Порфіленко Вікторія Петрівна
Факультет: гірничо-геологічний
Спеціальність: Інженерна геодезія
Тема випускної роботи:
Дослідження питання встановлення водоохоронних смуг з метою вдосконалення існуючих технологій
Науковий Керівник: Гермонова Катерина Олександрівна
Матеріали до теми випускної роботи: Про автора
Реферат з теми випускної роботи
5. ПОРЯДОК ВСТАНОВЛЕННЯ ВОДООХОРОННОЇ ЗОНИ
5.1 Встановлення водоохоронних зон в Україні
5.2 Встановлення водоохоронних зон в країнах СНД
6. ВСТАНОВЛЕННЯ ОПТИМАЛЬНИХ ВОДООХОРОННИХ ЗОН
Aктуальність теми. Одним з найважливіших прав людини є право на сприятливе наколишнє середовище, згідно з конституцією України. Однак здійснити це право стає все складніше, а глобальна проблема забруднення природних ресурсів набирає в нашій державі особливо гострі сторони. Причини цього криються в споживатьському відношенню до природи.
Сприятливе навколишнє середовище неможливе без нормального стану земельних та водних ресурсів. При цьому важливу роль грає охорона та правильне використання як самих гідроресурсів, так і приводних земель. Такі земельні ділянки з давних давен представляли господарську цінність. Через високу забеспеченність вони були найбільш продуктивними угіддями, були зручними для транспорту та містобудування.
В зв'язку з цим виникають питання збільшення ефективності діючого правового режиму цих земель та шляхів його можливого вдосконалення.
Глоловною метою є – раціональне і ефективне використання прибережних територій міст, враховуючи створення та підтримання сриятливого для проживання людини середовища.
Таким чином, питання забудови та землекористування прибережних територій являється непростим, він потребує розробки методики обгрунтування та встановлення водоохоронної зони, дослідження та внесення змін в норматично законодавчу базу.
Наукова новизна роботи. Наукова новизна роботи виражається в наступному:
- землі водного фонду забеспечують зберігання та раціональне використання водних ресурсів, а також необхідні для утворення та регулювання штучних водних об'єктів;
-не всі землі водних об'єктів (дно і береги) повинні і можуть зараховуватися в склад земель водного фонду;
-існює необхідність коректного визначення меж водних об'єктів, а також мотиваційного визначення площ водоохоронних зон та прибережних захисних смуг;
- в багатьох закордонних країнах великі поверхневі та морські водні об'єкти знаходяться в державній власності з природоохоронним режимом користування.
Водоохронні зони встановлюються для підтримки водних об'єктів в стані, який відповідає екологічним вимогам, для попередження забруднення, засорення поверхневих вод, а також для збереження середовища існування об'єктів тваринного та рослинного світів.
Порядок віднесення водоохоронних зон водних об'єктів до земель природоохоронного призначення та їх використання і охорону встановлюється національним земельним та водним законодавством держави.[3]
На землях природоохоронного призначения допускається обмежена господарська діяльність при умові дотримання встановленного режима охорони цих земель згідно до національних законів, які мають обов'язкову силу на відповідній території.
Існують також прибережні захисні смуги, які встановлюються в межах водоохоронних зон. В прибережних захисних смугах заборотяється корчівля лісву, розорювання земель, розположення твариницьких ферм, будівництво житлових будівель, а також інша діяльність, за вийнятком випадків, передбаченних національним законом.
Розположення об'єктів водопостачання, рекреації, рибного та мисливського господарства, а також портових та гідротехнічних споруд та інших об'єктів державного та місцевого значення, передбаченного національним законодавством, допускається на основі юридично оформленного документа на право користування водним об'єктом.
