Махортова Юлiя Викторiвна

Головне про себе:

Середній бал у період навчання в університеті 4,87.
Вільно володію російською та українською мовами.
Уровені Avancé + (просунутий) французької і Intermediate (середній) англійської мов(дипломи).
Елементарні пізнання з польської та іспанської.
Маю досвід роботи з програмними пакетами Microsoft Office, Macromedia Flash, а також розробки персонального сайта і програмування у середі Visual Basic. Володію навиками роботи в мережі Internet.
Особисті якості — комунікабельність, цілеспрямованість, енергійність, неординарність мислення, ініціатівеность, наполегливість в досягненні бажаної мети. Обожнюю подорожувати і пізнавати непізнане.

БІОГРАФІЯ

Тобто — Юля… «Не кращий варіант — подумала я — хоча могло бути і гірше». Тоді, до мене забули прислухатися, а потім я вирішила, що це ім’я мені дуже навіть подобається, вірніше, подобається весь той позитив, який воно несе у собі, та ті навіженість і непосидючість, які б’ють з мене ключем.

Маленький сумбур

«Олівці!» Ледве навчившись ходити, я вже майстрово малювала їжачків. Вони стали першими шедеврами моєї творчої діяльності і були неодноразово намальовані на всіх можливих поверхнях, не враховуючи паперу. Мама спокійно терпіла мій креатив і навіть заохочувала його, віддавши мене не лише у кружок малювання та на танці, але й у циркову секцію…
«Сходи з розуму, дороге дитя, і тут тобі за це нічого не буде!» Перекиди, сальто, фляки, шпагати, містки — лише маленький перелік всього, що можна було там творити! Потім пішли батути, булави, спроби ходити по канату, перші виступи на сцені…
Стоп, час йти до школи!

Цікаве місце

«Щось стільки народу! А мені точно сюди?»
Виявилось, що точно, потім — що і дуже навіть здорово. Тут-то і почався творчий пошук, самопізнання, експерименти… Нарешті акварель і гуаш, а може туш і простий олівець. Точно пріоритет у чорно-білого, хоча яскравості кольору інколи не вистачає. Але в чому б це не було, головне — натхнення і самовіддача. Мої роботи на виставках. Конкурси, дипломи, призові місця. З’являються пейзажі, натюрморти, портрети. Зростання і самовдосконалення.

«Підкидайте мене вище, я не встигла докрутити…». Цирковий кружок переходить у спортивну акробатику, я працюю в двійці, в трійці. Виступи, змагання… Мої напарниці та я дорослішаємо, і до моїх 10-ти років, це закінчується 1-им юнацьким.

У школі все відмінно, але поки що не цікаво. Мама невпинно розвиває мій потенціал: музична школа, хореографія, сучасні танці, легка атлетика, плавання…

«Чому не можна стрибати з парашутом, якщо важиш менш ніж 45 кг і тобі немає 14 років?» Дурне питання, але шалено актуальне у той час. Гаразд, поки опустимо.

«Ну невже ніхто раніше не додумався, що мене потрібно віддати на волейбол?!» Відбулося!!! М’ячик, сітка, моя улюблена команда наш кипешний та добрий тренер. Шкільний спортзал — рідне місце. Збиті коліна, вибиті пальці і стопки грамот та похвальних листів.

Шквал емоцій

Як не дивно, школу я не прогулювала і вчилася як мінімум добре, якщо не відмінно. Підручники з геометрії та алгебри прорішувалися мало чи не за місяць після їх видачі, а улюблені біологія та історія читалися як художні книжки. Не могла я зрозуміти щастя того що на мене звалилося по 10 уроків з французької на тиждень, а потім ще й по 2 з англійської. «Вже краще б фізика або хімія» — думала я. Але, не дивлячись на мою нелюбов до мов, мене відправляли не лише на олімпіади з математики, але ще й з російської, української та французької мов.
Поєднуючи приємне з корисним, школа давала можливість не лише гризти граніт науки, але і була розвеселим місцем з купою друзів і масою приколів.
До 8-ого класу у мене настав апофігей синдрому «підліток», і я вирішила змінити стереотип того, що спідниця має бути або довгою, або короткою, що светр повинен бути з пришитими до нього рукавами. Політ фантазії, трохи навиків в шитті, в’язці, вишивці та у роботі зі шкірою - і мої безцінні творіння блищать на подіумах шкільних коридорів.

