями на кожному з указаних рівней. Необхідність державного управління інноваційними процесами викликана, насамперед, їх зростаючим значенням для економіки і суспільства в цілому. Сьогодні економічне зростання базується на сполученні екстенсивних та інтенсивних факторів. У сучасних умовах можливості зростання випуску продукції та послуг за рахунок більшої зайнятості населення і залучення до економічного обороту нових природних ресурсів стають дедалі обмеженішими. У свою чергу, підвищення кваліфікації кадрів і продуктивності праці, вдосконалення характеристик матеріалів і устаткування, їх віддача визначаються досягненнями науки і техніки, їх емпіричним поширенням і рівнем їх використання у господарстві, тобто поширенням нововведень. Макрорівень управління включає елементи регулюючих механізмів: державного регулювання ринкових процесів, правового регулювання підприємницької діяльності, соціального, політичного регулювання тощо. Регулююча економічна і соціальна роль держави у сучасному суспільстві опосередковує функції державних органів щодо регулювання інновацій. До найважливіших з них належать:

1. Акумулювання коштів на наукові дослідження та інновації.

2. Координація інноваційної діяльності.

3. Стимулювання інновацій.

4. Створення правової бази для інноваційних процесів.

5. Кадрове забезпечення інновацій.

6. Формування науково-інноваційної інфраструктури.

7. Інституціональне забезпечення інноваційних процесів.

8. Регулювання соціальної та екологічної спрямованостей інновацій.

9. Підвищення суспільного статусу інноваційної діяльності.

10. Регіональне регулювання інноваційних процесів.

11. Регулювання міжнародних аспектів інноваційних процесів.

На жаль, період незалежності України характеризується зниженням рівня інноваційної активності підприємств, поступовою втратою науково-технологічного потенціалу, низькою запитаністю з боку держави та бізнесу результатів НДДКР, усе більш поглиблюваним розривом між ланками інноваційного процесу і як наслідок — збільшенням відставання країни не лише від розвинених держав світу, але ц від країн-сусідів — колишніх партнерів соціалістичної системи.

2.2 Управління інноваційними процесами на рівні підприємства

Мікрорівень управління інноваціями конкретизує варіанти дій окремих суб’єктів підприємницької (господарської) діяльності з пошуку шляхів розвитку ринкових можливостей, які спираються на безупинну і послідовну розробку і виведення на ринок різного роду новацій з метою забезпечення тривалого виживання і стійкого розвитку в конкурентному середовищі. Щоб організувати процес управління інноваційними процесами на мікрорівні, необхідно вирішити наступні завдання:

- привести у відповідність мету управління інноваціями із метою функціонування організації в цілому (наприклад, розробка якісно нового товару для захоплення певного сегменту ринку);

- виявити свої конкурентні переваги і недоліки (наприклад, кваліфікований дослідно-конструкторський персонал, але слабка інвестиційна база);

- визначити методи управління інноваціями (аналітичні, дослідно-експериментальні, прогнозування, економічні, соціально-психологічні, адміністративні і т. ін.);

- побудувати механізм управління інноваційними процесами. Розглянемо елементи механізму управління інноваційними процесами більш детально.

1. Виконуються маркетингові дослідження, визначається актуальна потреба та конкретний споживач інновації.

2. Ідентифікація потреби в інновації представляє собою її визначення і правильне формулювання, яке дозволить розробити комплекс заходів, які підвищують ефективність функціонування організації при задоволенні потреби в інновації.

3. Під прогнозом розуміється науково обґрунтоване судження про можливі стани об’єкта у майбутньому, про альтернативні шляхи і строки його існування.

4. Розробка альтернатив — це розробка всіх можливих варіантів і модифікацій інновацій, а також альтернативних шляхів їх впровадження, серед яких менеджер може обрати найбільш оптимальний із урахуванням специфіки організації, поставлених цілей і ситуації у зовнішньому середовищі.