Порядок встановлення розміров і меж водоохоронних зон та їх прибережних захисних сму, а також режима їх використання і
охорони визначається національним водним законодавством.[8]
Необхідно відмітити, що при встановленні водоохоронної та прибережної захисної смуги вздовж смуги або навколо водного об'єкту і острова в межах населенного пункту, на таку прибережну захисну смугу розповсюджується закріпленний в нормативних актах правовий режим, і будівництво в межах такої смуги заборонено. Якщо вздовж або навкруги водного об'єкту та острова водоохоронна смуга на встановлювалась, а режим, встановленний для прибережної смуги на землях поблизу акваторії, відсутній, то можливість забудови земельних ділянок неможлива через необхідність відводу такої ділянки у власність або користування зацікавленних осіб.
Водоохоронною зоною є природоохоронна територія регульованої господарської діяльності, де створюється сприятливий режим водних об’єктів, здійснюються заходи з метою охорони їх від забруднення, засмічення та вичерпання, знищення кількості навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів, озер, водосховищ та інших водойм (ч. 1 ст. 87 Водного кодексу України).
Прибережна захисна смуга візначаеться як частина водоохоронної зони відповідній ширині вздовж річки, моря, навколо водоймищ, на якій встановленний більш суровий режим господарської діяльності, ніж на остальній території водоохоронної зони (ст. 1 Водного кодекса України). [15]
Землі прибережної захисної смуги знаходяться ближче до водного об'єкту, ніж інші землі водоохоронної зони, і саме вони потенціально розглядаються можливим об'єктом забудови зацікавленими особами.
Але прибережна захисна смуга являється природоохоронною територією з режимом обмеженної господарської діяльності. Прибережна захисна смуга попереджує розрушення водних екологічних систем, ерозію, утворення необгрунтованної забудови.
Розглянемо землі водного фонду, згідно до водного Кодексу України (див. рисунок 1).
 |
Рисунок 1 – Земли водного фонду
Анімація підготовлена в GIF Animator 5.1 (кількість кадрів – 5, тривалість кадру – 1 с, розмір -131.8 КВ)
Землі водного фонду можуть знаходитися у власності (см.рисунок 2).
Рисунок 2 – Земли водного фонда
Громадянам і юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади можуть безоплатно передаватися у власність замкнуті природні водоймища,
загальною площею до 3 гектарів. Власники на своїх земельних ділянках можуть в встановленному порядку створювати рибногосподарські, протиерозійні та інші штучні водоймища.
Прибережні захисні смуги являються природоохоронною територією з обмеженним режимом господарської діяльності.
На рисунку 3 вказанні обмеження, котрі стосуються діяльності в прибережних захисних смугах.
Рисунок 3 – Обмеження
Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смугах вздовж морів, морських лиманів та на островах встановлюється законом.
З встановленням незалежності України на державному рівні було прийнято ряд законодавчих та нормативних документів, якими вирішувались питання забудови та землекористування прибережних територій.[1]
В 1992 р. прийнято Земельний кодекс України, в якому було визначено категорію "землі водного фонду". Згідно з Земельним кодексом для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.
В межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги з режимом обмеженої господарської діяльності. На території населених пунктів розмір та межі прибережної захисної смуги встановлюються з урахуванням містобудівної документації.
В 1992 році були прийняті Державні будівельні норми України (ДБН) 360-92 "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень". На відміну від СНиП 2.07.01-89 норми встановили розміри прибережних захисних смуг в існуючих поселеннях і вимоги щодо встановлення водоохоронних зон при проектуванні нових.[9]
В межах існуючого населеного пункту встановлюються прибережні захисні смуги від урізу води в меженний період в залежності від довжини річки (до 50 км — не менше 20 м, від 50 до 100 км — до 50 м, понад 100 км — 100 м .
Вздовж водойм — не менше 20 м від урізу води. І знову порядок встановлення водоохоронної зони для існуючих поселень не визначений. При проектуванні нових населених пунктів розміри водоохоронних зон для водосховищ треба приймати не менше 500 м. Для малих річок довжиною до 50 км —100 м, від 50 до 100 км — 200 м, від 100 до 200 км — 300 м.[15]
При проектуванні нових населених пунктів параметри прибережної захисної смуги не визначені. Як бачимо, процедура встановлення водоохоронної зони для існуючих поселень та прибережної захисної смуги при проектуванні нових населених пунктів цим документом не врегульована.