«Мені можна ходити на шпильках!? Ну хоча б 2 години дефіле на 10-ти сантиметрових підборах!» Школа моделей. Ще один яскравий момент в моєму житті. Косметика, візаж, фотографи, зйомки, покази, кастинги, лёгкий make-up і категоричне mini. Все це невід’ємно супроводжує мене з невеликими перервами і довгими паузами ось вже протягом семи років мого життя.

«Я літатиму!!!» Мрії здійснюються! Півроку навчання в аероклубі, власноруч укладений парашут, наземна підготовка, інструктаж, висота 1000 метрів, сигнал готовності і, о Боже, ці слова від яких пітніють долоні та серце відходить до п’ят… «Готов?! Пішов!» Декілька секунд падіння, ейфорія польоту, жорстка посадка та шквал емоцій!!!
— Ти ж світишся, як лампочка! І це після польоту на мотодельтаплані, що ж буде, коли ти перший раз стрибнеш з парашутом?
— Я просто помру від щастя і, як тільки приземлюся, знову побіжу на зліт!
Скільки б ви не стрибали, відчувши це раз, ви більше не зможете без цього жити. Свобода, вітер, чисте поле, стропи, які заплутались у бур'яні, рюкзак вагою з тебе і пара кілометрів до аеродрому.

Епідемія всебажання

«Хочу висоти, хочу швидкості, хочу драйву, хочу емоцій!» Табу на довгі нігті, скальники на два розміри менше, мішечок з магнезією, пара відтяжок і страхувальна мотузка. Скелелазіння затягнуло мене надовго. Змагання, походи, спальники, намети, вогнище, гітара і, звичайно ж, скелі. Де нас лише не носило… Кубок України, чемпіонат, обласні, університетські змагання… Донецьк, Макіївка, Луганськ, Харків, Одеса, Киев…

Хочеться всього та відразу. Пристрасть до навчання і хвороба захопленнями в шаленому ритмі студентських днів. Університет притягує і дає певну незалежність.

Група з восьми дівчат. Мої милі симпатяжки, з якими пережито стільки сесій, вистраждано багато курсових і на славу відгуляно чимало свят!

Як би не було дивно, саме в технічному університеті у мене з’являється любов до філології. Вірніше, тяга до мов та жага пізнання. Величезне спасибі моїм викладачам!

«Ми в Парижі! Не може бути! Ні за що не повірю, поки не побачу Tour Effel!» Два чудові літа, проведених в столиці краси і моди, місті любові і натхнення. Фейєрверк емоцій, сотні знайомств і тисячі вражень! Якщо хоч трохи почати вдаватися до подробиць це займе чимало часу і з десяток гігабайт фотографій. Грандіозна подія! Інтернаціональна група, люди зі всіх шматочків світу, що говорять на різних мовах і належать до різних культур. До кінця поїздки, тобі сняться сни французькою, ти вільніше розмовляєш англійською, розумієш іспанську, трошки італійську та знаєш пару слів німецькою та китайською.

Так буде і крапка

«Дім, рідний дім!» Щастя Батьківщини у колі коханих та близьких. Добре там, де ми є зараз, а сьогодні не меньш прекрасне, ніж було вчора.

Подорожувати завжди незабутньо, тому я не збираюся зупинятися на досягнутому і попереду ще безліч незвіданих країн і нерозкритих чудес.

Свій перший мільйон хочу витратити на будівництво екологічно чистого будинку за моїм архітектурним проектом. Як символ єднання людини з природою і затишне родинне гніздечко.

Немає недосяжних цілей, головне — правильно розставити пріоритети.
Набратися професійного досвіду, зростати духовно і фізично, підтримувати гармонію в особистих стосунках і чітко бачити «наше» майбутнє. Оскільки без людини, заради якої живеш і на яку завжди можеш покластися, життя не буде тим яскравим сплеском, який з роками пролітає як одна мить.

©ДонНТУ 2009 Махортова Ю. В.