5. Визначення критеріїв відбору альтернатив інновацій передбачає вибір критеріїв, за якими буде відбуватися порівняння альтернатив інновацій і вибір найкращої (наприклад, витрати на інновацію, життєвий цикл інновації, віддача від її використання і т. ін.).

6. Вибір найкращої альтернативи — порівняння переваг і недоліків, а також аналіз імовірності їх застосування.

7. Планування — це стадія процесу управління, на якій визначаються цілі і задачі конкретного напряму інноваційної діяльності, розробляються необхідні для цього методи і засоби їх вирішення, найбільш ефективні в конкретних умовах.

8. Контроль і оцінка результатів.

9. Управління реалізацією управлінського інноваційного рішення починається із визначення комплексу робіт і ресурсів, виконавців і строків.

Висновки

У магістерській роботі наведено теоретичне узагальнення та наукове вирішення проблеми удосконалення управління інноваційними процесами на підприємстві. За результатами виконаних досліджень можна зробити такі висновки. Інтеграція України до світового економічного простору з високим рівнем конкуренції обумовила необхідність формування інноваційної моделі розвитку економіки, у якій роль головного джерела довгострокового економічного зростання відіграють наукові надбання та їх технологічне застосування. Однак, аналіз сучасних умов господарювання дає змогу констатувати, що стан інноваційної діяльності в Україні визначається як кризовий і такий, що не відповідає сучасному рівню інноваційних процесів у промислово-розвинених країнах та потребам інноваційного розвитку. Стабільне скорочення реальних обсягів фінансування науково-технічного комплексу та відсутність дієвої державної науково-технічної стратегії не дають підстав для висновку про наявність реального підґрунтя для переходу до інноваційної моделі розвитку. Аналіз підходів до формування структури інноваційного процесу і механізмів управління ним показав, що за останні 50 років процес нововведення значно еволюціонував і сьогодні має складний багатоаспектний характер. У якості джерел інновації на даному етапі можуть виступати наукові дослідження (відкриваючі нові знання), потреби ринку, знання, що існують (зовнішні для компанії), отримані в процесі навчання на власному досвіді знання й ін. Деякі компаній зараз самі формують попит (майбутні потреби) на свої майбутні товари. Відносна роль різних джерел інновацій значно відрізняється для різних компаній і галузей, залежить також від стадій їхніх життєвих циклів. З одного боку, інноваційний процес можна розглядати як процес перетворення входів (ресурсів) у виходи (продукти, технології). При цьому надзвичайно важливо уточнити, що необхідною умовою для здійснення інновацій є застосування наявних ресурсів іншими способами. З іншого боку, процес нововведення є процес взаємодії внутрішніх підрозділів компанії й зовнішніх інститутів. Сучасні інформаційні й комунікаційні технології в чималому ступені цьому сприяють.

Литература:

1. Мережа С.І. Інноваційна діяльність у промисловості: сучасний стан та напрямки активізації в Україні // Актуальні проблеми економіки. — 2005 — №9(51). — с.155-159

2. Жуков В.Р. Управление инновационно-инвестиционной деятельностью предприятия — Донецк.: «Пегас», 2006 — 120 с.

3. Завлин П.Н. Инновационный менеджмент. Справочное пособие — СПб.: Наука, 1997. — 356 с.

4. Закон України «Про інноваційну діяльність» від 4 липня 2002 року № 40-IV// Відомості Верховної Ради України. — 2002. — №36. c. 266.

5. Инновационный менеджмент. Методическое пособие в двух частях. Часть 1. — К.: Изд. концерна «РАМО», 1991. — 112 с. Инновационная деятельность — М.: Экзамен, 2001. — 576 с.

6. Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність : Навч. посібник для ВНЗ. — 3-є вид. перероб. та доп. — К.: Центр навч. літ., 2004. — 376 с.

7. Хобта В.М. Управління інвестиціями: Навчальний посібник. Донецьк: ДонНТУ, 2005. — 394с.

Материалы по теме выпускной работы: Про автора