Окремо в ДБН 360-92 введені обмеження використання трикілометрової зони узбережжя Азовського і Чорного морів. В межах цієї зони заборонене промислове будівництво, не пов'язане з розвитком і обслуговуванням курортів, крім морських портів та інших об'єктів морського транспорту, об'єктів рибної промисловості і організацій, які виконують берегозміцнювальні та протизсувні роботи; житлове будівництво, крім населених пунктів, вказаних у розпорядженні Кабінету Міністрів України.
Крім цього, визначено 100-метрову прибережну смугу від урізу води, а в курортних зонах при наявності пляжу - 100 м від його суходільної межі, де забороняється зведення будинків, споруд, комунікацій. В той час Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів допускають будівництво рекреаційних об'єктів ближче 100 м від урізу води моря.
В 1995 році прийнято Водний кодекс України. Згідно з Водним кодексом визначена класифікація річок України. В залежності від водозбірної площі басейну річки поділяються на великі, середні та малі. До великих віднесені річки, які пересікають кілька географічних зон і мають площу водозбору понад 50 тис. км2, до середніх —з площею водозбору від 2 до 50 тис. км2, до малих — до 2 тис. км2. В залежності від класу річки визначається її водоохоронна та прибережна захисні смуги.[19]
Мінімальна прибережна захисна смуга для малих річок, струмків і потоків, а також ставків площею менше 3 гектарів становить 25 м; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари — 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер — 100 метрів.
Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Зовнішня межа водоохоронної зони встановлюється за спеціально розробленими проектами. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга, шириною не менше двох кілометрів від урізу води.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 р. № 486 прийнято "Порядок визначення розмірів водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них". Порядок встановив єдиний правовий механізм визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них.
В цьому документі також є пункт, де означено, що на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови. Водоохоронна зона морів, морських заток і лиманів, як правило, збігається з прибережною захисною смугою і визначається шириною не менше 2 км від урізу води.
В 2004 році Українським науково-дослідним інститутом водогосподарсько-екологічних проблем розроблено "Методику упорядкування водоохоронних зон річок України".[13]
На відміну від ДБН 360-92 в Методиці пропонується порядок встановлення ширини водоохоронної зони і прибережної захисної смуги водного об'єкту. За відсутності обрушення берега або його ерозійної активності та при вузькій смузі підтоплення ширина водоохоронних зон встановлюється для малих рік не менш як 250 м; для середніх — не менш як 500 м; для великих — за спеціальним розрахунком. В межах міст і селищ розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюють відповідно до існуючих на час виконання проекту конкретних умов забудови, але не ближче 10 м від брівки берега річки.
Таким чином, з вище приведеного аналізу можна зробити висновок, що в Україні існує протиріччя між містобудівними нормами та іншими законодавчими та методичними документами в сфері встановлення розмірів водоохоронної зони та прибережної захисної смуги в межах міст.
Отже, проблема забудови, реконструкції, реновації прибережних територій в межах міст ні в радянські часи, ні зараз повноцінно не вирішується.
Актуальним і доцільним є розробка методики встановлення меж та правил використання прибережних територій міських поселень з метою підвищення ефективності використання прибережних територій в містах шляхом врегулювання містобудівних, водоохоронних та земельних відносин.[18]
Згідно до «Положением о водоохранных зонах водных объектов и их прибрежных защитных полосах», затвердженого керівництвом 23 листопада 1996 року, мінімальна ширина водоохоронних зон встановлюється для річок: до 10 км – 50 м, від 10 до 50 км – 100 м, від 50 до 100 км - 200 м, від 100 до 200 км – 300 м, від 200 до 500 км – 400 м, більше 500 км – 500 м.
Мінімальна ширина водоохоронних зон для озер та водоймищ приймається при площі акваторії до 2 км2 – 300 м, більш 2 км2.
Окрім того, встановлюються мінімальні розміри ширини прибережних захисних смуг (від 15 до 100 м).
Розміри та границі водоохоронних зон в населених пунктах встановлюються виходячи з умов забудови.
На будівництво в межах водоохоронних зон накладаються наступні обмеження:
1. Заборонено розміщення дачних та садівничих ділянок при ширині водоохоронних зон менш за 100 м (якщо ширина зони більша, обмеження розповсюджуються лише на границі захисної смуги);
2. Будівництво і реконструкція споруд, забудов та комунікацій повинні виконуватися по згоді з територіальними органами Мінприродою.
3. На розміщених в межах водоохоронних зон ділянках повинні дотримуватися правила, які виключають забруднення. Так, дома і коттеджи повинні бути обладнанні каналізацією та очисними системами.
4. В межах прибережних захисних смугах розміщення дачних та садівничих ділянок і виділення ділянок під індивідуальне будівництво заборонено повністю
5. Суб’єкти федерації самостійно визначають мінімальні межі водоохоронних зон.
Одна із головних проблем українського будівництва – порушення водоохоронних зон. Але в світі єдиних правил про те, що таке «водоохоронні зони» і якими вони повинні бути, немає. [7]
Одним з яскравих прикладів розходження в водоохоронному питанні являється Європейський Союз. Європейські чиновники зазвичай полюбляють випускати єдині для всіх країн ЄС директиви, але по з питань водоохоронних зон нічого подібного не зроблено. Більш того, в багатьох країнах союзу також немає єдиних норм.
В Фінляндії головні природоохоронні закони – закон про збереження природи и закон про будівництво – в загалі не згадують про водоохоронні зони. Тут ці питання вирішуються на рівні муніципалітетів. Зазвичай будівництво дозволено в 20 метрах від берега, але для саун зроблений виняток – їх можна будувати ближче.
В Латвії будівництво заборонено в межах 300-метрової берегової зони.
В Литві формального обмеження немає, але всі водні джерела і шляхи знаходяться під охоронною держави, і будівництво там дозволено тільки за згодою з керівництвом.
В Швеції стандартна ширина водоохоронної зони – 200 метрів від берегової лінії, однак місцева влада може ії розширювати, і звужувати її. В межах зони заборонено не тільки нове будівництво, але й люба перебудова або земельні роботи.
В Іспанії формально водоохоронних зон немає. Але там існує вимога, що всі споруди, розміщенні в 30-метровій зоні навколо любого водоймища або берега моря, були обладнанні автономною системою очистки стічних вод.
В Румунії водоохоронні зони існують навколо всіх джерел води. Розмір зони залежить від розміру джерела і складає від 15 до 20 метрів.
В Германії згідно з федеральним законом про воду всі джерела води і водні шляхи знаходяться під контролем федеральних земель. Тому будь-яка діяльність на берегах річок та озер можлива лише за спеціального дозволу відповідних керівників федеральної землі. Саме Германія вважається першою європейською країною, яка встановила обмеження на будівництво або іншу діяльність навколо джерел води. Загальноприйнятим вважається заборона на будівництво в межах 10 метрів від берега. [11]
Можно констатувати, що данний момент по Україні відсутнє оптимальне законодавче встановлення водоохоронних зон для водних об'єктів.В даній роботі виявились значні особливості технічного характера, які можуть затруднити встановлення водоохоронних зон.
&nbsРозглянемо рисунок.Водоохоронна зона лінійного водного об'єкта повина виглядати так, як показано на рисунку 4.
Рисунок 4 – Структура водоохоронної зони
Т.е. водоохоронна зона має «східчату» структуру.
Відразу ж виникають наступні запитання:
1. Де знаходиться початок річки?
2. Яким чином відраховувати відстань по руслу річки?
3. Як відмітити на місцевості водоохоронну зону?
4. Як визначити середній нахил ділянки місцевості, яка прилягає до річки на деякій території?
Таким чином, щоб точно встановити межі водоохоронних та прибережних захисних смуг потрібно виконати інженерно-гідрографічні роботи, які включають в себе:
- створення опорних геодезичних мереж;
- топографічну зйомку прибережної частини суходолу.
Дана робота буде зосереджена на водних об’єктах, які мають замкнуту поверхню, тобто водосховища, ставки, озера, та річки, які мають замкнуту форму.
Як видно з нормативних та законодавчих документів встановлення всіх водозахисних смуг розпочинається від меженного рівня води, тобто мінімального рівня води в водному об’єкті.
Тому всю увагу потрібно зосередити на технології встановлення меженного рівня води, тобто якими методами, на яку дату треба виконувати топографо-геодезичні роботи.
Існуючий топографічний матеріал некоректно використовувати для встановлення водозахисних меж, так як виникають великі похибки з реальною ситуацією на місцевості.
Тому, правильним буде виконувати топографічну зйомку місцевості при кожному встановленні водозахисних меж.
Увага!!! Дана робота знаходиться на стадіїї розробки. Остаточні результати будуть в грудні 2009 р.
1. Водний кодекс України зі змінами та доповненнями станом на 20 листопада 2004 року // Офіційне видання № 12/2004 року. – К.: Форум, 2004. – 87 с.(http://www.yurist-online.com/uslugi/yuristam/kodeks/009.php ) 2. Методика упорядкування водоохоронних зон річок України. – К.: Оріяни, 2004. – 128 с.
3. Малі річки України: Довідник /Яцик А.В., Бишовець Л.Б., Є.О. Богатов та інші; За ред. А.В. Яцика. – К.: Урожай, 1991. – 296 с.
4. Земельний кодекс України зі змінами та доповненнями станом на 25 липня 2005 року // Офіційне видання № 8/2005 року. – К.: Форум, 2005. – 105 с.
5. Постанова Кабінету Міністрів України від 8.05.1996 р. за № 486 із змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2002 р. № 72, Київ, 2002 р. – 6 с.
6. Рекомендации по установлению водоохранных зон водохранилищ. – Харьков: ВНИИВО, 1982. – 24 с. 7. Дубняк С.А. Установление прибережных водоохранных зон равнинных водохранилищ. Экспресс-информация ЦБНТИ Минводхоза СССР, 1983. – Сер. 4. – Вып. 6. – С.1-8. 8. Временное руководство по установлению водоохранных зон и прибережных полос крупных рек и водоемов Украинской ССР.– К.: Минводхоз УССР, 1984. – 18 с. 9. Дубняк С.А., Крынько И.Н. Организация и проведение мероприятий по улучшению природно-технического состояния и благоустройству водохранилищ. – К.: Минводхоз СССР, 1986. – 87 с. 10. Дубняк С.А., Коробка А.А., Сакевич А.М. та ін. Рекомендації щодо поліпшення екологічного стану прибережных територій дніпровських водосховищ – К.: КСП, 1999. – 182 с. 11. Яцик А.В. Водогосподарська екологія: у 4-х т., 7 кн. – К.: Генеза, 2004. – Т. 3, кн. 5. – 496 с. 12. Владимиров А.М., Ляхин Ю.И., Матвеев Л.Т., Орлов В.Г. Охрана окружающей среды. Ленинград. Гидрометеоиздат, 1991. – 424 с., стр. 261-262.
13. Андреев В.А., Новиков М.Н., Лукин С.М. Использование навоза свиней на удобрение. – М.: Росагропромиздат, 1990. – 94 с.
14. Справочник по экологической экспертизе проектов. Под ред. М.А. Пусто войта. – К.: Урожай, 1986. – 192 с.
15. Проектування, упорядкування та експлуатація водоохоронних зон водосховищ. ВБН 33-4759129-03-05-92. – К.: Держводгосп України, Мінприроди України, 1993. – 35 с. 16. Водный кодекс Российской Федерации. 17. Временные методические указания гидрометеорологическим станциям и постам по отбору, подготовке проб воды. М.: Гидрометеоиздат, 1983. 18. Временные методические указания. Биоиндикация качества поверхностных вод. Серия 1. Л.: Гидрометеоиздат, 1987. 19. ГОСТ 17.1.5.05-85 Охрана природы. Гидросфера. Общие требования к отбору проб поверхностных и морских вод, льда и атмосферных осадков. (www.doclad.ru )
Про автора